Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/231/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 307КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
20.05.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 ,, яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 наухвалу слідчого судді Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 квітня 2025 року, якою до підозрюваного
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бобринець, українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою,зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , офіційно не працюючого, не одруженого, утриманців не має, відповідно до ст. 89 КК України є особою, що не має судимостей.
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025121050000021 від 15.02.2025 року,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, строком на 60 днів, а саме з 19 год. 00 хв. 17.04.2025 до 15 червня 2025 року до 19 год.00 хв., з визначенням застави у сумі 60560 грн.,
Слідчий слідчого відділу відділення поліції № 3 (м. Бобринець) Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_9 звернувся до Бобринецького районного суду Кіровоградської області з клопотанням, погодженим з начальником Бобринецького відділу Знам'янської окружної прокуратури ОСОБА_6 , про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_8 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, тобто у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів з метою збуту та у незаконному збуті наркотичних засобів, вчинені повторно особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 309 та 307 КК України. При цьому, слідчий послався на обґрунтованість підозри, наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України та неможливість їх запобігання шляхом застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 квітня 2025 року задоволено вищезазначене клопотання.
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15 червня 2025 року до 19 год.00 хв.
Строк цієї ухвали закінчується 15 червня 2025 року.
Визначено ОСОБА_8 , заставу в розмірі двадцяти мінімумів для працездатних осіб, тобто, в сумі 60560 грн. (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят гривень) та яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на відповідний депозитний рахунок суду.
Роз'яснено, що підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- прибувати за викликом до слідчого, прокурора або суду;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;
- утримуватися від спілкування з свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідного територіального органу Управління Державної міграційної служби у Кіровоградській області паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків покладених судом, у разі внесення застави, визначено з дня внесення застави до 15 червня 2025 року.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Роз'яснено порядок та строки оскарження судового рішення.
Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_8 , вважається особою, що не має судимостей, проте, не має постійного місця роботи, заробітку, відсутні соціальні зв'язки, усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яке може бути до нього застосоване у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин, може вчинити нові умисні кримінальні правопорушення, має можливість вплинути на інших учасників кримінального провадження, показання яких можуть зашкодити проведенню об'єктивного та неупередженого досудового розслідування даного кримінального провадження.
Враховуючи наведене, а також дані про особу підозрюваного, обставини кримінального правопорушення, у слідчого судді не має сумнівів відносно ризиків того, що ОСОБА_8 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також впливати на свідків у кримінальному провадженні (п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати відносно його підзахисного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, щопро застосування до підозрюваного запобіжного заходу у відповідності до ст.178 КПК України слідчим суддею повинно бути враховано, що його підзахисний має постійне місце проживання, та є такою особою, що не має судимостей.
При цьому, сторона захисту звертає увагу суду, що підозрюваний ОСОБА_8 є особою, яка перебуває на обліку у лікаря нарколога вже більше ніж 30 років і канабіс, який було знайдено та вилучено у ОСОБА_8 був призначений для власного вживання, а не для збуту. Крім того, до матеріалів клопотання не було надано негативних характеристик на особу підозрюваного. ОСОБА_8 не збирається ухилятися від органів досудового розслідування та суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Що стосується визначеної судом застави ОСОБА_8 у розмірі двадцяти мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 60560 грн., зазначає, що в ОСОБА_8 та його родини відсутні такі кошти.
Вважає, що до підозрюваного ОСОБА_8 може бути застосовано більш м'якіший запобіжний захід ніж тримання під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт.
Заслухавши доповідача, підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, прокурора, який просив апеляційнуччч скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали клопотання старшого слідчого про обрання запобіжного заходу, які надійшли на електронну адресу, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_8 до повідомленої йому підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме протоколом про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій - контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 19.03.2025 року, яким зафіксовано факт збуту гр. ОСОБА_8 , психотропної речовини; висновком судової експертизи матеріалів, речовин і виробів №СЕ-19/112-25/4057-НЗПРАП від 27.03.2025 року, відповідно до якого речовина яку збув ОСОБА_8 , містить наркотичний засіб - канабіс, обіг яких обмежено, маса якого становить 1,63 грама; протоколом обшуку від 17.04.2025 року проведеного на території домоволодіння по АДРЕСА_1 , в ході якого за місцем проживання ОСОБА_8 вилучено наркотичний засіб - канабіс; висновком судової експертизи матеріалів, речовин і №СЕ-19/112-25/5427-НЗПРАП від 18.04.2025 року, відповідно до якого вилучена за місцем проживання ОСОБА_8 речовина рослинного походження, містить наркотичний засіб - канабіс, обіг яких обмежено, маса якого становить 29,29 грама.
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність в ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Необхідно зазначити про те, що слідчий суддя або суд досліджує не самі докази, а лише їх наявність та вагомість.
А тому, можливо стверджувати про те, що є об'єктивні дані, які вказують на вчинення ОСОБА_8 зазначених кримінальних правопорушень та про обґрунтованість його підозри.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Крім того, пред'явлена підозра не є остаточною та може бути змінена після зібрання всіх доказів по кримінальному провадженню.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 колегією суддів не можуть бути враховані.
Необхідно зазначити про те, що не визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка загрожує у разі визнання її винуватою, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування їх від органів досудового розслідування та суду.
Так, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії корисливих та тяжких , санкцією даної частини статті передбачено позбавленням волі від шести до десяти років.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
Викладене вище свідчить, що ОСОБА_8 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Оскільки свідки не допитувались судом першої інстанції ставити питання про відсутність вказаного ризику є передчасним.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 добре зазнає свідків, у тому числі потерпілу, яка є його дочкою, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_8 може вчинити інші подібні кримінальне правопорушення, оскільки останній раніше притягувався до кримінальної від повільності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорі.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_8 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть його виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Особисте зобов'язання не може бути застосовано у зв'язку з тим, що це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості та обставинам вчиненого кримінального правопорушення.
Особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.
Перебуваючи на волі, ОСОБА_8 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Що стосується тверджень захисника та підозрюваного про те, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
В той же час, доводи сторони захисту про зміну запобіжного заходу зводиться до того, що у ОСОБА_8 наявне місце проживання, та є особою відповідно до ст. 89 КК України, що не має судимостей.
Однак, вказані доводи не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не забезпечить виконання ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, а навпаки підозрюваний може вчинити дії направленні на ухилення від органу досудового розслідування та суду, встановити та здійснити вплив на легендовану особу, а також може вчинити нові кримінальні правопорушення.
При цьому, доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_8 перебуває на обліку у лікаря нарколога та відсутність у останнього грошових коштів, навпаки збільшує можливість настання ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, у справі наявна реальна можливість підозрюваного ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Враховуючи обґрунтованість підозри ОСОБА_8 ,а також наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України колегія суддів приходить до висновку про те, що у разі застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за обставин цієї справи та серйозності висунутої проти нього підозри, з урахуванням встановлених ризиків, на думку колегії, не буду надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи сторони захисту та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на особисте зобов'язання, колегією суддів не можуть бути враховано, оскільки з врахуванням висунутої підозри вказане жодним чином не зменшує існування встановлених ризиків, а навпаки надасть йому змогу уникнути кримінальної відповідальності та/або вчинити нові кримінальні правопорушення.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
В той же час в суді апеляційної інстанції підозрюваний ОСОБА_8 скаржився на незадовільний стан здоров'я у зв'язку з виявленням .
Згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Так, згідно вимог ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
Так, порушення права на медичну допомогу осіб, взятих під варту, необхідно розцінювати не як просте порушення прав людини, а як катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 206 КПК України вирішення питань щодо забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження особи, доручення проведення дослідження фактів, вжиття заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством являється обов'язком слідчого судді якому в судовому засіданні повідомили про застосування до особи насильства під час затримання або тримання під вартою.
Отже, враховуючи, положення ч. 1 ст. 206 КПК України, слід зобов'язати начальника ДУ "Кропивницький слідчий ізолятор" забезпечити право підозрюваного., на отримання такої медичної допомоги, якої вимагає стан його здоров'я, для чого забезпечити невідкладне проведення медичного обстеження останнього.
Керуючись ст.ст. 183, 206, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 ,, яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 квітня 2025 року, якою до підозрюваного ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025121050000021 від 15.02.2025 року,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, строком на 60 днів, а саме з 19 год. 00 хв. 17.04.2025 до 15 червня 2025 року до 19 год.00 хв., з визначенням застави у сумі 60560 грн., - залишити без змін.
Відповідно до ст. 206 КУПК України обов'язати начальника ДУ "Кропивницький слідчий ізолятор" організувати невідкладне проведення медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_8 в умовах медичного закладу та надання невідкладної медичної допомоги.
Контроль за виконанням ухвали в частині проведення медичного обстеження покласти на процесуального прокурора.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4