22 травня 2025 року м.Київ №640/14465/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2022 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю, та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Лисенко В.І.
Згідно з частиною другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Ухвалою суду від 29.04.2024 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 17.02.2025 залучено до участі у справі як співвідповідача ГУ ПФУ в Харківській області.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що ГУ ПФУ в м.Києві позивачеві не враховано періоди роботи з 30.04.2002 по 14.04.2006, з 14.04.2006 по 27.05.2010 до стажу державної служби. Також, ГУ ПФУ в м.Києві листом повідомило, що йому відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку і відсутністю необхідного стажу. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889 передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі) така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу». Позивач вказує, що його стаж державної служби складає понад 20 років, який є достатнім для призначення пенсії державного службовця. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Відповідач, ГУ ПФУ в м.Києві, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що з 1 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), яким визначено право па пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-Х1І від 16.12.1993 року (далі - Закон № 3723-ХІІ). Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII втратив чинність Закон № 3723, крім статті 37, що стосується до осіб, зазначених пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до етап і 37 № 3723-Х11 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Відповідно до пункту 4 постанови право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону мають особам, які: на день набрання чинності Закону України №889-VI11 займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-Х1І та актами Кабінету Міністрів України, або на день набрання чинності Законом 889-VIlI мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону № 3723- XII та актами Кабінету Міністрів України незалежно від факту роботи на державній службі станом на 1 травня 2016 року. Згідно трудової книжки Позивача на день набрання чинності Законом №889-111 (01.05.2016) не займає посаду, віднесену до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723- XII та актами Кабінету Міністрів України, стаж на посадах державної служби становить 15 років 8 місяців 28 днів при загальному стажі 36 років 11 місяців 29 днів. Враховуючи зазначене, прийнято рішення позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» відмовлено. Отже, відповідач вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є правомірними та Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області, надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За матеріалами електронної пенсійної справи встановлено, що 18.02.2022 ОСОБА_1 звернувся із заявою до територіальних органів пенсійного фонду, щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно з Законом України «Про державну службу». Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 (далі-Порядок), з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій. Рішенням № 204050003112 від 31.03.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області ОСОБА_1 було відмовлено. 06.06.2022 ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою до територіальних органів пенсійного фонду, щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно з Законом України «Про державну службу». Рішенням № 204050003112 від 07.06.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_1 було відмовлено. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, не може бути належним відповідачем у даній справі, оскільки не відмовляло в перерахунку пенсії позивачу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 (далі - Позивач) є пенсіонером за віком згідно із Законом України від 09.07.2003 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування »(далі закон 1058-IV).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області і отримує пенсію за віком.
18.02.2022 позивач звернувся за місцем свого проживання (м. Барвінкове, Харківської області) до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок: перехід на інший вид пенсії на «Державну службу». Однак, 24.02.2022 почалося повномасштабне вторгнення російської федерації.
З урахуванням вищевикладених обставин позивач був вимушений 06.06.2022 року звернутися з письмовою заявою №3085 до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві про призначення/перерахунок пенсії.
Розглянувши заяву позивача, Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві своїм рішенням від 07.06.2022 №204050003112 відповіло позивачеві у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з підстави недостатнього стажу державного службовця, який було визначено у 15 років 8 місяців 28 днів за період до набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та не зайняття ОСОБА_1 , на день набрання чинності Законом №889-ІІІ (01.05.2016) посади, віднесеної до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ та актами КМУ.
Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, та з метою захисту права на належне пенсійне забезпечення, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) з 01.05.2016 втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XIIта актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XIIта актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XIIу порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною першою статті 37 Закону №3723-XIIвстановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIIIпередбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Як встановлено судом з оскаржуваного рішення, підставою для відмови позивачу у переході на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 889-VIII стала недостатність стажу державної служби.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що до стажу державної служби позивачу не враховані періоди трудової діяльності з 30.04.2002 до 14.04.2006, з 14.04.2006 до 27.05.2010 на посадах заступника голови районної ради та міського голови.
Відповідно до записів №27-34 вкладишу до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.09.2000 позивач у період з 30.04.2002 по 14.04.2006 працював на посаді заступника голови районної ради. Крім того, 30.04.2002 ОСОБА_1 присвоєно 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування, 30.04.2004 Топалу присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування. У період з 14.04.2006 по 27.05.2010 позивач працював на посаді міського голови.
Оцінюючи підстави зарахування вказаного періоду роботи у стаж державної служби, суд зазначає таке.
Пунктом 5 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" було установлено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про державну службу". Вони прирівнюються до відповідних категорій посад державних службовців, якщо інше не передбачено законодавством України. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.
З 04 липня 2001 року ця норма втратила чинність на підставі пункту 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 07.06.2001 №2493-ІІІ Про службу в органах місцевого самоврядування (далі Закон №2493-ІІІ).
Поряд з тим, пунктами 2, 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2493-III обумовлено, що дія Закону України "Про державну службу" поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування. З набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України "Про державну службу".
Пунктом 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII встановлено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Статтею 21 Закону №2493-III (в редакції до 01 травня 2016 року) було передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
Стаж державної служби до набрання чинності Законом №889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (далі Порядок №283), та додатку до нього (діяли до 01 травня 2016 року).
Пунктом 5 Порядку №283 регламентовано, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців.
До 01 травня 2016 року посади державних службовців були визначені статтею 25 Закону №3723-XII.
Віднесення наявних посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідних категорій нових посад державних службовців проводилося Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом, тобто шляхом видання відповідного акта Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 року №1435 пункт 2 Порядку №283 доповнено абзацом, за змістом якого до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Зазначені норми вказують на те, що після 04 липня 2001 року (набрання чинності Законом України від 07.06.2001 №2493-ІІІ Про службу в органах місцевого самоврядування) до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування. Для можливості зарахування роботи на посаді в органах місцевого самоврядування необхідно, щоб така посада була передбачена або в статті 14 Закону №2493-III, або щоб посада була віднесена до відповідних категорій Кабінетом Міністрів України.
В частині 1 ст.2 Закону №2493-III визначено поняття посадової особи місцевого самоврядування. Нею є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Так, посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України (стаття 3 Закону №2493-III).
Відповідно до ст. 22 Конституції України закріплені права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Разом із тим, Верховний Суд у постанові від 10.05.2018, прийнятій у справі №351/1792/17, зазначив, що після набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 закону України "Про державну службу" № 889-VIII та пункту 4 Порядку № 229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" зараховується до стажу державної служби.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ці обставини вказують на безпідставність доводів пенсійного органу про те, що стаж роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця.
На підставі наведеного, з урахуванням наявності у позивача необхідного стажу державної служби в сукупності із досягненням відповідного віку та достатнім страховим стажем, відмова відповідача у перерахунку (переході) позивача на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправною.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення від 07.06.2022 №204050003112 Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в м.Києві, рішенням якого позивачу відмовлено в переведенні на пенсію за віком за нормами Закону України "Про державну службу".
Частиною 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, переведення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, виходячи за межі позовних вимог, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо перерахунку пенсії, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.06.2022 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 30.04.2002 по 14.04.2006, з 14.04.2006 по 27.05.2010.
Відповідно до ч. 1, 2ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач має право на пільги відповідно до п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та звільнений від сплати судового збору за подання позову з таким характером спору.
Відповідно до копій квитанцій позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 992,40 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 07.06.2022 №204050003112 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсі за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ - 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 06.06.2022 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 30.04.2002 по 14.04.2006, з 14.04.2006 по 27.05.2010.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ - 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.