Справа № 175/13442/24
Провадження № 2/175/2196/24
Іменем України
"15" травня 2025 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Білоусової О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Соломонович К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,-
Позивач звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що 18.02.2021 між ним та ОСОБА_2 було укладено розписку, якою позивач надав відповідачу у борг грошові кошти в сумі 1 000,00 грн. під 30 % від отриманої суми, строк повернення боргу до 18.03.2021 року, а в разі порушення строку повернення боргу розмір процентів встановлено - 60% від отриманої у борг суми за кожен місяць.
Позивач вказує, що в порушення зобов'язань, відповідач не повернув кошти у встановлений розпискою строк, ухиляється від виконання боргових обов'язків, тому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу та судові витрати.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача - адвокат Клименко О.Г., надала до суду відзив на позовну заяву, в якій просила застосувати строк позовної давності до позову, а в разі його не застосування просила задовольнити позов частково, стягнувши на користь позивача основний борг у розмірі 1000,00 грн. та відсотки у розмірі 500,00 грн. оскільки позовні вимоги позивача не відповідають засадам справедливості та розумності і у 23.5 разів перевищують основну суму боргу, а відповідач є пенсіонером з маленькою пенсією.
Представник позивача - адвокат Воронко В.В. подав відповідь на відзив, в якому заперечував проти застосування строків позовної давності та вказує, що відповідно до наданих відповідачем довідок, розмір пенсії перевищує встановлений законом прожитковий мінімум.
Представник відповідача - адвокат Клименко О.Г. надала до суду заперечення, в якій застосування строку позовної давності до позову залишила на розсуд суду, а в разі його не застосування просила задовольнити позов частково, обмеживши розмір суми санкції за невиконання зобов'язання у розмірі 200,00 грн. оскільки позовні вимоги позивача не відповідають засадам справедливості та розумності і у 23.5 разів перевищують основну суму боргу, а відповідач є пенсіонером з маленькою пенсією.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 18.02.2021 ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 1 000,00 грн. під 30 % від отриманої суми, строк повернення боргу до 19.03.2021 року, а в разі порушення строку повернення боргу розмір процентів встановлено - 60% від отриманої у борг суми за кожен місяць, грошова сума отримана відповідачем повністю, що підтверджується оригіналом розписки, яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно до розписки від 18.02.2021р. на суму 1 000,00 грн. під відсотки в розмірі 30% від отриманої суми, строк повернення боргу до 18.03.2021 року, а вразі порушення строку повернення боргу розмір процентів встановлено - 60% від отриманої у борг суми кожен місяць, тобто сума боргу за період з 18.02.2021 року по 18.03.2021 року складає:
- 1 000 х 30% = 300 гривень (відсотки).
Тобто станом на 18.03.2021 року сума боргу становить - 1 300 гривень.
Крім того, в розписці написано, якщо в порушення строку повернення боргу, відповідач зобов?язується з 19.03.2021 року сплачувати відсотки в розмірі 60% за місяць, тобто - 600 гривень за кожен місяць, тобто сума боргу станом на 10.04.2024 року складає:
600 грн. х 37 місяців = 22 200 гривень (відсотки).
З урахуванням наведеного вище, загальна сума заборгованості за розпискою складає -
1 000 + 300 + 22 200 = 23 500 гривень.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Вимогами ч.1 ст.1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
В свою чергу, приписами ч. 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У своїй постанові від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14- ц Верховний Суд зазначив, що ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21).
В свою чергу, згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Таким чином, оскільки в матеріалах справи знайшло своє підтвердження та обставина, що відповідач в повному обсязі не виконав своїх зобов'язань за договором позики щодо повернення позивачеві суми позики, враховуючи, що відповідачем не заперечувався факт отримання та неповернення суми позики, враховуючи, суд, вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення на його користь з відповідача суму боргу за розпискою від 18.02.2021 в розмірі 1000,00 грн. під відсотки у розмірі 30% від отриманої суми, тобто 1300,00 грн., є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.
Щодо вимог позовної заяви про стягненні пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за період з 19.03.2021 року по 10.04.2024 року (37 місяців), що становить 22 200,00 грн.
Частиною першою статті 548 цього Кодексу передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов'язання (основного зобов'язання), якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).
Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов'язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов'язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Так, відповідно до розписки від 18.02.2021, зазначено, що відповідач ОСОБА_2 згодна на пеню в розмірі 60 відсотків за кожен протермінований місяць, у разі неповернення боргу за розпискою 18.03.2021 року.
Поряд з цим ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
У зв'язку із викладеним суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: - характером неустойки (договірний або встановлений законом); - підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); - складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; - умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.
Таким чином, згідно розрахунку наданого позивачем, який перевірено судом, розмір пені за період з 19.03.2021 року по 10.04.2024 року, що становить 37 місяців, становить 22 200,00 грн.
Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Поряд з викладеним Суд зауважує, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов'язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 ГК України).
Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22.
Беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів понесення позивачем збитків через порушення відповідачем зобов'язання у спірних правовідносинах, а також враховуючи неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд прийшов до вірного висновку про зменшення в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України арифметично-правильного та обґрунтованого розміру заявленої до стягнення пені до 1300,00 грн, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи викладене, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором позики щодо повернення позивачеві суми позики, суд, перевіривши правильність розрахунків, вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення на його користь з відповідача суми позики в розмірі в розмірі 1000,00 грн. під відсотки у розмірі 30% від отриманої суми, тобто 1300,00 грн. та зменшеної судом суми пені у розмірі 1300,00 є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а разом 2600, 00 грн., а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судовий збір пропорційно до задоволених вимоги у розмірі 134, 01 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 533, 549, 550, 551, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 134, 137, 141, 206, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-289, 352, 354, ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму боргу в розмірі 2 600,00 грн. (дві тисячі шістсот гривень 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму сплаченого судового збору у розмірі 134, 01 грн. (сто тридцять чотири гривні 01 коп.).
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О. М. Білоусова