23 травня 2025 року м. Київ № 320/42019/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому позивач просить суд:
-визнати протиправним рішення Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відмову у виключенні відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у межах виконавчого провадження № 56032957, оформлене листом № 91626 від 16.08.2024;
- зобов'язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників та скасовувати вжиті під час примусового виконання заходи у межах виконавчого провадження № 56032957.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в провадженні відповідача знаходилось виконавче провадження, яке завершене поверненням виконавчого документу стягувачу. На підставі виконавчого провадження № 56032957 був накладений арешт на майно (кошти) позивача. З огляду на те, що виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Державний виконавець повинен був зняти арешт, накладений на майно боржника, проте цього не зробив. Оскільки арешт з рахунків позивача не знято, останній звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України. Витребувано від Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином засвідчену копію матеріалів ВП №56032957.
Копія ухвали про відкриття провадження отримана відповідачем в системі «Електронний суд» 25.09.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Приписами частини першої другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань по суті спору не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Постановою старшого державного виконавця Дніпровського ВДВС Лапанашвілі П.Ю. від 22.03.2018 відкрито виконавче провадження №56032957 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 05.12.2017 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А., що зареєстрований в реєстрі за №14232.
Постановою старшого державного виконавця Дніпровського ВДВС Лапанашвілі П.Ю. від 22.03.2018 у межах виконавчого провадження №56032957 накладено арешт на все майно боржника.
Постановою старшого державного виконавця Дніпровського ВДВС Воротнікової А.С. від 05.07.2019 у межах виконавчого провадження № 56032957 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на будь - яких розрахункових, депозитних та карткових рахунках в банківських та фінансових установах.
Так, у межах виконавчого провадження відомості про боржника - ОСОБА_1 внесено до Єдиного реєстру боржників та накладено арешт на усе майно та банківські рахунки останньої.
Постановою старшого державного виконавця Дніпровського ВДВС Воротнікової А.С. від 16.09.2019 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.03.2024 у справі № 755/9065/23-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпровського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; визнано виконавчий напис №14232 від 05.12.2017, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. таким, що не підлягає виконанню.
Зазначене рішення набрало законної сили 04.04.2024.
На підставі вказаного рішення, позивач звернувся до Дніпровського ВДВС із заявою про зняття арешту на майно (кошти) та виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників щодо позивача.
Відповідачем надано відповідь, якою повідомлено, що в даний час Дніпровський ВДВС не має технічної можливості зняти арешт, оскільки державним виконавцем по п.2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а тому рекомендовано звернутись до суду про скасування заходів примусового виконання.
Вважаючи протиправною бездіяльність Дніпровського ВДВС щодо не зняття арешту з рахунків боржника, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон України №1404).
Згідно з статтею 1 Закону України №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 18 Закону України №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Частиною 1 статті 48 Закону України №1404-VIII передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до частини 2 статті 48 Закону України №1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
За приписами статті 56 Закону України №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Отже, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України №1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Згідно частин 1, 2 статті 40 Закону України №1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Суд враховує, що накладення арешту на кошти позивача, свідчить про вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на виконання виконавчого документу, а тому у разі завершення виконавчих проваджень державний виконавець зобов'язаний вчинити усі дії передбачені відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі зняти арешт, накладений на кошти боржника.
Відповідно до частини 2 статті 59 Закону України №1404-VIII у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
При прийнятті рішення, суд враховує, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.03.2024 у справі № 755/9065/23-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпровського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Визнано виконавчий напис, вчинений 05.12.2017 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем, що зареєстрований в реєстрі за №14232, про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 118 736, 66 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.03.2024 у справі №755/9065/23-ц не оскаржувалось та набрало законної сили 04.04.2024.
Закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Виконавче провадження № 56032957, в рамках якого на майно позивача накладено арешт, завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та передано до архіву, в подальшому знищено за закінченням терміну зберігання.
Станом на день розгляду справи, арешт майна позивача після повернення виконавчого документа не знятий.
На звернення позивача, відповідачем не вчинено дій спрямованих на зняття арешту з вказаного майна.
Відповідачем не надано до суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту.
За таких обставин, суд вважає, що відсутність виконавчого провадження та наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Окрім того, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Як наслідок, суд дійшов висновку, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним рішення Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відмову у виключенні відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у межах виконавчого провадження № 56032957, суд зазначає, що за своїм змістом лист-відповідь на звернення позивача не є рішенням суб'єкта владних повноважень. Адже, з його змісту вбачається, що відповідач наводить у цьому листі хронологію фактичних обставини щодо виконавчого провадження № 56032957 та ті рішення і дії, які були прийняті і вчинені у ході проведення виконавчих дій та у подальшому констатує про неможливість закінчити виконавче провадження за обставин знищення матеріалів виконавчого провадження.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників суд відмовляє у її задоволенні як передчасної, позаяк відповідачем ще не знято арешт з нерухомого майна позивача. Судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 18 267,32 грн, при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 267,32 грн надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 29.05.2023 №39/23, укладений між позивачем (Клієнт) з Адвокатом Глущенко Ангеліною Миколаївною (Адвокат).
Позивачем на підтвердження понесених витрат на надання правової допомоги в сумі 18 267,32 грн за договором від 29.05.2023 № 39/23 надано додаткову угоду №1 від 19.08.2024 та платіжну інструкцію від 20.08.2024.
Суд наголошує, що відповідач не подавав суду заперечення проти стягнення за рахунок його бюджетних асигнувань витрат на професійну (правничу) допомогу.
В той же час, необхідно зазначити, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Враховуючи наведене у свій сукупності, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами суд дійшов висновку, що у справі витрати на правову допомогу в сумі 18 267,32 грн є реальними та підтвердженими матеріалами справи.
Отже, суд вважає, що судові витрати, понесені позивачем на правничу допомогу у розмірі 18 267,32 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується відомостям квитанції наявної в матеріалах справи.
Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог а також ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер та не надається за можливе встановити розмір задоволених вимог до розміру судового збору, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту на майно (кошти) ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт на майно (коштів) ОСОБА_1 .
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп та витрати на правничу допомогу у розмірі 18 267 (вісімнадцять тисяч двісті шістдесят сім) 32 коп за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 35011660, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, б. 15).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його отримання.
Суддя Панова Г. В.