22 травня 2025 року м.Київ №320/36053/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної гвардії України, у якому просить суд:
- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо отримання позивачем грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення на підставах у межах норм відповідно до вимог встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн 00 коп.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він з 20.07.2012 перебував на квартирному обліку з родиною 4 особи. У вересні 2023 року він звернувся до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, проте відповідач відмовив у здійсненні такої виплати оскільки позивача та його дружину знято з квартирного обліку. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 27.10.2023 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Наказом Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 15 листопада 2012 року №143 о/с По особовому складу припинено контракт та звільнено з військової служби у відставку за пунктом 6 - б (за станом здоров'я) статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно вказаного наказу вислуга років позивача станом на 01 листопада 2012 року складає: у календарному обчисленні 38 років 02 місяці 00 днів, у пільговому обчисленні 39 років 00 місяців 01 день.
Позивач разом із родиною перебував на обліку квартирному обліку військовослужбовців Київського гарнізону з 1999 року по списку першочергового отримання житла, як ветеран Збройних Сил України.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 13.10.2022 №760/3532/22 визнано незаконним та скасовано пункт 1.2 протоколу № 5 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України від 25.04.2019 щодо зняття з квартирного обліку при Головному управлінні Національної гвардії України полковника запасу позивача з родиною складом 2 особи, в т. ч.: він, дружина.
У вересні 2023 року позивач звернувся до відповідача з заявою про виконання вищезазначеного рішення та виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.
Відповідач листом від 18.03.2023 №27/10/3/3-К-3794 повідомив позивача про те, що на виконання вимог пункту 3.16 глави 3 Інструкції з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом МВС від 28 липня 2007 року № 278, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 серпня 2007 року за № 942/14209, позивача із родиною складом 2 особи, у т. ч.: ОСОБА_1 , 1956 р. н., та дружина ОСОБА_2 , 1967 р. н., знято з квартирного обліку при Головному управлінні Національної гвардії України (виключено з пільгової черги) з підстав, викладених у пункті 2 протоколу № 5 від 18.04.2023. Ураховуючи викладене, у Головного управління Національної гвардії України відсутні підстави для здійснення ОСОБА_1 , та дружині ОСОБА_2 виплати грошової компенсації.
Відповідно до витягу з протоколу №5 від 18.04.2023 щодо розгляду питання щодо зняття військовослужбовців з квартирного обліку полковник запасу ОСОБА_1 , 1956 р. н. поновлений та рахується на квартирному обліку при ГУ НГУ з родиною складом 2 особи, в т. ч.: він, дружина ОСОБА_2 , 1967 р.н. з 27.10.1999 у списках на першочергове отримання житла відповідно до пункту 7 частини першої статті 6 ЗУ «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» у зв'язку зі скасуванням пункту 1.2 протоколу №5 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України від 25.04.2019 на підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13.10.2022 у справі № 760/3532/22, з урахуванням ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 11.04.2023 про виправлення описки в рішенні. У м. Києві зареєстрований з дружиною на АДРЕСА_1 з 2000 року. У судовому засіданні у справі № 760/3532/22 ОСОБА_1 підтвердив, що наразі проживає у квартирі АДРЕСА_2 , яку придбав за рахунок коштів одноразової допомоги та яка оформлена на його дружину - ОСОБА_2 . Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також відображає відомості і про право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру житловою: площею 18,2 кв. м, загальною площею 34,2 кв.м. 18.03.2006 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 , видане відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва від 18.03.2006). Частинами першою та другою статті 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, яке набуде подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. На цій підставі наведеного, керуючись п.3.15 Інструкції Центральна житлово-побутова комісія Головного управління Національної гвардії України вирішила зняти з квартирного обліку при ГУ НГУ полковника запасу ОСОБА_1 з родиною складом 2 особи, в т.ч.: він, дружина ОСОБА_2 , 1967 р.н.
Вказане рішення Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України від 18.04.2023 позивачем не оскаржено.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах встановлюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Абзац четвертий пункту статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлює, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Згідно з абзацом першим пункту 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування -у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи у зв'язку з тим, що хворіє на цукровий діабет 2 типу середньої важкості. Дане захворювання та інвалідність за його результатами отримані позивачем внаслідок проходження військової служби, що підтверджується свідоцтвом про хворобу від 30.10.2012 №98 та випискою огляду МСЕК серії ААА №793862.
Як встановлено вище, наказом Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 15.11.2012 №143 о/с «По особовому складу» позивача звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я.
З урахуванням наведених норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд вважає доведеним право ОСОБА_1 та членів його сім'ї на отримання жилого приміщення для постійного проживання.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надаються такі пільги, зокрема, щодо позачергового забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.
У відповідності до частини першої статті 9 Житлового кодексу Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Механізм визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей, що перебувають разом з ними на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, який ведеться у військових частинах, органах, підрозділах, загонах, військових навчальних закладах, установах (далі - військові частини), а у разі їх розформування - у військових комісаріатах та квартирно-експлуатаційних установах (організаціях), за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення (далі - компенсація) установлено Порядком визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №728 (далі по тексту - Порядок №728).
Пунктами 3, 5 Порядку №728 визначено, що військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, мають право отримати компенсацію один раз протягом усього часу проходження військовослужбовцями військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла
Черговість надання компенсації визначається за часом взяття військовослужбовця та членів його сім'ї на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та/або включення до списків осіб, які мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень.
Згідно з п.6 Порядку №728 підставою для відмови у наданні військовослужбовцю та членам його сім'ї компенсації є їх зняття з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або виключення із списків громадян, що мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень
Згідно положень пунктів 9, 10, 12 Порядку №728, зокрема, Міноборони, щороку протягом I кварталу після визначення загальної суми видатків на надання компенсації розподіляють її між військовими частинами, військовими комісаріатами та квартирно-експлуатаційними установами (організаціями), в яких ведеться облік військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, з урахуванням часу взяття військовослужбовців та членів їх сімей на такий облік та/або включення їх до списків осіб, які мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень.
Житлові комісії військових частин, військових комісаріатів та квартирно-експлуатаційних установ (організацій) (далі - житлові комісії) письмово інформують військовослужбовців та членів їх сімей, у яких настала черга на отримання жилих приміщень у поточному році, про їх право на отримання компенсації та про її орієнтовний розмір.
З метою вдосконалення забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, зокрема, відповідно до Порядку №728, наказом Міноборони від 31 липня 2018 року №380 затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі по тексту - Інструкція №380).
Розділом VII вказаної інструкції передбачено порядок виплати грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення.
Так, пунктами 4, 5, 6 розділу VII Інструкції №380 передбачено, що житлові комісії військових частин (об'єднані житлові комісії) інформують листом з повідомленням військовослужбовців та членів їх сімей, у яких настала черга на отримання житлових приміщень, про їх право на отримання грошової компенсації, її орієнтовний розмір та перелік документів, необхідних для її отримання, або надають таке повідомлення особисто під підпис.
Для отримання грошової компенсації та визначення її остаточного розміру військовослужбовці та члени їх сімей подають до житлових комісій військових частин (об'єднаних житлових комісій) документи, визначені в Порядку визначення розміру і надання грошової компенсації.
Житлові комісії військових частин (об'єднані житлові комісії) розглядають надані документи протягом десяти робочих днів та приймають відповідне рішення про надання грошової компенсації.
Про прийняте рішення житлова комісія у п'ятиденний строк письмово інформує військовослужбовців та членів їх сімей.
Протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) затверджується наказом командира військової частини та з обліковою справою направляється до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.
На підставі отриманих документів у КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району розробляється список осіб, які мають право та надали згоду на отримання грошової компенсації за належне їм для отримання житлове приміщення у військовій частині (далі - Список виплати грошової компенсації) (додаток 24), разом із розрахунком виплати грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення (далі - Розрахунок) (додаток 25) окремо на кожного військовослужбовця.
У відповідності до положень пунктів 7 - 9 Інструкції №380 список виплати грошової компенсації, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
За результатами розгляду Списків виплати грошової компенсації Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про: погодження виплати грошової компенсації; відмову в погодженні виплати грошової компенсації із зазначенням причини такої відмови. Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом
ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Списки виплати грошової компенсації в Збройних Силах України та після затвердження Міністром оборони України направляє їх до військових частин, військових комісаріатів та КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району для оформлення документів на перерахування коштів військовослужбовцям на їх особистий рахунок у банківській установі.
Військова частина, військовий комісаріат, КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району інформує військовослужбовців та членів їх сімей щодо готовності до виплати грошової компенсації та її розміру.
Про виплату грошової компенсації КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом трьох робочих днів письмово повідомляє житлову комісію військової частини, яка на найближчому засіданні приймає рішення про зняття військовослужбовця з обліку.
Рішення житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) є підставою для видання наказу командира військової частини про отримання військовослужбовцем грошової компенсації та зняття з обліку.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що одним з обов'язкових та першочергових етапів процедури отримання військовослужбовцем грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення є перебування особи на квартирному обліку та настання черги на отримання жилих приміщень у поточному році, про що житлові комісії інформують листом з повідомленням військовослужбовців та членів їх сімей.
Як слідує з матеріалів справи, підставою відмови позивачу у призначенні та виплаті грошової компенсації за належне для отримання жилого приміщення слугувало зняття позивача та його дружини з квартирного обліку при Головному управлінні Національної гвардії України (виключено з пільгової черги) з підстав, викладених у пункті 2 протоколу № 5 від 18.04.2023.
Суд звертає увагу, що рішення Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України про зняття позивача та його дружини з квартирного обліку, оформлене протоколом №5 від 18.04.2023, ним не оскаржувалося, є чинним як станом на час розгляду звернення позивача (вересень 2023 року), так і час розгляду цієї справи.
Отже, враховуючи зняття позивача з квартирного обліку, відповідач правомірно відмовив у нарахуванні та виплаті компенсації за належне для отримання жиле приміщення відповідно до п. 6 Порядку №728.
Отже, аналізуючи наведені вище правові норми у їх системному зв'язку та враховуючи встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд вважає, що відмовляючи позивачу у виплаті компенсації відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача відшкодувати моральну шкоду позивачу, заподіяну протиправними діями відповідача, у розмірі 500 000 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов'язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).
При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач стверджує, що внаслідок протиправної поведінки (дій) відповідача, яка є предметом позову у цій справі, така спричинила позивачу моральну шкоду, яка полягає у завданні душевних страждань, переживань та погіршення стану здоров'я.
При цьому позивачем в якості доказів, які б підтверджували погіршення стану здоров'я внаслідок спірних дій відповідача, надано суду копію виписки МСЕК про встановлення ІІ групи інвалідності.
Водночас суд зауважує, що надані позивачем докази, на переконання суду, не свідчать про спричинення йому моральної шкоди як такі, що не є прямим підтвердженням погіршення його стану здоров'я з огляду на відсутність в матеріалах справи жодних доказів, якими б підтверджувався стан здоров'я позивача до виникнення спірних відносин. Крім того, долученими позивачем доказами не підтверджується, що саме внаслідок незаконних дій відповідача у позивача погіршився стан здоров'я.
Суд зазначає, що не є достатнім лише твердження позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов'язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза заявлення позивачем безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на вчинення відповідачем протиправних дій чи бездіяльності, та без надання доказів завдання такими рішенням та діями втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.
Вказане свідчить про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.