79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"26" травня 2025 р. Справа № 914/3149/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
розглянув апеляційну скаргу комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління» №2410-вих-72162 від 16.05.2025
на рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 суддя: Матвіїв Р.І., м. Львів, повний текст складено 07.04.2025
у справі №914/3149/24
за позовом: комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління», м. Львів,
до відповідача: ОСОБА_1 , с. Ясинська, Яворівський район, Львівська область,
про стягнення 20 304, 00 грн.,
рішенням Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
19.05.2025 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління» №2410-вих-72162 від 16.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у справі №914/3149/24.
У поданій апеляційній скарзі, апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 в цій справі.
В силу приписів частин першої, другої статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Частиною третьою статті 256 ГПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами статті 119 ГПК України, згідно із частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У розумінні статті 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Виходячи зі змісту наведених норм законодавства, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначена в ГПК України вимога саме до заявника при зверненні до суду дотримуватися строку подання апеляційної скарги. При цьому законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк, у разі пропуску строку на апеляційне оскарження заявник повинен: 1) порушити питання про поновлення цього строку шляхом заявлення відповідного клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги; 2) клопотання повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.
При цьому поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Апеляційним господарським судом встановлено, що оскаржуване рішення проголошено 02.04.2025, повний текст рішення складено 07.04.2025.
Перебіг строку апеляційного оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 розпочинається з 08.04.2025 та завершується 28.04.2025.
Отже, скаржником пропущено строк на оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі, оскільки апеляційну скаргу подано до Західного апеляційного господарського суду 16.05.2025.
Апелянтом в апеляційній скарзі зазначено, що із повним текстом рішення він ознайомився 08.04.2025, тоді, коли йому було надіслано дане рішення в електронний кабінет.
Статтею 5 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються.
Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 1 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972, ця Конвенція застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, включаючи процедуру стосовно таких справ, якщо такі строки встановлені законом або судовим чи адміністративним органом.
Згідно з ч. 1 ст. 115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом ч. 1, 4, 6, 7 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Враховуючи, що оскаржуване рішення суду отримано апелянтом 08.04.2025, а отже апелянт повинен був подати апеляційну скаргу до 28.04.2025.
Натомість апеляційна скарга була скерована на адресу Західного апеляційного господарського суду 16.05.2025.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження, частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право особи на захист судом його прав.
Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є обєктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та повязані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, вищенаведені норми процесуального закону регламентують принцип диспозитивності судового процесу, згідно з яким особа самостійно або через уповноваженого представника здійснює свої процесуальні права та обов'язки.
Окрім того, апеляційний господарський суд зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, а також права на оскарження судового рішення (фактично права на виправлення судової помилки) з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду та строку на оскарження у розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції", "Ільхан проти Туреччини", "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" тощо).
Розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи "Скордіно проти Італії", "Ятрідіс проти Греції").
З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії").
При цьому у кожному випадку прийняття національними судами рішення про поновлення строків на звернення до суду або на оскарження судового рішення, ЄСПЛ наголошує на необхідності перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків втручання у принцип res judicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (справа "Пономарьов проти України"), а також, чи є обмеження права особи на доступ до суду пропорційним (справа "Мельник проти України").
Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв'язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об'єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.
Що стосується забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення у контексті пропуску строку на таке оскарження, у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо: 1) пропуск строку є поважний, об'єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника, а тим більше, якщо пропуск строку стався з вини судів попередніх інстанцій, зокрема, у зв'язку з несвоєчасним врученням повного тексту судового рішення при одночасній добросовісній поведінці скаржника та вчиненні останнім усіх залежних від нього дій з метою отримання такого рішення; 2) оскарження судового рішення здійснюється не з метою перегляду остаточного рішення, а обумовлене метою виправлення судової помилки, яка має суттєве значення для захисту прав та інтересів особи або становить значний суспільний або у, виняткових випадках, державний інтерес.
Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов'язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності. При цьому дотримання строків однаковою мірою стосується всіх учасників судового спору, які мають абсолютне право на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання скаржника про поновлення строку на подання апеляційної скарги, оскільки апелянтом не наведені підстави для поновлення строку на подання апеляційної скарги.
Статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлені вимоги до форми та змісту апеляційної скарги.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 258 ГПК України, до апеляційної скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ГПК України, особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Згідно ч.7 ст. 42 ГПК України, якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Судом встановлено, що апелянтом долучено до апеляційної скарги фіскальний чек від 16.05.2025 №7900800323858, як доказ надсилання копії апеляційної скарги відповідачу - ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу, що належним доказом надсилання копії апеляційної скарги іншій стороні у справі є надіслання такої до електронного кабінету учасника ЄСІТС, або у разі відсутності електронного кабінету в іншого учасника - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що апелянтом не виконано належним чином вимоги передбачені ч. 1 ст. 259 ГПК України, а саме відсутні належні докази надсилання апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 260 ГПК України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Таким чином, апеляційним судом встановлено недотримання апелянтом положень ст. 256, п.3 ч. 3 ст. 258 ГПК України, що тягне за собою наслідок у вигляді залишення апеляційної скарги без руху в силу застосування ч. 1 ст. 174 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 260 ГПК України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про залишення без руху апеляційної скарги комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління» №2410-вих-72162 від 16.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у справі №914/3149/24 з підстав визначених в ч. 2-4,6 ст. 260 ГПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 260 ГПК України, питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги.
Керуючись статтями 234, 258, 260, Господарського процесуального кодексу України, суд,
залишити без руху апеляційну скаргу комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління» №2410-вих-72162 від 16.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у справі №914/3149/24.
Скаржнику, протягом 10 (десяти) днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, усунути недоліки апеляційної скарги шляхом подання суду належних доказів надіслання апеляційної скарги відповідачу - ОСОБА_1 в розумінні ч. 1 ст. 259 ГПК України та вказати підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у справі №914/3149/24.
Ухвалу надіслати учасникам справи, в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий (суддя доповідач) С.М. Бойко