Справа №532/1533/16-к Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/8/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Сексуальне насильство
Іменем України
21 травня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 532/1533/16-к за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21.06.2017, яким
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт Магдалинівка Дніпропетровської області, мешканець АДРЕСА_1
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_13 ,
обвинуваченого - ОСОБА_14 ,
захисника - адвоката ОСОБА_15 ,
установила:
Від прокурора ОСОБА_13 надійшло клопотання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_14 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без застави, яке обгрунтоване тим, що вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21.06.2017 ОСОБА_14 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК, і йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки. Оскільки обвинувачений, будучи обізнаним про апеляційний розгляд кримінального провадження, в судові засідання не з'являється, а ухвали про його привід не виконуються, що вказує на наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою, існування ризиків, передбачених п. 1, 4 ст. 177 КПК, а також достатніх підстав вважати, що він переховується від суду.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст поданого клопотання, доводи прокурора ОСОБА_13 , яка підтримала клопотання про застосування запобіжного заходу, доводи обвинуваченого ОСОБА_14 та його захисника ОСОБА_15 , які заперечили проти задоволення клопотання, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданого клопотання, колегія суддів вважає, що клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 405 КПК, апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31, а згідно ч. 2 ст. 331 цього Кодексу вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК.
Завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК), а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК).
Відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 6, 8 ст. 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, п. 4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років. При цьому, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Розглянувши клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу, колегія суддів, дотримавшись вимог ст. 176, 177, 183, 194 КПК, з'ясувавши і дослідивши всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, дійшла висновку про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК, і про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання цьому ризику.
Зокрема, вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21.06.2017 ОСОБА_14 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК (в ред. ЗУ № 2295-VI від 01.06.2010), і йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки.
Обґрунтованість цього обвинувачення на даний момент вже вирішена судом першої інстанції у межах своїх повноважень при ухваленні обвинувального вироку, тому на стадії застосування запобіжного заходу в суді апеляційної інстанції до початку апеляційного перегляду судового рішення по суті колегія суддів не уповноважена давати правову оцінку дослідженим доказам, і може з'ясовувати та досліджувати обставини тільки щодо наявності передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності і доцільності тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо), а ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, тобто «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (справа ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії», № 33977/96, від 26.07.2001).
У ході апеляційного розгляду встановлено наявність достатніх підстав вважати, що існує ризик переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК), на який вказує прокурор у своєму клопотанні та про який об'єктивно свідчить процесуальна поведінка обвинуваченого щодо неявки в судові засідання, призначені в приміщенні суду за місцем його проживання в режимі відеоконференції.
Так, з матеріалів кримінального провадження убачається, що в судове засідання обвинувачений не з'явився: 11.01.2023, 28.06.2023, 08.05.2024 та 24.10.2024 - без поважних причин; 26.04.2023 і 19.01.2024 - перебував на стаціонарному і на амбулаторному лікуванні. При цьому 24.10.2024 постановлена ухвала про привід обвинуваченого в судове засідання на 19.02.2025, але яка виконана не була через перебування останнього на стаціонарному лікуванні, а 26.03.2025 - на амбулаторному лікуванні.
16.04.2025 обвинувачений з'явився до суду за місцем свого проживання у визначений час, але через 15 хв. самовільно покинув приміщення суду та не повернувся, тим самим ухилившись від апеляційного суду.
Визнаючи поведінку щодо неявки до суду за станом здоров'я недобросовісною, колегія суддів враховує той факт, що обвинувачений кожного разу починав перебувати на лікуванні саме перед датою чергового судового засідання, хоч мав час для лікування поза межами апеляційного розгляду справи.
Відповідно визначеного в ст. 138 КПК переліку поважних причин неприбуття особи, пов'язаних із її хворобою, відноситься не просто факт перебування її на лікарняному, а тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад (п. 5), та інше захворювання, яке об'єктивно унеможливлює з'явлення особи на виклик (п. 8), але такої інформації стороною захисту надано не було.
Вказівка саме на такі обставини з огляду на положення ч. 4 ст. 405 та п. 5 і 8 ст. 138 КПК у їх взаємозв'язку і буде вважатися належним за змістом повідомленням про поважні причини неприбуття в судове засідання апеляційного суду учасника кримінального провадження, які пов'язані із його захворюванням.
У такому повідомленні має міститися конкретна інформація щодо об'єктивної неможливості з'явлення до суду з огляду на тяжкість захворювання або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням, що є необхідною передумовою обґрунтованості ухваленого судом рішення про відкладення апеляційного розгляду, а також запобігання зловживанням процесуальними правами та дотримання розумних строків кримінального провадження.
З наданих медичних довідок не вбачається, що причини неявки обвинуваченого до апеляційного суду були поважними та згідно ст. 138 КПК об'єктивно унеможливлювали його з'явлення на судові виклики.
Таким чином, тривале та систематичне уникнення обвинуваченого від явки до суду без поважних причин, подання медичних документів напередодні судових засідань та здебільшого ідентичних клопотань, а також відсутність ініціативи обвинуваченого щодо забезпечення своєї участі альтернативним шляхом (як приклад, за допомогою власних засобів відео зв'язку тощо) в розгляді провадження свідчить не про вчинення дій, спрямованих на реалізацію своїх прав, а про зневажливе ставлення до суду та вочевидь має ознаки зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду справи, що не відповідає завданню кримінального провадження та суперечить принципу добросовісності, який заборонений в процесуальній поведінці та спрямований виключно на перешкоджання судовому розгляду, що і свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК.
Також слід зважати на вимоги апеляційної скарги прокурора, в якій порушується питання про ухвалення апеляційним судом нового вироку із призначенням обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком 6 років. При цьому, хоч обвинувачений фактично і відбув призначене йому судом першої інстанції покарання, але колегія суддів враховує той факт, що ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 12.07.2018, якою вирок місцевого суду відносно ОСОБА_14 був залишений без змін, скасована Касаційним кримінальним судом Верховного Суду (постанова від 23.05.2019) у зв'язку із безпідставним залишенням без задоволення апеляційної скарги прокурора в частині вимог щодо м'якості покарання і такі вказівки суду касаційної інстанції є обов'язковими для апеляційного суду (ч. 2 ст. 439 КПК), тому заперечення сторони захисту з цього приводу не можуть бути прийняті до уваги.
Що стосується доводів сторони захисту про те, що обвинувачений є фізичною особою-підприємцем та займається сільськогосподарською діяльністю, то ці обставини жодним чином не спростовують вказаних висновків та не перешкоджають застосуванню запобіжного заходу у виді триманні під вартою.
Встановивши існування ризику переховування обвинуваченим від суду, колегія суддів вважає недоведеним заявлений прокурором ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки жодного конкретного факту або доказу, який би підтверджував наміри ОСОБА_14 перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, не надано.
Враховуючи високу ступінь ймовірності реалізації встановленого ризику, а також зважаючи на системне перешкоджання обвинуваченим кримінальному провадженню та необхідність забезпечення швидкого, повного і неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що в цьому випадку, публічний інтерес виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, а тому вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та застосувати до ОСОБА_14 запобіжний захід у виді тримання під вартою, який буде співмірним, з огляду на неможливість забезпечити розгляд кримінального провадження іншим, менш суворим запобіжним заходом, оскільки постійне нехтуванню обов'язку з'явлення до суду дає підстави вважати, що така поведінка обвинуваченого не зазнає змін і в майбутньому.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК, колегія суддів не вважає необхідним визначати розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_14 визнаний винуватим у вчиненні злочину із застосування насильства (ч. 2 ст. 153 КК в ред. ЗУ № 2295-VI від 01.06.2010).
Керуючись ст. 176-178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 331, 405 КПК України, -
постановила:
Клопотання прокурора Кобеляцького відділу Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_13 про застосування запобіжного заходу задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_16 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 19.07.2025 включно без визначення розміру застави.
Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Кобеляцького відділу Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_13 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4