20.05.2025 Справа №607/5863/25 Провадження №2/607/2474/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Романів К. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (надалі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 22.05.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 22.05.2024-100000802, згідно умов якого позичальнику надано кредит в розмірі 8 000,00 грн, строком на 98 днів. ОСОБА_1 електронним цифровим підписом підписано пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 8 000,00 грн, а отже акцептовано умови договору.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 21.03.2025 утворилась заборгованість в розмірі 23 784,00 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8 000,00 грн, по процентам в розмірі 10 584,00 грн, комісії в розмірі 1 200,00 грн та неустойки в розмірі 4 000,00 грн.
У зв'язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 22.05.2024-100000802від 22 травня 2024 року в розмірі 23 784,00 грн та судові витрати.
У судове засідання представник позивача не з'явився, однак просив розгляд справи провести без його участі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, будучи повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Правом на подання відзиву відповідач не скористався та не подав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду постановлено заочний розгляд справи.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що 22.05.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 22.05.2024-100000802 (далі - Договір), підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора Е385.
Згідно з п. 3.1. Договору за цим Договором Кредитодавець зобов?язується надати
Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов?язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.
Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов?язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов?язків найманого працівника.
Відповідно до п. 4.1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача.
Згідно з п. 4.3. Договору Днем надання Кредиту вважається списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця а днем погашення Кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу Кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок Кредитодавця.
Відповідно до п. 6.1. Договору Позичальник зобов?язався використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення Кредиту та Процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата Процентів, Комісії - у терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід?ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов?язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред?явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
Відповідно до умов Заявки кредитного договору № 22.05.2024-100000802 від 22.05.2024 позичальнику надано кредит у розмірі 8 000,00 грн, строком на 98 днів, з датою повернення кредиту - 27.08.2024, з фіксованою незмінною процентною ставкою в розмірі 1,35 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Також згідно з п. 18 Заявки, позичальник підтверджує, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/rozkritta-informacii), паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», графік платежів з переліком складових загальної вартості кредиту відповідно до Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, примірник цього договору.
Згідно з п. 6.7.1 Договору, позичальник підтверджує, що він уклав цей договір, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, та має здатність виконувати його умови.
ТОВ «Споживчий центр» виконало взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит в розмірі 8 000,00 грн, перерахувавши кошти в безготівковій формі через платіжну систему «Liqpay», що стверджується квитанцією № 2465580464 від 22.05.2024.
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 22.05.2024-100000802 від 22.05.2024 відповідач ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 23 784,00 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8 000,00 грн, по процентам в розмірі 10 584,00 грн, комісії в розмірі 1 200,00 грн та неустойки в розмірі 4 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 23 784,00 грн, у зв'язку із порушенням зобов'язання за кредитним договором № 22.05.2024-100000802 від 22 травня 2024 року.
Суд частково погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Як вбачається із матеріалів справи, кредитний договір № 22.05.2024-100000802 від 22.05.2024 укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Щодо вимоги позивача про стягнення комісії за договором № 22.05.2024-100000802 від 22.05.2024, суд зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, сума заборгованості ОСОБА_1 за договором № 22.05.2024-100000802 від 22.05.2024 становить 23 784,00 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8 000,00 грн, по процентам в розмірі 10 584,00 грн, комісії в розмірі 1 200,00 грн та неустойки в розмірі 4 000,00 грн.
Однак, на думку суду, відсутні законні підстави для стягнення із відповідача заборгованості за комісією, з огляду на наступне.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Щодо вимоги про стягнення з відповідача неустойки за кожен день невиконання або неналежного виконаного зобов'язання, суд зазначає наступне.
Згідно п. 18 Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 4 000,00 грн, не ґрунтується на вимогах закону та задоволенню не підлягає.
Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач не надав будь-яких доказів в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України на спростування обставин, на які посилається позивач та не направив суду жодних заперечень щодо позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, що в даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивача щодо порядку погашення заборгованості за кредитним договором, суд дійшов висновку про задоволення частково позову, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором № 22.05.2024-100000802 від 22 травня 2024 року в розмірі 18 584,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до позовних вимог, ціна первісного позову у даній справі становила 23 784,00 грн. Позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 18 584,00 грн, в іншій частині відмовлено. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить 78,14 % (18 584 *100/23 784).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
Отже, підлягає розподілу судові витрати в сумі 2 422,40 грн, які слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема, 2 422,40 * 78,14/100 = 1 892,86 грн.
За таких обставин, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 1 892,86 грн, сплаченого судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 614, 629, 1046, 1048-1050 Цивільного кодексу України, суд,
Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 22.05.2024-100000802 від 22 травня 2024 року в розмірі 18 584,00 грн (вісімнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) та 1 892,86 грн (одна тисяча вісімсот дев'яносто дві гривні 86 копійок) сплаченого судового збору.
Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.
Відповідачу направити копію заочного рішення суду, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення суду або апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги заочного рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення суду може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, відповідачем може бути оскаржене заочне рішення суду в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, відповідачем з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, іншими учасниками справи з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину заочного рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 37356833, місцезнаходження м. Київ вул. Саксаганського, 133-А;
відповідач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 26 травня 2025 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко