Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 травня 2025 року Справа№200/2321/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , фактична адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 року по 25.03.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 15.04.2022 року виплаченого 25.03.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі №200/4970/24.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 року по 25.03.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 15.04.2022 року виплаченого 25.03.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі №200/4970/24.
Ухвалою від 2 квітня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 25.03.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі №200/4970/24 відповідачем виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 15.04.2022 року у загальній сумі 83562,56 грн. Проте відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відповідач надав суду відзив, в якому заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі з огляду на відсутність законних підстав для виплати позивачу компенсації.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 (далі - позивач) з 26.09.2019 року по 15.04.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (далі - відповідач). 15.04.2022 року позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.04.2022 року №520-ос було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі №200/4970/24 зобов'язано відповідача:
- здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 30.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
- здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
- здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 01.01.2022 по 15.04.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
25.03.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі № 200/4970/24 відповідачем виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 15.04.2022 року у загальній сумі 83562,56 грн., що підтверджується банківською випискою. Проте, відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону 2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 25 червня 2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558), грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 7 Інструкції № 558).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян та інші.
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Приписами статті 4 Закону №2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
За змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1, 3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Подібний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16-а.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Суд також звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.04.2024 року у справі № 560/8194/20 з подібними правовідносинами.
У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:
«29. (…) умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.»
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення без необхідності звернення з відповідною окремою заявою до відповідача. Натомість обов'язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що перерахування недоплаченої суми грошового забезпечення позивача здійснено 25.03.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі № 200/4970/24 та відповідачем виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 15.04.2022 року у загальній сумі 83562,56 грн., проте відповідач, як суб'єкт виконання цього рішення, не здійснив розрахунок та виплату компенсації доходу, передбаченого статтею 2 Закону № 2050-ІІІ.
Несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з виплатою позивачу грошового забезпечення за час проходження військової служби у меншому за належний розмірі, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати недоплаченої суми грошового забезпечення.
Відповідно невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати недоплаченої суми грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду від 14 березня 2024 у справі № 200/6312/23, свідчить про відмову виплатити компенсацію згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Водночас, суд зазначає, що позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 30.01.2020 року по 25.03.2025 року включно.
Проте, відповідно до положень Закону № 2050-III та Порядку № 159 нарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися за весь час затримки виплати, тобто по день фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем, на виконання рішення суду виплату недоплаченого грошового забезпечення здійснено 25 березня 2025 року. Отже, виплата компенсації має бути здійснена по 24 березня 2025 року включно.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , фактична адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 24.03.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 15.04.2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , фактична адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 року по 24.03.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 15.04.2022 року, виплаченого 25.03.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі № 200/4970/24.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 23 травня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вст. пну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар