61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649
19.05.2025 Справа № 905/1426/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І. за участю секретаря судового засідання Вологжаніної К.В., розглянувши
заяву кредитора ОСОБА_1 , м. Селидове, Донецька область,
до боржника Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Україна», код ЄДРПОУ 38033446, м. Мирноград, Донецька область,
про визнання кредиторських вимог у сумі 1238903,38грн
у справі №905/1426/21
про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Україна», код ЄДРПОУ 38033446, м. Мирноград, Донецька область,
ліквідатор Павлова Ю.М.,
Ухвалою від 26.08.2021 Господарський суд Донецької області відкрив провадження у справі №905/1426/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Україна».
27.08.2021 за №67104 на офіційному вебпорталі судової влади України оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі №905/1426/21.
За результатами попереднього засідання суд постановив ухвалу від 26.10.2021, якою визнав та встановив розмір і перелік конкурсних вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
Цією ухвалою суд визнав, зокрема кредиторські вимоги ОСОБА_1 на загальну суму 152298,87грн (заборгованість із заробітної плати за період листопад 2020 - серпень 2021).
Постановою від 07.11.2024 суд визнав Приватне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «Україна» банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначив арбітражну керуючу Павлову Ю.М.
09.12.2024 через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява про визнання додаткових кредиторських вимог до божника на суму 1238903,38грн.
Заявлені кредитором вимоги складаються з заборгованості зі сплати заробітної плати у сумі 819447,57грн за період вересень 2021 - січень 2024 та заборгованості зі сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованого на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України, у сумі 419455,81грн. В підтвердження заявлених вимог кредитор посилається на видану йому при звільненні довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату. Довідка датована 31.01.2024. Розрахунок середнього заробітку кредитор здійснив, виходячи з заробітної плати за останні два календарні місяці роботи: грудень 2023, січень 2024, вказавши кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні - 131 день.
06.01.2025 через систему «Електронний суд» від ліквідатора надійшло повідомлення про часткове визнання грошових вимог з посиланням на розрахунок заборгованості перед кредитором на час звільнення.
17.01.2025 через систему «Електронний суд» від ліквідатора надійшло повідомлення про повторний розгляд грошових вимог ОСОБА_1 , в якому зазначено про визнання грошових вимог в повному обсязі з посиланням на довідку про розрахунок заборгованості від 01.01.2025.
Рух судового провадження.
Ухвалою від 11.12.2024 суд прийняв до розгляду заяву ОСОБА_1 , призначивши судове засідання на 24.12.2024. Судові засідання неодноразово відкладались за клопотаннями кредитора, ліквідатора боржника та за ініціативою суду у зв'язку з необхідністю отримання від учасників додаткових пояснень та надання ними додаткових доказів. Судові засідання проведені 24.12.2024, 07.01.2025, 21.01.2025, 04.02.2025, 18.02.2025, 03.03.2025, 25.03.2025, 14.04.2025, 19.05.2025.
У судове засідання 19.05.2025 учасники справи представників не направили, до відеоконференції не приєднались, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Ліквідатор боржника разом з поясненнями від 17.02.2025 подала клопотання про розгляд заяви кредитора за її відсутності. Представник кредитора 14.04.2025 подав клопотання про розгляд заяви за відсутності заявника.
Зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази дозволяють надати правову оцінку правовідносинам сторін, а доводи учасників справи викладені ними у відповідних заявах та поясненнях в письмовому вигляді, суд дійшов висновку про розгляд заяви ОСОБА_1 у судовому засіданні 19.05.2025 за відсутності учасників справи.
Розглядаючи заяву про визнання кредиторських вимог, суд бере до уваги, що згідно з абз. 10 ч.1 ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Заявлені ОСОБА_1 кредиторські вимоги, що складаються з заборгованості із заробітної плати за період вересень 2021 - січень 2024 та заборгованості зі сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 31.01.2024, виникли після відкриття провадження у справі №905/1426/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Україна» (26.08.2021), отже є поточними в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до абз. 2,3 ч.4 ст.60 Кодексу України з процедур банкрутства заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд своєю ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги поточних кредиторів погашаються в порядку черговості, визначеною ст.64 цього Кодексу.
Як було вказано вимоги обґрунтовані наявністю заборгованості із заробітної плати, що також стало підставою для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За приписами ст.94 Кодексів законів про працю України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата є винагородою, обчисленою як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
До структури заробітної плати в силу ст.2 Закону України «Про оплату праці» включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч.1 ст.115 Кодексу України з процедур банкрутства, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці»).
Відповідно до ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За змістом ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи в трудових відносинах з боржником, з 10.11.2020 займав посаду тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Україна» за сумісництвом (наказ №373 від 10.11.2020).
31.01.2024 ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 Кодексу законів про працю України (наказ №11 від 31.01.2024).
Згідно з наданою кредитору при звільненні довідкою від 31.01.2024 боржник на час звільнення ОСОБА_1 мав перед ним заборгованість з виплати заробітної плати за період листопад 2020 - січень 2024 у сумі 971746,44грн.
Ліквідатор боржника ці обставини не спростовує, зазначаючи в повідомленні про розгляд грошових вимог ОСОБА_1 від 17.01.2025 про визнання вимог кредитора в повному обсязі з посиланням на довідку про заборгованість від 01.01.2025.
Надані кредитором та ліквідатором довідки містять певні розбіжності у сумах заборгованості із заробітної плати кредитора. Поряд з цим ліквідатором боржника заперечень проти заявлених кредитором вимог в частині розбіжностей щодо розміру заборгованості не висунуто. Доказів сплати кредитору заробітної плати за спірний період матеріали справи не містять.
Розглядаючи заяву про визнання кредиторських вимог, суд поряд з іншим бере до уваги, що положеннями ч.ч.1 та 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі Закон України від 01.07.2022 №2352-IX) було встановлено право працівника звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Поряд з цим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, ч.ч. 1 та 2 ст.233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001 щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону від 01.07.2022 №2352-IX) на ті відносини, які виникли після набуття чинності цією нормою закону.
Отже до вимог про визнання заборгованості із заробітної плати за період з 01.09.2021 по 18.07.2022 підлягає застосуванню ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний підхід щодо застосування ст. 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.
Слід зауважити, що положення про позовну давність поширюються на майнові вимоги кредиторів, заявлені до боржника у справах про банкрутство. Вказаний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15.
За змістом ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
З урахуванням викладеного, виходячи з відсутності спору між сторонами щодо розміру нарахованої та невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати, суд дійшов висновку, що кредиторські вимоги у сумі 216696,17грн (заборгованість з виплати заробітної плати за період вересень 2021 - липень 2022) підлягають визнанню як правомірно заявлені.
Разом з тим, суд бере до уваги, що до вимог кредитора в частині визнання заборгованості із заробітної плати за період серпень 2022 - січень 2024 та заборгованості зі сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні мають бути застосовані положення ч.ч. 1, 2 ст.233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, якою законодавцем встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм викладено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2024 року у справі № 500/7802/23 та від 31 жовтня 2024 року у справі № 500/7140/23.
При цьому за усталеною судовою практикою, наведеною зокрема у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 758/9773/15-ц, встановлені ст.233 Кодексу законів про працю України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяв сторін.
Тобто, з огляду на те, що датою звернення кредитора із заявою про визнання грошових вимог є 09.12.2024, суд дійшов висновку, що кредитором пропущений встановлений ч.ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк на звернення до суду в частині вимог щодо заборгованості з заробітної плати за період серпень 2022 - січень 2024 та щодо заборгованості зі сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за встановлені ст.117 Кодексу законів про працю України шість місяців затримки розрахунку (період затримки лютий - липень 2024).
Із заявою про поновлення строків, встановлених ст.233 Кодексу законів про працю України, кредитор в порядку ст.234 Кодексу законів про працю України до суду не звертався, доказів поважності причин пропуску такого строку не навів, пояснень з цього приводу суду не надав.
Відповідно до ч.4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, оскільки це є порушенням основних засад (принципів) господарського судочинства, зокрема, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, пропорційності, змагальності та диспозитивності.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що визнанню підлягають вимоги ОСОБА_1 , м. Селидове, Донецька область, у розмірі 216696,17грн як вимоги першої черги задоволення (вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за період вересень 2021 - липень 2022).
Решта вимог кредитора у сумі 1022207,21грн підлягає відхиленню з огляду на пропуск кредитором строку звернення до суду.
Дійшовши такого висновку суд вважає за необхідне вказати, що правом на звернення до суду з вимогами до боржника щодо вирішення трудового спору в порядку позовного провадження до визнання боржника банкрутом кредитор не скористався. Водночас відлік встановленого ст.233 Кодексу законів про працю України тримісячного строку з дня ухвалення судом постанови від 07.11.2024 про визнання Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Україна» банкрутом не відповідає положенням цієї статті.
Судові витрати.
Сплачений заявником згідно з платіжною інструкцією №0.0.40480730641 від 06.12.2024 судовий збір у сумі 6056,00грн у відповідності до п.1 ч.1 ст.64 Кодексу України з процедур банкрутства є витратами, пов'язаними з провадженням у справі про банкрутство. Виходячи з належного розміру судового збору, який з урахуванням ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» дорівнює 4844,80грн, ці витрати кредитора підлягають визнанню як вимоги першої черги задоволення. Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, не заявлено.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 60, 64 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 234, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
Визнати кредиторські вимоги ОСОБА_1 , м. Селидове, Донецька область, до боржника у сумі 216696,17грн (вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати), та витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство (судовий збір), у сумі 4844,80грн.
Решту кредиторських вимог у сумі 1022207,21грн - відхилити
У судовому засіданні 19.05.2025 суд склав та підписав вступну та резолютивну частини ухвали.
Повний текст ухвали суд склав та підписав 26.05.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Суддя К.І. Аксьонова