22 травня 2025 року м. Київ
Справа № 363/6759/24
Провадження: № 22-ц/824/9794/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Желепи О. В., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ільюченко Алли Миколаївни в інтересах Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ»
на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 13 березня 2025 року, постановлену під головуванням судді Баличевої М. Б.,
у справі за скаргою Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» на дії посадових осіб Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржник: ОСОБА_1 ,
У грудні 2024 року Публічне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» звернулося до суду із скаргою на дії посадових осіб Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка обґрунтована тим, що 07.02.2012 року у Вишгородському ВДВС відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа Вишгородського районного суду №2-1747 від 13.01.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УКРІНБАНК» заборгованості у розмірі 49 755,09 грн. На підставі рішень загальних зборів акціонерів від 22.11.2016 року (протокол №3) ПАТ «УКРІНБАНК» перейменовано на ПАТ «УКРІНКОМ» та 28.03.2017 - змінено назву на ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ». ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» у 2019 році зверталося до ВДВС із заявою №1237/1В від 07.11.2019 року про внесення змін до даних стягувача у виконавчому провадженні, а також надало завірені копії правовстановлюючих документів. Проте, незважаючи на вчинені стягувачем дії, стягувачу було повідомлено про те, що 21.02.2024 року провадження було завершено з посиланням на повне виконання (лист ВДВС від 21.06.2024 №46637), однак кошти стягувачу перераховані так і не були. 21.11.2024 року ПАТ повторно звернулося із заявою №225/1В до начальника ВДВС Попка В. В., надавши актуальні реквізити та дублікати документів. Так, 20.12.2024 року отримано відповідь (вих. №99949), в якій зазначено, що заява подана «неналежним стягувачем» та у виконавця відсутні підстави для перерахування коштів.
На підставі вищевикладеного, просив суд зобов'язати начальника Вишгородського ВДВС Попка В. В. винести постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження НОМЕР_2 з ПАТ «УКРІНБАНК» на ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ: 05839888) та зобов'язати перерахувати на рахунок ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» кошти, стягнуті з боржника ОСОБА_1 у розмірі 49 755,09 грн, за банківськими реквізитами, вказаними в заяві №225/1В від 21.11.2024 року.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської облассті від 13 березня 2025 року у задоволенні скарги ПАТ «Українська інноваційна компанія» відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, Ільюченко А. М. в інтересах ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати ухвалу суду та постановити нову про задоволення скарги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою порушення з боку державного виконавця щодо не повідомлення стягувача про наявність стягнутих коштів, що прямо передбачено п. 7 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно із вказаною нормою, перерахування невитребуваних коштів до Державного бюджету можливе виключно за умови належного повідомлення стягувача. Проте, ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» не отримувало жодного повідомлення про наявність стягнутих грошових коштів, попри те, що державному виконавцю Базюк В. В. ще у 2019 році були надані реквізити для перерахування коштів та завірені копії документів, що підтверджують зміну найменування юридичної особи.
Вважає, що державний виконавець не виконав процесуального обов'язку, що унеможливлює правомірне завершення виконавчого провадження.
Також вважає необґрунтованою відмову у зміні найменування стягувача, адже відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний змінити назву сторони провадження у разі надання відповідних підтверджуючих документів.
Звертає увагу суду на те, що ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» надало повний пакет документів, а саме: копію статуту та протокол №3 від 22.11.2016 (перейменування на ПАТ «УКРІНКОМ»), протокол №6 від 28.03.2017 (перейменування на ПАТ «Українська інноваційна компанія»), витяг з ЄДР, що підтверджує правонаступництво шляхом зміни найменування.
Відмова у перерахуванні коштів також є необґрунтованою, адже заявником було доведено, що ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» є правонаступником ПАТ «УКРІНБАНК» у зв'язку із зміною найменування. Ці обставини були задекларовані ще у заяві №1237/1В від 07.11.2019 року, що знаходиться в матеріалах виконавчого провадження.
Отже, виконавець мав усі підстави для здійснення належного перерахування коштів, однак безпідставно відмовився це зробити, чим порушив вимоги закону.
Крім того, таке невиконання виконавцем посадових обов'язків призвело до порушення права власності стягувача, гарантованого ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини чітко встановлює, що доступ до коштів, стягнутих у судовому порядку, є елементом права на мирне володіння майном. У зв'язку із викладеним, просила суд зобов'язати начальника Вишгородського ВДВС змінити своєю постановою назву сторони виконавчого провадження з ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» на ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» та здійснити перерахування коштів, стягнутих у ході примусового виконання виконавчого листа, на рахунок стягувача.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні адвокат Пилип В. М. в інтересах ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів, відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07 лютого 2012 року постановою державного виконавця Вишгородського управління юстиції Матвієнка В. В. на підставі виконавчого листа Вишгородського районного суду Київської області №2-1747, виданого 13 лютого 2012 року, відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» заборгованості за кредитним договором в розмірі 49 755 грн. 09 коп (а. с. 5).
За рішенням загальних зборів акціонерів товариства ПАТ «УКРІНБАНК» (протокол №3 від 22.11.2016) перейменовано в ПАТ «УКРІНКОМ», а 28.03.2017 року відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ«УКРІНКОМ» знову змінило свою назву на ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» (а. с. 16-18).
07 листопада 2019 року ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» звернулося до Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМЮ (м. Київ) із заявою №1237/1В, в якій просило змінити назву стягувача у виконавчому провадженні на ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», надати інформацію про хід виконавчого провадження, провести перевірку майнового стану боржника за адресою його проживання, стягнуті з боржника кошти перерахувати на їх реквізити (а. с. 21).
Однак, матеріали справи не містять доказів направлення такої заяви або відповіді Вишгородського ВДВС на таку заяву.
Із листа Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №46637 від 21 червня 2024 року убачається, що 21 лютого 2024 року постановою державного нотаріуса вказане вище виконавче провадження НОМЕР_2 на підставі п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено (а. с. 20).
21 листопада 2024 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» повторно звернулося до Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМЮ (м. Київ) із заявою №225/1В з аналогічним змістом (а. с. 25).
20.12.2024 року ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» отримало відповідь Вишгородського ВДВС вих. №99949, в якій зазначено, що заява подана не належним стягувачем та у державного виконавця відсутні підстави для перерахування ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» коштів за вказаними реквізитами в заяві. Крім того, роз'яснено заявнику право на звернення до суду з відповідною заявою про заміну сторони її правонаступником (а. с. 26).
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази звернення ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» до суду на виконання вимог абз. 2 ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені,а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об'єктивності (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частинами першою, другою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документіву випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
У частині п'ятій статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Як зазначено вище, рішенням загальних зборів акціонерів товариства ПАТ «УКРІНБАНК» (протокол №3 від 22.11.2016) перейменовано в ПАТ «УКРІНКОМ», а 28.03.2017 року відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ«УКРІНКОМ» знову змінило свою назву на ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» (а. с. 16-18).
Відповідно до п. 1. 1. Статуту в ред. від 18.03.2017 року ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» продовжує свою діяльність на підставі статуту шляхом зміни найменування ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», яке є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» та ПАТ «УКРІНКОМ» (а. с. 19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 914/3587/14 (провадження № 12-34гс19) вказано, що «на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (стаття 15 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 14 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень). Звідси, зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження».
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17 гс 19) зроблено висновок, що «зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону про банки не утворилась».
У даному випадку, суд першої інстанції, вказуючи скаржнику на необхідність звернення з відповідною заявою про заміну сторони виконавчого провадження не врахував вищенаведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, а також не розмежував інститут заміни сторони виконавчого провадження внаслідок правонаступництва та зміну назви юридичної особи, яка є стороною виконавчого провадження.
Як зазначено вище, відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі зміни найменування юридичної особи, виконавець зобов'язаний винести постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження за наявності підтверджуючих документів, зокрема, відомостей з ЄДР, змін до установчих документів, протоколів загальних зборів тощо.
Колегією суддів встановлено, що ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» надало державному виконавцю відповідні документи, зокрема:
- копію статуту з протоколом №3 від 22.11.2016 року (зміна на ПАТ «УКРІНКОМ»),
- копію витягу зі статуту з протоколом №6 від 28.03.2017 року (зміна на ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ»),
- виписку з ЄДР.
Отже, у державного виконавця не було правових підстав для відмови у внесенні змін до виконавчого провадження, а також для відмови у перерахуванні стягнутих коштів за актуальними реквізитами, зазначеними в заяві №225/1В від 21.11.2024 року.
Водночас, як убачається з матеріалів справи, 21 лютого 2024 року постановою державного виконавця виконавче провадження НОМЕР_2 було завершено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з повним виконанням виконавчого документа, а відтак є недоцільним зобов'язувати виконавця змінити назву сторони у вже завершеному провадженні.
Разом з тим, завершення виконавчого провадження не позбавляє державного виконавця повноваженнь здійснити перерахування грошових коштів, які були стягнуті на користь стягувача, яким є ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» ( до зміни назви ПАТ «УКРІНБАНК»).
Колегія суддів також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази направлення стягувачем заяви №1237/1В від 07.11.2019 року, однак наявна заява №225/1В від 21.11.2024 року, яка містить усі необхідні відомості для ідентифікації стягувача та здійснення належного перерахування коштів. У зв'язку з цим, виконавець мав можливість та повноваження для здійснення відповідних дій, однак їх не вчинив.
Невиконання державним виконавцем своїх обов'язків щодо належної реалізації права стягувача на отримання грошових коштів, стягнутих у виконавчому провадженні, є порушенням права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що доступ до коштів, стягнутих у судовому порядку, становить складову частину мирного володіння майном, і обмеження такого доступу з боку держави (у даному випадку - виконавчої служби) є неприпустимим втручанням у права особи.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, що призвело до неправильного вирішення скарги, тому, ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 13 березня 2025 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення у справі про зобов'язати Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) перерахувати кошти на рахунок ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», які стягнуті в ході примусового виконання виконавчого листа Вишгородського районного суду №2-1747 від 13.01.2012 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УКРІНБАНК» ( нова назва - ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ») в сумі 49 755 грн, за банківськими реквізитами, зазначеними в заяві стягувача №225/1В від 21.11.2024 року. Відтак, апеляційна скарга Ільюченко А. М. в інтересах ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» підлягає задоволенню частково.
При цьому, колегія суддів відмічає, що скаржник просив зобов'язати вчинити відповідні дії саме начальника Вишгородського ВДВС У Вишгородському районі Київської області. Однак, колегія суддів відмічає, що зобов'язання має бути покладене на орган державної виконавчої служби як інституційного суб'єкта, в межах якого здійснюється виконання судових рішень, а не на конкретну службову особу, оскільки саме відділ державної виконавчої служби є стороною публічних правовідносин і суб'єктом, відповідальним за реалізацію повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», повноваження державного виконавця реалізуються від імені органу ДВС, в межах відповідної юрисдикції, а отже, обов'язок виконати рішення суду несе весь орган, незалежно від кадрових змін чи конкретного розподілу обов'язків. При цьому, колегія суддів відмічає, що постанову про перерахування коштів, а також інші процесуальні документи у виконавчому провадженні може приймати будь-який державний виконавець цього відділу відповідно до розподілу справ.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Ільюченко Алли Миколаївни в інтересах Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» задовольнити частково.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 13 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Скаргу Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» на дії посадових осіб Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково.
Зобов'язати Вишгородський ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) перерахувати кошти на рахунок ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 05839888), які стягнуті в ході примусового виконання виконавчого листа Вишгородського районного суд №2-1747 від 13.01.2012 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1 ) на користь ПАТ «УКРІНБАНК» (нова назва ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ») в сумі 49 755, 09 грн, за банківськими реквізитами зазначеними у заяві стягувача №225/1-В від 21.11.2024 року.
Скаргу Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» в іншій частині вимог залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено23 травня 2025 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді О. В. Желепа
В. А. Нежура