СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/24829/23
пр. № 2/759/270/25
22 травня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: Шум Л.М.
за участю секретаря: Горомадської І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві позов овариства з обмеженою відповідальністю "Брайт Інвестмен" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щерба Л.О., приватний виконавець Шмідт К.В. про визнання договорів дарування недійсними,
18.12.2023 року Позивач ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом.
Ухвалою суду від 20.12.2023 року зазначену вище справу було залишено без руху.
22.12.2023 року недоліки позивачкою було усунуто.
Ухвалою суду від 23.12.2023 року відкрито провадження по справі та призначено до підготовчого засідання.
Позивач ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - «Відповідач-1»), ОСОБА_2 (далі - «Відповідач-2»), третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щерба Л.О., Приватний виконавець Шмідт К.В., в якому просить суд:- визнати недійсним Договір дарування від 30.04.2013 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 387 (номер запису про право власності 51214380000);- скасувати державну реєстрацію проведену 30.04.2013 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Щербою Ларисою Олексіївною на підставі договору дарування (серія та номер : 387, виданий 30.04.2013 року) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме - на квартиру, загальною площею 30.6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
ОСОБА_1 17.07.2008 року звернувся до ВАТ КБ «Надра» із заявою про надання кредиту у розмірі 999 424,00 грн. для інвестування коштів у будівництво житлового фонду, про що був укладений Кредитний договір № 330/П/РП/2008-980 та Договір № 65/115 про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» від 16 липня 2008 року, відповідно до якого п.1.1. визначено що предметом цього договору є гроші (грошові кошти) передані Довірителем Управителю на підставі повного визнання ним правил Фонду фінансування будівництва виду «А» для спорудження житлового будинку з прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 за програмою Забудовника Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекс Буд» та п. 1.4 в порядку та на умовах цього Договору Управитель від імені та за рахунок залучених від Довірителя коштів здійснює інвестування у будівництво житлового, 24-поверхового, монолітно-каркасного, 147-квартирного будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до розділу 1 кредитного договору № 330/П/РП/2008-980 Банк (за Договором - Кредитор) надав Відповідачу-1 (за Договором - Позичальникові) грошові кошти в розмірі 999 424,00 грн., на строк 20 років з 17.07.2008 року до 12.07.2028 року у порядку, визначеному розділом 1 Договору.
Оскільки боржником свої кредитні зобов'язання не було виконано, 05.04.2013 року ПАТ КБ «Надра» правонаступником якого є ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором що на 13.02.2013 рік становить 2 103 512,11 гривень та складається з наступного: - 990 975,34 грн. - заборгованість по тілу кредиту; - 832 071,58 грн. - несплачені відсотки; - 114 257,62 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту;- 99 942,40 грн. - штраф за порушення умов кредитного договору;- 66 265, 17 грн. - сума індексації за період прострочених платежів.
10 квітня 2013 року позовна заява ПАТ «КБ «НАДРА» до ОСОБА_1 булав прийнята Святошинським районним судом міста Києва та відкрито провадження у справі №759/5242/13-ц (провадження № 2/759/3303/13).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2013 року по цивільній справі № 759/5242/13-ц (пр. 2/759/3303/13) було задоволено позовні вимоги позивача, стягнуто на користь ПАТ «КБ «НАДРА» з ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з заборгованість в сумі 2 103 512,11 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 441,00 грн., а всього - 2 106 953 (два мільйони сто шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят три гривні) 11 копійок.
На виконання судового рішення у цивільній справі № 759/5242/13-ц стягувачу ПАТ КБ «Надра» видано виконавчий лист № 2/759/3303/13, для пред'явлення до примусового виконання на підставі Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2013 року, що набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню, у добровільному порядку.
03 червня 2021 року Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва по справі №759/5242/13-ц було замінено стягувача з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» (код ЄДРПОУ 43115063, місцезнаходження: м. Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, 54,офіс 402) у виконавчому листі 2/759/3303/13 за Позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №330/П/РП/2008-980 від 17.07.2008 року.
28.03.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. за заявою ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2/759/3303/13 від 05.12.2014 року виданого Святошинським районним судом м. Києва про стягнення на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «НАДРА» (код ЄДРПОУ 20025456, МФО 380764, рахунок № НОМЕР_2 ) з ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість в сумі 2 103 512,11 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 441,00 грн., а всього - 2 106 953 (два мільйони сто шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят три гривні) 11 копійок. В рамках виконавчого провадження було накладено арешт на все майно та кошти боржника.
При проведенні виконавчих дій в рамках ВП № НОМЕР_4 при перевірці майнового стану у боржника ОСОБА_1 не виявлено більше майна та коштів, на які можна звернути стягнення, для задоволення вимог стягувача.
На момент звернення ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» з позовною заявою про визнання договору дарування недійсним залишок заборгованості ОСОБА_1 , складає - 1 227 444,61 гривня.
12.12.2023 року Позивач ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_4 та дізнався, що 30.04.2013 року ОСОБА_1 (дарувальник) уклав договір дарування з батьком - ОСОБА_2 (обдарований) відповідно до якого дарувальник передав безоплатно у власність обдарованому квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку із тим, що 05.04.2013 року ПАТ «КБ «НАДРА» було подано до Святошинського районного суду міста Києва позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №330/П/РП/2008-980 від 17.07.2008 року, а 10 квітня 2013 року позовна заява була прийнята Святошинським районним судом міста Києва та відкрито провадження Позивач зазначає, що відповідач-1 був обізнаний про наявність судового провадження на момент вчинення оспорюваного правочину по відчуженню спірного нерухомого майна - квартири.
Більш того, Позивачем вказано, що за умовами Кредитного договору (п.3.3.1.) боржник повинен був вносити щомісячно суму мінімально необхідного платежу у розмірі 16051,52 грн, а отже ОСОБА_1 достеменно знав про невиконані кредитні зобов'язання укладаючи оскаржуваний правочин - дарування квартири 30.04.2013 року.
До теперішнього часу рішення суду не виконано, що підтверджується матеріалами даної справи, як підтверджується і той факт, що у Відповідача-1 відсутнє інше майно за рахунок якого може бути виконано рішення суду в примусовому порядку.
Отже Відповідачем-1 було вчинено дії направлені на шкоду кредитору з метою уникнення від виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредитної заборгованості, яка підтверджена рішенням суду.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що на час укладення договору дарування Відповідач-1 був боржником та мав невиконані кредитні зобов'язання тому, відчужуючи нерухоме майно, на яке могло б бути звернуто стягнення, він повинен був усвідомлювати, що внаслідок таких дій ухиляється від сплати боргу. Оскільки договір дарування укладений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, за відсутності погашення таких вимог, такий договір містить ознаки фраудаторності. Відчужуючи майно після виникнення зобов'язання з повернення суми позики Відповідач-1, у тому числі ігноруючи умови кредитного договору, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, у зв'язку з чим договір дарування не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.
Більш того, як вбачається з наданих доказів, договір дарування укладено між особами пов'язаними родинними зв'язками, зокрема між сином і батьком. Твердження Відповідача-1 щодо відсутності підтвердження родинних зав'язків спростовується матеріалами даної справи, зокрема актовим записом про народження №2806 від 16.08.1977 року.
При цьому, та обставина, що правочин за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним.
Позивач оспорює правочини з тих підстав, що Відповідач-1 в такий спосіб ухиляється від погашення заборгованість за кредитним договором, у тому числі у примусовому порядку відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
В судовому засіданні представник позивача ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» Мироненко К.Б. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та, виходячи з доводів, якими обґрунтовується позовна заява, просила суд позов задовольнити.
Відповідач-1 - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ТОВ « БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» не визнав, та вказав, що ПАТ «КБ «НАДРА» був обізнаний щодо наявності квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку із тим що Банком було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача. Також Відповідач - 1 зазначав, що він як дарувальник діяв свідомо, оскільки бажав настання юридичних наслідків за Договором дарування квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , вказана квартира не заставлена, в іпотеці не перебувала, у спорі і під арештом не знаходилась. Факт обізнаності ОСОБА_1 про наявність боргу в суді Позивача не доведено, у зв'язку із чим на момент укладення правочину були відсутні підстави для заборони власнику розпоряджатися належним йому майном та вчиняти щодо нього (майна) будь-які угоди.
Відповідач - 2 - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, через свого представника адвоката Нікушину Валерію Сергіївну надав до суду відзив в якому зазначив, що він як обдарований діяв свідомо, оскільки бажав настання юридичних наслідків за Договором дарування квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та в результаті вчиненого правочину став власником даної квартири, в якій він зареєстрований, проживає та сплачує комунальні послуги.
Третя особа - 1 - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щерба Л.О. в судове засідання не з'явилася, про місце, дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі у зв'язку із відпусткою.
Третя особа -2 - приватний виконавець Київського міського нотаріального округу Шмідт К.В. в судове засідання не з'явилась, до суду надала письмові пояснення в яких зазначила, що 28.03.2023 року за заявою стягувача було відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 2 106 953,11 гривень. Станом на 02.02.2024 року залишок суми до стягнення у виконавчому провадженні (з урахуванням суми основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження) становить 1 439 139,92 гривень. Перевіркою реєстрів виконавцем встановлено, що ОСОБА_1 30.04.2013 року відчужив квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , належну йому на праві власності, шляхом укладення договору дарування зі своїм батьком ОСОБА_2 . Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10.04.2013 року ОСОБА_1 вніс відомості до Реєстру про своє право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , через державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції м. Києва Лазор І.В. На підтвердження вказаного права власності ОСОБА_1 надає договір купівлі-продажу квартири, №857 від 07.03.2001 року, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П. Після чого, 30.04.2013 приватний нотаріус Київського міського округу Щерба Л.О. реєструє право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , на батька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), перехід права власності відбувся на підставі договору дарування №387 від 30.04.2013 року, виданого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щерба Л.О. Також, приватним виконавцем зазначено, що відчуження квартири відбулося безоплатно, близькому родичу, після виникнення боргового зобов'язання перед ПАТ «КБ «НАДРА». Також, приватним виконавцем на підставі витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва встановлено, що ОСОБА_1 (дарувальник) зареєстрований в у спірній квартирі з 18.12.2019 року, натомість як ОСОБА_2 (обдарований) зареєструвався у спірній квартирі лише 09.01.2024 року після того як дізнався про те, що у провадженні Святошинського районного суду м. Києва знаходиться справа за позовом ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» про визнання договору дарування недійсним.
21.03.2024 року від приватного виконавця Шмідт К.В. надійшло клопотання про долучення та витребування доказів.
21.03.2024 року від приватного виконавця Шмідт К.В. надійшли додаткові пояснення на відзиви ОСОБА_1 та ОСОБА_2
11.04.2024 року до суду від представника ОСОБА_2 надійшла заява про застосування строків позовної давності.
17.04.2024 року через систему Електронний суд від ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строків позовної давності.
20.08.2024 року через систему Електронний суд від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щерба Л.О. надійшла заява про розгляд справи без участі.
13.11.2024 року від Позивача - ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» через систему Електронний суд надійшли додаткові пояснення.
29.11.2024 року від Відповідача - 1 надійшла заява про доповнення до заяви про застосування строків позовної давності.
02.12.2024 року від Відповідача - 1 надійшло клопотання про долучення доказів.
03.02.2025 року від Відповідача - 1 надійшло клопотання про долучення письмових доказів.
14.02.2025 року - від Позивача - ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» через систему Електронний суд надійшли додаткові пояснення у справі.
Суд, вислухавши доводи та подані докази представника позивача ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» Мироненко К.Б., Відповідача-1 Наконечного О.В., дослідивши відзив Відповідача-2 ОСОБА_2 , поданий відзив та письмові докази приватного виконавця Київського міського нотаріального округу Шмідт К.В., встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.
На момент звернення ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» з позовною заявою про визнання договору дарування недійсним залишок заборгованості ОСОБА_1 , складає - 1 227 444,61 гривня.
З матеріалів справи вбачається та учасниками справи не заперечується, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору та порушення термінів повернення кредиту, банк 05.04.2013 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що на 13.02.2013 рік становило 2 103 512,11 гривень та складається з наступного: - 990 975,34 грн. - заборгованість по тілу кредиту; - 832 071,58 грн. - несплачені відсотки; - 114 257,62 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту;- 99 942,40 грн. - штраф за порушення умов кредитного договору;- 66 265, 17 грн. - сума індексації за період прострочених платежів.
10 квітня 2013 року позовна заява ПАТ «КБ «НАДРА» до ОСОБА_1 була прийнята Святошинським районним судом міста Києва та відкрито провадження у справі №759/5242/13-ц (провадження № 2/759/3303/13).
10 червня 2013 року Рішенням Святошинського районного суду м. Києва було винесено рішення № 759/5242/13-ц (провадження № 2/759/3303/13) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «НАДРА» заборгованість в сумі 2 103 512,11 гривень, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 441, 00 гривень, а всього - 2 106 953 (два мільйони сто шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 11 копійок.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2013 року, що набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню, у добровільному порядку боржником не виконано, що підтверджено та не заперечується у відзиві на позовну заяву відповідача ОСОБА_1 .
На виконання судового рішення у цивільній справі № 759/5242/13-ц стягувачу ПАТ КБ «Надра» видано виконавчий лист № 2/759/3303/13, для пред'явлення до примусового виконання на підставі Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2013 року, що набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню, у добровільному порядку.
03 червня 2021 року Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва по справі №759/5242/13-ц було замінено стягувача з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» (код ЄДРПОУ 43115063, місцезнаходження: м. Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, 54,офіс 402) у виконавчому листі 2/759/3303/13 за Позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №330/П/РП/2008-980 від 17.07.2008 року.
28.03.2023 року приватним виконавцем Київського виконавчого округу Шмітд К.В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 про примусове виконання виконавчого листа № 2/759/3303/13 виданого 30.07.2013 року щодо стягнення з ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість в сумі 2 103 512,11 гривень, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 441, 00 гривень, а всього - 2 106 953 (два мільйони сто шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 11 копійок. В рамках виконавчого провадження було накладено арешт на все майно та кошти боржника.
При проведенні виконавчих дій в рамках ВП № НОМЕР_4 при перевірці майнового стану у боржника ОСОБА_1 не виявлено більше майна та коштів, на які можна звернути стягнення, для задоволення вимог стягувача.
12.12.2023 року ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» ознайомилось з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_4 та дізналось, що 30.04.2013 року ОСОБА_1 (дарувальник) уклав договір дарування з батьком - ОСОБА_2 (обдарований) відповідно до якого дарувальник передав безоплатно у власність обдарованому квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10.04.2013 року ОСОБА_1 вніс відомості до Реєстру про своє право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , через державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції м. Києва Лазор І.В. На підтвердження вказаного права власності ОСОБА_1 надає договір купівлі-продажу квартири, №857 від 07.03.2001 року, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П.
30.04.2013 приватний нотаріус Київського міського округу Щерба Л.О. зареєстрував право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 на батька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), перехід права власності відбувся на підставі договору дарування №387 від 30.04.2013 року, виданого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щерба Л.О.
Матеріалами справи підтверджується те, що Відповідач - 1 був обізнаний про те, що Святошинським районним судом м. Києва розглядалась справа про стягнення з нього заборгованості. При цьому згідно відмітки на зворотному повідомленні Ухвалу про відкриття провадження та матеріалі справи відповідач отримав 25.04.2013 року (а.с. 40, 42).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частин першої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто, обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто, мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Такі висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (905/1646/17) звернув увагу на те, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків цієї особи (недопущення їх у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину. Тому, у разі оскарження правочину заінтересованою особою, необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами.
Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Зокрема, дії спрямовані на відчуження майна, особою, яка достеменно обізнана про необхідність виконання грошового зобов'язання, заниження нею вартості майна при відчуженні, а також невжиття протягом тривалого часу до відчуження майна заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов'язань перед кредитором, свідчать про недобросовісність цієї особи при укладенні договору відчуження майна та про зловживання своїми правами.
При цьому фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, а така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
02 лютого 2024 року за запитом приватного виконавця Київського міського округу Шмідт К.В. було встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є рідним батьком ОСОБА_1 .
Витягом з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб встановлено, що у спірній квартирі за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано 2 (дві) особи - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) дата реєстрації - 18.12.2019 рік та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) дата реєстрації - 09.01.2024 рік.
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин у своїй сукупності дозволяють суду зробити висновок про те, що спірний правочин (договір дарування) вчинено ОСОБА_1 без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, дії сторін цього договору направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від примусового відчуження для погашення грошових зобов'язань, а відтак, є підстави для задоволення позову ТОВ «Брайт Інвестмент» в частині вимог про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 30.04.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 387 (номер запису про право власності 51214380000).
Отже відповідачем ОСОБА_1 було вчинено дії направлені на шкоду кредитору з метою уникнення від виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредитної заборгованості, яка підтверджена рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у межах захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує у межах захисних правовідносин (зобов'язань).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
Обов'язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання ( подібний висновок щодо двостороннього правочину викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц ( провадження № 14-28 цс20).
У зв'язку з цим межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування божником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1). Особа ( особи) «використовувала/ використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки ( різного прояву) для інших осіб ( негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/ або умов; настання цих фактів/ умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які « потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають; 3) враховується правовий статус особи/ осіб ( особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верхового Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 ( 910/4866/21).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишити поза реакцією такі дії, які хоч і порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживанням правом.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є « вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покладений не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.
Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), не може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно - правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент ( контрагенти), з яким ( якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору ( ринкова/неринкова), наявність/ відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури ( черговості) при виконанні зобов'язань, якщо така процедура визначена законом імперативно, висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 ( провадження № 12-60гс21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19),зазначено, що згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц ( провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:- фіктивного (стаття 234 ЦК України); - такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).
Цивільно - правовий договір ( в тому числі договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу, або виконання судового рішення ( в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник, проти якого ухвалено рішення про стягнення коштів, який укладав договір купівлі - продажу, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишити поза реакцією такі дії які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства ( пункт 6 ч.1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом.
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи право якої порушено, тобто кредитора.
У постанові Верхового Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17 зазначено, що « цивільно- правовий договір ( в тому числі й договір купівлі - продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Аналогічний висновок викладено і у постанові від 12.04.2023 року у справі № 754/18852/21.
Отже на час укладення договору дарування відповідач ОСОБА_1 вже мав заборгованість за кредитним договором станом на 13.02.2013 рік, тому, відчужуючи нерухоме майно, на яке могло б бути звернено стягнення, Відповідач-1 повинен був усвідомлювати, що внаслідок таких дій ухиляється від сплати боргу.
Оскільки договір дарування укладений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашенням заборгованості перед кредитором, за відсутності погашення таких вимог, такий договір містять ознаки фраудаторності.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) та Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19).
Верховний Суд у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 908/3468/13, звернув увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 750/11492/19 (провадження № 61-4044св21), вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
При цьому, та обставина, що правочин за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, та відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засадах цивільного законодавства ( п.п. 72,73 постанови Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).
Позивач оспорює правочини з тих підстав, що Відповідач-1 ОСОБА_1 в такий спосіб ухиляється від погашення заборгованості за кредитним договором, у тому числі у примусовому порядку відповідно до Закону України « Про виконавче провадження».
Згідно ч.1 ст.15, ч.1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі у спосіб визнання правочину недійсним.
У постанові Верховного Суду Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі № 716/26815/17 зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту юридичної особи чи документу як приватно- правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав і обов'язків.
За положеннями ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин).
Верховний Суд в постанові від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17 вказав, що поручитель, який став солідарним боржником у зв'язку з невиконанням позичником свого обов'язку у кредитному зобов'язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставитиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами… на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов'язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбувалося, а отже, виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв'язку з його платоспроможністю. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, що його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинне бути виконане належним чином, а тому кожний кредитор тієї розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконанні. Тому всі боржники мають на меті добросовісно виконати всі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
За таких обставин, наявність у Відповідача-2 ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, яке набуте без достатніх підстав, в будь-якому випадку ставить під сумнів право власності законного власника цього майна.
Згідно статті 2 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень « державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ( державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження Державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідчення Державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Отже, враховуючи вимоги ст. 26 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( на момент розгляду справи) скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав.
На підставі вище викладеного суд приходить до переконання, що дії Відповідача - 1 ОСОБА_1 були недобросовісні та направленні на уникнення звернення стягнення на майно боржника, при цьому правочини були укладені з істотним порушенням вимог діючого законодавства. А отже звернення з даним позовом є ефективним захистом порушення прав позивача та їх відновлення, що полягають у можливості звернення стягнення на майно боржника у відповідності до вимог діючого законодавства.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту. Кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засію юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі « Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі « Дорони проти Ірланді: Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» ( рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнято, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року, визначено право на справедливий суд, згідно якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У судовому засіданні було встановлено, що, укладаючи 30 квітня 2013 року оспорюваний договір дарування Відповідач-1 ОСОБА_1 був обізнаний про те, що ПАТ КБ «НАДРА» було подано позов до Святошинського районного суду м. Києва про стягнення з нього кредитної заборгованості. Такі дії ОСОБА_1 не можна визнати добросовісними у розумінні пункту 6 частини першої та третьої статті 3 ЦПК України. З огляду на те, що оспорюваний договір дарування був укладений між близькими родичами безоплатно ( ОСОБА_1 - син, ОСОБА_2 - батько), при цьому Відповідач-1 весь час з 2019 року був прописаний у спірній квартирі яку відчужив, а Відповідач-2 навпаки зареєструвався у спірній квартирі тільки у 2024 році після отримання позову від Позивача про визнання договору дарування недійсним, є способом ухилення від виконання рішення суду, оскільки нерухомість, яка належала ОСОБА_1 та на яку могло бути накладено стягнення в рамках виконавчого провадження, була відчужена іншій особі, то дії Відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що є підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними.
02.12.2024 року та 03.02.2025 року від Відповідача-1 надійшло клопотання про долучення письмових доказів, які не приймаються судом з нижченаведених підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Вирішення питання про надання доказів по справі відбувається на підготовчій стадії розгляду справи. Саме на стадії підготовчого провадження сторони мають можливість подати заяви з процесуальних питань та заяви по суті справи. Подання доказів на стадії підготовчого провадження є обґрунтованим, враховуючи необхідність надання права іншій стороні надати пояснення щодо таких доказів, тому подання доказів на стадії розгляду справи по суті позбавляє права іншої сторони на відповідні дії, що є порушенням принципу змагальності сторін. Після закриття підготовчого провадження сторони не мають права подавати до суду жодних документів. Тобто, з призначення розгляду справи по суті в учасників судового процесу відсутні підстави для подання будь-яких нових доказів.
Відповідачем-1 клопотання про долучення письмових доказів було подано до суду після закриття підготовчого провадження без належного обґрунтування неможливості подання їх у встановлені Законом строки. Отже, оскільки строк для подання доказів по справі сплив, поважності пропуску на подання таких доказів Відповідачем 1 не заявлено, суд відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача-1 про долучення письмових доказів.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У справі, яка переглядається, встановлено, що оспорюваний договір дарування від 20 травня 2015 року не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення позичальником (боржником) ОСОБА_1 перешкод у розпорядженні спірною квартирою. Тобто, дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення кредитора (позивача у справі)в майбутньому законних майнових прав.
Отже, позов ТОВ «Брайт Інвестмент» в частині вимог про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 30.04.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є доведеним та відповідає належному способу захисту.
Заява відповідачів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цими позовними вимогами, з посиланням на те, що строк позовної давності за вказаним спором збіг 12 червня 2017 року, а з позовом до суду позивач звернувся 18 грудня 2023 року, не ґрунтується на вимогах закону, з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідач ОСОБА_1 уникав свого зобов'язання перед кредитором .
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , 10 квітня 2013 року вніс до державного реєстру прав власності відомості про спірну квартиру - АДРЕСА_1 , приховавши вказану інформацію від кредитора, та відчужив 30 квітня 2013 року належне йому на праві власності нерухоме майно своєму батькові ОСОБА_2 , чим спричинив кредитору перешкоди в реалізації своїх та позбавив кредитора в майбутньому законних майнових прав на звернення стягнення на це нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
У своїх письмових поясненнях та в судовому засіданні Відповідач посилався на матеріали виконавчого провадження № 41925151, інформаційну довідку з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 49704859 від 07.03.2014 року та заяву представника ПАТ «КБ «НАДРА» про перенаправлення матеріалів виконавчого провадження до ВДВС Смілянського МРУЮ Черкаської області. Судом встановлено, що вищезазначені посилання Відповідача не містять під собою законного підґрунтя у зв'язку із тим, що у вказаних матеріалах виконавчого провадження майна яке б належало ОСОБА_1 на праві приватної власності та будь-якої інформації про відчуження спірної квартири за адресою - АДРЕСА_1 не зазначено.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
Ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими.
Заява представника ПАТ «КБ «НАДРА» від 12.06.2014 року про перенаправлення матеріалів виконавчого провадження №41925151 до ВДВС Смілянського МРУЮ Черкаської області не може підтверджує той факт, що представник ПАТ «КБ «НАДРА» був обізнаний, що Відповідач-1 відчужив майно яке належало йому на праві приватної власності.
Позивач у справі ТОВ «Брайт Інвестмент», як новий кредитор у зобов'язанні, дізнався про існування оспорюваного правочину дарування від 30 квітня 2013 року після ознайомлення 12.12.2023 року з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_4, із витребуваної приватним виконавцем Шмідт К.В. інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. З позовом до суду позивач (новий кредитор) звернувся 18 грудня 2023 року, а відтак позивач не пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявляв відповідач-1 ОСОБА_1 у справі.
Згідно ч.1 ст.15, ч.1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі у спосіб визнання правочину недійсним.
У постанові Верховного Суду Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі № 716/26815/17 зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту юридичної особи чи документу як приватно- правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав і обов'язків.
За положеннями ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин).
Верховний Суд в постанові від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17 вказав, що поручитель, який став солідарним боржником у з'язку з невиконанням позичником свого обов'язку у кредитному зобов'язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставитиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами… на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов'язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбувалося, а отже, виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв'язку з його платоспроможністю. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, що його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинне бути виконане належним чином, а тому кожний кредитор тієї розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконанні. Тому всі боржники мають на меті добросовісно виконати всі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
За таких обставин, наявність у Відповідача-2 ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, яке набуте без достатніх підстав, в будь-якому випадку ставить під сумнів право власності законного власника цього майна.
Згідно статті 2 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень « державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ( державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження Державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідчення Державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Отже, враховуючи вимоги ст. 26 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( на момент розгляду справи) скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав.
На підставі вище викладеного суд приходить до переконання, що дії Відповідача - 1 ОСОБА_1 були недобросовісні та направленні на уникнення звернення стягнення на майно боржника. А отже звернення з даним позовом є ефективним захистом порушення прав позивача та їх відновлення, що полягають у можливості звернення стягнення на майно боржника у відповідності до вимог діючого законодавства.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту. Кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засію юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі « Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі « Дорони проти Ірланді: Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» ( рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнято, яки стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року, визначено право на справедливий суд, згідно якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У судовому засіданні було встановлено, що, укладаючи 30 квітня 2013 року оспорюваний договір дарування Відповідач -1 ОСОБА_1 був обізнаний про позовну заяву про стягнення з нього заборгованості що була подана Банком кредитором АТ «КБ «НАДРА» до Святошинського районного суду міста Києва якою з нього буде стягнуто заборгованість за кредитним договором № 330/П/РП/2008-980 від 17.07.2008 року, в розмірі 2 103 512,11 грн, та передбачав можливе стягнення з нього на користь ПАТ «КБ «НАДРА» боргу. Такі дії ОСОБА_1 не можна визнати добросовісними у розумінні пункту 6 частини першої та третьої статті 3 ЦПК України. З огляду на те, що укладення оспорюваного договору дарування між Відповідачем -1 ОСОБА_1 та Відповідачем-2 ОСОБА_2 є способом ухилення від виконання рішення суду, оскільки нерухомість, яка належала ОСОБА_1 та на яку могло бути накладено стягнення в рамках виконавчого провадження, була відчужена іншій особі, дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що є підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними.
У статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Задовольняючи позовні вимоги товариства суд послалається на те, що на час укладання оспорюваних договорів дарування в Святошинському районному суді міста Києва розглядалась справа про стягнення з Відповідача-1 на користь публічного акціонерного товариства « Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» боргу за кредитним договором, що у свою чергу, свідчить про те, що сторона позивача надала належних та допустимих доказів на підтвердження фраудаторності правочинів, та встановлення того факту, що під час укладання оспорюваних правочинів Відповідач-1 ОСОБА_1 діяв умисно, зокрема з метою уникнення виконання майбутнього рішення суду та сплати заборгованості за кредитним договором за рахунок відчуженого майна - квартири.
За викладених обставин позовні вимоги ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ч.6 ст. 259, ст.ст. 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов овариства з обмеженою відповідальністю "Брайт Інвестмен" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щерба Л.О., приватний виконавець Шмідт К.В. про визнання договорів дарування недійсними - задовольнити.
Визнати недійсним Договір дарування від 30.04.2013 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 387 (номер запису про право власності 51214380000);
Скасувати державну реєстрацію проведену 30.04.2013 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Щербою Ларисою Олексіївною на підставі договору дарування (серія та номер : 387, виданий 30.04.2013 року) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме - на квартиру, загальною площею 30.6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Суддя: Л.М. Шум