Справа № 126/1866/24
Провадження № 22-ц/801/1149/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Хмель Р. В.
Доповідач:Матківська М. В.
26 травня 2025 рокуСправа № 126/1866/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 04 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішення ухвалив суддя Хмель Р. В.
Рішення ухвалено у відсутності сторін у м. Бершадь
Повний текст рішення складено 04 березня 2025 року,
Встановив:
У липні 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по кредитному договору в розмірі 58 350,00 грн. та понесені судові витрати 2147,20 грн. судового збору.
Свої позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» мотивувало тим, 14 березня 2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1170 - 9049.
Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» взяло на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 15 000,00 грн.; строк кредитування 300 днів; базовий період 14 днів, знижена % ставка 2,50 % в день, стандартна % ставка 3,00 % в день.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому в договорі.
Відповідач свої зобов'язання по договору не виконав, не повернув в повному обсязі банку грошові кошти для погашення заборгованості. У зв'язку з цим виникла заборгованість, яка станом на 13 червня 2024 року становить 129 150,00 грн., що складається із простроченої заборгованості за кредитом - 15 000,00 грн., простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 114 150,00 грн.
Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг «ТОВ Кредит Фінанс», а саме: часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованим процентами в сумі 70 800,00 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 58 350,00 грн.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 04 березня 2025 року позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1170-9049 від 14 березня 2023 року, в розмірі 58 350,00 грн., з яких:
- прострочена заборгованість за кредитом - 15 000,00 грн.;
- прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 43 350,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та винести нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що судом першої інстанції залишена поза увагою та обставина, що кредитний договір не підписаний відповідачем, оскільки докази того, що відповідач отримував одноразовий ідентифікатор шляхом направлення позивачем СМС-повідомлення з одноразовим ідентифікатором відсутні. Отже, позивач не надав суду достатніх та допустимих доказів того, що саме відповідач погодив усі істотні умови вказаного договору.
Також зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, первинні бухгалтерські документи, які могли б підтвердити факт одержання коштів, та перевірити розмір заборгованості, у випадку її наявності. Розрахунок заборгованості, на які посилається позивач, не підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які зазначені в позові, а отже не є належним доказом існування боргу. Крім цього вважає, що розрахунок заборгованості не є достатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки він є внутрішнім документом установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк та правильність нарахування відсотків позивачем.
Крім того, посилаючись на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», скаржник зазначила, що нарахований позивачем розмір відсотків є явно неспівмірним з сумою основного боргу, порушує принципи добросовісності та розумності, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за кредитом, нарахованих внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань задоволенню не підлягають.
Вважає, що оскільки позовна заява не містить відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, то вона подана з порушенням норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованою та передчасною.
Позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом встановлено, що 14 березня 2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (https://creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1170-9049. Даний договір, разом з правилами відкриття кредитної лінії, підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А2712 (а. с. 26-31).
Даний кредитний договір разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений. Кредитний договір, у відповідності до норм ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів у розмірі 15 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а останній зобов'язався повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором (п. 2.2 договору про відкриття кредитної лінії).
Згідно з п. 4.2 договору про відкриття кредитної лінії, кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Кредит вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений позичальником при оформленні кредиту.
Плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом. Тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована. Сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного базового періоду (14 календарних днів). Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартною - 3,0 % за кожен день користування кредитом (п. 4 договору про відкриття кредитної лінії).
Відповідно до п. 4.8 договору про відкриття кредитної лінії, строк кредитування - 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту 07 січня 2024 року.
Згідно п. 8.5 договору у разі прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитом на строк понад один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом до настання дати закінчення строку кредитування, визначеного п. 4.8 даного договору.
Згідно з довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту № 1170-9049 від 14 березня 2023 року видача кредитних коштів здійснювалася за допомогою системи LIQPAY, платіж № 2245275139 від 14 березня 2023 року у сумі 15 000,00 грн. на номер платіжної карти НОМЕР_1 з призначенням платежу: "видача кредитних коштів за договором № 1170-9049 від 14.03.2023" (а. с. 9).
Згідно листа АТ КБ «ПриватБанк» перерахування коштів через підсистему LIQPAY на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року відбулось по різним платежам, у тому числі платіж ID 2245275139; дата видачі 14 березня 2023 року; сума 15 000,00 грн.; номер договору 1170-9049; номер карти НОМЕР_1 (а. с. 32-38).
Відповідно до змісту довідки про укладений договір, щодо видачі кредиту № 1170-9049 від 13 червня 2023 року загальна заборгованість станом на 13 червня 2024 року склала 129 150,00 грн., з яких основний борг 15 000,00 грн., залишок відсотків 114 150,00 грн. (а. с. 10-13).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю та не виконав в повному обсязі інші свої грошові зобов'язання. А тому оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд прийшов до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає стягненню заборгованість по кредиту на загальну суму 58 350,00 грн.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Із матеріалів справи вбачається, що договір № 1170-9049 від 14 березня 2023 року про відкриття кредитної лінії укладений між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.ua). Цей договір разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений, про що свідчить підписаний паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит)(а. с. 26-31). Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор НОМЕР_2 для підписання кредитного договору № 1170-9049 від 14 березня 2023 року, підтвердження ознайомлення з Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспорт споживчого кредиту (а. с. 15-23).
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
Отже, наведене свідчить, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги, щодо неукладення кредитного договору відповідачем судом відхиляються.
Доводи відповідача про те, що надана позивачем виписка та розрахунок заборгованості за кредитом є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом розміру грошових вимог позивача до відповідача, апеляційний суд вважає безпідставними, адже вони не підтверджуються будь-якими належними та допустимим доказами. Зазначені доводи є лише суб'єктивною думкою відповідача, яка лише свідчить про його незгоду із нарахованою сумою заборгованості, разом з цим, будь-яких інших розрахунків заборгованості ОСОБА_1 не долучив до матеріалів справи.
Посилання відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні докази перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, а також первинні бухгалтерські документи, які могли б підтвердити факт одержання коштів, а також перевірити розмір заборгованості у випадку її наявності, з урахуванням правовідносин, що виникли між сторонами є хибними, а тому апеляційним судом відхиляються.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви додано довідку ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту № 1170-9049 від 14 березня 2023 року (а. с. 9), перерахування яких підтверджується копією листа АТ КБ «ПриватБанк» від 14 липня 2023 року (а. с. 32-38).
При цьому, в матеріалах справи є відповідна довідка, яка підтверджує заборгованість ОСОБА_1 по кредиту на загальну суму 129 150,00 грн., з яких основний борг 15 000,00 грн., залишок відсотків 114 150,00 грн. (а. с. 10-13).
Отже, надання первинних бухгалтерських документів для встановлення обставин у справі не є обов'язковим з урахуванням того, що позивач не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, та відповідно надати будь-які документи з рахунку ОСОБА_1 є неможливим.
Крім того, судом враховується, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).
Позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», з урахуванням перерахування коштів на банківську карту № НОМЕР_1 банком-емітентом якої є АТ КБ «Приватбанк», не володіє та не може володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки товариство не є банком та здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема безготівковий переказ коштів без відкриття банківських рахунків.
Натомість товариство надало усі наявні докази, що підтверджують факт перерахування коштів на банківську картку № НОМЕР_1 зазначену позичальником при укладенні договору № 1170-9049 від 14 березня 2023 року.
Крім того, відповідно до основних засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України), обов'язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач.
Разом з тим, заперечуючи факт отримання грошових коштів за кредитним договором № 1170-9049 від 14 березня 2023 року, відповідачем ОСОБА_1 не надано виписки по його особовому рахунку, доступ до якої він має, як клієнт банку-емітенту банківської карти АТ КБ «Приватбанк», чи довідки про відсутність у нього банківської карти № НОМЕР_1 на момент укладення договору та здійснення перерахувань коштів.
Колегія суддів вважає, що така поведінка відповідача не відповідає ознакам чесності, відкритості й поваги до інших учасників судового процесу та суду, вона не направлена на сприяння суду в своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, справедливому вирішенні спору, а має на меті уникнення виконання зобов'язання перед позивачем.
З досліджених матеріалів справи вбачається, що умови кредитного договору № 1170-9049 від 14 березня 2023 року про відкриття кредитної лінії укладеного між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 , не можна вважати несправедливими, про що зазначає відповідач в апеляційній скарзі, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.
Крім того, проценти за користування кредитом визначено згідно положень ст. ст. 1048, 1056-1 ЦК України, відповідно такі не є компенсацією за невиконання зобов'язань за договором в розумінні вище вказаного положення закону.
Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи відповідача про порушення положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Доводи апеляційної скарги цього не спростовують.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. А тому, враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливими, натомість ОСОБА_1 погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.
Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, та доводи приведені в апеляційній скарзі цього не спростовують.
Встановлені у даній справі обставини у сукупності свідчать про безпідставність доводів апеляційної скарги, щодо неспіврозмірності суми кредиту нарахованим відсоткам, чи вчинення будь-яких недобросовісних дій з боку позивача спрямованих на укладення договору позики на вкрай невигідних для позичальника умовах.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач передчасно подав позов, не звернувшись з досудовою вимогою щодо дострокового погашення суми заборгованості, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
За змістом статей 526, 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок відповідно до умов договору, тобто, як особа, яка порушила права або законні інтереси іншого суб'єкта - кредитора, зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду із відповідним позовом.
Враховуючи, що вимоги кредитора та взяті позичальником зобов'язання за кредитним договором, у добровільному порядку не виконані на час ухвалення судом рішення, а також частину другу статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Тому непред'явлення повідомлення (вимоги) про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту, чи в разі її направлення: до встановленої дати дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, або до закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення, саме по собі не є необхідною умовою подальшого задоволення позову.
Таким чином, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Не направлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - виконати боржником обов'язок з дострокового повернення кредиту.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 04 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіЮ. Б. Войтко
В. В. Сопрун