23 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/23870/24 пров. № А/857/7421/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (судді Карп'як О.О., ухвалену у письмовому провадженні в м. Львів) у справі №380/23870/24 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Артура Шталя» про визнання протиправною та скасування ухвали,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСББ «Артура Шталя» про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ «Артура Шталя» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ».
Позивач на адресу суду подала заяву про забезпечення позову в якій просить суд: - Зупинити дію ухвали Львівської міської ради від 17.10.2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ «Артура Шталя» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 »; - Заборонити кадастровим реєстраторам реєструвати земельну ділянку на АДРЕСА_1 для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року відмовлено в забезпеченні позову у справі.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що відповідно до Інструкції МКГ УРСР від 23.08.52 р. "Про порядок обміру земель і реєстрації документів на право користування земельними ділянками в містах і селищах міського типу УРСР", обміри земель та реєстрація документів проводились Бюро технічної інвентаризації. Рішенням Виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 23.01.1953 № 63 в редакції рішення від 20.04.1953 визначено порядок робіт по обміру земель та реєстрації документів на право користування земельними ділянками в м. Львові. В порядку, визначеному наведеними актами, комісія провела обміри земельної ділянки АДРЕСА_2 і, згідно існуючого законопорядку, надлишків земельної ділянки не встановила; комісія запропонувала зареєструвати земельну ділянку площею 972,50 кв.м (з яких: під житловими будівлями 288,00 кв.м, під двором - 149,20 кв.м, під декоративним садом - 535,30 кв.м) за будинкоуправлінням № 96 Сталінського району. За даними картографічних матеріалів та експлікації до них, декоративний сад, що входить до земельної ділянки АДРЕСА_2 межує (по руху годинникової стрілки від входу в буд. 6: двір будинку № 6 - вулиця, стіна будинку АДРЕСА_1 ) - двір будинку АДРЕСА_3 . Рішенням Виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 23.02.1954 № 240 по кварталу 830 залишено в користуванні земельні ділянки відповідно до існуючих норм за землекористувачами, в т.ч. за будинкоуправлінням АДРЕСА_4 земельну ділянку при будинку АДРЕСА_2 площею 972,50 кв.м. Право користування земельною ділянкою площею 972,50 кв.м (з яких: під житловими будівлями 288,00 кв.м, під двором - 149,20 кв.м, під декоративним садом - 535,30 кв.м) при будинку АДРЕСА_2 зареєстровано за будинкоуправлінням АДРЕСА_4 , - відповідно до висновку про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 . В подальшому, в процесі приватизації житла, право власності на житлові будинки та квартири перейшло з державної (комунальної) у приватну. Усі приміщення (житлові та нежитлові) будинку АДРЕСА_2 приватизовано та перебувають у приватній власності, в т.ч. і позивача, яка (разом з іншими співвласниками) набула право постійного користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 в момент приватизації квартир (1997 рік), внаслідок переходу речових прав на земельну ділянку разом із набуттям прав на житловий будинок. В цей період діяв Земельний кодекс України ст. 30 якого передбачалось, що при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів. Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, їх дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Цей принцип закріплено на конституційному рівні (стаття 58 Конституції України, що є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі між державою і громадянином. Згідно з частиною 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна. В подальшому, прийнято новий Земельний кодекс № 2768-ІІІ від 25.10.2001, яким порядок переходу речових прав на земельні ділянки під будівлями та спорудами (в т.ч. під багатоквартирними житловими будинками) врегульовано ст. 120 та 42 цього Кодексу, що в порівнянні з нормами ст. 30 ЗКУ № 561-ХІІ від 18.12.1990, - не змінився. Отже, при виникненні в іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами, а особа, яка набула права власності на будівлю, стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження майна; перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16. Також зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу від 17.10.2024 № 5555 «Про надання «ОСББ «Артура Шталя» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 », Львівська міська рада надала ОСББ «Артура Шталя» дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га за рахунок земель, що належать на праві користування співвласникам будинку АДРЕСА_2 ; а саме - орієнтовно половини декоративного саду, що підтверджується планом земельної ділянки масштабу 1:500 (планом топографічного знімання), що став підставою для прийняття оскаржуваної ухвали; на згаданому плані позначена земельна ділянка під будинком АДРЕСА_1 , а також орієнтовно половина саду (від стіни будинку АДРЕСА_1 до середини саду в сторону будинку АДРЕСА_2 ). На замовлення співвласників житлового будинку АДРЕСА_2 , землевпорядною організацією, в якій працює сертифікований інженер землевпорядник, виготовлено плани земельної ділянки: переданої в користування рішенням Виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 23.02.1954 № 240; а також план, на якому позначено: земельну ділянку для обслуговування будинку АДРЕСА_2 та земельну ділянку, на яку оскаржуваною ухвалою № 5555 від 17.10.2024 надано третій особі дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зі змісту означених планів земельних ділянок вбачається накладення земельних ділянок, площа накладання становить 0,0215га (215 кв.м). При цьому, земельна ділянка у власників будинку АДРЕСА_2 , надана в користування рішенням Виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих № 240, не вилучалась; письмової згоди на вилучення земельної ділянки чи її частини, співвласники не надавали. Викладені обставини, в силу вимог ч.ч. 2, 3 ст. 123 Земельного кодексу України, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Отже, факт накладання земельних ділянок (переданої в користування рішенням Виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 23.02.1954 № 240 для обслуговування будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на яку оскаржуваною ухвалою № 5555 від 17.10.2024 надано третій особі дозвіл на розроблення проекту землеустрою) та наявність визначеної законом підстави для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, - підтверджує наявність очевидних ознак протиправності рішення (достатньо вагомих підстав для сумнівів у правомірності спірного рішення; поза обґрунтованим сумнівом). Спірна ухвала є підставою для виготовлення документації із землеустрою, формування земельної ділянки та її реєстрації в Державному земельному кадастрі, передачі такої земельної ділянки у власність чи користування. Відповідно, виконання спірної ухвали суттєво ускладнить ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, адже не зупинення дії ухвали Львівської міської ради від 17.10.2024 № 5555 може призвести до того, що позивачці доведеться оскаржувати державну реєстрацію земельної ділянки, рішення відповідача про передачу речових прав на землю третім особам, речові права третіх осіб та витребування земельної ділянки, що потребуватиме значних затрат часу, коштів та зусиль. Державна реєстрація земельної ділянки, в таких випадках, відповідно до пп. 3 п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, лише у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.
У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа заперечують проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просять оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
ОСОБА_1 подала до апеляційного суду пояснення в яких у вказує, що у відповідача відсутні законні підстави стверджувати про відсутність у справі доказів порушення прав позивачки.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ухвалою Львівської міської ради від 17.10.2024 № 5555 «Про надання «ОСББ «Артура Шталя» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 » надано об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Артура Шталя" (код ЄДРПОУ 45461647) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га (у тому числі площею 0,0014 га в межах червоних ліній під об'єктом нерухомого майна) на АДРЕСА_1 для обслуговування багатоквартирного житлового будинку (рекомендований код КВЦПЗ 02.03 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку) за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Львівської міської ради, позивач звернулася до суду з даним позовом та подала заяву про забезпечення позову, в задоволенні якої судом було відмовлено, оскільки заходи забезпечення позову про які просить позивач не охоплюють собою предмет спору, що позивачем жодним чином не доведено, як саме відмова у забезпеченні адміністративного позову унеможливить виконання рішення суду про визнання протиправним та скасування ухвали Львівської міської ради, в разі задоволення такого, позаяк матиме місце фактичне виконання в момент набрання рішенням законної сили.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 цієї статті, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Частиною 1 статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 цієї статті визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною 3 статті 151 КАС України встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5).
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам.
Цей висновок відповідає Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, згідно з якою рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, правових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення адміністративного позову суд повинен здійснити оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступного: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Висновки аналогічного змісту були неодноразово наведені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18, від 28.10.2020 у справі № 140/2474/20, від 14.07.2021 у справі №300/2540/19, від 30.03.2021 у справі №420/4037/20, від 17.12.2024 у справі № 380/471/24.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що перевірка наявності обставин порушених прав та законних інтересів позивачки, ухвалою Львівської міської ради від 17.10.2024 за № 5555 «Про надання «ОСББ «Артура Шталя» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 », є обов'язком суду під час вирішення справи по суті та на час розгляду заяви про забезпечення позову, такі дії є фактично надання судом правової оцінки спірному рішенню до ухвалення рішення по суті, також вказане підтверджують доводи апеляційної скарги, які фактично стосуються розгляду справи по суті, а тому питання щодо відповідності та правомірності оскаржуваної ухвали буде вирішуватися судом при розгляді справи по суті заявлених позовних вимог.
Порушення прав, свобод чи інтересів особи це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №826/15718/16).
Також суд першої інстанції правильно вказав, що вимоги щодо заборонити кадастровим реєстраторам реєструвати земельну ділянку на АДРЕСА_1 для обслуговування багатоквартирного житлового будинку фактично покликані на заборону вчиняти певні дії в майбутньому, а тому не можуть бути задоволені, оскільки захисту підлягає тільки порушене право (постанова Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-951цс16).
При цьому, надаючи оцінку доводам позивача про очевидність ознак протиправності оскаржуваного рішення, слід зазначити, що його наявність та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів позивача, повинні існувати поза обґрунтованим сумнівом.
Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
В той же час, Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Суд звертає увагу, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування ухвали міської ради. Рішення суду за такими позовами не потребують виконання. Їх значення полягає у констатації факту правомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування. Тому у справі за таким позовом не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Отже і заходів забезпечення позову вони не потребують.
Позивачем жодним чином не доведено, як саме відмова у забезпеченні адміністративного позову унеможливить виконання рішення суду про визнання протиправним та скасування ухвали Львівської міської ради, в разі задоволення такого, позаяк матиме місце фактичне виконання в момент набрання рішенням законної сили.
Крім того, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі, предметом якого є визнання протиправним та скасування рішення.
Суд звертає увагу на те, що заявник не надав доказів існування очевидних ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи яка звернулась до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю та очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та третім особам до ухвалення рішення в адміністративній справі за поданим позовом до суду, як і не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) таких прав та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому.
При цьому, посилання заявника на ту обставину, що невжиття судом заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи неможливості виконання рішення суду також не підтверджені належними доказами. Таким чином, правова оцінка питань правомірності спірних рішень має надаватися судами під час розгляду справи по суті.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 500/75/20, від 29.04.2021 у справі №420/12710/20, від 02.04.2024 у справі № 380/4885/22, від 29 травня 2024 року у справі № 300/2197/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Підсумовуючи все вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, оскільки предмет спору, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин та їх правове регулювання є різними, це виключає подібність спірних правовідносин у цих справах зі справою, що переглядається.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №380/23870/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 23.05.2025