ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.05.2025Справа № 910/2369/25
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Акціонерного товариства "ОПЕРАТОР РИНКУ"
(01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27;
ідентифікаційний код: 43064445)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕСКОН"
(01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 33, нежил. прим. 3;
ідентифікаційний код: 42576170)
про стягнення 1 375 447,54 грн.
Акціонерне товариство "ОПЕРАТОР РИНКУ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕСКОН" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору №615/03РДН від 04.08.2021 в загальному розмірі 1375447,54 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/2369/25. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 2 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Згідно з ч. 7 зазначеної статті учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 910/23064/17.
Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення №0610238282112 повернуто до суду з посиланням на закінчення встановленого терміну зберігання.
Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/2369/25, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
04.08.2021 між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕСКОН» (далі - ТОВ «ТРЕСКОН», Учасник) укладено Договір № 615/03РДН про купівлю-продаж електричної енергії на ринку «на добу наперед» (далі - Договір, додається), за типовою формою, наведеною в додатку 2 до Правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку (далі - Правила РДН/ВДР), затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №308.
Також, між Сторонами укладено додаткову угоду від 17.05.2022 № 1 до Договору та додаткову угоду від 02.08.2022 № 2 до Договору.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1.6.2 глави 1.6 розділу І Правил РДН/ВДР укладення договорів про купівлю-продаж електричної енергії на РДН/ВДР здійснюється через програмне забезпечення ОР. Таким програмним забезпеченням АТ «Оператор ринку» є система XMtrade®/PXS.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 1 Закону та пункту 2.3.1 глави 2.3 розділу ІІ Правил РДН/ВДР договори про купівлю-продаж електричної енергії на РДН та ВДР укладаються в електронній формі.
Вищезазначений Договір та зміни до нього підписано шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів уповноважених осіб Оператора ринку та ТОВ «ТРЕСКОН», що підтверджується роздруківками з вебсайту Центрального засвідчувального органу Міністерства юстиції України.
Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи , за умовами Договору, ТОВ «ТРЕСКОН» в лютому 2022 року реалізовано на РДН електроенергію на загальну суму 59 371 054,79 грн, в тому числі ПДВ 9 895 175,80 грн, що підтверджується актом купівлі-продажу електричної енергії на РДН від 28.02.2022, підписаного Сторонами Договору.
Згідно з пунктом 4.6 Договору Учасник та ОР зобов'язані надавати податкові накладні складені та зареєстровані в ЄРПН відповідно до вимог чинного законодавства України.
Пунктом 4.3.9 глави 4.3 розділу ІV Правила РДН/ВДР передбачено, що Учасники РДН/ВДР та ОР складають податкові накладні в електронній формі та реєструють їх у ЄРПН з дотриманням вимог чинного податкового законодавства України.
Пунктом 5.2 Договору закріплено обов'язок Учасника виконувати зобов'язання, визначені Правилами РДН/ВДР.
Як вказує позивач, у порушення взятих на себе за Договором зобов'язань, Правил РДН/ВДР та вимог ПК України, відповідач не зареєстрував податкову накладну в ЄРПН за лютий 2022 року на суму ПДВ 1 246 992,13 грн, у зв'язку з чим позивачу були спричинені збитки в сумі неотриманого податкового кредиту в розмірі 1 246 992,13 грн.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до статті 187.1 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/ послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з пунктом 44 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до 1 січня 2026 року, платники податку, які здійснюють постачання, передачу, розподіл електричної та/або теплової енергії, визначають дату виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту за касовим методом. У разі якщо операції, визначені цим пунктом, мають безперервний або ритмічний характер постачання, платники податку: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому отримано кошти, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усієї суми отриманих коштів протягом такого місяця.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/ покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/ послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Таким чином, на відповідача було покладено обов'язок щодо складення та реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання позивача на те, що зобов'язання буде виконано та, відповідно, це буде підставою для включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 69 підрозділу 10 Податкового кодексу України, з урахуванням внесених змін Законом України від 12.05.2022 № 2260-IX, платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов'язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.
Таким чином, граничним терміном реєстрації податкової накладної за лютий 2022 року є 14.07.2022 відповідно до пункту 69 підрозділу 10 Податкового кодексу України.
З матеріалів справи судом встановлено, що в порушення взятих за Договором зобов'язань, Правил РДН/ВДР та вимог Податкового кодексу України ТОВ «ТРЕСКОН»:
- зареєстровано з порушенням терміну реєстрації податкові накладні за лютий 2022 року в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 49 643 241,36 грн, в тому числі ПДВ 8 273 873,56 грн лише 15.07.2022, про що свідчить інформація з Єдиного реєстру податкових накладних;
- не зареєстровано податкові накладні за лютий 2022 року в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 7 481 952,78 грн, в тому числі ПДВ 1 246 992,13 грн.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, так як податкова накладна не була зареєстрована відповідачем в Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач не мав правових підстав для включення сплаченої ним суми ПДВ в загальному розмірі 1 246 992,13 грн, до податкового кредиту.
Пунктом 14.1.181 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, що діяв в редакції на час виникнення у відповідача податкового зобов'язання, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), інтими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому п. 198.6 ст. 198 ПК України документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Враховуючи вищенаведене, позивач зазначає, що порушення відповідачем умов договору та вимог податкового законодавства в частині виконання обов'язку реєстрації в ЄРПН податкової накладної має наслідком понесення позивачем збитків у сумі неотриманого податкового кредиту в розмірі 1 246 992,13 грн.
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до наведених положень чинного законодавства для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди, необхідною є наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірні дії або бездіяльність особи; завдання шкоди та її розмір; безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою; вина завдавача шкоди.
Судом встановлено, що в даному випадку наявні всі чотири елементи складу цивільного правопорушення, а саме:
- неправомірні дії відповідача, які полягають у порушенні вимог податкового законодавства та умов Договору в частині реєстрації податкової накладної;
- завдання позивачу шкоди в розмірі 1 246 992,13 грн шляхом позбавлення його можливості включити цю суму до податкового кредиту;
- безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача та шкодою;
- вина відповідача у заподіянні шкоди позивачу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 246 992,13 грн є обґрунтованими, доведеними та відповідачем належним чином і в установленому законом порядку не спростовані, тож підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 108 410,00 грн інфляційних втрат та 20 045,41 грн 3% річних суд зазначає наступне.
Частиною 2 стаття 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі N 758/1303/15-ц (провадження N 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц (провадження N 14-16цс18).
В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Оцінюючи обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення із відповідача 108 410,00 грн інфляційних втрат та 20 045,41 грн 3% річних суд також звертається до правової позиції, що викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2022 року у справі № 924/159/14 (910/6053/19).
Правовідношення, в якому виникло зобов'язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти (у зв'язку з розірванням договору), є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.
Також судом враховано, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), а також Верховним Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 01.06.2021 у справі № 910/9544/19, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17.
Таким чином, суд приходить до висновку, що момент порушення грошового зобов'язання виник з факту втрати права позивача на нарахування податкового кредиту з 15.07.2024, яке вже неможливо відновити, що і є фактом завдання відповідачем збитків позивачу у розмірі 1 246 992,13 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 108 410,00 грн інфляційних втрат та 20 045,41 грн 3% річних, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕСКОН" (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 33, нежил. прим. 3; ідентифікаційний код: 42576170) на користь Акціонерного товариства "ОПЕРАТОР РИНКУ" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код: 43064445) 1 246 992,13 грн.. збитків, 108 410,00 грн інфляційних втрат, 20 045,41 грн 3% річних та 16 505,37 грн. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов