ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.05.2025Справа № 910/9/25
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "АКВА ВІТТА" (01023, місто Київ, вул. Шота Руставелі, будинок 29) до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27) про стягнення 1 116 729,66 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
31.12.2024 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "АКВА ВІТТА" сформовано позовну заяву до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" про стягнення заборгованості за договором № 6836/02 від 21.03.20211 у розмірі 1 116 729,66 грн. з яких: основна заборгованість у сумі 921 202,47 грн, інфляційне збільшення у сумі 148 718,15 грн та 3% річних у сумі 46 809,04 грн та була передана 02.01.2025 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором № 6836/02 від 21.03.20211, в частині оплати електричної енергії, виробленої продавцем за "зеленим" тарифом.
Ухвалою суду від 23.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
28.01.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 31.01.2025 у задоволенні клопотання представника Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено.
11.02.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, порядок виконання грошових зобов'язань Гарантованим покупцем в частині здійснення оплати виробникам електричної енергії за "зеленим" тарифом підпадає під спеціальне правове регулювання, визначене Порядком № 641, який передбачає обумовленість виконання таких зобов'язань 100% оплатою у відповідному обсязі ОСП послуги перед Гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді; несвоєчасне виконання НЕК «Укренерго» своїх зобов'язань за Договором 2 по оплаті послуги перед Гарантованим покупцем за розрахункові періоди жовтень 2021, квітень-грудень 2022 року, січень-грудень 2023 року; обов'язковість цих положень Порядку №641 до прав і обов'язків сторін Договору, відсутні підстави вважати, що відповідачем порушено умови виконання своїх зобов'язань, «значені спеціальним правовим регулюванням. Також зазначає, що розрахунок за придбану ним електричну енергію має здійснюватися відповідно до положень наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 за № 140 та від 15.06.2022 за № 206. Окрім того представник зазначив, що по розрахунковим періодам березень 2023 року обсяг вартості відпущеної електричної енергії відкориговано у бік зменшення на суми 2 766,25 грн., що підтверджується Актом коригування до Акту купівлі-продажу електричної енергії за березень 2022 року.
Крім цього, залишок неоплаченої електроенергії за березень 2023 року складає 11 531,39 грн, за квітень 2023 року - 27 471,02 грн., за червень 2023 року - 10079,12 грн., за жовтень 2023 року - 2 743,62 грн.
Також, відповідач зауважив, що позивач має заборгованість перед відповідачем за зобов'язанням щодо сплати частки відшкодування вартості відхилення та вартості частки з врегулювання небалансу, на розмір яких зменшується зобов'язання відповідача.
Відтак представник вважає, що відсутній предмет спору щодо оплати вартості відпущеної електричної енергії за березень 2023 року в частині вимог на суму 85 996,75 грн., за квітень 2023 року - на суму 35 058,72 грн., за червень 2023 року - на суму 14 231,91 грн., за жовтень 2023 року - на суму 680,12 грн. Також представник просив зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат до 1 гривні.
31.03.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано додаткові пояснення відповідно до яких представник зазначив наступне:
- наказ Міненерго №206, як і попередній наказ №140, ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з п. 10.4 Порядку №641, тобто названі накази Міненерго не змінюють і не припиняють обов'язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку №641, тому не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору;
- Міністерство енергетики наказом №136 від 01.04.2024 скасувало дію наказу №206 від 15.06.2022, яким встановлювались для Державного підприємства "Гарантований покупець" мінімальні відсотки виплат виробникам електроенергії з ВДЕ (відновлювальні джерела електроенергії) вартості отриманої електроенергії.
- заперечував стосовно посилань відповідача на те, що у спірних правовідносинах наявні обставини непереборної сили (дія воєнного стану), що є підставою для звільнення його від нарахувань згідно ст. 625 ЦК України.
23.05.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заяву про закриття провадження у справі в частині 74 183,87 грн.
Останнє обґрунтоване тим, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено сплату на користь позивача наступних сум: за квітень 2023 року - 12 156,98 грн.; за травень 2023 року - 49 997,51 грн.; за червень 2023 року - 9 285,76 грн.; за жовтень 2023 року - 2 743,62 грн.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
21.03.2011 року між Державним підприємством "Енергоринок" (далі - ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "АКВА ВІТТА" (далі - ВАД) було укладено Договір №6836/02, відповідно до якого ВАД зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору (п.1.1 Договору).
16.07.2019 року між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ), Державним підприємством «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "АКВА ВІТТА" (виробник за "зеленим" тарифом) було укладено Додаткову угоду № 445/01 до Договору №6836/02 від 21.03.2011 року , в преамбулі якої визначено, що з метою реалізації вимог Закону України "Про ринок електричної енергії" в частині правонаступництва гарантованого покупця за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом між ДПЕ та виробником електричної енергії, укладено цю додаткову угоду про зміну сторони зобов'язання договору про купівлю-продаж електричної енергії між ДПЕ та суб'єктом господарювання, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії від 21.03.2011 №6836/02 та приведення такого договору у відповідність до Типового договору про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом між гарантованим покупцем та суб'єктом господарювання, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641.
Відповідно п.п. 1, 2 Додаткової угоди № 445/01 сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова «Державне підприємство "Енергоринок", що діє на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії від 18.01.2012 № 579645 та має статус платника податку на прибуток на загальних умовах» замінити на слова «Державне підприємство "Гарантований Покупець", що діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності зі здійснення функції гарантованого покупця.
Сторони дійшли згоди статті 1-10 договору замінити статтями 1-8 в новій редакції.
Таким чином, на підставі Додаткової угоди № 445/01 відбулась заміна покупця виробленої Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "АКВА ВІТТА" електроенергії, а умови договору викладено у новій редакції, з метою приведення його змісту у відповідність з Типовим договором про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом між гарантованим покупцем та суб'єктом господарювання, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) №641 від 26.04.2019.
12.05.2020 року між Державним підприємством «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "АКВА ВІТТА" (продавець за "зеленим" тарифом) було укладено Додаткову угоду № 1433/01/20 до Договору №6836/02 від 21.03.2011 року.
Відповідно п.п. 1, 2 Додаткової угоди № 1433/01/20 сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова "виробник за "зеленим" тарифом" замінити словами "продавець за "зеленим" тарифом".
Сторони дійшли згоди статті 1-7 договору викласти в новій редакції.
Відповідно до п. 1.1. Договору (надалі - Договір в редакції Додаткової угоди № 1433/01/20 від 12.05.2020 р.) продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 р. № 641 (надалі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 р. № 2804 (надалі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
За п. 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1433/01/20 від 12.05.2020 р., сторони визнають свої зобов'язання згідно з Законами України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», Порядком, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 307, Правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.
Продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу (п. 2.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 1433/01/20 від 12.05.2020 р.).
В пунктах 2.4., 2.5. Договору в редакції Додаткової угоди № 1433/01/20 від 12.05.2020 р. сторони погодили, що продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України.
Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Відповідно до п.п. 3.1.-3.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 1433/01/20 від 12.05.2020 р. обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ.
Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами (п. 3.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 1433/01/20 від 12.05.2020 р.).
Відповідно до п. 4.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1433/01/20 від 12.05.2020 р. продавець за «зеленим» тарифом має право вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього Договору.
За положеннями п. 4.5. Договору в редакції Додаткової угоди № 1433/01/20 від 12.05.2020 р. гарантований покупець зобов'язаний, зокрема, купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію.
Пунктом 7.4 Договору в редакції Додаткової угоди № 1433/01/20 від 12.05.2020 р. сторони визначили, що якщо продавець за «зеленим» тарифом є суб'єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії та Регулятором уже встановлено йому «зелений» тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01 січня 2030 року).
Позивач зазначив, що на виконання умов Договору №6836/02 у жовтні 2021 року та за період з лютого 2022 по вересень 2022 року, у листопаді 2022, у грудні 2022, у лютому 2023 та березні 2023 продав, а відповідач придбав електричну енергію за "зеленим" тарифом на загальну суму 3807102,38 грн., що підтверджується Актами купівлі - продажу електроенергії: у жовтні 2021 р. на загальну суму 43 844,28 грн.; у лютому 2022 р. на суму 301 562,52 грн.; у березні 2022 р. на загальну суму 289 556,21 грн.; у квітні 2022 р. на загальну суму 381 659,03 грн.; у травні 2022 р. на загальну суму 232 316,81 грн.; у червні 2022 р. на загальну суму 92 425,00 грн.; у липні 2022 р. на загальну суму 32 139,98 грн.; у серпні 2022 р. на загальну суму 20 142,25 грн.; у вересні 2022 р. на загальну суму 32 311,80 грн.; у листопаді 2022 р. на загальну суму 141 961,12 грн.; у грудні 2022 р. на загальну суму 355 925,03 грн.; у лютому 2023 р. на загальну суму 440 331,46 грн.; у березні 2023 р. на загальну суму 445 734,56 грн.; у квітні 2023 р. на загальну суму 346 835,12 грн.; у травні 2023 р. на загальну суму 301 474,90 грн.; у червні 2023 р. на загальну суму 149 434,75 грн.; у липні 2023 р. на загальну суму 117 367,14 грн.;у вересні 2023 р. на загальну суму 32 511,78 грн.; у жовтні 2023 р. на загальну суму 49 568,64 грн.
Однак, у порушення умов договору відповідач свої зобов'язання перед позивачем виконував неналежним чином та куплену електроенергію оплатив не в повному обсязі та з простроченням, у зв'язку із чим станом на дату подання позовної заяви його заборгованість становить 921 202,47 грн.
Заперечуючи в частині розміру основної заборгованості представник відповідача вказує, що по розрахунковим періодам березень 2023 року обсяг вартості відпущеної електричної енергії відкориговано у бік зменшення на суми 2 766,25 грн., що підтверджується Актом коригування до Акту купівлі-продажу електричної енергії за березень 2023 року.
Крім цього, залишок неоплаченої електроенергії за березень 2023 року складає 11 531,39 грн, за квітень 2023 року 27 471,02 грн., за червень 2023 року 10079,12 грн., за жовтень 2023 року 2 743,62 грн.
Відтак представник вважає, що відсутній предмет спору щодо оплати вартості відпущеної електричної енергії за березень 2023 року в частині вимог на суму 85 996,75 грн., за квітень 2023 року - на суму 35 058,72 грн., за червень 2023 року - на суму 14 231,91 грн., за жовтень 2023 року - на суму 680,12 грн.
Крім того, відповідач вказав на неправильність розрахунків 3% річних та інфляційних втрат та просив їх зменшити до 1 грн, а також послався на існування обставин форс-мажору.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору 6836/02, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
У ч. 3 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» зазначено, що відповідний двосторонній договір має встановлювати: 1) предмет договору; 2) ціну електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування); 3) обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії; 4) строки та порядок постачання електричної енергії; 5) порядок повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за укладеним двостороннім договором; 6) порядок та форму розрахунків; 7) строки та порядок оформлення актів приймання-передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії; 8) права, обов'язки та відповідальність сторін; 9) строк дії договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом між гарантованим покупцем та суб'єктом господарювання, який має намір виробляти електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого Регулятором після проведення консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, на строк дії «зеленого» тарифу, встановленого Законом України «Про альтернативні джерела енергії».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець електричної енергії (далі - гарантований покупець) - суб'єкт господарювання, що відповідно до цього Закону зобов'язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено «зелений» тариф, а також у виробників за аукціонною ціною та виконувати інші функції, визначені законодавством.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» «зелений» тариф - спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об'єктах електроенергетики, зокрема на введених в експлуатацію чергах будівництва електричних станцій (пускових комплексах), з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями).
Відповідно до п. 1.3 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, виробник за «зеленим» тарифом - суб'єкт господарювання, що здійснює виробництво електричної енергії із використанням альтернативних джерел енергії та продаж електричної енергії гарантованому покупцю за «зеленим» тарифом відповідно до укладеного між ними договору.
Як зазначено у ч. 2 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зеленого» тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об'єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Гарантований покупець зобов'язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, встановлена потужність яких не перевищує 150 кВт, за «зеленим» тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими споживачами.
Відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» купівля-продаж такої електричної енергії за «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено «зелений» тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом затверджується Регулятором. Договір купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії «зеленого» тарифу.
Згідно з главою 7 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, адміністратор комерційного обліку на другий робочий день після розрахункового дня надає гарантованому покупцю сертифіковані дані комерційного обліку електричної енергії про погодинні обсяги відпуску та споживання електричної енергії кожною генеруючою одиницею виробників за «зеленим» тарифом, у яких гарантований покупець купує електричну енергію. Обсяг відпуску електричної енергії, а також обсяг відбору генеруючими одиницями виробників за «зеленим» тарифом у гарантованого покупця електричної енергії, що надійшла із зовнішніх мереж на власні потреби по кожній генеруючій одиниці виробників за «зеленим» тарифом, у кожному розрахунковому місяці визначається на основі даних, що надаються гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку. При цьому обсяг відпуску електричної енергії за розрахунковий місяць визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби.
Відповідно до п. 8.3. глави 8 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, фактичний обсяг відпущеної/відібраної виробником за «зеленим» тарифом електричної енергії визначається в кожному розрахунковому періоді, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору.
У п. 8.4 глави 8 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, зазначено, що у кожному розрахунковому місяці обсяг відпуску електричної енергії, а також обсяг купівлі виробником за «зеленим» тарифом у гарантованого покупця електричної енергії, що надійшла із зовнішніх мереж на власні потреби по кожній генеруючій одиниці виробника за «зеленим» тарифом, визначаються за алгоритмом:
1) на основі даних, що надаються гарантованому покупцю відповідно до пункту 8.3 цієї глави, визначається значення сальдо перетоків електричної енергії для генеруючої одиниці виробника за «зеленим» тарифом за розрахунковий місяць;
2) якщо сальдо перетоків електричної енергії має додатне значення, то обсяг відпуску електричної енергії генеруючою одиницею виробника за «зеленим» тарифом та, відповідно, її продажу гарантованому покупцю за цей розрахунковий місяць приймається рівним абсолютному значенню відповідного сальдо перетоків електричної енергії, а обсяг купівлі виробником за «зеленим» тарифом у гарантованого покупця електричної енергії, що надійшла із зовнішніх мереж на власні потреби генеруючої одиниці, за цей розрахунковий місяць приймається рівним нулю;
3) якщо сальдо перетоків електричної енергії має від'ємне значення, то обсяг відпуску електричної енергії генеруючою одиницею виробника за «зеленим» тарифом, та, відповідно, її продажу гарантованому покупцю за цей розрахунковий місяць приймається рівним нулю, а обсяг купівлі виробником за «зеленим» тарифом у гарантованого покупця електричної енергії, що надійшла із зовнішніх мереж на власні потреби генеруючої одиниці виробника за «зеленим» тарифом, за цей розрахунковий місяць приймається рівним абсолютному значенню відповідного сальдо перетоків електричної енергії.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору №6836/02 у жовтні 2021 року та за період з лютого 2022 по вересень 2022 року, у листопаді 2022, у грудні 2022, у лютому 2023 та березні 2023 продав, а відповідач придбав електричну енергію за "зеленим" тарифом на загальну суму 3807102,38 грн., що підтверджується Актами купівлі - продажу електроенергії: у жовтні 2021 р. на загальну суму 43 844,28 грн.; у лютому 2022 р. на суму 301 562,52 грн.; у березні 2022 р. на загальну суму 289 556,21 грн.; у квітні 2022 р. на загальну суму 381 659,03 грн.; у травні 2022 р. на загальну суму 232 316,81 грн.; у червні 2022 р. на загальну суму 92 425,00 грн.; у липні 2022 р. на загальну суму 32 139,98 грн.; у серпні 2022 р. на загальну суму 20 142,25 грн.; у вересні 2022 р. на загальну суму 32 311,80 грн.; у листопаді 2022 р. на загальну суму 141 961,12 грн.; у грудні 2022 р. на загальну суму 355 925,03 грн.; у лютому 2023 р. на загальну суму 440 331,46 грн.; у березні 2023 р. на загальну суму 445 734,56 грн.; у квітні 2023 р. на загальну суму 346 835,12 грн.; у травні 2023 р. на загальну суму 301 474,90 грн.; у червні 2023 р. на загальну суму 149 434,75 грн.; у липні 2023 р. на загальну суму 117 367,14 грн.;у вересні 2023 р. на загальну суму 32 511,78 грн.; у жовтні 2023 р. на загальну суму 49 568,64 грн.
Вказані обставини не заперечувались відповідачем.
Разом з тим відповідач зазначає, що по розрахунковим періодам березень 2023 року обсяг вартості відпущеної електричної енергії відкориговано у бік зменшення на суми 2 766,25 грн., що підтверджується Актом коригування до Акту купівлі-продажу електричної енергії за березень 2023 року.
Позивачем жодних пояснень чи зауважень в частині долучених представником відповідача Актів коригування до Акту купівлі-продажу електричної енергії за березень 2023 року не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 5 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.
Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами (п. 3.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 1433/01/20 від 12.05.2020 р.).
Згідно з п. 10.1 Порядку № 641 (в редакції чинній до 26.01.2024) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Відповідно до п.10.4 Порядку №641 (в редакції чинній до 26.01.2024) після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Виходячи з наведених положень, оплату відповідач зобов'язаний здійснювати у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у три етапи: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів після отримання акту та оприлюднення рішення НКРЕКП про затвердження розміру вартості послуги.
Такі висновки щодо остаточного розрахунку за електричну енергію з виробником за «зеленим» тарифом викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 09.09.2022 №1117 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у січні-травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому-червні 2022 року. Вказане рішення Регулятора оприлюднено на офіційному веб-сайті останнього - 12.09.2022.
Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за електричну енергію поставлену у жовтні 2021 року - червні 2022 року - по 15.09.2022 (включно).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 20.09.2022 №1190 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у липні 2022 року. Вказане рішення Регулятора оприлюднено на офіційному веб-сайті останнього - 21.09.2022.
Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за електричну енергію поставлену у липні 2022 року - по 23.09.2022 (включно).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14.03.2023 р. № 473 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» у серпні 2022 року. Вказане рішення Регулятора оприлюднено на офіційному веб-сайті останнього - 15.03.2023 р.
Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за електричну енергію поставлену у серпні 2022 року - по 20.03.2023 (включно).
Відповідно до пункту 11.4 Порядку (у редакції, чинній з « 26» січня 2024 року) Відповідач забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.04.2024 р. № 858 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» у січні, лютому та липні - вересні 2023 року. Вказане рішення Регулятора оприлюднено на офіційному веб-сайті останнього - 01.05.2024 р.
Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за електричну енергію поставлену у лютому та липні - вересні 2023 року - по 08.05.2024 (включно).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 08.05.2024 р. № 896 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» у грудні 2022 року, у березні - червні 2023 року та у листопаді та грудні 2023 року. Вказане рішення Регулятора оприлюднено на офіційному веб-сайті останнього - 10.05.2024 р.
Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за електричну енергію поставлену у грудні 2022 року, у березні - червні 2023 року та у листопаді та грудні 2023 року - по 17.05.2024 (включно).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 15.05.2024 р. № 946 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» у вересні - листопаді 2022 року та у жовтні 2023 року. Вказане рішення Регулятора оприлюднено на офіційному веб-сайті останнього - 16.05.2024 р.
Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за електричну енергію поставлену у вересні - листопаді 2022 року та у жовтні 2023 року - по 23.05.2024 (включно).
З долучених представником позивача актів купівлі-продажу електроенергії у жовтні 2021 року та за період з лютого 2022 по вересень 2022 року, у листопаді 2022, у грудні 2022, у лютому 2023 та березні 2023 вбачається, що позивач продав електроенергію на загальну суму 3807102,38 грн у той же час з долучених представником позивача платіжних інструкцій вбачається, що відповідачем здійснено оплату на суму 2854903,44 грн.
З розрахунку основної заборгованості, долученої представником позивача вбачається, що відповідачем оплачено 28839974,52 грн. У той же час представник позивача просить стягнути основну заборгованість у розмірі 921 202,47 грн. Оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, суд розглядає розмір основної заборгованості в межах заявлених позивачем у розмірі 921 202,47 грн.
З долученого представником відповідача Акту коригування від 15.06.2023 року до Акту купівлі-продажу електричної енергії за березень 2023 року, який підписаний сторонами без зауважень, вбачається, що по розрахунковому періоду за березень 2023 року обсяг вартості відпущеної електричної енергії відкориговано у бік зменшення на суми 2 766,25 грн., таким чином з урахуванням наданого представником позивача розрахунку основної заборгованості, залишок заборгованості відповідача перед позивачем за отриману у березні 2023 р. електричну енергію складає 94761,89 грн.
Окрім того представником позивача та відповідача у підтвердження здійснення часткової оплати за отриману у березні 2023 р. електричну енергію було долучено наступні платіжні інструкції:№283 190 від 15.03.2023 на суму 109634,90 грн; № 285 144 від 24.03.2023 на суму 117 426,24 грн та №286 105 від 31.03.2023 на суму 114 705,15 грн.
Поміж тим до відзиву на позовну заяву представником відповідача додатково було долучено платіжні інструкції у підтвердження здійснення часткової оплати за отриману у березні 2023 р. електричну енергію: №404 685 від 30.09.2024 на суму 3673,87 грн; № 407 015 від 07.10.2024 на суму 85 996,75 грн.
З урахуванням вищевикладеного залишок заборгованості відповідача перед позивачем за отриману у березні 2023 р. електричну енергію складає 5001,27 грн.
Представником позивача та відповідача у підтвердження здійснення часткової оплати за отриману у квітні 2023 р. електричну енергію було долучено наступні платіжні інструкції: №290 280 від 25.04.2023 на суму 110733,90 грн; № 288 480 від 14.04.2023 на суму 89882,35 грн та №292 044 від 28.04.2023 на суму 85455,13 грн.
Поміж тим до відзиву на позовну заяву представником відповідача додатково було долучено платіжні інструкції у підтвердження здійснення часткової оплати за отриману у квітні 2023 р. електричну енергію: №411 627 від 25.10.2024 на суму 1398,39 грн; № 415 835 від 30.10.2024 на суму 14237,51 грн.
З урахуванням вищевикладеного залишок заборгованості відповідача перед позивачем за отриману у квітні 2023 р. електричну енергію складає 46893,84 грн.
Представником позивача та відповідача у підтвердження здійснення часткової оплати за отриману у червні 2023 р. електричну енергію було долучено наступні платіжні інструкції: №300 194 від 15.06.2023 на суму 32 529,74 грн; № 301 109 від 26.06.2023 на суму 46 859,87 грн та №302 047 від 30.06.2023 на суму 46 020,47 грн.
Поміж тим до відзиву на позовну заяву представником відповідача додатково було долучено платіжну інструкцію у підтвердження здійснення часткової оплати за отриману у червні 2023 р. електричну енергію: №441 011 від 31.12.2024 на суму 14 231,91 грн.
З урахуванням вищевикладеного залишок заборгованості відповідача перед позивачем за отриману у червні 2023 р. електричну енергію складає 10 079,12 грн.
Представником позивача та відповідача у підтвердження здійснення часткової оплати за отриману у жовтні 2023 р. електричну енергію було долучено наступні платіжні інструкції: №314 950 від 16.10.2023 на суму 8793,66 грн; № 319 040 від 25.10.2023 на суму 15811,68 грн та №321 588 від 07.11.2023 на суму 21468,42 грн.
Поміж тим до відзиву на позовну заяву представником відповідача додатково було долучено платіжну інструкцію у підтвердження здійснення часткової оплати за отриману у жовтні 2023 р. електричну енергію: №436 706 від 26.12.2024 на суму 680,12 грн.
З урахуванням вищевикладеного залишок заборгованості відповідача перед позивачем за отриману у жовтні 2023 р. електричну енергію складає 2743,62 грн.
З огляду на викладене за відповідачем обліковується основна заборгованість у розмірі 798 217,67 грн. (з урахуванням долучених представником відповідача доказів оплати, які були здійснені до звернення позивачем до суду).
Проте, після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено на рахунок позивача заборгованість у розмірі 74183,87 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 446 451 від 31.01.2025 на суму 12156,98 грн, №449 154 від 31.01.2025 на суму 2743,62 грн; 447 375 від 31.01.2025 на суму 49 997,51 грн, №449 963 від 31.01.2025 на суму 9 285,76 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач із цим позовом звернувся до суду 31.12.2024, при цьому заборгованість у розмірі 74183,87 грн погашена відповідачем 31.01.2025, тобто після відкриття провадження у справі, відповідно суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в цій частині стягнення заборгованості у сумі 74183,87 грн, у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Таким чином за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 724 033,80 грн, доказів сплати грошових коштів у сумі 724 033,80 грн станом на дату розгляду справи відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Наявність та розмір заборгованості Державного підприємства «Гарантований покупець» за Договором №6836/02 у сумі 724 033,80 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 724 033,80 грн.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, зазначено: « 4.13. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
4.15. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі».
Оскільки судом встановлено, що часткові оплати відповідачем заборгованості за отриману у березні 2023 р. електричну енергію, у квітні 2023 р. електричну енергію, у червні 2023 р. електричну енергію та у жовтні 2023 р. електричну енергію були здійснені до звернення позивача з позовною заявою до суду останнє зумовлює відмову в цій частині у позові, а не закриття провадження у справі, а відтак клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню.
Стосовно поданих відповідачем заперечення, суд зазначає таке.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23 дійшов до висновку, що Накази №140 і №206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно із положенням Порядку №641. Крім того, накази не звільняють Державне підприємство «Гарантований покупець» від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами Договору №6836/02.
У вказаній вище постанові об'єднана палата зазначила, що висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині наявності у відповідача обов'язку з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану та Наказів №140 та №206 є обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та приписам Наказів №140 та №206.
За таких обставин суд відхиляє вказані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.
Також відповідач зауважив, що позивач має заборгованість перед відповідачем за зобов'язанням щодо сплати частки відшкодування вартості відхилення та вартості частки з врегулювання небалансу, на розмір яких зменшується зобов'язання відповідача. Як вказує відповідач, заборгованість позивача за вказаними послугами становить 5120,75 грн та 12583,09 грн, що має бути враховано при розрахунках між сторонами.
З приводу вказаних заперечень, суд зазначає, що постановою НКРЕКП від 03.04.2024 №652, абзац третій підпункту 13 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25.02.2022 №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» викладено у такій редакції: «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення».
Водночас, дані положення не звільняють відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідними договорами.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази внесення змін до спірного договору в частині встановлення порядку проведення відповідних розрахунків за спірний період, тоді як саме вищевказаним договором регулюються господарсько-правові відносини його учасників.
Суд враховує посилання відповідача на пункт 5 постанови НКРЕКП від 24 січня 2024 року № 178 «Про внесення змін до деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», якою на відповідача покладено обов'язок забезпечити виконання положень глави 16 Порядку № 641 у частині врегулювання відносин щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, які виникли в період з 8 вересня 2022 року по 26 січня 2024 року.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з вимогами погасити заборгованість за актами приймання передачі послуги з відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи на вказану вище суму.
Суд звертає увагу відповідача на те, що норма абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 Постанови №332, якою відповідачу надано право зменшити рівень розрахунків із продавцем електричної енергії за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, може бути застосована у позапроцесуальному порядку, зокрема, шляхом укладення відповідного правочину, в результаті якого відбулося б зарахування зустрічних однорідних вимог й у позивача відпали б підстави позову у відповідній частині.
Так само, у разі наявності у позивача заборгованості перед відповідачем, останнє не було позбавлено права й можливості заявити відповідні вимоги в межах цієї справи шляхом пред'явлення зустрічного позову. Однак, таким процесуальним правом відповідач не скористався.
Таким чином, відсутні підстави для зменшення або зміни розміру заявлених у цій справі позовних вимог у частині спірної суми основного боргу.
Доводи відповідача, що зобов'язання Гарантованого покупця перед позивачем згідно алгоритму розрахунків, який встановлений п. 11.4. Порядку №641, за спірні розрахункові періоди не виникли, оскільки на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги, суд відхиляє з наступних підстав.
Згідно із ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов'язаність, є самостійним зобов'язаннями, з самостійними предметами та суб'єктами.
Ні Договір №6836/02, ні Порядок №641 не містять умов та правил, які визначали б стан виконання гарантованим покупцем обов'язків за договором в залежності від виконання Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» обов'язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Крім того, як умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги.
Що стосується посилань відповідача на існування форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої, другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: - лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; - форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання; - наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Також, у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 Верховний Суд зазначив, що: - ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); - вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні; - лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.
Втім, відповідачем у даній справі не надано жодного доказу на підтвердження існування форс-мажорних обставин у спірних зобов'язаннях.
Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 46809,04 грн 3% річних та 148718,15 грн інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати вартості електроенергії, суд дійшов висновку в їх необгрунтованості, з урахуванням того, що відповідачем було здійснено додаткові оплати, які не були враховані позивачем.
За розрахунком суду, обгрунтованим розміром інфляційних втрат за прострочення оплати вартості електроенергії є 157930,61 грн. В іншій частині слід відмовити.
За розрахунком суду, обгрунтованим розміром 3% річних за прострочення оплати вартості електроенергії є 46090,76 грн. В іншій частині слід відмовити.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн, суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18. Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.
При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 3% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За обставинами справи №902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, а разом 182024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.
Натомість в межах даної справи відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3% та судом не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, а відтак відсутній винятковий випадок для зменшення відсотків річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Окремо суд звертає увагу відповідача, що 3% річних є своєрідною мінімальною упущеною вигодою, яку б міг отримати кредитор за належного виконання зобов'язання боржником свого грошового зобов'язання (наприклад, розмістивши дані кошти в якості депозиту).
Положення статті 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).
Судом також взято до уваги, що ухвалою від 13.11.2024 у справі №922/444/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір відсотків річних, шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2024 дійшла висновку про необхідність повернення для розгляду справи № 922/444/24 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виходячи з того, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних. До того ж, як зазначено в ухвалі, сама колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказує, що така позиція не може бути застосована судами як «загальна практика» при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів.
Ухвалою від 05.02.2025 у справі №922/444/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, мотивуючи необхідністю відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №915/1308/23, ухваленої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством щодо застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України стосовно можливості зменшення судом розміру трьох процентів річних (які встановлені законом), а також не застосування до цих правовідносин статті 233 Господарського кодексу України шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 21.02.2025 у справі №922/444/24 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила справу повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, оскільки поставлені скаржником у касаційній скарзі питання щодо правильного / неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статті 625 Цивільного кодексу України у вирішенні питання щодо зменшення 3 % річних, в межах повноважень, визначених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, мають бути вирішені колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка була визначена автоматизованою системою документообігу суду з урахуванням спеціалізації.
Також об'єднана палата звернула увагу, що фактично питання, порушені колегією суддів, стосуються можливості / неможливості зменшення процентів річних, нарахованих за статтею 625 Цивільного кодексу України. Однак ці питання не можуть бути підставою для відступу від усталеної практики застосування означених норм та не є такими, які потребують узагальнення судової практики.
Об'єднана палата зазначила, що зменшення розміру штрафних санкцій та/або відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України обумовлено індивідуальним характером правовідносин. У кожній конкретній справі, де постає питання про зменшення відсотків річних, суд має враховувати унікальні обставини, що супроводжують невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, а тому питання про зменшення процентів не підлягає узагальненню через свою індивідуальну природу. Для формування єдиної практики зазвичай розглядаються питання, які мають спільні риси в багатьох судових справах. У випадку зі штрафними санкціями та відсотками, кожен спір має унікальні фактичні обставини, що унеможливлює вироблення універсального підходу.
При цьому у вирішенні питання наявності чи відсутності підстав для зменшення розміру відсотків річних правовідносини у кожному спорі про їх стягнення є відмінними. Кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних фактичних обставин, які встановлені у справі та якими обумовлене таке зменшення і які підлягають дослідженню та оцінці судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
В межах даної справи відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 13400,75 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 16751,00 грн (відповідно до платіжної інструкції №275 від 30.12.2024), тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у зв'язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 3350,25 грн.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19 зазначено, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
У такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
Верховний Суд наголосив, що у зазначеній нормі Господарського процесуального кодексу України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, ця норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.
Зокрема, у пункті 5 частини першої статті 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Подібний за змістом висновок щодо застосування приписів частини дев'ятої статті 129 ГПК України, пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" викладений також у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 22.05.2019 у справі № 904/9628/17, від 06.09.2021 у справі № 910/8775/20.
З огляду на приписи п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору за подання позову у справі №910/9/25 підлягає частковому поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "АКВА ВІТТА" у розмірі 890,21 грн ( в частині закриття провадження у справі).
Поміж тим в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Закрити провадження у справі №910/9/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "АКВА ВІТТА" до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 74183,77 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27, код ЄДРПОУ 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "АКВА ВІТТА" (01023, місто Київ, вул. Шота Руставелі, будинок 29, код ЄДРПОУ 34047256) основну заборгованість у розмірі 724 033 (сімсот двадцять чотири тисячі тридцять три) грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 46090 (сорок шість тисяч дев'яносто) грн. 76 коп., інфляційні втрати у розмірі 157 930 (сто п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 61 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 11136 (одинадцять тисяч сто тридцять шість) грн. 66 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 26.05.2025
Суддя Владислав ДЕМИДОВ