Справа № 756/9637/24
Провадження № 2/761/3173/2025
(заочне)
22 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в заочному порядку в в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,-
У липні 20224 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, в якому просило стягнути з відповідача 12753,00 грн страхового відшкодування та судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.06.2021 р. між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо забезпеченого транспортного засобу - Hyundai Tucson (д.н.з. НОМЕР_1 ).
08.01.2022 о 19:05 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Hyundai Tucson (д.н.з. НОМЕР_1 ) на просп. Оболонському, 16 у м. Києві, під час зміни напрямку руху не впевнилась в безпечності маневру та здійснила зіткнення з транспортним засобом марки Renault Megan (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_3 , чим порушила вимоги пункту 10.1. Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
Винною у вчиненні ДТП за постановою Оболонського районного суду м. Києва від 19.04.2022 р. у справі № 756/1605/22 визнано ОСОБА_1
30.09.2022 р. позивачем було виплачено страховій компанії потерпілого ПРАТ «СК Уніка» 25506,00 грн страхового відшкодування.
ОСОБА_2 при укладені договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо забезпеченого транспортного засобу - Hyundai Tucson (д.н.з. НОМЕР_1 ), був пенсіонером, а тому розмір страхового платежу за договором було зменшено на 50 %.
Між тим, під час ДТП застрахованим автомобілем керував не ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 , яка не має пільг у вигляді знижки щодо сплати страхового платежу.
З огляду на те, що ТДВ «СК «Альф Гарант» здійснило страхове відшкодування з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то відповідач, як особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
В судове засідання позивач не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, представник подав клопотання про розгляд справи у його відсутність.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала.
За приписами ч. 1 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено повторний автоматичний розподіл справи.
Ухвалою суду від 04.03.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 08.01.2022 о 19:05 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Hyundai Tucson (д.н.з. НОМЕР_1 ) на просп. Оболонському, 16 у м. Києві, під час зміни напрямку руху не впевнилась в безпечності маневру та здійснила зіткнення з транспортним засобом марки Renault Megan (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_3 , чим порушила вимоги пункту 10.1. Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
Винною у вчиненні ДТП за постановою Оболонського районного суду м. Києва від 19.04.2022 р. у справі № 756/1605/22 визнано ОСОБА_1 .
У відповідності з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Hyundai Tucson (д.н.з. НОМЕР_1 ) була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідності №7541358, строком дії з 27.06.2021 р. по 26.06.2022 р., лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 130000,00 грн., франшозою - 2000,00 грн. 00 грн страхового відшкодування.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність потерпілого внаслідок ДТП власника автомобіля Renault Megan (д.н.з. НОМЕР_2 ) була застрахова в ПрАТ «СК «Уніка», яке звернулось до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з претензією про виплату страхового відшкодування в сумі 36824,34 грн.
За угодою щодо погодження розміру та здійснення виплати страхового відшкодування між ПрАТ «СК «Уніка» та ТДВ СК «Альфа-Гарант» від 29.09.2022 р. прийнято рішення про виплату страхового відшкодування внаслідок ДТП - 08.01.2022 р. в розмірі 25506,00 грн.
Вказані кошти були перераховані ПрАТ «СК «Уніка», що підтверджується страховим актом, розрахунком страхового відшкодування, платіжною інструкцією від 30.09.2022 р.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (станом на час виникнення спірних правовідносин) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі, особою, яка її завдала.
У відповідності до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За умовами п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі.
Положення статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно ст. 9 Закону страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
За умовами ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до пункту 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, особа з інвалідністю II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до І або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об'єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 при укладені договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо забезпеченого транспортного засобу - Hyundai Tucson (д.н.з. НОМЕР_1 ), скористався пільгою - пенсійним посвідченням, а тому розмір страхового платежу за договором було зменшено на 50 %.
Пунктом 38 1 .1. ст. 381 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів було укладено між позивачем та ОСОБА_2 , який отримав пільгу, передбачену пунктом 13.2 статті 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", але особисто не керував застрахованим транспортним засобом, суд приходить до висновку, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, в тому числі й у разі, якщо останній керував забезпеченим транспортним засобом всупереч умовам договору.
Оскільки саме ОСОБА_2 відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, яка мала місце 08.01.2022 р., отже із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50% від суми виплаченого страхового відшкодування, що становить 12753,00 грн.
Таким чином, враховуючи вказане, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що даний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Крім цього, позивач просив стягнути витрати на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, за умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В постанові Верховного Суду від 01.04.2020 р. (справа №640/4013/17-ц) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Крім цього, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано витяг з договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019 р., завдання-доручення №255 від 16.05.2023 р. до договору від 14.05.2019 р., за яким погоджено суму гонорару - 8000,00 грн за надання правової допомоги у страховій справі ЦВ/22/1354 щодо страхувальника ОСОБА_2 , винуватця - ОСОБА_1 , детальний розрахунок та опис робіт (наданих послуг) від 22.07.2024 р., акт прийому-передачі наданої правничої допомоги від 22.07.2024 р., платіжну інструкцію від 17.05.2023 р.
Згідно ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідачем не подано.
В постанові Верховного Суду від 22.11.2019 р. у справі №910/906/18 зазначено, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи складність справи та об"єм виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), беручи до уваги те, що позовні вимоги задоволені, а клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не подано, суд вважає можливим стягнути з відповідача 8000,00 грн витрат на правничу допомогу .
Керуючись ст. ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 137, 141, 211, 223, 263, 265, 280, 285, 289 ЦПК України; ст. ст. 22, 1166, 1191 ЦК України; Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд, -
Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» суму страхового відшкодування - 12753,00 грн, судовий збір у розмірі -3028,00 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн, а всього 23781,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його оголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», код ЄДРПОУ 32382598, м. Київ, бульв. Л. Українки, 26
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 .
Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов