Справа № 607/4352/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/131/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
23 травня 2025 р.
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі, в режимі відеоконференцзв'язку, матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024140140000215 від 06 серпня 2024 року, за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Тернополі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_9 , погоджене прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та застосовано до підозрюваного
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Трибухівці Бучацького району Тернопільської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, розлученого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , понтонера другого понтонного відділення другого понтонного взводу сьомої понтонної роти четвертого понтонно-мостового батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата, раніше не судимого,
запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 08 год. 35 хв. 30 червня 2025 р.
Одночасно визначено заставу 20 (двадцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Як слідує з матеріалів провадження, четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Тернополі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024140140000215 від 06.08.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України.
Під час здійснення досудового розслідування встановлено, що 28.12.2023 відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» громадянина ОСОБА_7 призвано на військову службу під час мобілізації.
Так, 28.12.2023 солдат ОСОБА_7 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначений на посаду понтонера другого понтонного відділення другого понтонного взводу першої понтонної роти четвертого понтонно-мостового батальйону вказаної військової частини.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було введено воєнний стан на всій території України, який триває до теперішнього часу.
Солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю й гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення товаришів по службі, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства. Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності військовій присязі.
Натомість солдат ОСОБА_7 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України, став на шлях вчинення злочину (кримінального правопорушення) проти встановленого порядку несення військової служби, за таких обставин.
08.07.2024 о 05 год. 00 хв. солдат ОСОБА_7 без поважних причин з метою тимчасового ухилення від військової служби у розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув.
У період з 05 год. 00 хв. 08.07.2024 до 13 год. 00 хв. 22.07.2024 військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_7 перебував поза межами розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та свої службові обов'язки не виконував, проводячи час на власний розсуд.
22.07.2024 о 13 год. 00 хв. солдат ОСОБА_7 прибув до розташування військової частини НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов'язків.
Крім цього, 03.10.2024 солдат ОСОБА_7 вибув на лікування у Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, однак після завершення лікування на службу у розташування військової частини НОМЕР_1 не повернувся.
Так, 14.10.2024 о 08 год. 30 хв. солдат ОСОБА_7 без поважних причин з метою тимчасового ухилення від військової служби у розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув.
У період з 08 год. 30 хв. 14.10.2024 по теперішній час військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_7 перебуває поза межами розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та свої службові обов'язки не виконує, проводячи час на власний розсуд.
Таким чином солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимог ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, з метою тимчасового ухилення від військової служби, вчасно на службу до розташування військової частини НОМЕР_1 , що за адресою: АДРЕСА_2 , без поважних причин о 05 год. 00 хв. 08.07.2024 не з'явився та в подальшому, проводячи час на власний розсуд, о 13 год. 00 хв. 22.07.2024 прибув до розташування військової частини НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов'язків, чим вчинив нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Також ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимог ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, з метою тимчасового ухилення від військової служби, вчасно на службу до розташування військової частини НОМЕР_1 , що за адресою: АДРЕСА_2 , без поважних причин о 8 год. 30 хв. 14.10.2024 повторно не з'явився та по даний час до виконання службових обов'язків за посадою не повернувся, чим вчинив нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
26.02.2025 у даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України.
03.03.2025 досудове розслідування у кримінальному провадженні зупинене, а підозрюваний оголошений в розшук.
03.03.2025 ухвалою слідчої судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області наданий дозвіл на затримання ОСОБА_7 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
07.05.2025 відновлене досудове розслідування у кримінальному провадженні.
07.05.2025 о 08 год. 35 хв. ОСОБА_7 затриманий на підставі ухвали слідчої судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.03.2025.
В апеляційній скарзі захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 вважає дану ухвалу слідчого судді необґрунтованою та незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в даному кримінальному провадженні відсутня необхідність застосовувати запобіжний захід в цілому, виходячи з недоведеності існування ризиків, які виправдовують застосування запобіжного заходу.
Вказує на те, що слідчим суддею не було обґрунтовано в чому полягають ризики, передбачені ст.177 КПК України, що є порушенням вимог статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах “Клішин проти України» та “Белеветський проти Росії»).
Також посилається на відсутність доказів, які б підтверджували наявність ризиків, зокрема: переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Вважає, що при постановленні ухвали слідчим суддею не враховано:
- стан здоров'я підозрюваного, який унеможливлює його перебування в умовах тримання під вартою;
- міцні соціальні зв'язки, оскільки ОСОБА_7 здійснює догляд за матір'ю похилого віку;
- репутацію підозрюваного, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання.
Додатково зазначає, що застосування виключно тримання під вартою до військовослужбовців за ч.8 ст.176 КПК України в умовах воєнного стану не може бути автоматичним і має враховувати індивідуальні обставини справи.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2025 року про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання старшого слідчого четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Тернополі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_9 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 .
Одночасно просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки повний текст ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду було складено 12 травня 2025 року.
Заслухавши суддю-доповідача; підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану захисником апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просять скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді місцевого суду та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 ; прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги захисника підозрюваного; дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у її задоволенні слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Як вбачається з матеріалів провадження, повний текст ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2025 року, постановлено 12 травня 2025 року за відсутності учасників провадження.
За змістом ч. 1 ст. 117 КПК строк виконання процесуальних дій може бути поновлений в тому випадку, якщо його пропущено з поважних причин.
Поважними причинами є ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.
Такими поважними причинами може бути необізнаність заінтересованих осіб про мотиви прийнятого слідчим суддею рішення, що є підставою для поновлення строку апеляційного оскарження за відповідним клопотанням в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК.
В матеріалах провадження відсутні відомості про ознайомлення підозрюваним ОСОБА_7 чи його захисника, у визначений на апеляційне оскарження строк, із змістом судового рішення, ухваленого 07 травня 2025 року.
Апеляційна скарга подана захисником 19 травня 2025 року.
За таких обставин, колегія судді вважає, що строк на апеляційне оскарження апелянтом пропущено з поважних причин і тому слід його поновити.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до положень ст.ст. 177, 178 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудового розслідування та або суду; знищити або сховати будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
Виходячи з положень ч.1 ст.199 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу і на які вказує слідчий, прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Також, суд повинен враховувати, що відповідно до ч.3 ст.176, ч.1 ст.183 КПК України найбільш суворим запобіжним заходом є тримання під вартою, який є винятковим та застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Виходячи з аналізу матеріалів кримінального провадження та клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що обрання підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає його особі, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені у клопотанні слідчого обставини, які підтверджуються доданими до нього документами, що були предметом дослідження суду, з достатньою повнотою свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Окрім того, згідно рішення ЄСПЛ у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Аналіз матеріалів кримінального провадження та безпосередньо оскаржуваного апелянтом рішення місцевого суду, дає підстави колегії суддів для висновку, що на даній стадії кримінального провадження при вирішенні питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу, стандарт доказування «обґрунтована підозра» дотримано як слідчим, який звернувся до суду з відповідним клопотання, так і слідчим суддею, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_7 .
Слідчий суддя місцевого суду дійшла правильного висновку, що застосування на даній стадії більш м'яких запобіжних заходів не є можливим, так як вони не зможуть запобігти ризикам передбаченим ст.177 КПК України, зокрема ризику переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у цьому є кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Кожен з цих ризиків слідчим суддею належним чином досліджено та відповідно аргументовано у судовому рішенні.
На думку колегії суддів, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, судом першої інстанції у повній мірі та у визначеному законом порядку враховано особу підозрюваного, його соціальні зв'язки, а також всі обставини справи, з якими закон пов'язує вирішення такого питання.
Задовольняючи вказане клопотання слідчого, слідчий суддя, встановивши наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, врахувавши вагомість наданих доказів про вчинення підозрюваним злочину, особу підозрюваного, його спосіб життя, дійшов обґрунтованого висновку, що відносно підозрюваного слід обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки саме такий запобіжний захід забезпечить виконання підозрюваним ОСОБА_7 процесуальних обов'язків та попередить вчинення ним дій, передбачених п. п. 1,3,4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Враховуючи викладене, слідчий суддя прийшов до правильного висновку, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить можливість запобігання ризикам, зазначеним в ч. 1 ст. 177 КПК України.
Твердження захисника про відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України колегія суддів вважає непереконливими, оскільки судом першої інстанції наведено аналіз ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, а також враховано тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим і використано стандарт доказування “обґрунтованої ймовірності», згідно з яким інші більш м'які запобіжні заходи, ніж окреслені слідчим та прокурором по відношенню до обвинуваченого, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Апеляційний суд враховує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Також колегія суддів приймає до уваги, що згідно практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тому, мотиви наведені в ухвалі слідчого судді щодо тяжкості покарання, яке загрожує підозрюваному у випадку визнання його винним у вчиненні злочинів, як одну з підстав застосування запобіжного заходу, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.
Також, слідчим суддею правомірно враховано і те, що згідно з ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, є особою молодого віку, перебування на його утриманні родичів, апеляційний суд, з урахуванням наведеного вище, відхиляє як такі, що жодним чином не впливають на висновки суду першої інстанції про необхідність обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а відтак і не дають підстав для зміни чи скасування підозрюваному запобіжного заходу.
Також в апеляційній скарзі сторона захисту вказує на те, що у ОСОБА_7 незадовільний стан здоров'я, що, на думку захисту, дає підстави для скасування ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу.
Так, згідно ст.ст.3,49 Конституції України, ст.6 Основ законодавства про охорону здоров'я кожний громадянин України має право на охорону здоров'я. Відповідно до ст.ст. 7,11 Закону України “Про попереднє ув'язнення» в місцях попереднього ув'язнення відповідно до законодавства про охорону здоров'я організуються і проводяться медичний огляд осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, їх медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота.
Отже, у випадку захворювання чи погіршення стану здоров'я підозрюваного, йому буде забезпечена відповідна медична допомога, а отже такий довід апелянтів не є підставою для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та скасування по суті правильного судового рішення. Також, сама по собі наявність у особи хронічного захворювання не може бути свідченням неможливості перебування особи в умовах установи слідчого ізолятора.
Колегія суддів також бере до уваги і те, що доказів, які б підтверджували факт наявності в підозрюваного ОСОБА_7 таких захворювань, що виключають тримання його під вартою, у ході апеляційного розгляду не встановлено і таких стороною захисту не надано.
На противагу доводам захисника, апеляційний суд зазначає, що ухвала слідчого судді не суперечить вимогам міжнародних стандартів захисту прав людини, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого у відповідності до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України, врахувавши конкретні обставини кримінального провадження, також дійшов правильного висновку щодо можливості визначення підозрюваному ОСОБА_7 , як альтернативного запобіжного заходу, застави в сумі 60 560 грн., яка достатньою мірою, у разі внесення застави, гарантуватиме виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
При цьому, розмір застави визначений в межах, передбачених п. 2) ч. 5 ст. 182 КПК України та є фактично мінімальним.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді є непереконливі, оскільки слідчий суддя при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою належним чином дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування даного виду запобіжного заходу.
Порушень вимог КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2025 року про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_7 законною та обґрунтованою і підстав для її скасування, про що ставить питання в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 , не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити адвокату ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2025 року про обрання запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді