пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
26 травня 2025 року Справа № 903/404/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/404/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Стахіва Андрія Григоровича до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" " в особі філії "Поліський лісовий офіс" про стягнення 16000,00 грн,
08.04.2025 Стахів Андрій Григорович сформував в системі "Електронний суд" позовну заяву до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в якій просить суд стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" на користь фізичної особи-підприємця Стахів Андрія Григоровича 16000,00 грн. заборгованості по договору та витрати по сплаті судового збору.
Позовна заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору на виконання робіт (надання послуг) від 03.04.2024 №23/24.
Ухвалою суду від 11.04.2025 позовну заяву Стахіва Андрія Григоровича до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 16000,00 грн, залишено без руху. Позивачу не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме подати: відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача; уточнення змісту позовних вимог із суб'єктним складом сторони позивача та відповідача, в якому вказати належного позивача та відповідача у справі, із зазначенням правильного місцезнаходження, коду ЄДРПОУ та поштового індексу; докази надіслання до електронного кабінету належного відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Позивач ухвалу суду отримав 11.04.2025 о 19:44 год.
Отже, строк для усунення недоліків до 21.04.2025.
19.04.2025 позивач сформував в системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків, якорю долучив до матеріалів справи уточнену позовну заяву з інформацією щодо:
- відомостей про наявність електронного кабінету позивача та відповідача;
- уточнення змісту позовних вимог із суб'єктним складом сторони позивача та відповідача з казанням належного позивача та відповідача у справі, із зазначенням правильного місцезнаходження, коду ЄДРПОУ та поштового індексу;
- докази надіслання до електронного кабінету належного відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Ухвалою суду від 23.047.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду доставлена до електронного кабінету філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" " та Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 24.04.2025 о 13:49 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Строк для подання відзиву - до 09.05.2025.
30.04.2025 представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки 18 жовтня 2024 державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» було прийняте рішення №1876 «Про припинення філії «Колківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 31.12.2024 р. №2338 затверджено передавальний акт філії «Колківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» і усі права, обов'язки, майно передані до філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Відповідно до наказу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 31.12.2024 №2338, яким затверджено передавальний акт філії «Колківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», заборгованість від філії «Колківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» не передавалась та у бухгалтерському обліку відсутня. Позивачем не було пред'явлено вимоги в якості кредитора, що фактично може свідчити про відсутність заборгованості. Водночас, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вважає, що відсутність заборгованості у передавальному акті та факт порушення договірних зобов'язань позивачем можуть свідчити про односторонню відмову філії «Колківське лісове господарство» ДП «Ліси України» від договору та фактичну відсутність заборгованості.
04.05.2025 позивач сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій вказав, що законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов'язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи, або її відокремленого підрозділу шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов'язаний з моментом передання прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника. У разі реорганізації юридичної особи шляхом приєднання складається передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється. При відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків, адже правонаступник прав чи обов'язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 922/347/21. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17. Вказує, що відповідачем не заперечується факт прийняття усіх прав та обов'язків від філії «Колківське лісове господарство», а тому факт відсутності кредиторської заборгованості у передавальному акті не є підставою вважати про її відсутність. Зазначені факти спростовують доводи Відповідача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідач отримав відповідь на відзив 04.05.2025, що підтверджується квитанцією про доставку електронних документів до зареєстрованого електронного кабінету.
Отже, строк для подачі заперечення на відповідь позивача на відзив до 07.05.2025.
Заперечення на відповідь позивача на адресу суду не надходили.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як слідує з матеріалів справи, 03.04.2024 між фізичною особою-підприємцем Стахів Андрієм Григоровичем (далі - позивач, виконавець), та Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України», в особі директора філії «Колківське лісове господарство» Матчука Сергія Миколайовича (далі - Замовник) укладений договір на виконання робіт (надання послуг) №23/24 щодо проведення технічної інвентаризації автомобільних доріг лісогосподарського призначення.
Згідно з підпунктом 1.1. вказаного Договору Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт з технічної інвентаризації автомобільних доріг лісогосподарського призначення в Градівському лісництві (кв. 66, 65, 7, 54, 53, 52, 51) Філії «Колківське лісове господарство» ДП «Ліси України»), в Градівському лісництві (кв. 22, 33, 43, 44, 8, 9) Філії «Колківське лісове господарство» ДП «Ліси України».
Відповідно до п.2.2, 2.3 договору, загальна вартість робіт становить16000,00 грн. (шістнадцять тисяч грн. 00 коп.) з ПДВ. Оплата мала бути здійснена у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Згідно з підпунктом 4.1. Договору, по завершенні робіт Виконавець передає Замовнику в 5-ти (п'яти) денний термін Акт здачі - прийняття робіт.
Згідно з підпунктом 4.2.-4.3 договору, Замовник підписує Акт прийому-передачі робіт або мотивує відмову його підписання на протягом 10 (десяти) днів. Одночасно з передачею виготовленої документації виконавець подає всю наявну інформацію щодо об'єкту , яка буде зібрана ним в процесі виконання робіт.
Строк дії вказаного договору був визначений до 31.12.2024 року (п.9.3. договору).
Виконавцем, визначені у договорі роботи, були виконані без зауважень, що підтверджується актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) №23/24 від 31.07.2024 року по Філії «Колківське лісове господарство» ДП «Ліси України», що був підписаний Замовником та скріплений печаткою (а.с.5).
Згідно з вказаним актом замовник Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі директора Філії «Колківське лісове господарство» Матчука Сергія Миколайовича з одного боку, та виконавець ФОП Стахів Андрій Григорович з іншого боку, засвідчили, що роботи (надані послуги) по Договору від 03.04.2024 №23/24, виконані в повному обсязі з належною якістю. Згідно з вказаним актом претензій сторони одна до одної не мали.
Виконавцем визначені у договорі роботи були виконані з дотриманням строків без зауважень, та було виготовлено технічні паспорти і зареєстровані в Реєстрі будівельної діяльності:
- TI01:3735-1830-0466-5085 (Автомобільна дорога лісогосподарського призначення в Градівському лісництві (кв. 66, 65, 7, 54, 53, 52, 51) Філії «Колківське лісове господарство» ДП «Ліси України»);
- TI01:5558-1999-8871-6654 (Автомобільна дорога лісогосподарського призначення в Градівському лісництві (кв. 22, 33, 43, 44, 8, 9) Філії «Колківське лісове господарство» ДП «Ліси України» (а.с.9-16).
Вказані технічні паспорти зареєстровані у Реєстрі будівельної діяльності, що підтверджується Витягами з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Згідно з даними з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва Технічний паспорт TI01:3735-1830-0466-5085 виготовлений 29.07.2024, Технічний паспорт TI01:5558-1999-8871-6654 виготовлений 12.07.2024.
Також, згідно з Реєстром будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва статус вказаних технічних паспортів діючий, отже клопотань чи інших заяв щодо їх відкликання чи скасування не надходило.
Всупереч взятих замовником на себе зобов'язань по сплаті виконаних робіт, замовником не було здійснено оплату вартості вказаних послуг за виконання робіт з технічної інвентаризації автомобільних доріг лісогосподарського призначення в Градівському лісництві (кв. 66, 65, 7, 54, 53, 52, 51) Філії «Колківське лісове господарство» ДП «Ліси України»), в Градівському лісництві (кв. 22, 33, 43, 44, 8, 9) Філії «Колківське лісове господарство» ДП «Ліси України» в порядку та на умовах визначених у договорі на виконання робіт (надання послуг) щодо проведення технічної інвентаризації автомобільних доріг лісогосподарського призначення від 03.04.2024 року №23/24.
Разом з тим, 18.10.2024 державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» прийняте рішення №1876 «Про припинення філії «Колківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 31.12.2024 №2338 затверджено передавальний акт філії «Колківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» і усі права, обов'язки, майно передані до філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (Відповідач).
19.03.2025 позивач звернувся із претензією щодо оплати вказаної заборгованості до Філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» (а.с.36).
Філія «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» розглянула вказану претензію та інформувала, що відповідно до наказу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 31.12.2024 №2338, яким затверджено передавальний акт філії «Колківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» заборгованість від філії «Колківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» не передавалась та у бухгалтерському обліку відсутня, у зв'язку з чим претензію не задовільнили (а.с.37).
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями статті 193 ГК України, статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому відповідно до ст.204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ст.629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно статті 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За визначенням ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Згідно з статтями 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК та ч.7 ст.180 ГК передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові №910/9072/17 від 26.06.2018, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем".
Судом враховано відсутність будь-яких звернень замовника до виконавця з відмовою від договорів чи їх розірвання у зв'язку із закінчення строку їх дії.
Сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.
Припинення строку договору не свідчить про припинення зобов'язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання обов'язку в натурі, тому кредитор має право вимагати виконання обов'язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов'язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами для його виконання у договорі.
КГС ВС в постанові від 18.11.2019 №910/16750/18 зазначив, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним.
Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.
При вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою (постанова ВС КГС від 01.09.2023 № 906/386/21).
Якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18).
При цьому відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови замовника від підписання акта (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 927/414/17, від 04.06.2018 у справі № 908/3519/16, від 05.06.2018 у справі № 910/16804/17, від 26.06.2018 у справі № 902/1370/15, від 19.09.2018 у справі № 905/1090/17, від 06.08.2018 у справі № 911/662/17, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18).
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 16000,00 грн.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 2422,40 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Щодо доводів відповідача, про відсутність заборгованості у передавальному акті та факт порушення договірних зобов'язань позивачем можуть свідчити про односторонню відмову філії «Колківське лісове господарство» ДП «Ліси України» від договору та фактичну відсутність заборгованості, судом враховано наступне.
Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 52 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Відтак, процесуальне правонаступництво, в розумінні статті 52 Господарського процесуального кодексу України, допускається на будь-якій стадії судового процесу, в тому числі на стадії виконання судового рішення.
За загальним правилом правонаступництво - це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов'язанні, його слід розглядати як певний юридичний механізм похідного право набуття, за яким до правонаступника переходять суб'єктивні права та обов'язки попередника. Правонаступництво для юридичних осіб може наставати в разі їх припинення з правонаступництвом. Припинення юридичної особи з правонаступництвом, тобто реорганізація юридичної особи, може проводитися у формі злиття, приєднання, поділу або перетворення.
Розрізняють дві форми правонаступництва: універсальне та часткове (сингулярне). При універсальному правонаступництві до правонаступника (фізичної або юридичної особи) разом з правами первісного кредитора переходять і його обов'язки. Таке правонаступництво має місце у разі спадкування, реорганізації юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. При частковому (сингулярному) правонаступництві до правонаступника переходять тільки певні права та обов'язки кредитора.
Згідно частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі №264/5957/17 зазначила, що правонаступництво - це перехід суб'єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов'язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). При цьому зауважила, що поняття правонаступництво юридичної особи, правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи і процесуальне правонаступництво юридичної особи - сторони у справі мають різний зміст.
Статтею 106 ЦК України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.
Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано статтею 107 ЦК України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов'язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов'язаний з моментом передання прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника.
В разі реорганізації юридичної особи шляхом приєднання складається передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється.
У вирішенні питань, пов'язаних з таким правонаступництвом, судам необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов'язків (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 у справі №910/4656/14).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц дійшов висновку про те, що у статтях 104 ЦК та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов'язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов'язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при такому виді реорганізації неможливий.
У частині восьмій статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань передбачено, що у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.
Водночас при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов'язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №922/347/21.
Отже, лише при припиненні суб'єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що Відповідач прийняв усі прав та обов'язків від філії «Колківське лісове господарство», а факт відсутності кредиторської заборгованості у передавальному акті не є підставою вважати про її відсутність.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії "Поліський лісовий фонд" (проспект Волі,30, місто Луцьк, 43010, код ЄДРПОУ 45601597) на користь Фізичної особи-підприємця Стахіва Андрія Григоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 16000,00 грн (шістнадцять тисяч гривень) заборгованості, а також 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) гривень) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 26.05.2025.
Суддя І. О. Гарбар