вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.05.2025м. ДніпроСправа № 904/1259/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Кшенської Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, м. Дніпро в інтересах держави в особі Славгородська селищна рада, смт. Славгород, Синельниківський район, Дніпропетровська область
до Обслуговуючого кооперативу «Промінь-Оберіг», с. Тургенєвка, Синельниківський район, дніпропетровська область
про скасування державної реєстрації права оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку
Представники:
Прокурор: Скрипник Ксенія Юріївна, службове посвідчення № 079406 від 07.06.2024
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Славгородська селищна рада звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Промінь-Оберіг" , в якому просить:
- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 26,6675 га, кадастровий номер 1224856200:03:002:0018, розташованої на території Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, проведену за Обслуговуючим кооперативом “Промінь-Оберіг» (код ЄДРПОУ 40958576) на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області Семенюк Я.В. № 69797949 від 18.10.2023 (номер запису про право 52167695).
- зобов'язати Обслуговуючий кооператив “Промінь-Оберіг» (код ЄДРПОУ 40958576) повернути Славгородській селищній раді (код ЄДРПОУ 04339630) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 26,6675 га, кадастровий номер 1224856200:03:002:0018, яка розташована на території Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпровського району Дніпропетровської області.
Ухвалою від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15.04.2025.
В судовому засіданні 15.04.2025 Прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Позивач свого представника в судове засідання не направив. пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив. пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.
Ухвалою від 15.04.2025 відкладено підготовче засідання на 06.05.2025.
В судовому засіданні 06.05.2025 прокурор проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечив.
Позивач свого представника в судове засідання не направив. пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив. пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.
Ухвалою від 06.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 20.05.2025.
14.05.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про проведення судового засідання без його участі за наявними в матеріалах справи документами.
В судовому засіданні 20.05.2025 розпочато розгляд справи по суті..
Прокурор підтримав позовні вимоги.
Позивач в судове засідання не з'явився.
Відповідач в судове засідання свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
20.05.2025 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПРОКУРОРА.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди земельної ділянки для городництва з кадастровим номером 1224856200:03:002:0018, площею26,6675 га, укладений між Славгородською селищною радою та ОК “Промінь-Оберіг» без проведення земельних торгів є нікчемним, що зумовлює необхідність скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки на користь територіальної громади.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позивач просив розглянути справу за наявними матеріалами
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач відзиву на позов не надав, про наявність справи в суді повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення (а.с.58, 59, 68, 69).
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин вчинення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, наявність підстав для її вчинення, наявність підстав для скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, наявність підстав для повернення земельної ділянки на користь територіальної громади.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, Славгородською селищною радою 16.11.2016 було прийнято рішення № 88-8VІІ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва Обслуговуючому кооперативу «Промінь-Оберіг».
Рішенням Славгородської селищної ради № 562-27/VIІI від 22.07.2023 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1224856200:03:002:0018 з цільовим призначенням « 01.07. Для городництва» та передачу її в оренду ОК «Промінь-Оберіг».
Між Славгородською селищною радою та ОК «Промінь-Оберіг» укладено договір оренди землі від 30.08.2023 №88/030020018, кадастровий номер 1224856200:03:002:0018, площею 26,6675 га, з цільовим призначенням « 01.07. Для городництва» строком на 7 років, розташованої за адресою: с. Тургенєвка, вул. Весела на території Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
Прокурор вважає, що Славгородською селищною радою надано відповідачу земельну ділянку з кадастровим номером 1224856200:03:002:0018 в позаконкурсному порядку, що є порушенням ст.ст. 134, 135 ЗК України, а тому, договір украдений між Славгородською селищною радою та ОК «Промінь-Оберіг» є нікчемним та не підлягає визнанню таким в судовому порядку, навіть незважаючи на прийняття Славгородською селищною радою рішення № 873-43/VIІI від 18 грудня 2024 «Про розірвання договору оренди землі» (№88/030020018 від 30.08.2023).
Прокурор стверджує, що договір оренди земельної ділянки для городництва площею 26,6675 га, укладений між Славгородською селищною радою та ОК «Промінь-Оберіг» без проведення земельних торгів є нікчемним, що зумовлює необхідність скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки на користь територіальної громади незалежно від факту розірвання зазначеного договору.
Вказане стало причиною звернення Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.ч.1,2 ст. 228 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 36 ЗК України громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.
При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 36 ЗК України, площа земельної ділянки, що надається саме громадянину в оренду для городництва, не може перевищувати 0,6 га. Згідно з ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст.134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Частина членів вказаного кооперативу, а саме: ОСОБА_1 та Габрова С.М. отримали у користування земельні ділянки для городництва на підставі рішень Славгородської селищної ради від 14.09.2023 № 600-30/VIІI, від 12.05.2023 № 537-26/ IІI.
Водночас, рішенням Славгородської селищної ради № 562-27/VIІI від 22.07.2023 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровимномером 1224856200:03:002:0018 з цільовим призначенням « 01.07. Для городництва» та передачу її в оренду ОК «Промінь-Оберіг» як окремій юридичній особі.
На підставі зазначеного рішення 30.08.2023 між Славгородською селищною радою та ОК «Промінь-Оберіг» укладено договір оренди землі №88/030020018, кадастровий номер 1224856200:03:002:0018, площею 26,6675 га, з цільовим призначенням « 01.07. Для городництва» строком на 7 років, розташованої за адресою: с. Тургенєвка, вул. Весела на території Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, який 16.10.2023 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.
Таким чином, Славгородською селищною радою надано відповідачу земельну ділянку з кадастровим номером 1224856200:03:002:0018 в позаконкурсному порядку, що є порушенням ст.ст. 134, 135 ЗК України.
Неконкурентне надання землі у користування не відповідає принципам справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц.
Відповідно до зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
Нікчемність правочину має місце в наслідок отримання спірної земельної ділянки всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.
Оскільки спірний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №916/2319/22.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
Враховуючи зазначене, договір украдений, між Славгородською селищною радою та ОК «Промінь-Оберіг» є нікчемним та не підлягає визнанню таким в судовому порядку, навіть незважаючи на прийняття Славгородською селищною радою рішення № 873-43/VIІI від 18 грудня 2024 «Про розірвання договору оренди землі» (№88/030020018 від 30.08.2023).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, зазначено, що: «вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення).
Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову».
Таким чином, договір оренди земельної ділянки для городництва площею 26,6675 га, укладений між Славгородською селищною радою та ОК «Промінь-Оберіг» без проведення земельних торгів є нікчемним, що зумовлює необхідність скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки на користь територіальної громади незалежно від факту розірвання зазначеного договору.
Загальні способи захисту порушених прав та інтересів судом визначені у ст. 16 ЦК України. Зокрема, до таких способів належать, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком (далі за текстом - Порядок № 1127).
Пунктом 8 вказаного Порядку визначено, що державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв за умови відсутності підстав для її неприйняття, передбачених законом.
Відповідно до п. 12 Порядку під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід'ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Отже, право або інтерес позивача, який є власником земельної ділянки, порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди.
Частина 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Наявність зареєстрованого права оренди на спірну земельну ділянку з порушенням порядку її отримання на підставі нікчемного договору, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню земельною ділянкою комунальної власності у встановлений законодавством спосіб, а тому право оренди на земельну ділянку площею 26,6675 га з кадастровим номером 1224856200:03:002:0018.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції з 03.05.2023, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про:
- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
- визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 354/397/17.
Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.
Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 та від 04.08.2018 у справі № 915/127/18.
Таким чином, з урахуванням нікчемності договору оренди землі, з метою усунення перешкод Славгородській територіальній громаді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1224856200:03:002:0018, площею 26,6675 га.
Відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.
Згідно із нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Також відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Статтею 1213 ЦК України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч.ч.1,2 ст.216 Цивільного кодексу України).
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15.
У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним, і таке майно залишається у набувача, то позов про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №908/1445/20, від 21.11.2023 у справі №908/423/20.
Отже, відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що останній використовує її незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном. Тому позов прокурора про повернення Славгородській селищній раді земельної ділянки у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном.
Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008).
Підстави для представництва прокурором інтересів держави у справі.
Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі ст. ст. 4, 53 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірні земельні ділянки, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування, а отже і інших органів державної влади.
При цьому, відповідно до п.п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.
Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, зміст якого визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Право користування земельними ділянками повинно набуватися і реалізовуватися виключно відповідно до закону.
При цьому суспільний інтерес в даному випадку полягає у дотриманні усіма учасниками правовідносин в сфері розпорядження та використання землі законодавчо установленого порядку, особливо з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, якими не можуть виноситися рішення про передачу землі у користування поза встановленою законом процедурою.
В ситуації, коли селищною радою виносяться рішення про передачу землі в оренду поза аукціоном, спотворюються вимоги закону та порушується принцип належного урядування. Як наслідок, територіальна громада позбавлена коштів, які могла отримати за умови проведення земельних торгів.
Саме наповнення місцевого бюджету є кінцевою метою законодавчих вимог, закріплених у ст. 134 ЗК України, щодо проведення земельних торгів, оскільки належне матеріальне забезпечення територіальної громади є фундаментом її розвитку та подальшого фінансування усіх потреб, в першу чергу оборонних та соціальних.
Частиною 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб'єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого - коло відповідачів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18наведено правовий висновок, зокрема, про те, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
При цьому згідно позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Вказана позиція суду підтверджується положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень.
Так, ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
У даному випадку порушення інтересів держави відбулося через порушення норм законодавства під час передачі земельної ділянки в оренду на позаконкурсній основі та полягає у фактичному користуванні Відповідачем землею без законних підстав.
Таким чином, при наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Славгородської селищної ради.
Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірні земельні ділянки, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Славгородською селищною радою заходи, спрямовані на захист порушених інтересів держави, не здійснені, претензійно-позовна робота, спрямована на скасування незаконного користування земельною ділянкою не проведена.
Дніпропетровською обласною прокуратурою направлялися запити від 25.10.2024 № 15/1-1964вих-24, від 17.12.2024 № 15/1-2284вих-24, від 28.01.2025 № 15/1-193вих-25 до Славгородської селищної ради, в яких повідомлялося про встановлені факти.
Згідно відповідей селищної ради № 1865/0/2-24 від 18.11.2024, № 2126/0/2-24 від 27.12.2024, № 262/0/2-25 від 06.02.2025 вбачається, що заходи, спрямовані на захист порушених інтересів територіальної громади, у тому числі шляхом скасування державної реєстрації речових прав та повернення земельної ділянки, не вживалися.
Разом цим, 18.12.2024 ухвалено рішення селищної ради «Про розірвання договору оренди землі» № 873-43/VIІI з кадастровим номером 1224856200:03:002:0018, площею 26,6675 га, з цільовим призначенням « 01.07. Для городництва», проте відомості щодо розірвання вказаного договору оренди землі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесено.
Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Інтереси територіальної громади не тотожні поняттю інтереси Славгородської селищної ради, яка хоча і є представником територіальної громади та повинна діяти на користь та в інтересах громади, може вчиняти дії, які не відповідає вимогам закону та можуть протирічити інтересам територіальної громади, зокрема передача в оренду землі поза конкурсною процедурою. Така поведінка селищної ради може бути підставою для захисту інтересів держави прокуратурою та вжиття заходів представницького або кримінально-правового характеру.
Таким чином, воля держави як власника земельної ділянки може виражатися лише в таких діях уповноваженого органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави та/або територіальної громади, чого в даному випадку при передачі в оренду спірної земельної ділянки не було.
Звернення заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб'єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку.
Отже, заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою направлено лист-повідомлення № 15/1-367ВИХ-25 від 13.02.2025 до Славгородської селищної ради про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви.
Враховуючи викладене суд задовольняє позов у повному обсязі.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.5. ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Судом встановлено, що Славгородська селищна рада не здійснила дій, спрямованих на відновлення порушених інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.
При цьому, неналежна поведінка позивача призвела до захисту інтересів держави прокурором.
Таким чином, суд не вбачає також підстав для покладення всього розміру судового збору на відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно вимог ч.1 ст. 13, ч.1 ст. 14 конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власносту українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
В даному випадку, компетентним суб'єктом, який відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України має здійснювати захист вказаних інтересів держави є Славгородська селищна рада .
Крім того, Славгородська селищна рада, як орган місцевого самоврядування територіальної громади, виступає суб'єктом права власності на спірну земельну ділянку (ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України) та зобов'язана здійснювати захист комунальних майнових прав.
Враховуючи викладене, суд вважає, що порушення саме Славгородською селищною радою чинного законодавства призвело до виникнення даного спору та до звернення прокуратури з позовом до суду.
Таким чином, судові витрати слід покласти порівну на відповідача в розмірі 2 422,40 грн., та на Славгородську селищну раду в розмірі 2422,40 грн., як на сторону з вини якої виник спір.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Славгородської селищної ради до Обслуговуючого кооперативу “Промінь-Оберіг» про скасування державної реєстрації права оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку - задовольнити.
Скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 26,6675 га, кадастровий номер 1224856200:03:002:0018, розташованої на території Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, проведену за Обслуговуючим кооперативом «Промінь-Оберіг» (вул. Весела, 43, с. Тургенєвка, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52580, код ЄДРПОУ 40958576) на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області Семенюк Я.В. № 69797949 від 18.10.2023 (номер запису про право 52167695).
Зобов'язати Обслуговуючий кооператив «Промінь-Оберіг» (вул. Весела, 43, с. Тургенєвка, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52580, код ЄДРПОУ 40958576) повернути Славгородській селищній раді (вул. Космонавтів, 30, смт. Славгород, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52580, код ЄДРПОУ 04339630) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 26,6675 га, кадастровий номер 1224856200:03:002:0018, яка розташована на території Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпровського району Дніпропетровської області, про що видати наказ.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Промінь-Оберіг» (вул. Весела, 43, с. Тургенєвка, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52580, код ЄДРПОУ 40958576) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір у розмірі 2422,40 грн., про що видати наказ.
Стягнути з Славгородської селищної ради (вул. Космонавтів, 30, смт. Славгород, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52580, код ЄДРПОУ 04339630) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір у розмірі 2422,40 грн., про що видати наказ.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 26.05.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко