Рішення від 20.05.2025 по справі 910/11153/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2025Справа № 910/11153/24

За позовом Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави

до Державної служби геології та надр України (відповідач 1);

Приватного підприємства "Тиогран" (відповідач 2);

про визнання недійсними результатів аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами.

Суддя Мандриченко О. В.

Секретар судового засідання Рябий І. П.

Представники:

Від прокуратури: Сташенко В.В., прокурор відділу, посвідчення № 070532 від 01.03.2023;

Від відповідача 1: не з'явилися;

Від відповідача 2: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить суд:

- визнати недійсними результати електронного аукціону, оформленого протоколом про результати Аукціону № SUE001-UA-20210629-64580 від 18.08.2021;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні від 09.09.2021 № 1/12-21 купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення родовищ габро Південної ділянки Адамівського-1 родовища, яка знаходиться в Житомирському районі Житомирської області;

- визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами від 08.10.2021 № 5288, виданий Приватному підприємству "Тиогран";

- застосувати правові наслідки недійсності правочину, визначені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, встановивши, що грошові кошти в сумі 244 000 грн, сплачені Приватним підприємством "Тиогран" за придбання спеціального дозволу на користування надрами від 08.10.2021 № 5288, є стягнутими в дохід держави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 позовну заяву заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

30.09.2024 до суду від Житомирської обласної прокуратури надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 16.09.2024, в якій, зокрема, заявник також просить залучити до участі у справі Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України та Приватне підприємство "ТВТ" до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/11153/24, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 12.11.2024.

16.10.2024 Державна служба геології та надр України подала до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Житомирська обласна прокуратура 28.10.2024 подала до господарського суду відповідь на відзив Державної служби геології та надр України на позовну заяву.

11.11.2024 Приватне підприємство "Тиогран" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити задоволенні позовних вимог.

12.11.2024 Житомирська обласна прокуратура подала до господарського суду уточнену позовну заяву.

Житомирська обласна прокуратура 21.11.2024 подала до господарського суду відповідь на відзив Приватного підприємства "Тиогран" на позовну заяву.

02.12.2024 Приватне підприємство "Тиогран" подало до господарського суду заперечення на відповідь Житомирської обласної прокуратури на відзив.

У підготовчому засіданні 11.03.2025 судом розглядалося клопотання Житомирської обласної прокуратури про залучення до участі у справі третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Суд, розглянувши клопотання Житомирської обласної прокуратури про залучення третіх осіб та заслухавши думку представників сторін, відхилив зазначене клопотання, оскільки воно не містить законодавчих обґрунтувань та заявником не надано суду доказів того, що прийняте рішення у справі може вплинути на права чи обов'язки Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та Приватного підприємства "ТВТ".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/11153/24 до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 20.05.2025 представник Житомирської обласної прокуратури позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представники Державної служби геології та надр України та Приватного підприємства "Тиогран" у судове засідання 20.05.2025 не з'явилися, про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

20.05.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

За процесуального керівництва Коростенської окружної прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024062350000055 від 06.08.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі також - КК України).

Прокурором встановлено, що Приватним підприємством "Тиогран" (далі також - відповідач 2, ПП "Тиогран") та Приватним підприємством "ТВТ" (далі також - "ТВТ") порушено вимоги законодавства про захист економічної конкуренції під час їх участі в аукціонах з продажу спеціальних дозволів на користування надрами (габро) на території Житомирської області, а саме спотворення результатів електронних конкурсів.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Норма пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Водночас, згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Прокурор, звертаючись з позовом до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягають інтереси держави, обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також має довести підстави для представництва, однією з яких є відсутність органу державної влади, до компетенції якого віднесенні повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави, прокурор не визначив уповноваженим органом у спірних правовідносинах Державну службу геології та надр України, а зазначив її співвідповідачем, доводячи в межах даного спору порушення інтересів держави саме протиправними діями Держаної служби геології та надр України, яка не може одночасно бути і позивачем, і відповідачем у справі. Цим прокурор обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, та наявність підстав для самостійного представництва інтересів держави.

Спірне матеріальне правовідношення - це об'єкт процесу в конкретній справі, а його суб'єктами є сторони (позивач та відповідач у справі, які мають протилежні юридичні інтереси).

Питання про існування/відсутність цього правовідношення, його зміст, а також про те, чи порушені в дійсності та в якій мірі права позивача, і чи повинен за це відповідати відповідач, підлягають вирішенню судом під час розгляду справи по суті. При цьому, як спірне правовідношення, так і його суб'єкти визначаються саме особою, яка подає відповідний позов до суду, в даному випадку прокурором. Тобто, спірним правовідношенням в процесуальному сенсі буде те правовідношення, яке сформулював прокурор.

Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор спірне матеріальне правовідношення визначив наступним чином:

- об'єкт процесу - результат аукціону з продажу спеціального дозволу на користування ділянками надр південної ділянки Адаміського - 1 родовища, яке розташоване на відстані близько 1 км на південь від с. Гайки, Хорошівського району (Житомирського - відповідно до постанови Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17.07.2020) Житомирської області, проведеного Державною службою геології та надр України, як стверджує прокурор, з порушенням законодавства, та договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами, який, як наслідок, також укладений Державною службою геології та надр України та Приватним підприємством "Тиогран" з порушенням закону;

- суб'єктами спірного правовідношення прокурор визначив Державу, як позивача, Державну службу геології та надр України та Приватне підприємство "Тиогран", як відповідачів, один з яких є уповноваженим органом, до компетенції якого належить захист інтересів держави в сфері надрокористування.

За таких обставин, прокурор дотримався порядку, передбаченого частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки не повинен був попередньо повідомляти про наявне чи потенційне порушення інтересів держави та про звернення до суду орган державної влади, який визначений ним як "відповідач" саме тому, що прокурор стверджує про порушення саме цим органом законодавства у сфері його компетенції у спірному матеріальному правовідношенні.

В такому випадку, коли прокурор стверджує не про неналежне виконання Державною службою геології та надр України своїх обов'язків із захисту інтересів держави, а про порушення саме цим органом інтересів держави проведенням спірного аукціону та укладенням договору, цей орган - Державна служба геології та надр України апріорі (очевидно) не може бути позивачем, в особі якого прокурор мав би звернутись до суду за захистом інтересів держави. Відповідно, відсутня підстава повідомляти про вчинене правопорушення орган державної влади, який порушив інтереси держави у спірному матеріальному правовідношенні.

При цьому, варто зазначити, що частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є не формальною, а є дієвою нормою з чіткою метою, а саме повідомити відповідний орган про стверджуване порушення не формально, а для спонукання цього органу відреагувати на це порушення та здійснити захист інтересів держави, що за обставин, які в цій справі доводить прокурор, є неможливим в особі Державної служби геології та надр України, яка не може виступати суб'єктом спірного правовідношення як позивач.

Підсумовуючи, суд виходить з того, що саме прокурор визначає і предмет, і суб'єктів спірного правовідношення, спрямованого на захист інтересів держави від осіб, яких прокурор визначив саме як порушників інтересів держави, в тому числі й компетентний орган спірного правовідношення. Тому, у прокурора відсутній обов'язок попередньо повідомляти відповідача-1 (порушника) про вчинене ним порушення та звернення до суду з позовом до нього.

Підхід щодо обов'язку сповістити орган державної влади про наявне чи потенційне порушення інтересів держави, який саме і припустився, на думку прокурора, порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, засвідчує надмірний формалізм, а також застосування частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без розумного обґрунтування, а також без доведення логіки та послідовності встановлених в ній процедур, яких має дотриматись прокурор.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що прокурор навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів та визначив Державну службу геології та надр України одним із відповідачів у справі.

На електронному порталі "Прозорро. Продажі" в системі публічних закупівель "Prozorro" розміщено інформацію про аукціон з продажу спеціальних дозволів на користування ділянками надр (протокол електронного аукціону № SUE001-UA-20210629-64580 від 18.08.2021) - Південної ділянки Адаміського - 1 родовища. Вартість геологічної інформації -77041,58 грн (з ПДВ). Вартість пакету аукціонної документації - 7297,49 грн (з ПДВ). Початкова ціна продажу лота - 233894,00 грн без ПДВ.

Організатором електронного Аукціону є Державна служба геології та надр України (далі - Держгеонадра, відповідач 1).

Електронні торги проведено 18.08.2021 у формі трираундового англійського аукціону, в яких взяли участь 2 учасники: ПП "Тиогран" і ПП "ТВТ".

Аукціон тривав 18.08.2021 із 11 год 05 хв по 11 год 34 хвилини.

Відповідно до протоколу про результати електронного аукціону № SUE001-UA20210629-64580 від 18.08.2021, сформованого 18.08.2021 11:34:02, аукціон відбувся та його переможцем визнано ПП "Тиогран", яке запропонувало найбільшу цінову пропозицію - 244 000 грн (ПП "ТВТ" - 243 894 грн).

У подальшому, 09.09.2021, на підставі вказаного протоколу електронного аукціону Держгеонадра уклали з ПП "Тиогран" укладено договір №1/12-21 купівлі - продажу спеціального дозволу на користування. надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення родовищ габро Південної ділянки Адамівського-1 родовища, яка знаходиться в Житомирському районі Житомирської області.

Також Держгеонадрами видано ПП "Тиогран" спеціальний дозвіл на користування надрами від 08.10.2021 № 5288.

Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури (далі також - позивач, прокурор) вказує, що результати зазначеного аукціону підлягають визнанню недійсними, оскільки торги проведено з порушенням принципу економічної конкуренції, отже, на його думку, недійсними є укладений за результатами цього електронного аукціону договір купівлі-продажу та спеціальний дозвіл на користування надрами.

Позивач зазначає, що прокурором встановлено, що ПП "Тиогран" та ПП "ТВТ" вчиняли антиконкурентні узгоджені дії з метою спотворення результатів аукціону SUE001-UA-20210629-64580 щодо продажу спеціального дозволу на користування надрами Південної ділянки Адамівського-1 родовища.

Держгеонадра, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що електронний аукціон № SUE001-UA-20210629-64580, проведено повністю у відповідності з вимогами Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 993.

Також відповідач 1 наголошує, що встановлення наявності/відсутності фактів змови учасників онлайн-аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порушення учасниками таких аукціонів законодавства про захист економічної конкуренції не належить до повноважень Держгеонадр, яка діє відповідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174.

Відповідач 1 звертає увагу суду на той факт, що Держгеонадра, як організатор аукціону, не має жодного впливу не процедуру та результати такого аукціону, а відтак Держгеонадра діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач 2, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що позов поданий неуповноваженою особою з порушенням встановленого законом порядку.

Також відповідач 2 зазначає, що позивачем не визначені конкретні права чи інтереси держави чи суспільства, які є порушеними.

При цьому відповідач 2 зазначає, що при проведенні електронного аукціону SUE001-UA-20210629-64580 була наявна конкуренція, а його результати не було спотворено.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлюються Законом України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що цей Закон застосовується: до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень; до замовників, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі можуть здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; конкурентний діалог; переговорна процедура закупівлі.

Відповідно до п. 20 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі", публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації (п. 30 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі").

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі", замовники - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:

- юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

- органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

- у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

До замовників також належать юридичні особи та/або суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб'єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб'єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради суб'єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав.

Відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій (ст. 20 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про публічні закупівлі", замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює в електронній системі закупівель у порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, а саме: оголошення про проведення конкурентних процедур закупівель, тендерну документацію та проект договору про закупівлю, зокрема оголошення про проведення відкритих торгів - не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про публічні закупівлі", електронна система закупівель повинна бути загальнодоступною та гарантувати недискримінацію, рівні права під час реєстрації всім заінтересованим особам та рівний доступ до інформації всім особам, обмін і збереження інформації та документів має відбуватися з гарантуванням непорушності даних про учасників і їхніх пропозицій під час проведення процедури закупівлі та їх конфіденційність до моменту розкриття тендерних пропозицій.

Електронна система закупівель під час отримання тендерних пропозицій повинна забезпечувати фіксацію дати та точного часу отримання тендерних пропозицій та неможливість доступу будь-яких осіб до отриманих тендерних пропозицій (їх частин) до моменту настання дати і часу кінцевого строку подання та розкриття таких пропозицій, зазначених в оголошенні про проведення процедури закупівлі.

Під час використання електронної системи закупівель з метою подання тендерних пропозицій і здійснення їх оцінки документи та дані створюються та подаються з урахуванням вимог Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Відповідно до приписів ст. 11 Закону України "Про публічні закупівлі", для організації та проведення процедур закупівель замовник утворює тендерний комітет (комітети) або визначає уповноважену особу (осіб). Тендерний комітет діє на засадах колегіальності та неупередженості.

Склад тендерного комітету та положення про тендерний комітет затверджуються рішенням замовника. Уповноважена особа (особи) здійснює свою діяльність на підставі укладеного з замовником трудового договору (контракту) або розпорядчого рішення замовника. Уповноважена особа повинна мати вищу освіту.

Тендерний комітет або уповноважена особа (особи): планує закупівлі, складає та затверджує річний план закупівель; здійснює вибір процедури закупівлі; проводить процедури закупівель; забезпечує рівні умови для всіх учасників, об'єктивний та чесний вибір переможця; забезпечує складання, затвердження та зберігання відповідних документів з питань публічних закупівель, визначених цим Законом; забезпечує оприлюднення інформації та звіту щодо публічних закупівель відповідно до Закону; здійснює інші дії, передбачені цим Законом.

Рішення тендерного комітету або уповноваженої особи оформлюється протоколом. У рішенні відображаються результати поіменного голосування членів комітету, присутніх на засіданні тендерного комітету, з кожного питання. Протокол підписується всіма членами комітету, присутніми на його засіданні, або всіма уповноваженими особами. У разі відмови члена тендерного комітету або однієї з уповноважених осіб підписати протокол про це зазначається у протоколі з обґрунтуванням причин відмови.

12.01.2021 року до Держгеонадр надійшла заява з доданими до неї документами Приватного підприємства "ТВТ" від 11.01.2021 № 01.

Вищезгадану заяву листом Держгеонадр від 27.01.2021 № 1290/01/12-21 відповідно до Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2020 № 993 (далі - Порядок), який діяв на час опрацювання вище приведеної заяви, було направлено на опрацювання до Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" (далі - ДНВП "Геоінформ України"), яке відноситься до сфери управління Держгеонадр.

ДНВП Геоінформ України листом від 15.02.2021 № 06/306-0599 було поінформовано Держгеонадра про опрацювання вищеприведеної заяви.

Держгеонадра відповідно до вимог Порядку листом від 15.03.2021 № 4000/01/12- 21 звернулась до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України стосовно розгляду питання про надання пропозицій із зазначенням умов надрокористування щодо продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ габро Південної ділянки Адамівського-1 родовища, розташованої на території Житомирського району Житомирської області, за умов проведення геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ габро виключно в межах ділянки надр, на території, яка не належить до земель водного фонду та прибережних захисних смуг, а також з дотриманням всіх вимог природоохоронного законодавства (копія додається).

Міндовкіллям листом від 20.04.2021 № 25/2-22/8260-21 внесено пропозицію щодо включення Південної ділянки Адамівського-1 родовища, розташованої на території Житомирського району Житомирської області, з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ габро до переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, за умови: дотримання вимог природоохоронного та земельного законодавства, у тому числі щодо режиму охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду і земель, зарезервованих для заповідання, особливо цінних земель, водних об'єктів, їх басейнів, водоохоронних зон (включаючи заплави) і прибережних захисних смуг (копія додається).

Відповідно до вимог Порядку, який діяв на час підготовки ділянки надр на аукціон (електронні торги), наказом Держгеонадр від 29.06.2021 № 492 "Про затвердження переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон" затверджено перелік ділянок надр разом з відповідними програмами робіт, зокрема, в частині, що стосується Південної ділянки Адамівського-1 родовища, розташованої на території Житомирського району Житомирської області.

Відповідно до пунктів 10-12 Порядку № 993, оголошення про проведення аукціону розміщується Держгеонадрами у системі електронних торгів з продажу дозволів та на офіційному веб-сайті Держгеонадр протягом 10 робочих днів з дня затвердження відповідно до пунктів 6 і 7 цього Порядку переліку ділянок надр та прийняття рішення про проведення аукціону.

29.06.2021 на офіційному сайті Держгеонадр було оприлюднено оголошення про проведення аукціону з продажу спеціального на користування надрами Південної ділянки Адамівського-1 родовища шляхом електронних торгів (реєстраційний номер № SUE001-UA-20210629-64580).

Також Держгеонадрами видано ПП "Тиогран" спеціальний дозвіл на користування надрами від 08.10.2021 № 5288.

Проте, 19.03.2023 Адміністративною колегією Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі також - Відділення) за результатами розгляду матеріалів справи № 236/60/12-рп/к.23 прийнято рішення № 60/21-р/к (далі також - рішення № 60/21-р/к, рішення) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, яким, зокрема, визнано, що Приватне підприємство "Тиогран" та Приватне підприємство "ТВТ" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціонів, під час участі в аукціоні з продажу спеціального дозволу на користування надрами шляхом електронних торгів: номер лота SUE001-UA-20210629-64580, назва лота "Спеціальний дозвіл на користування надрами - Південна ділянка Адамівського-1 родовища. Вартість геологічної інформації - 77 041,58 грн (з ПДВ). Вартість пакету аукціонної документації - 7 297,49 грн (з ПДВ) ", який проводився через платформу "Прозороо.Продажі" Державною службою геології та надр України.

У вказаному рішенні Відділенням встановлено, що ПП "Тиогран" та ПП "ТВТ" під час підготовки пропозицій для участі в аукціоні з продажу спеціального дозволу на користування надрами шляхом електронних торгів: номер лота SUE001-UA-20210629-64580, назва лота "Спеціальний дозвіл на користування надрами - Південна ділянка Адамівського-1 родовища. Вартість геологічної інформації - 77 041,58 грн (з ПДВ). Вартість пакету аукціонної документації - 7 297,49 грн (з ПДВ) ", який проводився через платформу "Прозоро.Продажі" Державною службою геології та надр України, діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов'язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель за Законом України "Про публічні закупівлі".

Вказане підтверджується доказами, зібраними у справі Відділення № 236/60/12-рп/к.23, та доводиться дослідженням усієї сукупності факторів, що об'єктивно могли вплинути на поведінку Відповідачів, не спростовується висновок адміністративної колегії Відділення про те, що дії відповідачів у справі Відділення, які полягали у:

- пов'язаності відносинами контролю та спільному місцезнаходженні (п. 14-22 рішення);

- наявності спільних засобів зв'язку - номерів телефонів та поштової скриньки (п. 23 - 36 рішення);

- поданні цінових пропозицій та входу в аукціон з однакових ІР-адрес (п. 37-51 рішення);

- керуванні Відповідачами банківськими рахунками, доступі до електронної поштової скриньки та поданні податкової звітності ПП "ТВТ" з однакових ІР-адрес (п. 52-62 рішення);

- наявності господарських відносин між відповідачами у справі Відділення (п. 63-64 рішення);

- наявності фінансової допомоги (п. 65-76 рішення);

- наявності спільних контактних осіб, є узгодженою поведінкою, що стосується спотворення результатів Аукціону (п. 77-81 рішення).

Слід зазначити, що змагальність продавців - учасників конкурентних процедур закупівель, ґрунтується на непевності щодо інших учасників та їх поведінки і зумовлює необхідність кожним з учасників пропонування кращих умов за найнижчими цінами. У випадку, коли учасники торгів домовляються між собою щодо умов своїх тендерних пропозицій - усувається непевність, а відтак усувається конкуренція між ними. Оскільки замовник обмежений у ході здійснення процедури торгів лише тими пропозиціями, які подані, то у разі якщо учасники замінять конкуренцію між собою на координацію, замовник не отримує той результат, який би він мав в умовах справжньої конкуренції, тобто вибір переможця закупівлі на принципах прозорої конкурентної процедури.

Таким чином, узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв'язку з наявністю лише справжньої конкуренції.

Антиконкурентні узгоджені дії в силу Закону характеризується антиконкурентною домовленістю між кількома (щонайменше двома) суб'єктами господарювання щодо їхньої поведінки на торгах. Метою антиконкурентних узгоджених дій на торгах, як правило, є підвищення ціни закупівлі вище конкурентного рівня, що зазвичай близька, дорівнює чи перевищує очікувану вартість.

За змістом ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

При кваліфікації дій суб'єктів господарювання за пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" - антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, узгодженість дій (поведінки) полягає саме в обміні інформацією, заміні конкуренції між учасниками торгів на координацію, в результаті чого усувається конкуренція між ними та спотворюється основний принцип торгів - здійснення конкурентного відбору

Узгодження дій між суб'єктами господарювання в процесі здійснення державних закупівель усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спростовує результат, тобто порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв'язку з наявністю лише справжньої конкуренції.

При цьому, за змістом приписів статті 6 Закону для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковим з'ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів чи споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, які визначено як антиконкурентні узгоджені дії, та можливість настання таких наслідків.

Змагальність учасників процедур закупівель ґрунтується на тому, що кожен з них не маючи впевненості щодо змісту та ціни пропозицій інших учасників, пропонує кращі умов за найнижчими цінами. Така ж правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 27.02.2018 у справі № 910/17389/6, від 07.08.2018 у справі № 924/978/17, 27.03.2018 у справі № 910/8144/15-г.

Одночасно, для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковим фактичне настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.

Аналогічна правова позиція міститься постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/8144/15-г, від 27.02.2018 у справі № 910/17389/16, від 28.02.2018 у справі № 910/28569/15, від 28.02.2018 у справі № 910/28569/15.

Отже, у даному випадку ПП "Тиогран", під час підготовки документації для участі в Аукціоні, діяло не самостійно, а узгоджувало свої дії та не змагалося з іншим учасником аукціону, за умови, що конкуренція є одним з основних принципів проведення аукціонів.

Внаслідок узгодженості поведінки ПП "Тиогран" з іншим учасником, право на укладення договору за результатами Аукціону двома учасниками (ПП "Тиогран" та ПП "ТВТ") одержано не на конкурентних засадах, чим було спотворено результати Аукціону.

Тобто, узгодивши свою поведінку та цінові пропозиції, подані в пакетах аукціонної документації, ПП "Тиогран" тим самим усунуло конкуренцію та змагальність між учасниками аукціону, а отже, спотворило результати проведеного Аукціону, порушивши право на отримання найбільш ефективного для Держгеонадра результату, а відтак вчинило антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України "Про захист економічної конкуренції".

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Комітету повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Рішення позивача № 60/21-р/к у судовому порядку не оскаржувалося, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, рішення № 60/21-р/к є законним та відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" є обов'язковим до виконання.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем (у даній справі прокурором) при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

За змістом частин 1 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Статтею 37 Закону України "Про публічні закупівлі" закріплено підстави визнання договору про закупівлю недійсним, а саме договір про закупівлю є нікчемним у разі: його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону; його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; його укладення з порушенням строків, передбачених частиною другою статті 32 та абзацом восьмим частини третьої статті 35 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Згідно з положеннями частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 4 Кодексу України про надра передбачено, що надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до статті 650 Цивільного кодексу України особливості укладення договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами законодавства.

Згідно зі ст. 16 Кодексу України про надра, спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У пункті 38 чинного Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 993, передбачено, що спори, пов'язані з проведенням аукціону, вирішуються в судовому порядку.

Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (надалі - Порядок надання спеціальних дозволів)- чинний на момент проведення аукціону.

Пункт 23 цього Порядку визначав, що право користування надрами припиняється органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням органів державного гірничого та санітарно-епідеміологічного нагляду, державного геологічного і екологічного контролю, органів місцевого самоврядування, органів державної податкової служби, зокрема, у разі визнання дозволу недійсним у судовому порядку; визнання недійсним у судовому порядку аукціону, за результатами якого надано дозвіл.

Отже, відповідно до спеціального законодавства, що регулює відносини, пов'язані з особливостями користування надрами, в судовому порядку можуть бути визнані недійсними, як аукціон, за результатами якого надано дозвіл, так і сам дозвіл. До договорів купівлі-продажу, укладених за результатами аукціону, застосовуються загальні правила з урахуванням особливостей, що встановлюються відповідними актами законодавства.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При вирішенні справ у спорах про визнання недійсними договорів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, зокрема частини 3 цієї норми, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою (зокрема постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17).

Закон не визначає прямо підстави для недійсності результатів аукціону. Водночас, оскільки надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється з додержанням, зокрема, принципів відкритості конкурсної системи при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування надрами та забезпечення максимально ефективного і раціонального використання надр, а узгоджені дії учасників аукціону та відсутність реальної конкуренції унеможливлює прозорий та відкритий аукціон з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, чим порушуються інтереси держави та суспільства, суд вважає, що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції, є підставою для визнання недійсними результатів аукціону, що зумовлює недійсність дозволу на користування надрами та укладеного з переможцем договору купівлі-продажу відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд зазначає, що аукціон є способом укладення договору на найбільш вигідних для замовника умовах, і необхідність дотримання антимонопольно-конкурентного законодавства обумовлюється як його обов'язковістю, так і загальними принципами, з додержанням яких здійснюється укладення правочинів.

Суд зауважує, що узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спотворює та спростовує результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв'язку з наявністю лише справжньої конкуренції.

Відтак, дії відповідача 2 були безпосередньо спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі.

Таким чином, завідомо суперечлива мета дій відповідача 2 полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення аукціону, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах.

З огляду на викладене суд погоджується з доводами прокурора відносно того, що у діях відповідача 2 вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з метою усунення конкуренції під час проведення зазначеного аукціону та недобросовісне отримання права на укладення договору.

Відповідно до абзацу першого пункту 13 Порядку проведення аукціонів, аукціон щодо кожної ділянки надр відбувається за умови реєстрації не менш як двох претендентів на придбання дозволу. Отже, участь в аукціоні двох учасників, що вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату аукціону суперечить відповідному положенню Порядку проведення аукціонів, оскільки у такому разі була відсутня необхідна кількість учасників, що має наслідок визнання аукціону таким, що не відбувся.

Тож, порушення порядку проведення аукціону з підстав участі в ньому двох учасників, що вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій є підставою для визнання в судовому порядку недійсним рішення з визначення переможця, оформленого протоколом електронного аукціону № SUE001-UA-20210629-64580 від 18.08.2021.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами, укладений за результатами аукціону, проведеного за відсутності добросовісної конкуренції серед учасників, є недійсним відповідно до частини першої статті 203, частини третьої статті 215 та частини третьої статті 228 ЦК України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства щодо необхідності додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування та забезпечення добросовісної конкуренції при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 922/2645/20.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними результатів електронного аукціону, оформленого протоколом про результати аукціону № SUE001-UA-20210629-64580 від 18.08.2021.

Неправомірна поведінка, що мала місце на стадії проведення аукціону та прийняття спірного рішення не може мати правомірного наслідку - укладення договору та отримання спеціального дозволу, а тому позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні від 09.09.2021 №1/12-21 купівлі - продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення родовищ габро Південної ділянки Адамівського-1 родовища, яка знаходиться в Житомирському районі Житомирської області та, відповідно, визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами від 08.10.2021 № 5288, виданого Приватному підприємству "Тиогран" є також обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про застосування правових наслідків недійсності правочину, визначені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, встановивши, що грошові кошти в сумі 244 000 грн, сплачені Приватним підприємством "Тиогран" за придбання спеціального дозволу на користування надрами від 08.10.2021 № 5288, є стягнутими в дохід держави, суд зазначає наступне.

Приймаючи рішення в цій частині суд враховує, що ч. ч. 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Згідно з частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 зазначила, що до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених в ст. 216 Цивільного кодексу України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності правочину, визнаного таким судом, є обов'язковими та не можуть бути проігноровані його сторонами.

Цивільний кодекс України встановлює особливі правові наслідки такої недійсності правочинів.

Статтею 208 Господарського кодексу України визначено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір наразі є оплаченим.

Однак, незважаючи на притягнення ПП "Тиогран" до відповідальності у вигляді накладення штрафу, негативні наслідки укладеного з відповідачем 2 договору залишаються не усунутими.

Замовником та однією стороною спірного договору є Державна служба геології та надр України, яка на момент проведення аукціону та укладення договору не могла знати, ПП "Тиогран" та ПП "ТВТ" під час підготовки документації для участі в аукціоні діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою.

Крім того, Державна служба геології та надр України у відзиві на позовну заяву повідомила, що на момент проведення аукціону та укладення договору відповідач 1 не міг дізнатися про вчинення антиконкурентних узгоджених дій з боку учасників аукціону - ПП "Тиогран" та ПП "ТВТ".

Отже, оскільки умисел щодо укладення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявний лише в однієї зі сторін, відповідно до вимог ч. 3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У даному випадку задоволення позовних вимог прокурора є підставою для припинення права користування надрами у ПП "Тиогран", відповідно Держгеонадра зможе вільно розпорядитися ним, зокрема, шляхом виставлення на торги.

Фізичне повернення дозвільного документа Держгеонадрам не вплине на його права та обов'язки і є недоцільним, оскільки не відповідатиме меті застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України в частині наслідків недійсності правочину.

Крім того, суд також враховує, що однією із сторін спірних правовідносин фактично є Держава в особі уповноваженого органу - Держгеонадр, тому стягнення з ПП "Тиогран" в дохід держави коштів за спецдозвіл вже відбулося за результатами аукціону на підставі договору купівлі-продажу спецдозволу, відтак ці кошти є стягнутими в дохід держави на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України та не підлягають поверненню відповідачу 2.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 у справі № 927/522/17.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В статтях 6, 13 цієї Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція міститься в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, згідно з яким верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Відповідно до пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

Таким чином, суд зазначає, що заявлена прокурором вимога про застосування правових наслідків недійсності правочину, визначені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, встановивши, що грошові кошти в сумі 244 000 грн, сплачені Приватним підприємством "Тиогран" за придбання спеціального дозволу на користування надрами від 08.10.2021 № 5288, є стягнутими в дохід держави не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання рішення в цій частині, а отже не може бути зазначена в резолютивній частині.

Суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог про застосування правових наслідків недійсності правочину, визначених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсними результати електронного аукціону, оформленого протоколом про результати аукціону № SUE001-UA-20210629-64580 від 18.08.2021.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні від 09.09.2021 №1/12-21 купівлі - продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення родовищ габро Південної ділянки Адамівського-1 родовища, яка знаходиться в Житомирському районі Житомирської області.

4. Визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами від 08.10.2021 № 5288, виданий Приватному підприємству "Тиогран" (12110, Житомирська обл., Коростенський р-н., смт Іршанськ, вул. Гулія, буд. 2а, ідентифікаційний код 44302945).

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

6. Стягнути з Приватного підприємства "Тиогран" (12110, Житомирська обл., Коростенський р-н., смт Іршанськ, вул. Гулія, 2а, ідентифікаційний код 44302945) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, ідентифікаційний код 02909950) судовий збір у розмірі 9 084 (дев'ять тисяч вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 26.05.2025.

Суддя О.В. Мандриченко

Попередній документ

127603061

Наступний документ

127603063

Інформація про рішення:

№ рішення:	127603062
№ справи:	910/11153/24
Дата рішення:	20.05.2025
Дата публікації:	27.05.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо застосування антимонопольного та конкурентного законодавства, з них; щодо захисту економічної конкуренції, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (16.06.2025)
Дата надходження:	11.09.2024
Предмет позову:	визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та спеціального дозволу на користування надрами

Розклад засідань:

Минулі засідання (11)

12.11.2024 16:40	Господарський суд міста Києва
03.12.2024 11:40	Господарський суд міста Києва
18.02.2025 11:20	Господарський суд міста Києва
11.03.2025 12:40	Господарський суд міста Києва
25.03.2025 14:20	Господарський суд міста Києва
15.04.2025 11:00	Господарський суд міста Києва
29.04.2025 14:40	Господарський суд міста Києва
20.05.2025 15:40	Господарський суд міста Києва
11.08.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
10.09.2025 13:30	Північний апеляційний господарський суд
13.10.2025 13:20	Північний апеляційний господарський суд