№ 208/15916/24
№ 2/207/775/25
15 травня 2025 року м.Кам'янське
Південний районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючого судді Бушанської О.В.
при секретарі Трохименко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу
за позовом ОСОБА_1 , м.Кам'янське, Дніпропетровська область
до ОСОБА_2 , м.Кам'янське, Дніпропетровська область
про визнання права власності на майно
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, в якому позивач просить визнати за ним та ОСОБА_2 право власності кожного на частину гаражу із залізобетонних блоків А-1, площею 36,3 кв.м. під номером АДРЕСА_1 ; визнати за ним та ОСОБА_2 право власності кожного на частину земельної ділянки площею 0,0048 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що 12.11.1999 між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб. Під час перебування у шлюбі за спільні кошти сім'ї було придбано гараж та земельну ділянку. Право власності на гараж та земельну ділянку було оформлено на відповідачку. З березня 2022 року сторони припинили вести спільне господарство і сімейні відносини. Шлюб між сторонами не розірвано, але стосунки вони не підтримують. Відповідачка вважає гараж та земельну ділянку своєю особистою власністю і право позивача на частку у цій власності не визнає.
Ухвалою суду від 12.02.2025 відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 18.03.2025 на 11:00 годин.
18.03.2025 підготовче судове засідання відкладено до 21.04.2025 до 11:00 годин.
Ухвалою суду від 21.04.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду на 15.05.2025 на 13:00 годин.
15.05.2025 сторони у судове засідання не з'явились.
Позивач у поданій позовній заяві просить розглянути справу без його участі.
Відповідач у поданій заяві просить розглянути справу за її відсутністю, позовні вимоги визнає.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, з урахуванням приписів ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 12.11.1999 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який був зареєстрований Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №382.
25.07.2000 між ОСОБА_3 (надалі - продавець) та ОСОБА_2 (надалі - покупець) укладено договір купівлі-продажу гаража, відповідно до п.1 якого продавець продав, а покупець купила з залізобетонних блоків гараж А-1, площею 36,3 м.кв, під номером АДРЕСА_2 .
Продаж цей вчинено за чотири тисячі грн, які продавець отримав повністю від покупця, за проданий гараж, до підписання цього договору (п.2 договору).
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношликом В.В. та зареєстровано в реєстрі за №2767.
Згідно даних Комунального підприємства "Кам'янське районне бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради право власності на об'єкт нерухомого майна - гараж АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2000, посвідченого приватним нотаріусом Красношлик В.В., №2767.
26.07.2000 між ОСОБА_3 (надалі - продавець) та ОСОБА_2 (надалі - покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами п.1.1 якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,0048 га.
Відповідно до п.1.2 договору місце розташування земельної ділянки: розміщену на землях, що знаходяться у віданні Дніпродзержинської міської ради, по АДРЕСА_2 .
Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва гаражу (п.1.3 договору).
Державний акт на право приватної власності на землю від 22.01.2001 свідчить про те, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.07.2000 №2804 передана у власність земельна ділянка розташована АДРЕСА_2 ; землю передано для будівництва гаражу. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право власності на землю за №947.
Статтею 372 ЦК України, визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до розділу VІІ «Прикінцеві положення» Сімейного кодексу України вказаний кодекс регулює правові відносини, які виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2004 року.
До 01 січня 2004 року чинним був Кодекс про шлюб та сім'ю України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до ст.24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Статтею 28 КпШС України встановлено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
За змістом ч.2 ст.29 КпШС поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. При цьому, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до роз'яснень пункту 22 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд виходить з презумпції рівності часток.
За приписами ст.29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу (стаття 29 КпШС).
Отже, суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з ч.1 ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК України).
Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають у обох із подружжя, а тому якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується наявними у справі доказами, такі боргові зобов'язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
Відповідно до ст.70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ст.370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що спірні гараж та земельна ділянка придбані під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя, а тому вказане нерухоме майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку з чим суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому суд зауважує, що немає жодних істотних обставин, які б слугували підставами для відступу від рівності часток сторін у праві власності на майно, набуте ними під час шлюбу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
За приписами ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.142 ЦПК України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн
Відповідачем до початку розгляду справи по суті позовні вимоги визнано у повному обсязі.
З урахуванням наведеного, дійшовши висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 605,60 грн (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову) та повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 605,60 грн.
Керуючись ст.ст.141,142, 258-259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності кожного на частину гаражу із залізобетонних блоків А-1, площею 36,3 кв.м. під номером АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності кожного на частину земельної ділянки площею 0,0048 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з державного бюджету України 50 відсотків сплаченого судового збору згідно квитанції №1432549395 від 24.12.2024 у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В.Бушанська