справа № 361/147/21
провадження № 2/361/139/24
16.09.2024
Іменем України
16 вересня 2024 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретаря Лебідя В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнутина його користь з ОСОБА_2 суму основного боргу в розмірі 776090 грн., втрати від інфляції в розмірі 33702 грн. 81 коп., та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 17296 грн. 56 коп.
В обґрунтування позову вказував на те, що 26 грудня 2019 року між ним, ОСОБА_1 (далі - Позикодавець), та ОСОБА_2 (далі - Позичальник) у формі розписки був укладений договір позики, за умовами якого та погодженням сторін він передав у власність відповідача грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 35000 доларів США. Факт отримання відповідачем ОСОБА_2 від нього (позивача) вказаних грошових коштів підтверджується власноручно написаною та підписаною останнім розпискою від 26 грудня 2019 року. Договір позики між ними у вигляді розписки укладений у присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджуєтеся їх власними підписами.
Відповідно до досягнутих між ним (позивачем) і відповідачем домовленостей грошові кошти, отримані ОСОБА_2 у позику, відповідач повинен був повернути згідно із графіком у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземної валюти (долара США) станом на дату повернення:
-до 20.01.2020 року - 5000 доларів США, що становить 121250 грн.;
-до 10.02.2020 року - 7000 доларів США, що становить 171780;
-до 10.03.2020 року - 8000 доларів США, що становить 199360 грн.;
-до 10.04.2020 року - 10000 доларів США, що становить 272500 грн.;
-до 10.05.2020 року - 5000 доларів США, що становить 134100 грн.
Всього згідно із офіційним курсом гривні щодо іноземної валюти (долара США) сума позики у гривні становить 898990 грн.
Всупереч умовам договору позики та графіку платежів ОСОБА_2 належним чином своїх зобов'язань не виконав. 10 лютого 2020 року відповідач повернув частину боргу в сумі 122900 грн. Відповідач не дотримувався графіку повернення коштів, встановленого розпискою від 26 грудня 2019 року, та на дату останнього платежу, тобто на 10 травня 2020 року, решту суму позики в розмірі 776090 грн. не повернув. На численні його (позивача) усні та засобами телефонного зв'язку звернення про повернення грошових коштів відповідач не реагує, позичені кошти йому не повертає, тому він змушений був звернутися до суду з цим позовом.
Крім повернення зазначеної вище суми основного боргу за договором позики в розмірі 776090 грн. ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 625 ЦК України повинен сплатити на його (позивача) користь згідно із розрахунком, що додається до позовної заяви, інфляційні втрати в розмірі 33702 грн. 81 коп. та 3 % річних від прострочених сум у розмірі 17296 грн. 56 коп.
Всього на користь позивача із відповідача підлягає стягненню сума заборгованості в загальному розмірі 827089 грн. 37 коп., а також понесені судові витрати.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеному, та просив суд позов задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач ОСОБА_2 повторно у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованим місцем його проживання, про причини неявки суд він не повідомив, відзив на позов до суду теж не подавав.
За змістом ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, повторно у судове засідання не з'явився без поважних причин або без повідомлення причин неявки та не подав відзив на позов, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З'ясувавши позицію позивача, провівши заочний розгляд справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що 26 грудня 2019 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 35000 доларів США. Відповідно до досягнутих між сторонами домовленостей грошові кошти, отримані ОСОБА_2 у позику, відповідач повинен був повернути згідно із графіком у національній валюті за офіційним курсом гривні щодо іноземної валюти (долара США) станом на дату повернення:
-до 20.01.2020 року - 5000 доларів США, що становить 121250 грн.;
-до 10.02.2020 року - 7000 доларів США, що становить 171780;
-до 10.03.2020 року - 8000 доларів США, що становить 199360 грн.;
-до 10.04.2020 року - 10000 доларів США, що становить 272500 грн.;
-до 10.05.2020 року - 5000 доларів США, що становить 134100 грн.
Всього згідно із офіційним курсом гривні щодо іноземної валюти (долара США) сума позики у гривні становила 898990 грн.
На підтвердження укладення сторонами цього договору позики та його умов 26 грудня 2019 року ОСОБА_2 написав розписку, згідно із якою він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 35000 доларів США на строк до 10 травня 2020 року.
Даний договір позики укладався у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджуєтеся їхніми власними підписами у розписці.
Однак, відповідач ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за зазначеним договором позики виконав лише частково, повернувши позивачу 10 лютого 2020 року борг у розмірі 122900 грн., на дату останнього платежу, тобто на 10 травня 2020 року, решту суму позики в розмірі 776090 грн. відповідач не повернув. На звернення позивача щодо повернення отриманих сум позики, відповідач не реагує.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, із договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення ст. ст. 207, 1046, 1047 ЦК України свідчить про те, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є письмовим документом, який боржник (позичальник) видає кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання ним від кредитора певної грошової суми або речей із зобов'язанням їх повернення у визначений цим документом строк.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічні правові позиції Верховний Суд України виклав у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц викладено правовий висновок та зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ч. 1 ст. 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ч. ч. 1, 2, 3 ст. 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У ч. 1 ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон України заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав не встановлює.
За змістом ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦК України законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Грошове зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тлумачення абз. 1 ч. 1 ст. 1046, абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більш того, цивільним законодавством на позичальника покладається обов'язок повернути те, що він отримав на підставі договору позики.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зазначив, що реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц зазначила, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору позики від 26 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_2 у присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримав у борг від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в іноземній валюті в загальному розмірі 35000 доларів США, які зобов'язувався повернути частинами у визначений договором строк згідно із офіційним курсом гривні до іноземної валюти долара США відповідно до встановленого графіку повернення до 10 травня 2020 року, проте взяті на себе зобов'язання виконав лише частково, повернувши позивачу 10 лютого 2020 року частину боргу в розмірі 122900 грн., на дату останнього платежу, тобто на 10 травня 2020 року, решту суму позики в розмірі 776090 грн. відповідач ОСОБА_2 не повернув.
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, просить суд стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 26 грудня 2019 року в національній валюті України гривні в розмірі 776090 грн., що еквівалентно несплаченій частині суми позики 31000 доларів США.
Позивач ОСОБА_1 скористався своїм правом обрати валюту виконання грошового зобов'язання та пред'явив позовну вимогу щодо стягнення суми заборгованості за договором позики грошей у гривні за курсом Національного банку України станом на день здійснення платежів за погодженим між сторонами графіком.
Укладення та виконання договірних зобов'язань за цим договором позики в іноземній валюті чинному законодавству України не суперечить.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь із відповідача ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 776090 грн. за договором позики від 26 грудня 2019 року ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши зроблений та наданий суду позивачем ОСОБА_1 розрахунок сум інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми, суд вважає його належним і допустимим доказом у справі, оскільки при їх розрахунку позивач виходив із суми боргу в розмірі 776090 грн. та періоду з 20 січня 2020 року по 16 грудня 2020 року прострочення виконання зобов'язань та періоду з 10 березня 2020 по 16 грудня 2020 рокурозрахунку інфляційних втрат, що є достовірним та ґрунтується на матеріалах справи.
Виходячи з викладеного, а також те, що відповідач ОСОБА_5 суму позики позивачу ОСОБА_1 за укладеним між ними договором позики від 26 грудня 2019 року не повернув, своїх зобов'язань за цим договором належним чином не виконав, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення на користь позивача із відповідача інфляційних втрат в розмірі 33702 грн. 81 коп. та 3 % річних від прострочених сум у розмірі 17296 грн. 56 коп. є обґрунтованими і в цій частині підлягають задоволенню.
Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи, що своїх зобов'язань за договором позики від 26 грудня 2019 року ОСОБА_2 не виконав, надану йому суму позики не повернув, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню у межах заявлених вимог і наданих позивачем доказів.
Також відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 8270 грн. 89 коп.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263 - 265, 280 - 282 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 26 грудня 2019 року в розмірі 776090 (сімсот сімдесят шість тисяч дев'яносто) грн., три проценти річних від простроченої суми за період з 20 січня по 16 грудня 2020 року в розмірі 17296 (сімнадцять тисяч двісті дев'яносто шість) грн. 56 коп. та інфляційні втрати за період з 10 березня по 16 грудня 2020 року в розмірі 33702 (тридцять три тисячі сімсот дві) грн. 81 коп. та судовий збір у розмірі 8270 (вісім тисяч двісті сімдесят) грн. 89 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом двадцяти днів з дня вручення йому копії цього рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивачем апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Дутчак І. М.