Справа № 758/10821/20
Категорія 2
30 серпня 2023 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В, за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., представника позивача Гончарова В.О., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача Корнієнко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни, третя особа - гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан, -
У провадженні Подільського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом Київської міської ради (надалі за текстом - позивач) до ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач 1), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни (надалі за текстом - відповідач 2), третя особа гаражний кооператив «Вікторія» (надалі за текстом - ГК «Вікторія»), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач 1 здійснив самочинне будівництво об'єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна, з огляду на що (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.11.2016 № 32357366 (надалі за текстом - спірне рішення) на об'єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1084038480000 за відповідачем 1;
- зобов'язати відповідача 1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 72,7 кв.м на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.
Відповідач 1 заперечує проти позову виходячи з того, що ГК «Вікторія» відповідними рішеннями позивача було надано дозвіл на розміщення та будівництво гаражів, а відповідачем було дотримано всіх умов щодо набуття права власності на гараж.
Відповідач 2 вказує, що нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом спору є спір про право власності, яке зареєстровано за відповідачем 1.
Ухвалою Суду від 20.10.2020, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд в загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.
20.05.2021 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, яка була прийнята до розгляду у підготовчому засіданні 06.09.2021.
06.09.2021 до суду від відповідача 1 надійшло клопотання про залучення третьої особи.
У судовому засіданні 06.09.2021 судом було залучено до участі у справу третю особу, закрито підготовче провадження та призначено судове засідання по суті.
Ухвалою від 06.09.2021, судом було витребувано докази, на виконання вимог якої 21.02.2023 надійшли витребувані судом документи.
07.09.2021 до суду від відповідача 2 надійшло клопотання про залучення третьої особи, зміну процесуального статусу відповідача 2 та про розгляд справи без участі відповідача 2 та пояснення.
Розглянувши клопотання відповідача 2 про зміну процесуального статусу, суд залишає його без задоволення, адже відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України суд може за клопотанням позивача замінити первісного відповідача належним відповідачем, в той час як клопотання заявлено відповідачем.
05.11.2021 до суду від третьої особи надійшли пояснення.
24.12.2021 до суду від відповідача надійшов відзив.
13.02.2023 до суду від відповідача 1 надійшла заява про закриття провадження у справі.
У судовому засіданні 13.02.2023 судом було відмовлено у задоволенні заяви відповідача 2 про закриття провадження у справі.
13.02.2023 до суду від відповідача 1 надійшла заява про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу та клопотання про застосування строків позовної давності.
25.04.2023 до суду від позивача надійшли заперечення.
У судове засідання 30.08.2023 прибули представники позивача та відповідача 1, представники інших учасників судової справи у судове засідання не прибули.
Представник позивача підтримав позовну заяву, проти задоволення якої заперечив представник відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 316 від 31.03.1988 «Про будівництво зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам» було прийнято рішення про збільшення кількості місць на автостоянці по АДРЕСА_1 до 500 місць.
Згідно з п. 4.2. рішення № 316 від 31.03.1988, виконавчим органом місцевої ради було вирішено зобов'язати забудовника межі земельних ділянок, які відводяться цим рішенням, визначити в ГоловАПУ виконкому міськради після погодження та затвердження в установленому порядку проектної документації.
Розпорядженням Київського міського голови № 969-МГ від 03.08.2001 «Про погодження місць розташування об'єктів» гаражному автокооперативу «Вікторія» було погоджено місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Гаражний автокооператив «Вікторія» (АДРЕСА_1) був зареєстрований 04 червня 1997 року.
На підставі рішення позивача № 342/9830 від 23.10.2013 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки» гаражному автокооперативу « Вікторія » було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 1,45 га в короткострокову оренду на 5 років для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.
Відповідач 1 є членом ГК «Вікторія».
Відповідачем 2 було прийнято спірне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким право приватної власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачем 1.
Згідно з планом-схемою до дозволу на розроблення проекту землеустрою від 09.11.2012 №к-20559 наведені наступні відомості щодо земельної ділянки на якій знаходиться земельної ділянки: обліковий код 91:066:005к, юридична особа Гаражний автокооператив «Вікторія», адреса земельної ділянки - АДРЕСА_1 , вид землекористування - короткострокова оренда на 5 років, цільове призначення земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки, орієнтовний розмір 1,45 га.
Відповідачем 2 було прийнято спірне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким право приватної власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачем 1.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач 1 є власником ряд 2 гараж, за адресою: м. Київ, «Вікторія» гаражний автокооператив (Подільський р-н), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: АДРЕСА_1, загальною площею 72,7 кв.м. (надалі за текстом - об'єкт нерухомого майна).
В матеріалах справи наявний технічний паспорт Київського МБТІ на гаражний бокс № НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 Київ ГКБ «Вікторія», в якому міститься план за поверхами, експлікація внутрішніх площ та характеристика будинку, господарських будівель та споруд.
Відповідно до Довідки ГК «Вікторія» №105 від 23.06.2016 відповідач 1 є членом ГК «Вікторія» згідно рішення загальних зборів №2 від 05.06.1990 та власником гаражу № НОМЕР_1 площею 72,7 кв.м., який побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 1990 року.
У листі Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №057/934 від 27.01.2020 зазначено, що департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об'єкта будівництва (гаражні бокси) за адресою АДРЕСА_1 .
31.01.2020 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва.
За результатами обстеження складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Останнє проводилось на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890.
За результатами вказаного обстеження земельної ділянки було встановлено, що земельна ділянка площею 1, 4548 Га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом « Вікторія »; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно- розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Суд керується таким.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є доведена належними доказами наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов'язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, право власності припиняється у випадках встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Щодо позовних вимог позивача до відповідача 2, суд зазначає наступне.
Вимоги до відповідача 2 обгрунтовані тим, що підставою виникнення права власності стала довідка №105 від 23.06.2016 ГК «Вікторія», однак при цьому відповідачем 2 не було зроблено запиту до КП «КМ БТІ» щодо правомірності посвідченого права власності за відповідачем 1 об'єкту нерухомого майна.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно з ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що: «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
Суд зазначає, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Як встановлено судом, право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачем 1.
Отже, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлений судом, підтверджує, що цей спір виник між позивачем та відповідачем 1, а відтак, оскільки відповідач 2 є неналежним відповідачем, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги до останнього.
Щодо позовної вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, та приведення її в приданий до використання стан, суд зазначає наступне.
Позивач посилається на те, що земельна ділянка, на якій збудований гараж, не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна; відсутні дані щодо видачі дозвільних документів; позивачем не приймалось жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні відповідачу 1, ні іншим фізичним чи юридичним особам у власність чи користування.
Відповідач 1 заперечує проти цих доводів позивача, оскільки позивачем надавались рішення та дозволи на розміщення та будівництво гаражів, а позивач був обізнаний про наявність збудованих гаражів.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За змістом положень ст. ст. 76 - 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
За змістом ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 376 Цивільного Кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 Цивільного Кодексу України).
Згідно з приписами ч. 4 ст. 376 Цивільного Кодексу України самочинне будівництво підлягає знесенню виключно у разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб.
Отже, відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих приписах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.
З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Аналогічний за змістом висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 19.01.2022 по справі № 201/5625/17.
Судом з'ясовано, що зазначена земельна ділянка перебуває в комунальній власності міста Києва.
Документів, які б засвідчували наявність у відповідача 3 права власності (користування) спірною земельною ділянкою суду не представлено.
Проте, матеріалами справи підтверджується, що відповідач 1 є власником гаражу, який введено в експлуатацію в 1990 році.
Так, згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка площею 1, 4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 обліковується за ГК «Вікторія», членом якого є відповідач 1.
На вказаній земельній ділянці знаходиться спірний об'єкт нерухомого майна, який ідентифікується згідно технічної документації та право власності на який зареєстровано за відповідачем 3.
Оскільки законодавством не передбачено процедури виділення земельних ділянок окремим членам автогаражних кооперативів, судом перевірено прийняття відповідних рішень щодо гаражного автокооперативу «Вікторія» та з'ясовано, що в останнього відсутні правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку.
Водночас, відповідно до правового висновку Верховного Суду (постанова від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17) під час вирішення питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.
Зокрема, при вирішенні спору дослідженню підлягає наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів щодо оформлення права на земельну ділянку тощо.
Поруч з цим, як встановлено судом, рішення про організацію відкритої автостоянки, зблокованих одно-дво поверхових кооперативних гаражів було прийнято виконкомом Київської міської ради 03.10.1986 року № 985, в якому була зазначена адреса: АДРЕСА_1 на 300 машиномісць.
Рішення про відведення земельної ділянки та зобов'язання забудовників завершити до 1990 року організацію відкритої автостоянки, будівництво та здачу в експлуатацію зблокованих одно-дво поверхових кооперативних гаражів на 300 машиномісць на АДРЕСА_1 було прийнято виконкомом Київської міської ради 31.03.1988 року № 316.
Щодо виділення земельних ділянок для будівництва гаражів та автостоянок того часу слід зазначити, що Земельний кодекс Української РСР 1970 року, який втратив чинність з 15.03.1991, але діяв у 1988 році (на момент закінчення будівництва гаража), взагалі не містив положень щодо регулювання питання про виділення земель під гаражно-будівельні кооперативи, а передбачав лише умови виділення та користування земельними ділянками під колективними садками та городами.
Крім того, як вбачається з п. 4.2. рішення № 316 від 31.03.1988, виконавчим органом місцевої ради було вирішено зобов'язати забудовника межі земельних ділянок, які відводяться цим рішенням, визначити в ГоловАПУ виконкому міськради після погодження та затвердження в установленому порядку проектної документації.
Згідно з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За змістом статей 123, 124 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 24 ЗК України (в редакції Закону України від 13.03.1992) право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Наведене дає підстави суду зробити висновок про те, що фактично вказане рішення виконкому одночасно було й рішенням про відведення земельних ділянок під розташування гаражів та автостоянок за адресами, зазначеними у переліку до нього, у тому числі й по АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, про те, що жодних рішень про виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1 під будівництво гаражів не видавалося.
Положеннями ст. 41 Земельного кодексу України та нормами Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням від 20.04.2017 № 241/2463 передбачено можливість передачі земельних ділянок гаражно-будівельним кооперативам.
Відповідно до ст. 41 ЗК України Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.
Отже у справі встановлений факт вжиття заходів по оформленню спірної земельної ділянки за гаражно-будівельним кооперативом та його можливість претендувати на отримання цієї ділянки для здійснення своєї діяльності, а тому відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення з боку члена кооперативу, а відтак, і бути підставою для застосування щодо члену кооперативу, а не самого кооперативу, приписів статті 212 Земельного кодексу України.
Судом з'ясовано, що розпорядженням Київського міського голови № 969-мг від 03.08.2001 «Про погодження місць розташування об'єктів» гаражному автокооперативу «Вікторія» було погоджено місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 Га.
На підставі рішення Київської міської ради № 342/9830 від 23.10.2013 позивачем гаражному автокооперативу «Вікторія» було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 1,45 га в короткострокову оренду на 5 років для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.
Також, матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка, на якій розташований автокооператив «Вікторія», зареєстрована в Головному управлінні земельних ресурсів під кадастровим номером № 8000000000:91:066:0005, площа земельної ділянки складає 14 547,93 кв.м.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що на даний час процес оформлення вказаної земельної ділянки не завершений.
Суд зазначає, що непослідовність дій органів публічної влади в цьому аспекті суперечать принципу «належного врядування», який передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"; "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії").
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Отже, ГК «Вікторія» з 1988 року є користувачем земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на АДРЕСА_1 , для обслуговування існуючих гаражів та автостоянки. Користування зазначеною ділянкою є безперервним та відкритим, а докази зворотного, зокрема будь-яких порушень законодавства щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не зафіксовано.
Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи позивача про те, що жодних рішень про виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1 під будівництво гаражів не видавалося та, що відповідач 1 самочинно здійснив будівництво гаражу.
Також, оскільки позивачем не надано остаточного рішення органу місцевого самоврядування про відмову у наданні зазначеної земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що Київська міська рада заперечує проти здійсненого будівництва у 1990 році.
Поруч з цим, позивачем не наведено жодного обґрунтування тієї обставини, що державна реєстрація права власності на збудований та введений в експлуатацію гараж в 1990 році на відведеній у 1988 році для цієї мети земельній ділянці порушує його права та охоронювані законом інтереси.
Матеріали справи не містять також будь-яких доказів своєчасного реагування контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Києві з даного приводу.
Отже, зважаючи на недоведення того факту, що земельна ділянка була самовільно зайнята відповідачем 1, позовні вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан, є недоведеними (близька за змістом позиції викладена у Постанові Верховного Суду від 27.04.2022 у справі № 521/21538/19).
Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд зазначає наступне.
Заява обгрунтована тим, що позивач станом на 2013 рік був обізнаний про збудовані гаражі на земельній ділянці, а відтак, строк звернення до суду сплив у 2016 році.
Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Приписами ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З наведеного вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
З огляду на викладене, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні, оскільки, у даній справі суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі.
Щодо заяви відповідача 2 про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
17.07.2021 між позивачем та адвокатом Коганковою О.О. (надалі за текстом - адвокат) було укладено Договір про надання правової допомоги №05/058-1(1) (надалі за текстом - Договір послуг), відповідно до п.1.1. якого клієнт доручає, а адвокатеса приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до розрахунку судових витрат на професійну правову допомогу по справі №758/10821/20 сума складає 10000,00 грн.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Однак, в матеріалах справи відсутні докази надання та понесення (оплати) наданої правничої допомоги, а відтак, суд відмовляє у стягненні витрат на професійну правничу допомогу з позивача на користь відповідача 1.
Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 259, 265, 270, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни, третя особа - гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан - залишити без задоволення;
Повне найменування сторін:
Позивач - Київська міська рада (адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141);
Відповідач 1 - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач 2 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна (адреса: 02140, м. Київ, вул. О. Мишуги, буд. 7А, прим.1, РНОКПП невідомий);
Третя особа - гаражний кооператив «Вікторія» (адреса: 04208, м. Київ, АДРЕСА_1, буд. 39, код ЄДРПОУ 24927279);
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Гребенюк