Справа № 491/258/25
Провадження № 3/491/143/25
іменем України
26 травня 2025 року м. Ананьїв
Суддя Ананьївського районного суду Одеської області Желясков Олег Олександрович, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Сектору поліцейської діяльності № 1 відділу поліції № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 21 листопада 1996 року Балтським РВ УМВС України в Одеській області; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; не працює, відповідно до витягу з ІКС «ІПНП», доданого до протоколу,протягом року до адміністративної відповідальності не притягувалась,
26 березня 2025 року працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 611609 відносно ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП.
Згідно вказаного протоколу 08 січня 2025 року о 08 годині 00 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 громадянка ОСОБА_1 вчинила бійку з ОСОБА_2 та ображала її грубою нецензурною лайкою, вчинивши дрібне хуліганство.
Частиною другою статті 268 КУпАП встановлено, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 173 КУпАП присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є обов'язковою.
30 квітня 2025 року, на дату визначену судом, ОСОБА_1 до суду не прибула, причини неприбуття не повідомила. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином у відповідності до вимог статті 277-2 КУпАП. Це підтверджується поштовим конвертом з вкладенням, який повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.21).
У зв'язку з неявкою ОСОБА_1 , враховуючи вимоги частини другої статті 268 КУпАП, судом було винесено постанову про привід останньої у судове засідання на 15 травня 2025 року, однак вказана постанова суду виконана не була, ОСОБА_1 у судове засідання не прибула. Згідно рапорту співробітника Сектору поліцейської діяльності № 1 відділу поліції № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області Димовська Н.В. за місцем свого проживання була відсутня, тому здійснити її привід у судове засідання не представилось можливим (а.с.25).
15 травня 2025 року судом було винесено постанову про повторний привід ОСОБА_1 у судове засідання на 26 травня 2025 року, однак вказана постанова суду виконана не була, ОСОБА_1 у судове засідання не прибула. При цьому пояснень про причини невиконання постанови суду про привід Сектором поліцейської діяльності № 1 відділу поліції № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області суду не були надані.
Судом було застосовано усіх доступних процесуальних способів забезпечення прибуття ОСОБА_1 у судове засідання, надання можливості надати суду свої міркування, доводи або заперечення, забезпечення захисту інтересів ОСОБА_1 та її доступ до суду.
Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи у відсутність особи, суд бере до уваги те, що ОСОБА_1 достеменно відомо про складення відносно неї 26 березня 2025 року протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 173 КУпАП (а.с.4), та вона ознайомлена з датою та місцем його розгляду, оскільки відомості про це містяться у відповідній графі протоколу, з яким ОСОБА_1 ознайомлена під особистий підпис та копію якого отримала.
Крім того, відомості про дати та час судових засідань знаходяться у вільному доступі та з ними можливо ознайомитись на офіційному вебпорталі судової влади в мережі Інтернет за вебадресою: http://court.gov.ua/sud1501/gromadyanam/csz.
Станом на 26 травня 2025 року від ОСОБА_1 будь-яких заяв або клопотань, в тому числі про відкладення розгляду справи, не надходило.
Враховуючи викладене, той факт, що ОСОБА_1 зі свого боку не вжила заходів для явки до суду, не подала письмових заперечень проти протоколу, суд вважає, що наведена поведінка учасника процесу є такою, що направлена на затягування розгляду справи з метою спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого статтею 38 КУпАП.
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію, з якою відкладення розгляду має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Аналогічну позицію було висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» та «Карнаушенко проти України».
Суд також враховує позицію Верховного Суду, яка міститься в пункті 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18, де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Основною умовою відкладення розгляду справи є - не відсутність у судовому засіданні сторони по справі, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Подальше відкладення розгляду справи нівелюватиме завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП). Розгляд справи у розумні строки, з одного боку, забезпечує можливість своєчасного відновлення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у випадку необґрунтованості та безпідставності провадження у справі стосовно неї, а з іншого - своєчасне вжиття заходів, спрямованих на запобігання іншим правопорушенням, у випадку наявності підстав застосування адміністративного стягнення з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття (стаття 23 КУпАП). У будь-якому випадку відповідні дії мають бути вчинені своєчасно, з метою недопущення негативних наслідків, пов'язаних із тривалим розглядом справи та не вирішенням її по суті.
Отже, беручи до уваги, що ОСОБА_1 , була повідомлена про факт розгляду щодо неї справи про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП, враховуючи застосування судом усіх доступним процесуальних способів забезпечення прибуття ОСОБА_1 у судове засідання, надання можливості надати суду свої міркування, доводи або заперечення, забезпечення захисту інтересів ОСОБА_1 та її доступ до суду, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 , що з урахуванням дійсних обставин справи, не є порушенням прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, гарантованих статтею 268 КУпАП.
Дослідивши відомості, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення і доданих до нього матеріалах, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, вирішуючи справу, суд доходить наступного висновку.
Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
За приписами статті 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно вимог статті 256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення, зазначаються, зокрема, суть адміністративного правопорушення та нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актах, якими передбачено відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.
Відповідно до вимог статтей 245, 251, 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Так, обставини правопорушення повинні бути викладені в протоколі конкретно, з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення.
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 611609 при викладенні суті вчиненого адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, у рядку «склад адміністративного правопорушення» зазначено «08 січня 2025 року о 08 годині 00 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 громадянка ОСОБА_1 вчинила бійку з ОСОБА_2 та ображала її грубою нецензурною лайкою, вчинивши дрібне хуліганство.».
Диспозиція статті 173 КУпАП передбачає відповідальність за дрібне хуліганство, тобто нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Об'єктом правопорушень, передбачених ст. 173 КУпАП, є суспільні відносини у сфері громадського порядку. Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій. Відмінною особливістю дрібного хуліганства від хуліганства, що наказується в кримінальному порядку, є те, що воно не має характеру грубого порушення громадського порядку, яке причиняє суттєву шкоду суспільним відносинам, правовим та законним інтересам громадян. Дрібне хуліганство необхідно відрізняти від таких схожих дій, як самоправство, приниження гідності, нанесення побоїв, або інших проступків, які мають наслідком адміністративну відповідальність (поява у нетверезому стані у громадських місцях, порушення правил руху і т. ін.).
Об'єктивна сторона даного правопорушення полягає у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому ставленні до громадян та інших діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Найбільш розповсюдженою формою дрібного хуліганства є нецензурна лайка у громадських місцях, під якою необхідно розуміти найбільш цинічні лайки, що належать, як правило, до сфери статевих відносин, непристойні висловлювання, один із найогидніших різновидів словесної брутальності. Іншою формою цього правопорушення є образливе ставлення до громадян, під яким необхідно розуміти докучливу поведінку, пов'язану з образливими діями, що зневажають честь і гідність людини та утискають будь-чию волю, до того ж у грубій розв'язній манері. Це може бути: хапання за одяг, насильницьке утримання за руки, демонстративне зривання головного убору, вимога дати цигарку або пускання в обличчя диму від неї, непристойна пропозиція дівчині та інші подібні дії. Для всіх цих випадків характерним є ігнорування волі та бажання оточення, прагнення нав'язати свою волю, а точніше свавілля. Конкретні прояви цього правопорушення надзвичайно різноманітні. Таке розмаїття законодавець визначив терміном «інші подібні дії», до яких необхідно віднести: насильницьке вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, які слідкують за порядком; безпідставне порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лихослів'я по телефону; співання непристойних пісень; вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів; ґвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян у нічний час; справляння природних потреб у не відведених для цього місцях; поява у громадському місці в оголеному вигляді; самовільна без потреби зупинка комунального транспорту; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; неправдиве повідомлення про смерть родичів, знайомих, якщо це не призвело до тяжких наслідків; грубе порушення черг, яке супроводжується ображанням громадян та проявленням неповаги до них; знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна у незначних розмірах тощо.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є місце його скоєння, а саме - громадське місце, яке дістало законодавче визначення як частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, зокрема під'їзди, а також підземні переходи, стадіони.
Суб'єктивна сторона даного правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього. Елементом суб'єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.
Не доведення або відсутність в діянні конкретної особи будь-якого з цих елементів, виключає склад відповідного правопорушення, а значить і адміністративну відповідальність за вчинення такого діяння.
Верховний Суд України в постанові N 5-17кс12 від 04 жовтня 2012 року надав висновок, згідно з яким хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об'єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим. Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Спонуки вчинити такі дії можуть бути різні.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року N 10 «Про судову практику у справах про хуліганство», зазначено, що суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним караних дій. Як хуліганство дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства. Головним критерієм розмежування хуліганства від інших діянь є відсутність мотиву на вчинення хуліганських дій.
Втім, у цій справі протокол про адміністративне правопорушення, який є доказом, що офіційно засвідчує факт вчинення неправомірних дій, не містить даних про те, що ОСОБА_1 своїми діями порушила громадський порядок і спокій громадян. Немає їх і в матеріалах справи та не встановлено в ході перевірки й дослідження обставин.
Аналіз досліджених доказів в їх сукупності та встановлених фактичних в даному конкретному випадку обставин дають суду підстави дійти висновку, що з урахуванням їх характеру, мотивів і причину їх виникнення, дії ОСОБА_1 не були направленні на порушення громадського порядку і спокою громадян.
Будь-яких інших, належних та переконливих доказів вчинення ОСОБА_1 08 січня 2025 року адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, суду не надано.
Суд звертає увагу, що фабула протоколу про адміністративне правопорушення не відображає, що місце його скоєння є саме громадським місцем.
З наявних в матеріалах адміністративної справи постанови про закриття кримінального провадження від 27 лютого 2025 року (а.с.7-10), протоколу допиту потерпілого ОСОБА_2 від 08 січня 2025 року (а.с.14-15) та протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 11 січня 2025 року (а.с.16-17) вбачається, що правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 , відбувалось за адресою: АДРЕСА_2 , за якою проживає свідок ОСОБА_3 (сестра потерпілої ОСОБА_2 ) безпосередньо в самому будинку.
Вищевикладене свідчить про не дотримання відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Тому суд приходить до висновку, що докази, надані на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, викликають розумні сумніви, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а також докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту».
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій за які передбачена адміністративна відповідальність та його невід'ємні складові частини повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути доведені сукупністю належних та допустимих доказів.
В рішенні від 09 грудня 2010 року справі (Заява № 20792/05) «Жупнік проти України» Європейський суд з прав людини зазначив (пункт 37 рішення) суд зазначає, що межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження. У цьому зв'язку необхідно зазначити, що підпункт «а» пункту 3 статті 6 Конвенції не накладає жодних формальних вимог щодо способу, у який обвинувачений має бути проінформований про характер і причини висунутих щодо нього обвинувачень. Суд також зазначає, що підпункти «a» і «b» пункту 3 статті 6 Конвенції взаємопов'язані та що право бути поінформованим про характер і причини висунутих обвинувачень слід розглядати у світлі права обвинуваченого на підготовку свого захисту (див. вищезазначене рішення у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France), пункти 52-54).
Зі змісту наведеного рішення вбачається, що суд не вправі самостійно вийти за межі висунутого особі обвинувачення.
Сам по собі факт визнання особою вини у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом та не звільняє від обов'язку надання особами, уповноваженими на складання протоколів про адміністративні правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини.
Відповідно до статті 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до пункту 39 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 у справі №463/1352/16-а в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
В рішенні від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.
Відповідно до частин першої та другої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Матеріали справи належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, не містять. Що виключає можливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
Згідно пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення закривається, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі наведеного, провадження у справі підлягає закриттю, на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.
З урахуванням приписів статті 401, у разі закриття провадження у справі, судовий збір не стягується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 401, ст. 173, 247 ч. 1 п. 1, 283 284 КУпАП,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за протоколом про адміністративне правопорушення від 26 березня 2025 року серії ВАД № 611609 за фактом вчинення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 21 листопада 1996 року Балтським РВ УМВС України в Одеській області; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173 КУпАП,закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно частини першої статті 294 КУпАП постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та згідно частини другої статті 294 КУпАП може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Копію постанови вручити ОСОБА_1 в порядку, встановленому частинами першою, третьою статті 285 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суддя О.О. Желясков
Постанова суду набрала законної сили "_____"____________ 20____ року.