ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.05.2025Справа № 910/104/25
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Cелянського (фермерського) господарство "ВЕРЕС" (84170, Донецька обл., Краматорський р-н, село Торець, вул. Зелена, будинок 17) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" (03040, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 14, офіс 305 А) про стягнення 900558,62 грн.,
без повідомлення (виклику) сторін,
03.01.2025 в системі «Електронний суд» представником Cелянського (фермерського) господарство "ВЕРЕС" сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" про стягнення заборгованості за Договором купівлі продажу №К-11/02 від 11.02.2022 у розмірі 900558,62 грн з яких: заборгованість у розмірі 537 415,87 грн., штрафні санкції у розмірі - 53 741,58 грн., пеня у розмірі 134 527,17 грн., 3% річних у розмірі 39 798,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 135 076,00 грн. та була передана 06.01.2025 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 позовну заяву Cелянського (фермерського) господарство "ВЕРЕС" залишено без руху.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 24.01.2025, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою суду від 31.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вищеозначена ухвала була доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" - 31.01.25 о 19:31 год.
17.02.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву із заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Заперечуючи стосовно позовних вимог представник зазначив наступне:
- позивачем пропущено строк позовної давності за заявленням вимог про стягнення штрафних санкцій та пені;
- позивачем пропущено строк позовної давності зі зверненням до суду з позовом;
- питання про стягнення з Відповідача штрафу просив суд врахувати те, що ТОВ «ЕДВІН СТІЛ КОРОПЕЙШИН» було виконано зобов'язання за Договором купівлі-продажу на загальну суму 3 300 000, грн., що становить 86 % від загального розміру зобов'язань за Договором;
- відсутність документального підтвердження надання правової допомоги.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
11 лютого 2022 року, між Селянським (фермерським) господарством «ВЕРЕС» (надалі - «Продавець» та/або СФГ «ВЕРЕС») та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" (надалі - «Покупець» та/або ТОВ «ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН») укладено Договір купівлі продажу №К-11/02 (далі - Договір).
Згідно пункту 1.1 Договору, Продавець продає, а Покупець приймає і оплачує відповідно до умов цього договору Кукурудзу 3 класу, українського походження, врожаю 2021р., ДСТУ-4525, іменовану далі Товар.
Відповідно до п.2.2 Договору, загальна кількість за даним договором складає суму партій, які поставляються за специфікаціями, які складаються на кожну партію і є невід'ємною частиною цього Договору.
Товар поставляється партіями на умовах, зазначених в специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього Договору, згідно із тлумаченням ІНКТЕРМС 2010. У випадку суперечок між правилами ІНКОТЕРМС 2010 та умовами договору, застосовуються умови договору (п. 3.1 Договору).
Пунктами 4.1 - 4.3 Договору передбачено, що ціна товару зазначається в специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього Договору.
Загальна сума Договору складається із сум партій Товару, що поставляється в рамках даного Договору.
Оплата за товар або партію товару зазначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно п.5.2 Договору, у разі порушення порядку та умов оплати товару, зазначених у цьому Договорі, Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 5.12, 5.15 Договору, сплата неустойки (пені, штрафу) не звільняє відповідні сторони від виконання зобов'язань за договором.
У разі односторонньої необґрунтованої відмови буд-якої зі сторін від виконання своїх обов'язків за договором, винна сторона зобов'язана сплатити добросовісній стороні штраф у розмірі 10 відсотків від суми невиконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 7.1 Договору, останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 30.06.2022 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Специфікацією №1 до Договору №К-11/02 від 11.02.2022 року Сторони погодили обсяг, умови поставки та вартість товару.
За умовами специфікації, продавець постачає кукурудзу 3 кл, українського походження, врожаю 2121 року ціною 6754,39 грн. за метричну тону без ПДВ (945,61 грн. ПДВ), загальною кількістю 500,00 тон (+/- 5%).
Відповідно до п.2 Специфікації загальна кількість поставок за цією Специфікацією складає суму вартості всіх поставок.
Згідно п. 4 Специфікації, товар поставляється на умовах СРТ - склад Покупця - сел. Райгородок Слов'янського району Донецької області, вул. Виноградна,41 (Тлумачення Інкотермс 2010).
Поставка Товару здійснюється в повному обсязі в строк до 16.02.2022 року (п.6 Специфікації).
Оплата за Товар, або партію товару здійснюється покупцем на поточний рахунок, вказаний у рахунку-фактурі шляхом прямого перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця в наступному порядку:
- 86% вартості товару або партії товару - оплата за Товар, або партію товару здійснюється покупцем на поточний рахунок, вказаний у рахунку-фактурі шляхом прямого перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок вартості товару або партії товару - протягом 3-х днів з моменту отримання Покупцем реєстру про отримання товару.
- 14% вартості товару або партії товару - протягом п'яти банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної або розрахунків коригування для пов'язаних між собою накладних (в разі необхідності в єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) (п.7 Специфікації).
13 лютого 2022 року, СФГ «ВЕРЕС» виставило ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" рахунок №8 на оплату 500 тон кукурудзи загальною вартістю 3 850 002, 30 грн.
14 лютого 2022 року, згідно видаткової накладної №28 СФГ «ВЕРЕС» поставило ТОВ"ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" 192,5 тони кукурудзи, загальною вартістю 1 482 250,89 грн.
15 лютого 2022 року, згідно видаткової накладної №29 СФГ «ВЕРЕС» поставило ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" 196,82 тони кукурудзи, загальною вартістю 1 515 514,91 грн.
16 лютого 2022 року, згідно видаткової накладної №31 СФГ «ВЕРЕС» поставило ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" 64,92 тони кукурудзи, загальною вартістю 499 884,30 грн.
16 лютого 2022 року, згідно видаткової накладної №33 СФГ «ВЕРЕС» поставило ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" 22,3 тони кукурудзи, загальною вартістю 167 285,66 грн.
17 лютого 2022 року, згідно видаткової накладної №34 СФГ «ВЕРЕС» поставило ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" 22,4 тони кукурудзи, загальною вартістю 172 480,11 грн.
Представник позивача зазначає, що СФГ «ВЕРЕС» сформувало та подало на реєстрацію в ЄРП податкові накладні від 14.02.2022 №6, від 15.02.2022 №15, від 16.02.2022 №8, від 16.02.2022 №9, від 17.02.2022 №10, які зареєстровано у ЄРПН 06.07.2022 року.
Разом з тим за твердженням представника позивача, ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" здійснено часткову оплату за отриманий товар, а саме:
- 14 лютого 2022 року, ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" перерахувало СФГ «ВЕРЕС» 2 500 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №9766.
- 16 лютого 2022 року, ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" перерахувало СФГ «ВЕРЕС» 500 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №9787.
- 18 лютого 2022 року, ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" перерахувало СФГ «ВЕРЕС» 300 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №9797.
У зв'язку з частковим виконанням відповідачем умов договору, позивачем 28 грудня 2022 року, звернулось до ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" з Претензією (вих.28/-12-2022 від 28.12.2022) про сплату заборгованості у сумі 537 415,87 грн.
31 грудня 2022 року, між сторонами підписано Акт звірки взаємних розрахунків за 2022 рік, згідно до якого, заборгованість ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" перед СФГ «ВЕРЕС» за товар отриманий за Договором №К-11/02 становить 537 415,87 грн.
Представник зауважує, що незважаючи на отримання Претензії та підписання Акту звірки ТОВ "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" в односторонньому порядку відмовляється виконувати умови Договору №К-11/02 в частині оплати товару.
З огляду на викладене останнє стало підставою для звернення СФГ «ВЕРЕС» до суду за захистом своїх прав.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оплата за Товар, або партію товару здійснюється покупцем на поточний рахунок, вказаний у рахунку-фактурі шляхом прямого перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця в наступному порядку:
- 86% вартості товару або партії товару - оплата за Товар, або партію товару здійснюється покупцем на поточний рахунок, вказаний у рахунку-фактурі шляхом прямого перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок вартості товару або партії товару - протягом 3-х днів з моменту отримання Покупцем реєстру про отримання товару.
- 14% вартості товару або партії товару - протягом п'яти банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної або розрахунків коригування для пов'язаних між собою накладних (в разі необхідності в єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) (п.7 Специфікації).
З матеріалів справи вбачається, що СФГ «ВЕРЕС» сформувало та подало на реєстрацію в ЄРП податкові накладні від 14.02.2022 №6, від 15.02.2022 №15, від 16.02.2022 №8, від 16.02.2022 №9, від 17.02.2022 №10, які зареєстровано у ЄРПН 06.07.2022 року.
Відтак відповідач повинен був розрахуватись за товар до 13.07.2022 (протягом п'яти банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної).
Разом з тим відповідач не заперечує стосовно основної заборгованості, натомість вказує, що позивачем пропущено строк зі зверненням до суду з позовною заявою.
Стосовно означених заперечень суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність, зокрема, до вимог про стягнення заборгованості встановлюється тривалістю у три роки ( ст. 257 Цивільного кодексу України).
При цьому Законом України від 30.03.2020 № 540-XI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України були доповнені п. 12.
Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №211 ВІД 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) № 1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.
У той же час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023.
Разом з тим, 24.02.2022 російська федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України Законом України 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнила розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 19,згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559,681, 728, 786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, враховуючи викладене вище, позовна давність за заявленими позовними вимогами, яка була продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану, а відтак позивачем не пропущено строк позовної давності зі зверненням до суду з позовом.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок за договором поставки щодо передачі відповідачу товару виконав, що підтверджується видатковими накладними.
Відповідачем у свою чергу оплату за поставлений товар не здійснено у повному обсязі, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" заборгованості за поставлений проте неоплачений товар за Договором купівлі продажу №К-11/02 від 11.02.2022 у розмірі 537 415,87 грн.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі - 53 741,58 грн., пеню у розмірі 134 527,17 грн., 3% річних у розмірі 39 798,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 135 076,00 грн.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п.5.2 та 5.15 Договору, у разі порушення порядку та умов оплати товару, зазначених у цьому Договорі, Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.
У разі односторонньої необґрунтованої відмови буд-якої зі сторін від виконання своїх обов'язків за договором, винна сторона зобов'язана сплатити добросовісній стороні штраф у розмірі 10 відсотків від суми невиконаного зобов'язання.
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив.
З огляду на неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення штрафу на суму 53741,58 грн є обґрунтованими, а відтак за з відповідача підлягає до стягненню штраф у розмірі 53741,58 грн.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період з 14.07.2022 по 31.12.2024 нарахована на суму 537415,00 грн та складає 134527,17 грн.
Суд зауважує, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого строку, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, за який нараховуються штрафні санкції - шість місяців.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17.
У той же час, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року, і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого тривала до 30.06.2023 року.
З огляду на наведене, після закінчення строку дії карантину, правові підстави для нарахування пені за період більший, ніж передбачено частиною 6 статті 232 ГК України, відсутні.
Отже, суд здійснив арифметичний перерахунок пені за період з 14.07.2022 до 30.06.2023 включно, за яким розмір пені вийшов більше ніж заявлено позивачем. Оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, до стягнення підлягає пеня у розмірі 134 527,17 грн.
При цьому суд зауважує, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Таким чином, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення неустойки (пені та штрафу) є правомірними та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Згідно розрахунку позивача 3% річних складає 39 798,00 грн. та інфляційні втрати складають 135 076,00 грн.
За розрахунком суду розмір 3% річних та інфляційних втрат вийшов більше ніж було заявлено позивачем.
Оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 39798,00 грн - 3% річних та 135076,00 грн - інфляційних втрат.
Стосовно твердження відповідача про врахування, що адресою потужностей виробництва ТОВ «ЕДВІН СТІЛ КОПРОРЕЙШН є Донецька область, Краматорський район, ст. Райгородок, вул. Виноградна, 41 та посилання на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, який не було долучено, суд зазначає наступне.
Відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов'язання є наслідком дії форс-мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.
Запровадження з 24.02.2022 воєнного стану в країні, що є форс-мажорними обставинами, не можуть однозначно засвідчувати неможливість виконання відповідачем договірних зобов'язань перед позивачем, оскільки перелічені обставини не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання грошового зобов'язання на час, протягом якого такі обставини зберігають свою дію.
Близький за змістом правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 910/7495/16 від 08.05.2018.
Таким чином, настання обставин непереборної сили, а саме: військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022, не є безумовною підставою для звільнення відповідача від виконання своїх зобов'язань по сплаті за поставлений товар після 24.02.2022.
Проте, відповідач не довів повного припинення ним господарської діяльності та не можливості виконати свої зобов'язання перед позивачем.
Окрім того матеріали справи не містять доказів, що відповідач звертався до позивача про настання для останнього форс-мажорних обставин, разом з тим відповідачем було заявлено про настання форс-мажорних обставин у відзиві на позовну заяву.
У пункті 6.3 Договору сторони погодили, що сторона, що не виконує своїх зобов'язань, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду або його вплив на виконання зобов'язань за цим договором.
Однак представником відповідача не було надано жодних доказів такого повідомлення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на те, що, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДВІН СТІЛ КОРПОРЕЙШН" (03040, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 14, офіс 305 А, код ЄДРПОУ 38918340) на користь Cелянського (фермерського) господарство "ВЕРЕС" (84170, Донецька обл., Краматорський р-н, село Торець, вул. Зелена, будинок 17, код ЄДРПОУ 30917030) основну заборгованість у розмірі 537 415 (п'ятсот тридцять сім тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 87 коп., штраф у розмірі 53 741 (п'ятдесят три тисячі сімсот сорок одна) грн. 58 коп., пеню у розмірі 134 527 (сто тридцять чотири тисячі п'ятсот двадцять сім) грн. 17 коп., 3% річних у розмірі 39 798 (тридцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто вісім) грн. 00 грн., інфляційні втрати у розмірі 135 076 (сто тридцять п'ять тисяч сімдесят шість) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 10806 (десять тисяч вісімсот шість) грн 70 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено та підписано 26.05.2025.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ