ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.05.2025Справа № 910/15/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Ятковської К.К., розглянувши справу за позовом Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ГЕЛІОС" (02094, місто Київ, вул. Гніздовського Якова, будинок 1), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "АУРУМ ІНВЕСТ" (02166, місто Київ, вул. Поповича Космонавта, будинок 2-А) 2) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна ( АДРЕСА_1 ) 3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Атіка» (вул. Мілютенка, буд. 7-В, місто Київ, 02156, ЄДРПОУ 30728541) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою
За участю представника позивача - Васильєва С.М.
01.01.2025 на адресу суду від Київської міської ради надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ГЕЛІОС" про усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер: 8000000000:62:003:0189, за адресою: АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва, шляхом визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горохової Ніни Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.07.2024 № 74031593, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер -25222480000, за товариством з обмеженою відповідальною «Топ Геліос»; усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер: 8000000000:62:003:0189, за адресою: АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва, шляхом припиненням права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер - 25222480000, за товариством з обмеженою відповідальністю «Топ Геліос»; усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі.. Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Геліос» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:62:003:0189, загальною площею 0,0345 га, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер - 25222480000): нежитлової будівлі торгівельного призначення, загальною площею 260,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва та 03.01.2025 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 25.02.25 о 11:10 год.
Окрім того означеною ухвалою залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "АУРУМ ІНВЕСТ" (02166, місто Київ, вул. Поповича Космонавта, будинок 2-А), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горохову Ніну Вікторівну ( АДРЕСА_1 ) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
25.02.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано клопотання про приєднання доказів та відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 відкладено підготовче засідання на 11.03.25 о 11:00 год.
11.03.2025 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіка» сформовано заяву про вступ у справу як третьої особи.
11.03.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву, який зокрема містив клопотання про поновлення пропущеного строку на подання даного відзиву, та мотивований тим, що спірне приміщення не є самочинним, оскільки у 2015 році колишнім власником вказаних будівель ТОВ «Аурум Інвест» було проведено реконструкцію вказаних будівель, сплачено пайову участь до місцевого бюджету міста Києва та отримані необхідні для проведення реконструкції дозволи. Крім того, ТОВ «Топ Геліос» не є особою, яка здійснила будівництво вказаної будівлі, і судами вже був розглянутий спір щодо вказаної нежитлової будівлі у справі №910/15988/16 та прийнято рішення щодо звільнення відповідної земельної ділянки особою, яка здійснила будівництво, тому вимоги до ТОВ «Топ Геліос» у цій справі щодо вивільнення земельної ділянки є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Ухвалою суду від 11.03.2025 відкладено підготовче засідання у справі №910/15/25 на 27.03.25 о 10:15 год.; заяву ТОВ «Топ Геліос» про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву задоволено; прийнято відзив на позовну заяву та долучено його до матеріалів справи; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Атіка» (вул. Мілютенка, буд. 7-В, місто Київ, 02156, ЄДРПОУ 30728541).
25.03.2025 на адресу суду від представника Київської міської ради надійшла відповідь на відзив, у якій представник просив відмовити відповідачу у поновленні строку на подання відзиву, а позовні вимоги задовольнити повністю. Вказував, що Київська міська рада не приймала рішення про відведення спірної земельної ділянки ані ТОВ «Преско-В», ані ТОВ «Авалон Комерц Груп», ТОВ «Аурум Інвест», ТОВ «Топ Геліос» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі торгівельного призначення за адресою: АДРЕСА_2 у Деснянському районі міста Києва. Саме рішення про реєстрацію за ТОВ «Топ Геліос» права власності на спірний об'єкт самочинного будівництва порушує права позивача на розпорядження земельною ділянкою. На даний час ТОВ «Топ Геліос» фактично здійснює користування спірною земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 у Деснянському районі міста Києва без належних правових підстав, чим у свою чергу перешкоджає вільному користуванню та розпорядженню вказаною ділянкою Київській міській раді.
26.03.2025 в системі «Електронний суд» представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю «Атіка» в особі керівника Кондратенком Р.А. (відомості щодо якого містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) та який діє відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України, сформовано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.
27.03.2025 в системі «Електронний суд» представником Товариством з обмеженою відповідальністю «Атіка» сформовано клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 27.03.2025 суд задовольнив клопотання представника третьої особи ТОВ «Атіка» про відкладення розгляду справи. Ухвалою суду від 27.03.2025 відкладено підготовче засідання на 17.04.25 о 11:00 год.
15.04.2025 в системі «Електронний суд» представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю «Атіка» сформовано заяву про відвід судді Демидова В.О. від розгляду справи № 910/15/25 та відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду останню передано 16.04.2025 судді Демидову В.О.
Ухвалою суду від 16.04.2025 залишено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіка» про відвід судді Демидова В.О. від розгляду справи № 910/15/25 без розгляду.
17.04.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заперечення на відповідь на відзив, у відповідності до яких представник просив відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 17.04.2025 закрито підготовче провадження у справі № 910/15/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.05.2025 о 12:00 год.
06.05.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надання новому представнику відповідача - Сіренку Юрію Євгеновичу строку для ознайомлення з матеріалами справи та підготовку до судового засідання.
У судовому засіданні 08.05.2025 суд на місці постановив задовольнити клопотання представника відповідача від 06.05.2025 про відкладення розгляду справи та ухвалою суду від 08.05.2025 відкладено судове засідання на 16.05.25 о 12:00 год.
15.05.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано клопотання про відкладення розгляду справи.
Останнє обґрунтоване тим, що в зазначену дату представник ТОВ «ТОП ГЕЛІОС» - адвокат Сіренко Юрій Євгенович (копія ордеру наявна в матеріалах справи) має бути присутнім в іншому судовому засіданні, яке відбудеться в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області (м. Ужгород).
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Крім того, в разі неможливості забезпечити явку іншого представника в судове засідання, представництво інтересів відповідача, міг здійснювати безпосередньо керівник останнього у відповідності до ч.3 ст.56 ГПК України у якій зазначається, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 березня 2018 року в справі № 910/6853/16.
Учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом відповідно до ч.2 ст.42 ГПК України.
Відповідно до ч.1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд зауважує, що у судовому засіданні 08.05.2025 суд задовольнив клопотання представника відповідача від 06.05.2025 про відкладення розгляду справи.
Також суд звертає увагу представника відповідача, що у разі неможливості з'явитися фізично, шляхом прибуття до Господарського суду міста Києва, в судове засідання або направити уповноваженого представника до суду для участі в призначеному судовому засіданні, останній не позбавлений був права приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (Постанова Великої Палати Верховного Суду № 140/1770/19 від 19.01.2023).
За таких обставин суд дійшов висновку відмовити в клопотанні представнику відповідача у відкладенні розгляду справи.
У судове засідання 16.05.2025 представник позивача прибув, інші учасники справи у судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 16.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач зазначає, що до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Топ Геліос» із заявою від 06.11.2024 щодо підготовки рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:62:003:0189, загальною площею 0,0345 га в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі торгівельного призначення, за адресою: АДРЕСА_2 . Вказував, що на вказаній земельній ділянці розташована нежитлова будівля загальною площею 260,1 кв.м, а саме будівля торгівельного призначення (літ. Б), що перебуває у власності ТОВ «Топ Геліос».
На підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-391/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, державним реєстратором КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» Коломієць О.Г. 07.07.2011 прийнято рішення про державну реєстрацію за ТОВ «Преско-В» права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 260,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
29.12.2011 між ТОВ «Преско-В» (продавець) та ТОВ «Авалон Комерц Груп» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за № 8376, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві власності нежитлову будівлю торгівельного призначення, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 260,10 кв.м.
Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу нежитлова будівля, що продається, належить продавцю на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали цього ж суду від 10.11.2010.
В подальшому державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Малишевим М.С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.03.2013 №1030894, яким за ТОВ «Авалон Комерц Груп» зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:62:003:0189, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу №8376 від 29.12.2011.
25.07.2015 між ТОВ «Авалон Комерц Груп» (продавець) та ТОВ «Аурум Інвест» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською I.A. та зареєстровано в реєстрі за № 825.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською I.A. зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна за ТОВ «Аурум Інвест», про що внесено запис від 25.07.2015 №23149724.
09.07.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.07.2024 №74031593, яким за ТОВ «Топ Геліос» зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:62:003:0189, за адресою: АДРЕСА_2 .
Підставою виникнення права власності на вказаний об'єкт стали: іпотечний договір, серія та номер 926, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. 12.08.2015; договір про відступлення прав за договором іпотеки, серія та номер 94, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н.В. 01.04.2024; договір про переведення боргу, серія та номер 135, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н.В. 26.04.2024; вимога іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору б/н, виданий ТОВ «Топ Геліос» 07.05.2024; документ, що підтверджує надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимогу іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, серія та номер 0209705255713, виданий АТ «Укрпошта» 11.05.2024; довідка іпотекодержателя про суму боргу за основним зобов'язанням та про вартість предмета іпотеки б/н, видана ТОВ «Топ Геліос» 01.07.2024; документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину, перевірка поштового трекінгу, серія та номер 0311510661422, виданий АТ «Укрпошта» 01.07.2024; документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину, рішення єдиного учасника, серія та номер 01/2024, виданий ТОВ «Топ Геліос» 28.06.2024; документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину, довідка іпотекодержателя б/н, видана ТОВ «Топ Геліос» 01.07.2024.
Єдиним розпорядником земель комунальної власності міста Києва є Київська міська рада.
Водночас, Київська міська рада жодних рішень щодо передачі спірної земельної ділянки ані ТОВ «Преско-В», ані ТОВ «Авалон Комерц Груп», ані ТОВ «Аурум Інвест», ані ТОВ «Топ Геліос» у власність чи користування не приймала.
Отже позивач вважає, що ТОВ «Преско-В» здійснило самочинне будівництво об'єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 у Деснянському районі міста Києва, яка належить на праві власності територіальній громаді міста Києва, та на підставі неналежних документів здійснила реєстрацію нерухомого майна.
Вказує, що згідно до матеріалів аерофотозйомки 2019 року, виготовленої за даними АІС ОУЗР, на спірній земельній ділянці розташовується об'єкт нерухомого майна.
Також вказує, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі №910/15988/16 задоволено позов Київської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Преско-В», ТОВ «Авалон Комерц Груп» та ТВ «Аурум Інвест» про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії, визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011, а саме, нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 260,10 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, м. Київ, вартістю 112 350,00 грн, укладений між ТОВ «Преско-В» та ТОВ «Авалон Комерц Груп», посвідчений 29.12.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований в реєстрі за №8376; визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015, а саме, нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 260,10 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, м. Київ, укладений між ТОВ «Авалон Комерц Груп» та ТОВ «Аурум Інвест», посвідчений 25.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнаровською І.А.; зобов'язано ТОВ «Аурум Інвест» повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 260,10 кв.м по АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівлі і споруд.
У вказаній постанові Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі №910/15988/16 зокрема встановлено, що «Прокуратурою Деснянського району міста Києва під час здійснення нагляду у формі представництва за цільовим використанням земельних ділянок на території Деснянського району міста Києва було здійснено запит від 02.03.2015 №(10-53) 1045 вих15 до Гребінківського районного суду Полтавської області про надання інформації щодо того, чи виносилось суддею Радзівон О.І. рішення від 20.10.2008 та ухвала від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-391/08 за позовом ТОВ «Преско-В» до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до наданого на вказаний запит листа Гребінківського районного суду Полтавської області №411/15-вих від 05.03.2015 (а.с. 36, т. 1), Прокуратури Деснянського району м. Києва, згідно з обліково-статистичних карток справа № 2-391/08 розглядалась за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно (рішення від 18.08.2008).
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень судові рішення у цивільній справі №2-391/08 за Гребінківським районним судом Полтавської області не обліковуються.
У зв'язку з тим, що вказані обставини свідчать про те, що рішення суду, які стали підставою для державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості за ТОВ «Преско-В», Гребінківським районним судом Полтавської області не приймались, Прокуратурою Деснянського району міста Києва внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 42015100030000066 від 28.04.2015 за ч. 4 ст. 358 КК України за фактом використання завідомо підробленого документу.»...
« Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази прийняття Київською міською радою рішення про передачу ТОВ «Преско-В» або іншим особам, які у подальшому ставали власниками нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2, у користування спірної земельної ділянки та державної реєстрації речового права на неї.
Як вбачається з листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києва від 03.08.2016 вих. №057023-15126 документи, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт у Деснянському районі м. Києві за адресою: АДРЕСА_2, (код ділянки 62:003:116) ТОВ «Преско-В» та іншим особам Київською міською радою не приймалися, документи, що посвідчують право користування земельними ділянками, не реєструвались (а.с. 18-19, т. 1).
Відповідно до інформації, наданої Департаментом містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації в листі від 25.08.2016 вих. № 055-12275, умови та обмеження забудови спірної земельної ділянки не розроблялись, не надавались та не реєструвались (а.с. 23, т. 1).»…
«Таким чином, оскільки нежитлова будівля збудована на спірній земельній ділянці, що не була належним чином відведена ТОВ «Преско-В» для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проєкту, без введення спірного об'єкту нерухомості в експлуатацію, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з урахуванням положень ч.2 ст. 376 ЦК України право власності у ТОВ «Преско-В» або інших осіб на нежитлову будівлю не виникло, у зв'язку з чим і не могло бути реалізовано в частині розпорядження майном, зокрема, відчуження третім особам.»
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи, що Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі спірної земельної ділянки фізичним чи юридичним особам, позивач зазначав, що ТОВ «Преско-В» здійснило самочинне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці, тому рішення приватних нотаріусів є незаконними, порушують право територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради вільно володіти та розпоряджатися земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_2 в м. Київ, та одночасно призводять до незаконного набуття прав на комунальну землю, а отже рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірний об'єкт нерухомого майна підлягає скасуванню.
Позивач також вважає, що враховуючи фактичні обставини цієї справи, ефективним способом захисту права власності територіальної громади на землю є усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права власності відповідача на спірні об'єкти нерухомого майна та зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення об'єкта нерухомого майна, нежитлової будівлі торгівельного призначення, загальною площею 260,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У залишку вказаною нормою матеріального права імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:
(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;
(3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
При цьому варто враховувати, що відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тобто реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Розглядаючи позов у цій справі, суд встановив, що земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:62:003:0189, площею 0,0345 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради і ТОВ «Преско-В», ТОВ «Авалон Комерц Груп», ТОВ «Аурум Інвест», або ТОВ «Топ Геліос» в користування ніколи не передавалася.
Водночас, на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-391/08 за позовом ТОВ «Преско-В» до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, державним реєстратором КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» Коломієць О.Г. 07.07.2011 прийнято рішення про державну реєстрацію за ТОВ «Преско-В» права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 260,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
29.12.2011 між ТОВ «Преско-В» (продавець) та ТОВ «Авалон Комерц Груп» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за № 8376, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві власності нежитлову будівлю торгівельного призначення, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 260,10 кв.м.
Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу нежитлова будівля, що продається, належить продавцю на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали цього ж суду від 10.11.2010.
В подальшому державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Малишевим М.С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.03.2013 №1030894, яким за ТОВ «Авалон Комерц Груп» зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:62:003:0189, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу №8376 від 29.12.2011.
25.07.2015 між ТОВ «Авалон Комерц Груп» (продавець) та ТОВ «Аурум Інвест» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською I.A. та зареєстровано в реєстрі за № 825.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською I.A. зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна за ТОВ «Аурум Інвест», про що внесено запис від 25.07.2015 №23149724.
09.07.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.07.2024 №74031593, яким за ТОВ «Топ Геліос» зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:62:003:0189, за адресою: АДРЕСА_2 .
Підставою виникнення права власності на вказаний об'єкт стали: іпотечний договір, серія та номер 926, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. 12.08.2015; договір про відступлення прав за договором іпотеки, серія та номер 94, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н.В. 01.04.2024; договір про переведення боргу, серія та номер 135, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гороховою Н.В. 26.04.2024; вимога іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору б/н, виданий ТОВ «Топ Геліос» 07.05.2024; документ, що підтверджує надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимогу іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, серія та номер 0209705255713, виданий АТ «Укрпошта» 11.05.2024; довідка іпотекодержателя про суму боргу за основним зобов'язанням та про вартість предмета іпотеки б/н, видана ТОВ «Топ Геліос» 01.07.2024; документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину, перевірка поштового трекінгу, серія та номер 0311510661422, виданий АТ «Укрпошта» 01.07.2024; документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину, рішення єдиного учасника, серія та номер 01/2024, виданий ТОВ «Топ Геліос» 28.06.2024; документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину, довідка іпотекодержателя б/н, видана ТОВ «Топ Геліос» 01.07.2024.
При цьому, постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі №910/15988/16 задоволено позов Київської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Преско-В», ТОВ «Авалон Комерц Груп» та ТВ «Аурум Інвест» про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011, а саме, нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 260,10 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, м. Київ, вартістю 112 350,00 грн, укладений між ТОВ «Преско-В» та ТОВ «Авалон Комерц Груп», посвідчений 29.12.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований в реєстрі за №8376; визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015, а саме, нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 260,10 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, м. Київ, укладений між ТОВ «Авалон Комерц Груп» та ТОВ «Аурум Інвест», посвідчений 25.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнаровською І.А.; зобов'язано ТОВ «Аурум Інвест» повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 260,10 кв.м по АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівлі і споруд.
За частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. Таким чином, преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 756/2484/19 (провадження № 61-12022св22)).
Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18), від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21)).
Отже, у справі №910/15988/16, яке набуло законної сили, судом було встановлено, що «…в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази прийняття Київською міською радою рішення про передачу ТОВ «Преско-В» або іншим особам, які у подальшому ставали власниками нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2, у користування спірної земельної ділянки та державної реєстрації речового права на неї.
Таким чином, оскільки нежитлова будівля збудована на спірній земельній ділянці, що не була належним чином відведена ТОВ «Преско-В» для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проєкту, без введення спірного об'єкту нерухомості в експлуатацію, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з урахуванням положень ч.2 ст. 376 ЦК України право власності у ТОВ «Преско-В» або інших осіб на нежитлову будівлю не виникло, у зв'язку з чим і не могло бути реалізовано в частині розпорядження майном, зокрема, відчуження третім особам.».
З матеріалів цієї справи вбачається, та відповідачем не спростовано, що рішення про надання земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:003:0189 для розміщення спірної нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 міськрадою ніколи не приймалося, будь-яких дозвільних документів на її будівництво компетентні органи не видавали, а тому зареєстрована за ТОВ «Преско-В» (первинним власником) будівля є самочинним будівництвом.
В свою чергу, оскільки міськрада, як представник власника земельної ділянки, не надавала згоди на визнання права власності за ТОВ «Преско-В» (первинним власником) на самочинно збудоване майно і заперечує проти його перебування на комунальній землі, то задоволення її позовних вимог про знесення такого майна також узгоджується із наведеними положеннями ЗК України та приписами частини четвертої статті 376 ЦК України.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала також увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
Велика Палата Верховного Суду у вже згаданій постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
При цьому, якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, суд висновує, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради у спірних правовідносинах є лише вимога міськради про знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі, і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю самочинного будівництва по АДРЕСА_2 у Деснянському районі міста Києва у встановленому законом порядку.
Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23, від 12.02.2025 у справі № 916/960/22 та від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23, від 05.03.2025 у справі № 904/4076/23.
З цих підстав суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги міськради про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горохової Ніни Вікторівни про державну реєстрацію права власності від 09.07.2024 №74031593 та про припинення права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна слід відмовити за неефективністю.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувано, що знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
З огляду на викладене самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Розміщення будь-якою особою споруди на земельній ділянці комунальної форми власності за відсутності документів, які підтверджують право користування такою земельною ділянкою, не можна визнати законним (див. постанову Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23.
Звідси доводи відповідача про відсутність порушеного права позивача у спірних правовідносинах судом визнаються безпідставними.
Також суд зазначає, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).
Позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у справі №915/1439/21 належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.
Верховний Суд наголошував, що в силу вимог ч.1 ст. 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.
Адже, на відміну від положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 ЗК України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт.
Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 ЗК України як спеціальної норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21.
Отже територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, як власник земельної ділянки, має право вимагати від ТОВ «Топ Геліос» усунути перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:62:003:0189, розташованою за адресою: по АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва, загальною площею 0,0345 га, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна - (реєстраційний номер 25222480000: нежитлової будівлі торгівельного призначення, загальною площею 260,1 кв.м..
Враховуючи вказане, судом відхиляються заперечення відповідача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані міською радою, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, а саме в частині усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Геліос» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:62:003:0189, загальною площею 0,0345 га, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер - 25222480000): нежитлової будівлі торгівельного призначення, загальною площею 260,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Геліос» 02094, місто Київ, вул. Гніздовського Якова, будинок 1, код ЄДРПОУ 45148421) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:62:003:0189, загальною площею 0,0345 га, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер - 25222480000): нежитлової будівлі торгівельного призначення, загальною площею 260,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Геліос» (02094, місто Київ, вул. Гніздовського Якова, будинок 1, код ЄДРПОУ 45148421) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, код ЄДРПОУ 22883141) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн 00 коп.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 26.05.2025
Суддя Владислав ДЕМИДОВ