ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
26 травня 2025 року Справа № 906/1066/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Павлюк І.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року (повний текст складено 10.02.2025) у справі №906/1066/23 (суддя Соловей Л.А.)
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Національний гостинець"
до ОСОБА_1
про витребування майна та стягнення 143 162,35 грн
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270 та частини 13 статті 8 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року у справі №906/1066/23 позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Національний гостинець", ОСОБА_1 про витребування майна та стягнення 143 162,35 грн, задоволено частково.
Зменшено розмір штрафу на 70% до 32 130,00 грн.
Присуджено до стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Національний гостинець" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 25 836,35 грн заборгованості за лізинговими платежами, 10 226,00 грн заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу, 32 130,00 грн штрафу.
Витребувано у ТОВ "Національний гостинець" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" транспортирний засіб марки Hyundai, модель - Tucson FL 2.0, Expres 2WD MT; серійний номер - НОМЕР_1 , рік виробництва -2019.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Національний гостинець" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 5258,72 грн судового збору.
Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 5258,72 грн судового збору.
Відмовлено у задоволенні заяви відповідача 2 від 24.01.2025 про розстрочення виконання рішення суду.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині солідарного стягнення з ТОВ "Національний гостинець" та ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" 25 836,35 грн відшкодування вартості об'єкта лізингу, що є складовою лізингових платежів.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року у справі №906/1066/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі.
14.04.2025 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року у справі №906/1066/23. Встановлено учасникам справи строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Зупинено дію рішення Господарського суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року у справі №906/1066/23. Повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Національний гостинець" про обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, що передбачено Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням змін, внесених Законом України №3200-IX від 29.06.2023.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).
Враховуючи категорію та складність справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, які вказують на незначну складність даної справи, з огляду на оскарження рішення місцевого господарського суду лише в частині солідарного стягнення з ТОВ "Національний гостинець" та ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" 25 836,35 грн відшкодування вартості об'єкта лізингу, що є складовою лізингових платежів, колегія суддів важає за можливе здійснювати розгляд справи №906/1066/23 за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06 листопада 2019 року між акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (банк/позивач) та ТОВ "Національний гостинець" (лізингоодержувач/відповідач 1) був укладений договір фінансового лізингу №ZRG0FLOWWQL7B-1 (далі - договір, а.с. 14-19), за умовами п. 1.1. якого банк здійснює придбання у власність у ТОВ БОГДАН-АВТО ЖИТОМИР (продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору
Договір підписано із використанням кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".
Пунктом 1.2. договору визначено, що вартість майна становить 465 000,00 грн, ПДВ 93 000,00 грн, усього до сплати 558 000,00 грн.
Відповідно до п.11.1. договору, строк лізингу до 05.11.2024 року. Зазначений строк може бути змінений згідно п.п.10.1-10.4.2. цього договору.
Відповідно до 2.1 договору, загальна вартість майна становить 558 000,00 грн та складається з:
- суми авансового платежу 279 000,00 грн у відповідності до п. 1.4 цього Договору;
- загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого лізингоодержувачу майна, 279 000,00 грн, згідно з Графіком внесення лізингових платежів, зазначених в додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору.
Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 до договору (п. 2.2. договору).
В п. 2.3.2. договору сторони обумовили, що винагороду за користування майном у розмірі 17,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном, та 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно з додатком №2.
За умовами п. 2.3.2.1. договору, у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим Договором, винагорода за користування майном складає розмір 38 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно з додатком № 2 до договору.
За умовами розділу 3 договору передача майна здійснюється за актом приймання-передачі.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що протягом усього терміну дії договору майно є власністю банка.
Пунктом 7.2.13. договору лізингу на лізингоодержувача покладено обов'язок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.
Відповідно до п.6.1.2. договору лізингу лізингодавець мас право достроково розірвати цей договір та вимагати погашення заборгованості згідно з умовами цього Договору.
У відповідності до пункту 10.1.2. договору лізингу договір може бути розірвано за ініціативою банка в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) робочі дні в наступних випадках:
- невиконання лізингоодержувачем будь-якого зобов'язання, передбаченого даним договором;
- одержання ухвали про порушення справи про банкрутство, постанови про накладення арешту на майно, вироку суду про конфіскацію майна лізингоодержувача;
- повної або часткової несплати лізингового платежу або страхової премії лізингоодержувачем згідно з умовами цього договору, якщо прострочення сплати становить більше 30 календарних днів;
- якщо майно знищене, пошкоджене і не може бути відновлене, незалежно від того чи був такий випадок визнаний страховим;
- порушення лізингодержувачем умов п.7.2.18;
- здійснення ідентифікації та/або верифікації лізингоодержувача, у т.ч. встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим; якщо у банка виникає сумнів стосовно того, що лізингоодержувач виступає від власного імені: у випадку відмови лізингоодержувача у наданні інформації щодо структури власності, з якої можливо встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ст. 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Пунктом 10.3. договору визначено, що у випадку дострокового розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте протягом 3 (трьох) днів по Акту прийому-передачі Майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.
Відповідно до п. 11.2. договору, останній набуває чинності з моменту його підписання. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому.
Пунктом 12.3. визначено, що додаток № 1 (специфікація Майна), додаток № 2 (графік лізингових платежів), додаток № 3 (тарифи за оформлення документів), додаток № 4 (акт прийому-передачі майна), додаток № 5 (акт прийому майна на відповідальне зберігання) є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до специфікації майна, предметом договору є транспортирний засіб марки Hyundai, модель - Tucson FL 2.0, Expres 2WD MT; рік виробництва -2019; серійний номер -ТМАJ3813ALJ998080; вартість з ПДВ - 558 000,00грн а.с.19 на звороті).
З метою забезпечення виконання зобов'язань по договору фінансового лізингу 06 литспада 2019 року між АТ КБ "Приватбанк" (кредитор/позивач) та ОСОБА_1 (поручитель/відповідач 2) був укладений договір поруки №PORZRJ0FLOWWQL7B-1 (далі - договір поруки, а.с.33) шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів.
Відповідно до п.1.1. договору поруки, предметом останнього є надання поруки поручителем перед банком за виконання ТО "Національний гостинець" (боржник), за договором фінансового лізингу №ZRG0FLOWWQL7B-1 від 06.11.2019 по сплаті:
- вартості майна за договором фінансового лізингу, що становить 558 000,00 грн на взяття у лізинг майна, згідно додатку №1, що є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу, в тому числі авансового платежу лізингоодержувача, що становить 279 000,00 грн; у строки, зазначені договором фінансового лізингу;
- зі сплатою винагороди за користування майном у розмірі 17,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно додатку № 2; а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у договорі фінансового лізингу. Якщо під час виконання договору фінансового лізингу зобов'язання лізингоодержувача, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за договором фінансового лізингу в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
Пунктом 1.2. договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед банком за виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу в тому ж розмірі, що і лізингоодержувач, включаючи сплату лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, винагороди за отримане в лізинг майно, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед банком всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
11 листопада 2019 між банком та відповідачем-1 підписано акт прийому майна на відповідальне зберігання (а.с. 25).
14 листопада 2019 року між банком та відповідачем-1 акт прийому-передачі майна, відповідно якого банк передав, а лізингоодержувач прийняв у лізинг майно (а.с. 23).
Тобто, АТ КБ "Приватбанк" свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, переавши відповідне майно лізингоодержувачу за актом приймання-передачі.
Натомість, ТОВ "Національний гостинець" в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань не здійснював відшкодування вартості майна та винагороди за користування майном, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість зі сплати такого відшкодування. Останній лізинговий платіж здійснено 30.05.2023.
01 травня 2023 року банком на адресу ТОВ "Національний гостинець" було надіслано повідомлення №JB4ZRFLO01TO0/4 про розірвання договору фінансового лізингу з 15.06.2023 та зобов'язано лізингоодержувача у строк до 20.06.2023 повернути предмет лізингу.
Проте відповідач-1 обов'язку з повернення лізингового майна не виконав.
Враховуючи викладене, АТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Національний гостинець", як лізингоодержувача, та з ОСОБА_1 , якпоручителя, заборгованості з відшкодування частини вартості предмету лізингу у розмірі 25 836,35 грн, заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу у розмірі 10 226,00 грн та витребування транспортного засобу, який є предметом лізингу.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, визнавши обгрунтованими позовні вимоги, однак визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача на 70%.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення Господарського суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року у справі №906/1066/23 оскаржується лише в частині солідарного стягнення з ТОВ "Національний гостинець" та ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" 25 836,35 грн відшкодування вартості об'єкта лізингу, що є складовою лізингових платежів, суд апеляційної інстанції, з огляду на вимоги ст.269 ГПК України, переглядає справу лише в цій частині.
Частиною першою статті 292 Господарського кодексу України визначено, що лізинг це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
За приписами частин другої та третьої статі 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Аналогічне визначення договору лізингу міститься у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг". За статтею 4 цього Закону лізингоодержувач фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.
За частинами другою, третьою статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" обов'язками лізингодавця є: у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу; відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором; прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.
Лізингодавець може мати інші права та обов'язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів (частина друга статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
Пунктами 3, 7 частини другої статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
З моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг").
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" (в редакції що діяла на дату укладення учасниками спірних правовідносин договору) визначено, що лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Як встановлено судами обох інстанцій, лізингоодержувач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв'язку із чим позивач скористався своїм правом на відмову від договору та просив погасити заборгованість за договором і повернути предмет лізингу відповідно до умов договору та чинного законодавства.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
За умовами п. 2.1. договору загальна вартість майна за цим договором становить 558000 гривень та складається з:
- суми авансового платежу 279000 гривень, у відповідності до п.1.4 цього договору;
- загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп переданого лізингоодержувачу майна, 279000 гривень, згідно з Графіком внесення лізингових платежів, зазначених в Додатку №2, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 2.2. договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком № 2.
Лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п.1.5 цього договору, згідно Додатку №2 (пункт 2.3 договору):
- винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 50,00 грн (п.2.3.1);
- винагороду за користування майном у розмірі 17,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, на дату сплати чергового платежу згідно Додатку № 2 (п.2.3.2);
- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, винагорода за користування майном складає розмір 38 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно з Додатку №2 (п.2.3.2.1).
Відповідно до п.7.2.15 договору, лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингові палтеж, що включають:
- суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна;
- проценти та винагороди за отримане в лізинг майно;
- інші витрати банка.
Підпунктом 7.2.6. договору на лізингоодержувача покладено обов'язок повернути майно банку у випадках, передбачених пунктом 10.1 цього договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.
Отже, до структури лізингових платежів входить як винагорода за користування майном, так і платежі в рахунок викупу майна.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача-1 перед позивачем за лізинговими платежами, враховуючи, що до структури лізингових платежів входять платежі в рахунок викупу майна, то позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна в розмірі 25 836,35 грн правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 553, 554, 806, 807, 809 ЦК України.
При цьому, доводи скаржника про те, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідачів лізингових платежів, а саме платежу по відшкодуванню частини вартості об'єкта лізингу в розмірі 25 836,35 грн, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки при вирішенні питання відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) у випадку розірвання договору, слід аналізувати як умови договору так і структуру лізингових платежів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19).
В постанові від 01.02.2024 у справі №913/175/23 Верховного Суду виснував, що суди повинні аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів у вирішенні питання стягнення заборгованості з відшкодування вартості об'єкта лізингу до моменту розірвання договору, з урахуванням норм договорів, чинного законодавства та наведених правових висновків (у застосовній частині).
Як встановлено судом вище, до структури лізингових платежів входить як винагорода за користування майном, так і платежі в рахунок викупу майна, а відтак посилання скаржника в цій частині є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області в оскаржуваній частині ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року у справі №906/1066/23 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Павлюк І.Ю.