36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
14.09.2010 р. Справа №19/107
за позовом Приватного підприємства "Поал", юридична адреса: 03039, м. Київ, вул. Ізюмська, 5; фактична адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 8-б, оф. 3; адреса для листування 01032, м. Київ, вул.. Петлюри, буд. 7/9, офіс 50;
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, 37200, АДРЕСА_1
про стягнення 147525 грн.
та зустрічним позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
до Приватного підприємства "Поал"
про визнання фіктивним
Суддя Безрук Т.М.
Представники:
в судовому засіданні 09.09.2010р.:
від позивача: Берко К.Ю., дов. № б/н від 17.06.2010р.
від відповідача: ОСОБА_1
в судовому засіданні 14.09.2010р.:
від позивача: Берко К.Ю., дов. № б/н від 17.06.2010р.
від відповідача: ОСОБА_1
В судовому засіданні 09.09.2010р. судом оголошувалася перерва до 14.09.2010р. згідно ст. 77 ГПК України.
Розглядається позовна заява про стягнення 147525 грн., з них 91880,00 грн. сума попередньої оплати непоставленого товару згідно договору поставки цукру №10/07 від 01.10.2007р. та 55645, 00 грн. упущеної вигоди, та зустрічний позов про визнання договору № 10/07 від 01.10.2007 р. фіктивним, таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків в частині виконання зобов'язань продавцем за цим договором.
Відповідач проти первісного позову заперечує, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем було укладено усну угоду про спільне будівництво торговельного павільйону, спірна сума грошових коштів була фактично зарахована як внесок позивача у будівництво за згодою сторін; договір поставки цукру №10/07 від 01.10.2007р. є фіктивним, тому підстави про повернення сплачених за ним коштів відсутні.
Позивач (за первісним позовом) проти зустрічного позову заперечує, посилаючись на те, що відповідачем не надано жодних доказів укладення між сторонами договору про спільне будівництво торговельного павільйону, спірна сума попередньої оплати сплачена на підставі рахунків відповідача на оплату поставки цукру, відповідачем поставки цукру не було проведено; спірний договір не є фіктивним, оскільки позивач перераховував кошти за поставку цукру, інших право чинів з відповідачем не укладав.
В судовому засіданні 14.09.2010р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між Приватним підприємством “Поал” (позивачем) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (відповідачем) підписано договір поставки цукру № 12/07 від 01.10.2007р. (далі -Договір поставки; т.1 а.с.10).
За умовами п.1.1 даного Договору відповідач як продавець продає, а позивач (покупець) купляє цукор для подальшої реалізації в кількості, асортименті та по цінам, зазначених в додатках та додаткових угодах до даного договору .
В пункті п.2.1 Договору поставки вказано, що покупець оплачує товару, що поставляється по даному договору за ціною, на умовах і в строки, вказані у відповідних Додаткових угодах до даного договору.
Згідно п. 2.2 Договору поставки ціни встановлюються на кожну товарну партію , узгоджуються та підтверджуються в Додаткових угодах до цього договору в день їх підписання.
Пунктом 3.1 Договору поставки визначено, що умови поставки обумовлюються в Додаткових угодах, що є невід'ємною частиною даного договору .
Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
В ч.3 -ч.5 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору . Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Як свідчать умови п.1.1, 2.1, 2.2, 3.1 Договору поставки сторони визначили, що такі істотні умови цього Договору як ціна товару, умови поставки, строки поставки, ціна товарної партії, визначаються у відповідних Додаткових угодах, які є невід'ємною частиною Договору поставки.
Вказані додаткові угоди до Договору поставки сторонами не укладалися. Зазначене підтверджується поясненнями позивача у позові та поясненнями відповідача у відзиві.
Отже, сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов даного Договору поставки, які визначені необхідними ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України та визнані істотними самими сторонами у пунктах .1.1, 2.1, 2.2, 3.1 Договору поставки.
Таким чином, суд вважає, що господарський Договір поставки цукру №10/07 від 01.10.2007р. не був укладений між сторонами, оскільки в ньому відсутні всі істотні умови договору.
Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, Договір поставки цукру №10/07 від 01.10.2007р. є неукладеним.
Як свідчать матеріали справи, відповідач виставив позивачу наступні рахунки на оплату цукру: №7.10 від 08.10.2007 на суму 5100 грн. за 1,7 т цукру (ціна за т - 3000 грн.), № 4/10 від 22.10.2007 на суму 5100 грн. за 1,7 т цукру (ціна за т - 3000 грн.), № 10/10 від 31.10.2007 на суму 10880 грн. за 3,4 т цукру (ціна за т - 3200 грн.), № 2/11 від 26.11.2007 на суму 5100 грн. за 1,5 т цукру (ціна за т - 3400 грн.), № 1/12 від 10.12.2007 на суму 5100 грн. за 1,5 т цукру (ціна за т - 3400 грн.), № 4/12 від 22.12.2007 на суму 10200 грн. за 3 т цукру (ціна за т - 3400 грн.), № 2.02 від 25.02.2008 на суму 6240 грн. за 1,6 т цукру (ціна за т - 3900 грн.), № 3.03 від 19.03.2008 на суму 5600 грн. за 1,6 т цукру (ціна за т - 3500 грн.), № 3.04 від 09.04.2008 на суму 5130 грн. за 1,35 т цукру (ціна за т - 3800 грн.), № 2.05 від 12.05.2008 на суму 10500 грн. за 2,5 т цукру (ціна за т - 4200 грн.), № 6.05 від 21.05.2008 на суму 10500 грн. за 2,5 т цукру (ціна за т - 4200 грн.), № 5.08 від 28.08.2008 на суму 5600 грн. за 1,4 т цукру (ціна за т - 4000 грн.), № 22.09 від 22.09.2008 на суму 1200 грн. за 300 кг цукру (ціна за т - 4000грн.).
Позивачем попередньою оплатою сплатив на рахунок відповідача 91880,00 грн. за цукор. При цьому 86250,00 грн. позивачем було сплачено за наданими рахунками, 5630,00 грн. на підставі рахунків, які були втрачені. Перерахування позивачем відповідачу суми 91880,00 грн. за цукор підтверджується виписками банку з рахунку від 09.10.2007р. (№ документа 948), від 24.10.2007р. (№ документа 54), від 01.11.2007р. (№ документа 57), від 28.11.2007р. (№ документа 62), від 12.12.2007р. (№ документа 63), від 25.12.2007р. (№ документа 65), від 26.02.2008р. (№ документа 69), 14.04.2008р. (№ документа 81), 13.05.2008р. (№ документа 84), 22.05.2008р. (№ документа 85), 28.08.2008р. (№ документа 100), 23.09.2008р. (№ документа 101), 26.09.2008р. (№ документа 102), 09.10.2008р. (№ документа 106), 22.10.2008р. (№ документа 108) та довідкою ЦВ АКБ «Форум»про перерахування платежів (т.1 а.с. 19, т.2 а.с.139-152).
При цьому призначенням платежу у вказаних платіжних документах значилося: «Оплата за цукор згідно рахунку-фактури відповідні №, дата».
Відповідач поставок цукру не здійснив.
Позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 18.03.2010р., в якій вимагав повернути 91880,00 грн. сплаченої попередньої оплати в зв'язку з не поставкою цукру. Факт направлення даної претензії відповідачу підтверджується поштовою квитанцією про направлення рекомендованого листа від 26.03.2010р. (т. 1 а.с.20, 24).
27.04.2010р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про здійснення поставки цукру, у кількості, передбаченої в рахунках, у строк до 05.05.2010р. Факт направлення даної вимоги відповідачу підтверджується поштовою квитанцією про направлення рекомендованого листа від 30.04.2010р. (т. 1 а.с.22, 25).
27.05.2010р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою про здійснення поставки цукру на суму 91880,00 грн. у строк до 05.06.2010р. Факт направлення даної вимоги відповідачу підтверджується описом вкладення у цінний лист від 01.06.2010р. (т. 1 а.с.23, 25).
Відповідач поставок цукру не здійснив.
Як було встановлено вище, договір поставки цукру №10/07 від 01.10.2007р. є неукладеним.
В рахунках на оплату цукру, що виставлялися відповідачем, та в платіжних документах, за якими позивач проводив попередню оплату вартості цукру, відсутні посилання на вказаний договір.
Тобто, фактично сторони за усною угодою домовлялись про здійснення поставки цукру, що в кожному окремому випадку оформлялось рахунками відповідача та оплатою вказаних рахунків позивачем, а також вимогами і претензіями позивача про поставку цукру чи повернення коштів попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.2 с.509, ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203 ЦК України).
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Разом з тим, за ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Тобто, недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок прямо не передбачений законом, не тягне за собою недійсність правочину, а лише позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
На адресу відповідача позивачем направлялися вимоги про поставку цукру або повернення сплачених коштів, які відповідачем не були виконані.
Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Глави 83 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Згідно ч. 3 ст. 1212 Глави 83 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про ... повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні .
Заперечення відповідача проти позову з мотивів, що спірні грошові кошти за домовленістю сторін сплачувалися позивачем за роботи по будівництву торгівельного павільйону, судом відхиляються з наступного.
Надані відповідачем (ФОП ОСОБА_1 І.) рахунки на оплату будівельних робіт (т.1 а.с. 83, 84, 100, 114, 115, 142, не є належним доказом укладення з позивачем угоди про спільну діяльність з будівництва торговельного павільйону, оскільки дані рахунки підписані в односторонньому порядку лише ФОП ОСОБА_1, доказів направлення чи вручення їх позивачу (ПП «Поал») відповідач суду не надав, також суду не надано доказів погодження даних рахунків позивачем. Надані відповідачем платіжні доручення, за якими ПП «Поал»перераховував грошові кошти відповідачу, містять призначення платежу: «оплата за цукор », тобто з них не вбачається проведення позивачем оплати за будівельні роботи торгівельного павільйону.
Надані відповідачем видаткові накладні, підписані ним з іншими контрагентами, рахунки інших контрагентів, не є доказом укладення угоди про спільне будівництво торговельного павільйону саме з позивачем.
Відповідно до ст.4-3, ст.33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, відповідачем не доведено суду правомірність своїх заперечень.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 91880,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Зустрічний позов про визнання договору № 10/07 від 01.10.2007 р. фіктивним , таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків в частині виконання зобов'язань продавцем за цим договором, судом відхиляється з наступних мотивів.
Як було встановлено господарським судом, сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов Договору поставки № 10/07 від 01.10.2007 р., отже даний договір є неукладеним (тобто право чин не було вчинено).
Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Враховуючи, що спірний договір є неукладеним підстави для визнання його недійсним з підстав фіктивності відсутні.
Крім того, у зустрічному позові заявлені вимоги про визнання правочину фіктивним . Зазначені вимоги не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, оскільки за ст. 234 Цивільного кодексу України можливе заявлення вимог про визнання правочину недійсним. Вимоги про визнання правочину фіктивним є по своїй суті вимогами про встановлення факту, що не відповідає визначеним у ст. 11, ст. 234 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищевикладене, у зустрічному позові слід відмовити повністю.
Вимоги ПП «Поал»про стягнення з відповідача 55645,00 грн. збитків задоволенню не підлягають з наступного.
В обґрунтування вказаних вимог позивач посилається на те, що якби позивач сьогодні вирішив продати придбаний цукор, його ціна склала б щонайменше 5900 грн. за тонну; з вирахуванням коштів, за які цукор придбавався позивачем у відповідача, загальна сума упущеної вигоди становила б 55645 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 220 ГК України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Таким чином, підставою для відшкодування збитків є доведений факт невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, прямий причинний зв'язок між порушенням зобов'язанням і завданими збитками та їх розміром, а також наявність вини боржника.
Відповідно до правових позицій, викладених у п. 1.3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 30.03.1995р. № 02-5/218 (зі змінами та доповненнями) на кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.
Відповідно до ст.4-3, ст.33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено належними доказами, що в разі належного виконання зобов'язань відповідачем, позивач міг би реально одержати за звичайних обставин визначені у позові доходи (доказів дійсного наміру укладення договорів на продаж цукру, доказів пошуку контрагентів, тощо).
З огляду на викладене, позов про стягнення збитків підлягає відхиленню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов Приватного підприємства "Поал" до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
2. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (37200, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Поал" (юридична адреса: 03039, м.Київ, вул.Ізюмська,5, фактична адреса : 04053, м.Київ, вул.Кудрявська,8-б, офіс 3, ідентифікаційний код 30382554) 91880грн. 00 грн . попередньої оплати, 918грн. 80 коп . витрат з оплати державного мита, 146 грн. 32 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині у позові Приватного підприємства "Поал" до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 - відмовити.
4. У зустрічному позові суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Поал" про визнання договору фіктивним - відмовити повністю.
Суддя Безрук Т.М.
Рішення підписано: