ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
26 травня 2025 року Справа № 906/213/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
позивача - Бугайчук М.В. (в режимі відеоконференції);
відповідача - Приведьон В.М. (в режимі відеоконференції);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21 січня 2025 року (повний текст складено 17.02.2025) у справі №906/213/24 (суддя Кудряшова Ю.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія"
про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 1 499 734,68 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.01.2025 у справі №906/213/24 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 10.03.2025) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 1 499 734,68 грн, задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21 січня 2025 року у справі №906/213/24. Призначено справу №906/213/24 до розгляду на 28 квітня 2025 року об 11:30 год.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, просить суд стягнути з ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія на користь ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" витрати на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.
18.04.2025 від представника відповідача через підсистему ЄСІКС "Електронний суд" надійшли заперечення, в яких просить суд відмовити позивачу у задоволення клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу або зменшити їх розмір до 1000,00 грн.
Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
В судовому засіданні 28 квітня 2025 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у даній справі до 19.05.2025 об 12:30 год., а з 19.05.2025 до 26.05.2025 об 12:30 год., що занесено до протоколів судового засідання.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія", що діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданою постановою НКРЕКП від 14.06.2018 №429 (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" (споживач/відповідач) був укладений договір №06-102-В про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір, а.с. 17-18 том 1), згідно п. 1.1 якого останній є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу (далі - споживач) постачальником електричної енергії (далі - постачальник) та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до умов цього договору.
Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 та є однаковими для всіх споживачів (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 2.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії. Малі непобутові споживачі можуть використовувати електричну енергію для професійної та підприємницької діяльності (п. 2.2 договору).
Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 3.3 договору, постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору.
Споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком №2 до договору (п. 5.1 договору).
Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника (п. 5.2 договору).
Інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування (п. 5.3 договору).
За п. 5.4 договору ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.
Розрахунковим періодом за договором є календарний місяць (п. 5.5 договору).
У п. 5.7 договору сторонами погоджено, зокрема, що оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем цього рахунка, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.
Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.
У разі порушення споживачем строків оплати за договором, постачальник має право вимагати сплату пені, яка нараховується за кожен день прострочення. Споживач сплачує за вимогою постачальника пеню у розмірі, що визначається цим договором та зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору (п. 5.8 договору).
Згідно п. 13.2 договору, постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов'язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.
Пунктом 13.7 договору сторони передбачили, що усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур'єром або особисто за зазначенням в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.
28 грудня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" погодили зокрема, додаток №2 "Комерційна пропозиція №2 ZHOEK-06-0030" та додаток №3 "Обсяги постачання електричної енергії" до договору.
Згідно з умовами додатку №2 розділу "ціна електричної енергії" ціна на електричну енергію (грн. за 1 кВт*год без ПДВ) для об'єктів споживача визначається за формулою: Ц(спож) = Ц(фср) + Цп + Тпередача, (грн./кВт*год) де
Ц(фср) - фактична середньозважена ціна купівлі електричної енергії для споживача на ринках електричної енергії за розрахунковий місяць грн./кВт*год (з урахуванням зборів та платежів, що передбачені чинним законодавством України);
Цп - ціна на послуги пов'язані з постачанням електричної енергії споживачу, грн./кВт*год. = 0,01200;
Тпередача - тариф на послуги з передачі електричної енергії ДП НЕК "Укренерго".
Умовами Комерційної пропозиції №2 ZHOEK-06-0030 сторони узгодили, що ціна на електроенергію для споживача Ц(спож) та/або її складові можуть додатково включати всі обов'язкові податки (крім ПДВ, що обліковується окремо), збори, платежі, що передбачені правилами ринків електроенергії, законодавством та іншими нормативними документами (зокрема акцизний податок, внески на регулювання, вартість послуг оператора ринку, що надається на РДН/ВДР тощо). Всі складові ціни, крім Цп є такими, що не залежать від постачальника та можуть бути змінені в рамках даної комерційної пропозиції з терміновим повідомленням споживача про зміни. Порядок формування ціни, встановлений в комерційній пропозиції може бути змінений. Про зміну споживач буде повідомлений не пізніше, ніж за 20 днів до дати початку дії зміни, шляхом направлення постачальником повідомлення споживачу про внесення змін до комерційної пропозиції та викладення її в новій редакції.
Орієнтована ціна електричної енергії для Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" становить 1,77200 грнкВт*год без урахування ПДВ, послуг з розподілу та послуг з передачі електричної енергії.
За умовами Комерційної пропозиції договір про постачання електричної енергії діє по 31.12.2019 №2 2НОЕК-06-0030 включно, а в частині розрахунків (в тому числі, повної оплати заборгованості, включаючи штрафні санкції) договір діє до повного їх виконання. Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за 21 день до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, але в ніякому разі не більше ніж термін дії Договору споживача про надання послуг розподілу електричної енергії.
В розділі "Термін дії комерційної пропозиції" встановлено, що остання діє починаючи з 01.09.2019. Комерційна пропозиція вважається продовженою на наступний квартал, якщо не пізніше, ніж за 20 днів до кінця кварталу постачальник не надав нову редакцію комерційної пропозиції (або зміни до даної комерційної пропозиції), шляхом направлення постачальником повідомлення споживачу про внесення змін до "Комерційної пропозиції" та/або викладення її в новій редакції. Споживач має або погодитись з запропонованою постачальником комерційною пропозицією в новій редакції (шляхом її підписання або здійснення оплати рахунку, що буде розрахований відповідно до комерційної пропозиції в новій редакції) або надати письмові заперечення. Ненадання споживачем постачальнику письмових заперечень проти продовження договірних відносин на умовах "Комерційної пропозиції" в новій редакції та продовження фактичного споживання споживачем електричної енергії - засвідчує факт погодження споживача з комерційною пропозицією в новій редакції та прийняттям на себе нових (змінених) зобов'язальних умов. Якщо споживач не погоджується з запропонованою постачальником комерційною пропозицією в новій редакції, то він повинен повідомити про це постачальника протягом 5-ти робочих днів з дня отримання повідомлення про внесення змін до комерційної пропозиції від постачальника. В такому разі дія договору припиняється.
Крім цього в розділі "Термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та строк його оплати" Комерційної пропозиції сторони погодили, що постачальник до 5 числа наступного за розрахунковим надає споживачу рахунок на оплату за фактично спожиту електричну енергію у попередньому місяці (у разі якщо вартість спожитої електроенергії перевищить вартість заявлених договірних величин). Строк оплати рахунків вказується у кожному окремому рахунку та не може бути меншим ніж 5 робочих днів з моменту надання відповідного рахунку споживачу.
З 01.09.2019 ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" споживало електричну енергію на умовах договору та комерційної пропозиції № 2 ZHOEK-06-0030.
Відповідачем за період дії Комерційної пропозиції за спірний період з 01.09.2019 по 31.01.2022 виставлено рахунки на попередню оплату на загальну суму - 10 792 166,45 грн (а.с. 20-71 том 1).
ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія", в свою чергу, оплатило за спірний період з 01.09.2019 по 31.01.2022 на підставі рахунків - 10 454 838,63 грн, за цінами, визначеними відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 72-126 том 1).
Станом на день звернення позивача до суду з даним позовом строк дії договору № 06-102-В про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2018 закінчився.
Також слід відзначити, що Господарським судом Житомирської області розглянуто справу №906/535/22 за позовом ТОВ "Житомирська енергопостачальна компанія" до ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" про стягнення 1 070 382,20 грн.
В межах розгляду даної справи судом обраховано заборгованість ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" за період з лютого 2022 року до червня 2022 року в межах дії договору № 06-102-В від 28.12.2018 з урахування умов Комерційній пропозиції №2 ZHOEK- 06-0030 за ціною - 2,1264 грн/кВт*год. (1,77200 грн/кВт*год. без урахування ПДВ + ПДВ).
Рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/535/22 залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023.
За наведених обставин, позивач з посиланням на норми ч. 4 ст. 75 ГПК України вважає, що обставини, встановлені рішенням суду у справі №906/535/22, не доказуються при розгляді цієї справи.
Враховуючи викладене та посилаючись на те, що ТОВ "ЖОЕК" безпідставно завищило тарифи на електричну енергію, ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" з метою захисту своїх прав та інтересів, звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 499 734,68 грн безпідставно набутих коштів внаслідок самостійного збільшення ціни на електричну енергію.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Частиною 6 ст. 276 ГК України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Згідно ч. 7 ст. 276 ГК України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Згідно з п. п. 26, 68, 84 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії» електрична енергія це енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу; постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії; споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.
Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів як, зокрема про постачання електричної енергії споживачу (ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону).
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.
Умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.
Згідно частини першої статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Відповідно до частини третьої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі по тексту - ПРРЕЕ) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами (п. 1.1.1).
Постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії" (п. 3.1.1 ПРРЕЕ).
Відповідно до п. 3.1.7 ПРРЕЕ, договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.
У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку.
Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі.
При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.
Згідно п. 3.2.4. ПРРЕЕ у разі зміни умов договору про постачання електричної енергії споживачу, у тому числі комерційної пропозиції, електропостачальник не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування повідомляє про це споживача з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір.
Учасник роздрібного ринку (крім споживача) має інформувати споживача, з якими укладено відповідний договір, про будь-яку зміну в умовах договору шляхом направлення відповідної інформації у визначений договором (обраною споживачем комерційною пропозицією) спосіб (через особистий кабінет на своєму офіційному сайті у мережі Інтернет, засобами електронного зв'язку, СМС-повідомленням, у пунктах прийому платежів тощо).
В ст. 180 та ст. 189 ГК України, ст.ст. 632, 328 ЦК України, п. 3.2.7. ПРРЕЕ зазначено, що ціна є істотною умовою договору.
Пунктом 1.2.15 ПРРЕЕ укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.
Також п. 3.2.2. ПРРЕЕ передбачено, що зміна або розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при його укладенні, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України та цими Правилами.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також пунктом 13.2 договору сторони передбачили, що постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов'язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.
Разом з тим, п. 13.7 договору визначено, що сторони передбачили, що усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур'єром або особисто за зазначенням в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.
Також суд відзначає, що будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.
Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18).
Як вже зазначалося вище, умовами додатку №2 розділом "Ціна електричної енергії" визначено, що орієнтована ціна електричної енергії для Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" становить 1,77200 грн/кВт*год без урахування ПДВ, послуг з розподілу та послуг з передачі електричної енергії.
З урахуванням наведених вище Правил РРЕЕ, норм законодавства та умов договору №06-102-В від 28.12.2018, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач не повідомляв у встановлений строк (не пізніше ніж за 20 днів до застосування змін) належним чином позивача про зміну ціни електричної енергії.
Водночас, пунктом 5.2 договору передбачено, що спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника.
Згідно п. 5.3 договору інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування.
Пунктом 5.13 договору сторони передбачили, що після прийняття споживачем комерційних пропозицій постачальника внесення змін до них можливе лише за згодою сторін або в порядку встановленому чинним законодавством.
У комерційної пропозиції №2 ZHOEK-06-0030 (додаток №2 до договору №06-10-В від 28.12.2018) передбачено, що порядок формування цін може бути змінений. Про зміну споживач буде повідомлений не пізніше ніж за 20 днів до дати початку дії зміни, шляхом направлення постачальником повідомлення споживачу про внесення змін до комерційної пропозиції та викладення її в новій редакції.
У свою чергу, як вбачається із сайту ТОВ "ЖОЕК" за посиланням: https://www.ztoek.com.ua/kutok-spozhivacha/komerczijni-propozycziyi/ документ під назвою "Фактична ціна вересень 2019" опубліковано 01.10.2019; документ під назвою "Фактична ціна жовтень 2019" - 01.11.2019; документ під назвою "Фактична ціна листопад 2019" - 01.12.2019; документ під назвою "Фактична ціна грудень 2019" - 01.01.2020; документ під назвою "Фактична ціна січень 2020" - 01.02.2020; документ під назвою "Фактична ціна лютий 2020" - 01.03.2020; документ під назвою "Фактична ціна березень 2020" - 01.04.2020; документ під назвою "Фактична ціна квітень 2020" - 01.05.2020; - документ під назвою "Фактична ціна травень 2020" - 01.06.2020; документ під назвою "Фактична ціна червень 2020" - 01.07.2020; документ під назвою "Фактична ціна липень 2020" - 01.08.2020; документ під назвою "Фактична ціна серпень 2020" - 01.09.2020; документ під назвою "Фактична ціна вересень 2020" - 01.10.2020; документ під назвою "Фактична ціна жовтень 2020" - 01.11.2020; документ під назвою "Фактична ціна листопад 2020" - 01.12.2020; документ під назвою "Фактична ціна грудень 2020" - 01.01.2021; документ під назвою "Фактична ціна січень 2021" - 01.02.2021; документ під назвою "Фактична ціна лютий 2021" - 01.03.2021; документ під назвою "Фактична ціна березень 2021" - 01.04.2021; документ під назвою "Фактична ціна квітень 2021" - 01.05.2021; документ під назвою "Фактична ціна травень 2021" - 01.06.2021; документ під назвою "Фактична ціна червень 2021" - 01.07.2021; документ під назвою "Фактична ціна липень 2021" - 01.08.2021; документ під назвою "Фактична ціна серпень 2021" - 01.09.2021; документ під назвою "Фактична ціна вересень 2021" - 01.10.2021; документ під назвою "Фактична ціна жовтень 2021" - 01.11.2021; документ під назвою "Фактична ціна листопад 2021" - 01.12.2021; документ під назвою "Фактична ціна грудень 2021" - 01.01.2022.
Таким чином, повідомлення про зміни складових ціни шляхом розміщення на сайті постачальника в мережі інтернет вищевказаних документів не є належним доказом виконання відповідачем зокрема п. 5.3 договору та комерційної пропозиції щодо належного завчасного (не пізніше ніж за 20 днів) повідомлення позивача про збільшення ціни електричної енергії, оскільки ціни опубліковані з порушенням 20-денного строку, визначеного договором та комерційною пропозицією та не направлено повідомлення позивачу про відповідне збільшення ціни електричної енергії.
Враховуючи те, що положення договору №06-10-В від 28.12.2018 про постачання електричної енергії споживачу та комерційної пропозиції №2 ZHOEK-06-0030, яка є додатком №2 до договору №06-10-В від 28.12.2018, не містять виключень з правила, встановленого нормами частини першоїстатті 651 ЦК України, частини першоїстатті 188 ГК України, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, постачальник не може самостійно збільшувати ціну електричної енергії без внесення відповідних змін до договору, комерційної пропозиції та вимагати розрахунку за зміненим тарифом, що також узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №911/581/22.
З урахуванням проаналізованих норм законодавства та умов договору, суд вчергове відзначає, що постачальник не може самостійно збільшувати ціну електричної енергії без внесення відповідних змін до договору, комерційної пропозиції та вимагати розрахунку за непогодженою ціною.
Також слід зазначити, що відповідно до п. 5.10 договору №06-102-В про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2018 споживач (ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія") здійснює оплату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії або через постачальника (ТОВ "ЖОЕК"), або безпосередньо Оператору системи (АТ "Житомиробленерго").
Тобто, договором №06-102-В визначено, що оплата за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії може здійснюватись лише один раз.
ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія", в свою чергу, послуги з розподілу (передачі) електричної енергії оплачує АТ "Житомиробленерго" (Оператору) на підставі договору №102-В від 29.12.2018, укладеного з АТ "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ (а.с. 12-15 том 2).
Згідно п. 5.1 договору №102-В від 29.12.2018 споживач (ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія") оплачує послугу з розподілу (передачі) Оператору (АТ "Житомиробленерго") якщо згідно з умовами договору про постачання споживач забезпечує оплату послуги з розподілу (передачі), або купує електричну енергію для власного споживання за двохстороннім договором та на організованих сегментах ринку. Постачальник (в даному випадку ТОВ "ЖОЕК") оплачує послугу з розподілу (передачу) Оператору системи якщо згідно з умовами договору постачання оплату послуги з розподілу (передачі) забезпечує постачальник.
Отже, ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" отримує рахунки на оплату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії від АТ "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ окремо і здійснює оплату напряму Оператору системи.
За таких обставин, суд вважає, що ціна електричної енергії за 1 кВт*год становить 2,1264 грн з ПДВ, яка обрахована згідно з умовами Комерційної пропозиції №2 ZHOEK-06-0030 (ціна за 1 кВт 1,77200 грн + ПДВ).
Аналогічних висновків щодо ціни на електричну енергію дійшов суд в межах розгляду справи №906/535/22 за час дії договору №06-102-В про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2018.
Крім того, колегією суддів беруться до уваги наявні в матеріалах справи рахунок за електричну енергію №58706 від 31.10.2019 за жовтень 2019р. (а.с. 25 том 2), в якому визначено ціну електричної енергії за 1 кВт*год 1,75 грн без ПДВ (з яких послуги з передачі електричної енергії ДП "НЕК "Укренерго" 0,11654 грн без ПДВ), рахунок за електричну енергію №68558 від 31.12.2019 за грудень 2019р. (а.с. 29 том 1), в якому визначено ціну електричної енергії за 1 кВт*год 1,38 грн без ПДВ (з яких послуги з передачі електричної енергії ДП "НЕК "Укренерго" 0,11654 грн без ПДВ), а також рахунок за електричну енергію №8264 від 31.01.2020 за січень 2020р. (а.с. 203 том 1), в якому визначено ціну електричної енергії за 1 кВт*год 1,63 грн без ПДВ (з яких послуги з передачі електричної енергії ДП "НЕК "Укренерго" 0,15540 грн без ПДВ), що в свою чергу не узгоджується з позицією відповідача, що ціна електричної енергії за 1 кВт*год становить 2,08414 грн без ПДВ, з яких послуги з передачі електричної енергії ДП "НЕК "Укренерго" 0,31214 грн без ПДВ.
Також суд зазначає, що порядок ціноутворення на ринку електричної енергії регулюється Законом України "Про ринок електричної енергії", статтею 7 якого визначено, що на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають, зокрема, тарифи на послуги з передачі електричної енергії.
Тарифи на послуги з передачі електроенергії встановлює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Цей тариф є регульованим. Рішення про встановлення тарифів оприлюднюються на офіційному веб-сайті НКРЕКП та/або в засобах масової інформації. Тарифи діють для певного періоду часу, наприклад, на календарний рік або півріччя.
Разом з тим, відповідач зазначаючи про те, що в ціну електричної енергії за 1 кВт*год слід включати тариф на послуги з передачі електричної енергії 0,31214 грн/кВт*год без ПДВ, не обгрунтував розмір такого тарифу з огляду на регулювання таких тарифів НКРЕКП та зазначення в рахунках №58706 від 31.10.2019 та №68558 від 31.12.2019 тарифу - 0,11654 грн без ПДВ.
Як вже зазначалося вище, відповідач за період дії Комерційної пропозиції за спірний період з 01.09.2019 по 31.01.2022 виставив рахунки на попередню оплату на загальну суму - 10 792 166,45 грн (а.с. 20-71 том 1).
ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія", в свою чергу, оплатило за спірний період з 01.09.2019 по 31.01.2022 відповідачу на підставі рахунків - 10 454 838,63 грн, за цінами, визначеними відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 72-126 том 1).
Також матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" за період з 01 вересня 2019 року по 31 січня 2022 року спожито - 4 211 392 кВт електричної енергії, що не заперечується сторонами.
Разом з тим, як встановлено судами обох інстанцій, ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" оплату повинно було здійснити за ціною - 2,1264 грн (ціна за кВт*год).
Відповідно сума коштів, яку повинен був отримати відповідач становить: 4 211 392 кВт х 2,1264 грн (ціна за кВт*год) = 8 955 103,95 грн.
Тобто, різниця між сумою, яка була сплачена, і яка повинна була бути сплачена за ціною - 2,1264 грн (ціна за кВт*год) становить: 10 454 838,63 грн - 8 955 103,95 грн = 1 499 734,68 грн.
Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі- продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У ст. 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
За положеннями до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
- повернення виконаного за недійсним правочином;
- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
- повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Як вбачається з зазначеної норми, цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Суд зазначає, що норми розділу 83 Цивільного кодексу України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) є загальними нормами, що регулюють зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що можуть слугувати засобом регулювання правовідносин за відсутності спеціальних норм.
Колегія суддів враховує те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).
Оскільки між сторонами у справі було укладено договір, на підставі якого позивачем було сплачено кошти, які позивач, в свою чергу, просить стягнути, однак зобов'язання за цим договором припинилось, в тому числі зобов'язання відповідача щодо надання послуг з постачання електричної енергії, за яким відповідачем було набуто грошові кошти, зокрема, у надмірному розмірі - 1 499 734,68 грн, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у зв'язку з припиненням зобов'язання за таким договором, правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відпала, а отже майно - грошові кошти - є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.
З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за договором, правова підстава набуття яких відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за ст. 1212 Цивільного кодексу України, зокрема, у заявленій ним сумі - 1 499 734,68 грн.
Враховуючи викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 1 499 734,68 грн, які набули ознак таких, що перевищують суму грошових коштів за отримані послуги за договором (переплата), термін якого закінчився.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Щодо розподілу судових витрат під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд стягнути з ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія на користь ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" витрати на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.
18.04.2025 від представника відповідача через підсистему ЄСІКС "Електронний суд" надійшли заперечення, в яких просить суд відмовити позивачу у задоволення клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу або зменшити їх розмір до 1000,00 грн.
Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача
Колегія суддів зазначає, що відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьоїстатті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Подібна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №908/3182/20, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Як вбачається, позивачем на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції до справи надано копії договору №35/24-С про надання правничої допомоги від 19.04.2024, Додатку №5 від 31.03.2025, Акту надання послуг №7 від 02.04.2025, Детального опису наданої правничої допомоги, рахунку на оплату №32 від 02.04.2025, платіжної інструкції №604 від 02.04.2025, Ордеру на надання правничої (правовї допомоги) Серія АМ №1123884 від 03.04.2025.
Так, у відповідності до умов договору №35/24-С про надання правничої допомоги від 19.04.2024, укладеного між ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" (клієнт) та Адвокатським бюро "Максима Бугайчука" в особі керівника бюро адвоката Бугайчука Максима Володимировича (адвокатське бюро), клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) юридичну допомогу в обсязі на умовах, передбачених даним договором.
Згідно п. 2.1. договору адвокатське бюро на пiдставi звернення клієнта приймає на себе зобов'язання з надання наступої юридичної допомоги:
2.1.1. Представляє у встановленому порядку iнтереси клієнта в Господарському судi Житомирської областi, Житомирському окружному адміністративному судi, Пiвнiчному апеляцiйному господарсъкому судi, Пiвнiчно-західному апеляційному господарському суді, Сьомому апеляційному адміністративному судi, Верховному Суді, судах ycix iнстанцй та юрисдикцій, в органах державної влади та місцевого самоврядування, в установах, в органiзацiях.
Згідно пунктів 4.1, 4.2. договору гонорар - форма винагороди адвокатське бюро за надання правової (правничої) допомоги, передбаченої цим договором. Розмiр гонорару та порядок його оплати визначається сторонами у Додатках до цього договору, які складаються та погоджуються сторонами вiдносно кожної судової справи чи/або обсягу правової (правничої) допомоги, який надаеться адвокатським бюро. При розрахунку говорару враховується час та обсяг витрачений адвокатським бюро.
Відповідно до п. 4.8. договору, за результатами надання правової (правничої) допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг, шо підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро правової (правничої) допомоги та її вартість. Акт надсилається клієнту адвокатським бюро на електроннц адресу клієнта або поштовим зв'язком.
31.03.2025 між сторонами підписаний Додаток №5 до договору №35/24-С про надання правничої допомоги від 19.04.2024, згідно якого сторони узгодили розмір гонорару за правову (правничу) допомогу, яка має бути надана адвокатським бюро:
- гонорар за надання правничої допомоги в Пiвнiчно-захiдному апеляцiйному господарськомуу судi щоло апеляційного оскарження рішення Господарського суду Житомирської областi у справi №906/213/24 вiл 31.01.2025 про стягнення безпідставно набутих коштів в cyмі l 499 734,68 грн - 60 000,00 грн.
02 квітня 2025 року сторонами складений та підписаний акт надання послуг №7 від 02.04.2025 в якому погоджено, що виконавцем були виконані наступні роботи (надані послуги): Гонорар за правову (правничу) допомогу у справі №906/213/24 згідно Додатку №5 від 31.03.2025 до договору №35/24-С від 19.04.2024 становить 60 000,00 грн.
Законом України "Про адвокатуру та адвокатську дільність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську дільність").
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).
У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 ЦК України.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Отже, у даній справі сума грошової винагороди адвоката (представника позивача) встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним, та становить 60 000,00 грн.
Проаналізувавши надані заявником в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів позивача, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 60 000,00 грн), керуючись в тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Так, вивчивши надані представником позивача в обґрунтування адвокатських витрат документи колегія суддів зазначає, що враховуючи, предмет та ціну спору, обсяг доказів, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію.
Крім того, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значний час. Будь-яких нових доказів під час розгляду апеляційної скарги відповідача сторонами подано не було, нових фактів, обставин справи не встановлювалося.
При цьому, колегія суддів бере до уваги незмінність позиції адвоката у суді першої та апеляційної інстанцій, відсутності необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у даній справі, враховуючи, що представник позивача - адвокат Бугайчук М.В. забезпечує правовий (правничий) супровід даної справи ще в суді першої інстанції, а тому обізнаний в усіх обставинах та доказах справи, що свідчить про те, що правова позиція сторін спору була сформована ще до апеляційного розгляду справи.
Колегія суддів також зазначає, що відзив на апеляційну скаргу не містить нових доводів, доказів, аргументів, пояснень, посилань на судову практику, аніж ті, які безпосередньо були зазначені представником позивача у позовній заяві та у відповіді на відзив. Правова позиція позивача по суті спору, що викладена у відзиві на апеляційну скаргу, відображає ту ж позицію, яка ним дотримувалась у суді першої інстанції, а матеріали справи не містять доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду, враховуючи також те, що обставини щодо завищення ціни електричної енергії вже були предметом розгляду у справі №906/535/22.
Крім того, складання відзиву на апеляційну скаргу з огляду на його правовий зміст не вимагали від адвоката істотних витрат часу та професійних здібностей, оскільки пояснення та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, є ідентичними поясненням та доводам, викладеними адвокатом в суді першої інстанції у відповіді на відзив на позовну заяву.
З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв'язку з правовими положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості, необхідності та пропорційності, зважаючи на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, судова колегія дійшла висновку про те, що заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правничу допомогу, пов'язана з розглядом справи №906/213/24 у суді апеляційної інстанцій, в сумі 60 000,00 грн є неспівмірною, а тому до стягнення підлягають понесені позивачем судові витрати в сумі 15 000,00 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін. При цьому, у відшкодуванні понесених ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" на професійну правничу допомогу витрат в розмірі 45 000,00 грн слід відмовити.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхстатті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПКможливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/13071/19.
Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегією суддів у даній справі були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про часткове задоволення заяви позивача встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на частину п'яту статті 129 ГПК України, правом суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який відповідач та адвокат обумовили.
Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини між позивачем та адвокатом за укладеним договором про надання правової допомоги від 19.04.2024, позаяк обов'язок виконання прав і обов'язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв'язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та адвокат Бугайчук М.В. (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 21 січня 2025 року у справі №906/213/24 залишити без змін.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.