Дата документу 26.05.2025 Справа № 334/3119/23
Єдиний унікальний № 334/3119/23 Головуючий у 1-й інстанції: Антоненко М.В.
Провадження № 22-ц/807/914/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
26 травня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Трофимової Д.А.
суддів: Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Трачук Наталії Іванівни на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення неустойки та 3 відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов'язання,
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення неустойки та трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов'язання задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 46 812 грн. 02 коп., що складаються з індексу інфляції у розмірі 41 517 грн. 54 коп. та 3% річних у розмірі 5 294 грн. 48 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 11 073 грн. 60 коп., що складаються з судового збору у розмірі 1 073 грн. 60 коп та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2024 року заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення неустойки та 3 відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов'язання задоволено.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.10.2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення неустойки та 3 відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов'язання скасовано.
Постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2024 року здійснено перехід з розгляду цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення неустойки та 3 відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов'язання в порядку спрощеного провадження, на розгляд справи за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення неустойки та 3 відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов'язання передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Не погоджуючись із ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2025 року, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Трачук Н.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу, відмовити у задоволенні клопотання.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ч. 2 ст. 31 ЦПК України передбачено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.
Позов було подано до Ленінського районного суду м. Запоріжжя 25 квітня 2023 року, 26 квітня 2023 року до суду надійшов Витяг з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, відповідно до якого місце проживання відповідача було встановлене у Жовтневому (Олександрівському) районі м. Запоріжжя, тому справу ухвалою суду від 23.04.2023 року було передано за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
24.10.2023 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя ухвалено заочне рішення у цивільній справі № 334/3119/23, а 23.11.2023 року до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 334/3119/23.
Звертає увагу, що у період часу з 23.11.2023 року по теперішній час, а це більше року, відповідач різними способами затягував розгляд справи по суті, не з'явився до жодного судового засідання, не надав відзив, не подав свій контррозрахунок, не скористався правом прийняти участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, тобто, поведінка відповідача свідчить про свідоме затягування розгляду справи.
І подання клопотання про передачу справи за підсудністю також має такий характер - свідомо затягнути розгляд справи, бо в провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває інша цивільна справа № 361/5386/22 до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, які він вчинив з метою уникнути виконання зобов'язання за рішенням суду по справі № 333/4464/14-ц, у межах якого судом забезпечено позов накладанням арешту на спірне майно. Розгляд справи знаходиться та стадії судового розгляду, тому відповідач намагається максимально затягувати розгляд цієї справи, з тією ж метою, уникнути виконання судового рішення, відчуживши майно повторно.
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України), але не у цьому випадку, бо зміна підсудності відбулася вже під час судового розгляду і таку праву позицію також висловив ВС у Постанові від 21 лютого 2020 року справа № 643/9245/18, провадження № 61-16732св19.
Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За правилами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про передачу справи на розгляд іншого суду (п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення - 26.05.2025 року.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що за територіальною підсудністю відноситься до юрисдикції Печерського районного суду м. Київ. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16.08.2024р. було здійснено перехід з порядку спрощеного провадження, на розгляд справи за правилами загального позовного провадження та змінено засідання з розгляду справи по суті на підготовче судове засідання. Враховуючи, що розгляд справи розпочався зі стадії відкриття провадження у справі та справа не розглядається по суті, а також те, що зареєстроване місце проживання відповідача знаходиться на території Печерського району м. Києва, вищевказана справа не підсудна Жовтневому районному суду м. Запоріжжя і підлягає передачі на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.
Апеляційний суд не погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
За положеннями ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).
Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначається статтями 26-30 ЦПК України.
За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Виняток із вказаного правила становить альтернативна підсудність (ст. 28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як вбачається з матеріалів справи,у квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з вищевказаним позовом, зазначивши місцем проживання відповідача ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 (а.с. 2-6).
Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, який сформований станом на 26.04.2023, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 18).
У зв'язку з чим, ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2023 року матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення неустойки та 3 відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов'язання були передані за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (а.с. 21).
Отже, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення неустойки та 3 відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов'язання подано до суду 25 квітня 2023 року та, станом на цей час, відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що за адміністративно-територіальним розподілом відноситься до Олександрівського району міста Запоріжжя Запорізької області та цей спір підсудний Олександрівському районному суду м. Запоріжжя.
Згідно витягу з реєстру територіальної громади (відомості про особу надані з відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби на підставі відомостей, отриманих від Київської територіальної громади), ОСОБА_2 з 26.06.2023 року має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 66).
Та обставина, що відповідач ОСОБА_2 змінив своє зареєстроване місце проживання у червні 2023 року правового значення у даному випадку не має, оскільки, згідно ч. 2 ст. 31 ЦПК України, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.
Крім іншого, колегія суддів зауважує, що з огляду на положеннями частини першої статті 32 ЦПК України, застосування судом першої інстанції ч. 1 ст. 31 ЦПК України можливе лише один раз в одній справі.
Отже, оскільки суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя ухвалою від 27.04.2023 року вже передав цю справу на розгляд до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, то її повторна передача на розгляд іншому суду на підставі положень частини першої статті 31 ЦПК України не допускається.
Аналогічні висновки наведено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 203/2372/18 (провадження № 61-5339св19).
Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про передачу справи за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому апеляційним судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трачук Наталії Іванівни задовольнити.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2025 року у цій справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 26 травня 2025 року.
Головуюча: Д.А. Трофимова
Судді: І.В. Кочеткова
С.В. Кухар