вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
23.05.2025м. ДніпроСправа № 904/1311/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181)
до відповідача Громадської організації "Спортсмени Дніпра" (49000, місто Дніпро, Василя Вишиваного (Свєтлова), будинок 17; ідентифікаційний код 42768509)
про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №264-ДРА/20 від 19.05.2020 у загальному розмірі 66 223,49 грн
І. СУТЬ СПОРУ
1. Стислий виклад позиції позивача
Позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, в частині повної та своєчасної сплати орендної платні.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарським процесуальним кодексом України.
З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою, фізичною особою - підприємцем документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою та фізичною особою-підприємцем для забезпечення комунікації та зв'язку із ними зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу.
За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, місто Дніпро, Василя Вишиваного (Свєтлова), будинок 17, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с. 91-92).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Слід відзначити, що поштове відправлення на офіційну адресу відповідача - 49000, місто Дніпро, Василя Вишиваного (Свєтлова), будинок 17, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми №20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.97).
З метою належного повідомлення відповідача про обставини справи, 15.04.2025 господарським судом здійснено повторне направлення кореспонденції суду на адресу відповідача - 49000, місто Дніпро, Василя Вишиваного (Свєтлова), будинок 17.
При цьому слід відзначити, що повторне поштове відправлення на офіційну адресу відповідача - 49000, місто Дніпро, Василя Вишиваного (Свєтлова), будинок 17, було також повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми №20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с. 104).
Суд зазначає, що у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Крім того, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань офіційним засобом зв'язку з відповідачем є електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 91-92).
Суд відзначає, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача є офіційною та достовірною, отже може бути використана судом для здійснення повідомлення відповідача у даній справі.
Відповідно до частини 6 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Так, судом надсилалась ухвала суду від 23.05.2025 разом із позовною заявою з додатками на електронну пошту відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зазначена у розділі "Контакти" витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підтвердження чого господарським судом було долучено до матеріалів справи роздруківку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 23.05.2025 разом із позовною заявою з додатками була доставлена відповідачу на його електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, - 17.03.2025 (а.с. 96).
Слід також відзначити, що інших засобів зв'язку з відповідачем Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також матеріали справи - не містять.
В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв'язку з відповідачем.
Також суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 23.05.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126084156) надіслано судом 25.03.2025, зареєстровано в реєстрі 25.03.2025 та забезпечено надання загального доступу - 25.03.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Отже станом на 23.05.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендної плати, що призвело до утворення заборгованості за основним зобов'язанням, нарахування пені та 3% річних.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
(1) Факт укладення договору між сторонами, його умови;
(2) Факт виконання позивачем своїх зобов'язань щодо надання послуг;
(3) Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендної платні;
(4) Правомірність нарахування пені та 3%.
1. Укладення та умови договору
19 травня 2020 року між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради (далі - орендодавець) та Громадської організації "Спортсмени Дніпра" (далі - орендар) укладено договір №264-ДРА/20 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра (далі - договір, а.с. 11-19).
Відповідно до пункту 1.1 цього договору оренди, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне користування комунальне нерухоме майно - нежитлові приміщення - (надалі - об'єкт оренди) загальною площею 234,5 кв.м, які розташовані за адресою: вулиця Високовольтна, будинок 32, місто Дніпро (Літ. А-5) у підвалі 5-поверхового будинку, вартість якого становить 605 210,00 грн без ПДВ, що перебувають на балансі Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради.
Майно передане під використання об'єкту для розміщення громадської організації.
Орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі об'єкта оренди. Передача об'єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеною станом на 14.05.20 на підставі акта приймання-передачі об'єкта оренди, підписаного балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем (пункти 2.2., 2.3. договору).
За приписами пунктів 3.1., 3.2. договору розрахунок орендної плати здійснюється за Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального нерухомого майна, затвердженою міською радою. Розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід'ємною частиною договору, становить 4820,82 грн без ПДВ (базова за квітень місяць 2020 рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, починаючи з травня місяця 2020 року. У платіжному дорученні обов'язково зазначити номер договору оренди, дату укладення та назву орендаря.
Згідно з умовами пункту 3.3. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує:
- 70 % від загальної суми орендної плати у розмірі 3374,57грн до загального фонду міського бюджету;
- 30 % від загальної суми орендної плати у розмірі 1446,25грн на рахунок балансоутримувача об'єкта оренди.
Згідно з пунктом 3.5. договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря. Орендна плата сплачується орендарем за весь час фактичного використання об'єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди, включно.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.4. договору).
Пунктом 3.8. договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням штрафних санкцій у співвідношенні, визначеному пунктом 3.3. даного договору.
При цьому, у пункті 5.2. договору зазначено, що орендар зобов'язується, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату за весь час фактичного використання об'єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди, включно.
Сторони визначили, що договір діє з 19.05.2020 до 16.05.2023 включно (пункт 10.1. договору).
Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на переукладання договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо умов договору переважне право відповідача на переукладання договору припиняється (пункт 10.2. договору).
У разі відсутності протягом одного місяця заяви від орендаря про переукладання договору оренди на новий термін після отримання листа від орендодавця про закінчення терміну дії договору, договір оренди вважається припиненим з наслідками, передбаченими пунктом 5.5. договору (пункт 10.3 договору).
Відповідно до пункту 11.1 договору його дія припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); відчуження власником об'єкта оренди; загибелі об'єкта оренди; дострокового розірвання договору за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; відкриття провадження у справі про банкрутство орендаря; використання орендарем об'єкта оренди не за призначенням, у тому числі у випадку незаконної передачі об'єкта оренди в суборенду; невнесення орендарем орендної плати протягом трьох місяців підряд; відмови орендаря від відшкодування витрат балансоутримувача щодо утримання і експлуатації будівлі; виникнення обставин, що виключають використання об'єкта оренди відповідно до цілей орендаря; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" відповідно до Закону України від 01.04.2022 № 2181-IX "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" установлено, що договори оренди комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Для продовження договору оренди у такий спосіб заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються (пункт 5).
На виконання умов договору оренди орендодавцем передано, а орендарем прийнято об'єкт оренди - нежитлові приміщення загальною площею 234,5 кв.м, які розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Високовольтна, 32 (Літ. А-5) у підвалі 5-поверхового будинку, що підтверджується Актом приймання-передачі від 19.05.2020 (а.с.24).
Судом встановлено, що відповідно до рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2024 у справі №904/1041/24 було зокрема ухвалено розірвати договір №264-ДРА/20 від 19.05.2020 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, укладений між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та Громадською організацією "Спортсмени Дніпра". Усунути перешкоди в користуванні комунальним нерухомим майном, а саме: нежитловим приміщенням, яке розташоване у підвалі 5-ти поверхового будинку, площею 234,5кв.м., за адресою: м. Дніпро, вул. Високовольтна, 32, (літ. А-5), шляхом виселення Громадської організації "Спортсмени Дніпра" (ідентифікаційний код: 42768509; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Свєтлова, буд. 17) з нежитлового приміщення, яке розташоване у підвалі 5-ти поверхового будинку, площею 234,5кв.м., за адресою: м. Дніпро, вул. Високовольтна, 32, (літ. А-5).
Відповідно до пункту 12.5 у випадку припинення дії цього договору орендна плата сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі.
2. Виконання позивачем договірних зобов'язань
На виконання умов договору оренди орендодавцем передано, а орендарем прийнято об'єкт оренди - нежитлове приміщення загальною площею 234,5 кв.м, яке розташовані за адресою: місто Дніпро, вулиця Високовольтна, будинок 32 (Літ. А-5) у підвалі 5-поверхового будинку, що підтверджується актом приймання-передачі від 19.05.2020 (а.с.24).
3. Неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати робіт
Враховуючи положення пунктів 3.1. - 3.8. договору станом на 23.05.2025 строк зобов'язання по сплаті орендної платні за договором є таким, що настав.
Однак всупереч умов вказаного договору відповідач не здійснив погашення орендної плати за договором за період з 01.03.2024 по 23.01.2025. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення вказаної заборгованості.
У зв'язку з тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання з оплати орендної плати, позивачем нарахована заборгованість зі сплати орендної плати за період з 01.03.2024 по 23.01.2025 в сумі 58 208,63грн.
Наведене і є причиною виникнення спору.
4. Нарахування пені та 3% річних.
Пунктом 9.2. договору визначено, що за несвоєчасну сплату суми орендної плати орендар зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу у співвідношенні, визначеному у пункті 3.3. договору.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.2. договору позивачем нарахована пеня в сумі 6 272,60 грн за загальний період з 26.02.2024 по 26.02.2025, що підтверджується відповідним розрахунком (а.с. 29-30).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач на підставі викладено нарахував 3% річних в сумі 1 742,26 грн за період з 01.03.2024 по 28.02.2025, що підтверджується відповідним розрахунком (а.с. 31-33).
ІV. МОТИВИ СУДУ
1. Норми права, які застосував суд.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (стаття 759 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин
Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України закріплено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до частин 1 та 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
За змістом частини першої - третьої, п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
2. Оцінка судом доказів та позицій сторін
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Суд встановив наявність договірних правовідносин між сторонами, згідно з якими позивач зобов'язується передати в строкове платне користування комунальне нерухоме майно, тоді як обов'язок відповідача прийняти вказане майно в користування, забезпечити його схоронність на час користування та сплачувати за нього орендну платню у встановленому договором розмірі та строки.
Позивач довів факт виконання своїх договірних зобов'язань у повному обсязі, що підтверджується актом приймання-передачі від 19.05.2020 (а.с.24), на підставі якого останній на виконання умов договору оренди передав, а відповідач прийняв об'єкт оренди - нежитлове приміщення загальною площею 234,5 кв.м, яке розташовані за адресою: місто Дніпро, вулиця Високовольтна, будинок 32 (Літ. А-5) у підвалі 5-поверхового будинку.
Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України зокрема передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Враховуючи положення пунктів 3.1. - 3.8. договору станом на 23.05.2025 строк зобов'язання по сплаті орендної платні за договором є таким, що настав.
Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок зі сплати орендної плати за період з 01.03.2024 по 23.01.2025 в сумі 58 208,63 грн - не виконав.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 58 208,63 грн зі сплати орендної плати за період з 01.03.2024 по 23.01.2025.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості у 58 208,63 грн зі сплати орендної плати за період з 01.03.2024 по 23.01.2025 підлягають задоволенню.
Щодо стягнення суми пені та 3% річних, господарський суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі статтями 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 9.2. договору визначено, що за несвоєчасну сплату суми орендної плати орендар зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу у співвідношенні, визначеному у пункті 3.3. договору.
Отже, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.2. договору позивачем нарахована пеня в сумі 6 272,60 грн за загальний період з 26.02.2024 по 26.02.2025, що підтверджується відповідним розрахунком (а.с. 29-30).
За результатами перевірки наданого позивачем розрахунку суми пені, господарським судом встановлено, що він є частково вірним з огляду на наступне.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2024 у справі №904/1041/24 (повний текст рішення підписаний 29.07.2024), яке набрало законної сили 20.08.2024 було зокрема ухвалено розірвати договір №264-ДРА/20 від 19.05.2020 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, укладений між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та Громадською організацією "Спортсмени Дніпра".
Суд зазначає, що нарахування пені може відбуватися виключно на підставі положень договору, який є діючим та не втратив свою силу.
Зважаючи на те, що за вказаним рішенням суду від 17.07.2024 договір №264-ДРА/20 від 19.05.2020 є припиненим, нарахування пені в період з 17.07.2024 по 26.02.2025 є неправомірним.
Крім того позивачем нараховано пеню по орендній платі у розмірі 5 144,71 грн за лютий місяць 2024 року, при цьому вказана сума боргу не підтверджена згаданим рішенням суду, а також не є предметом розгляду даної справи.
Оскільки сума боргу по орендній платі у розмірі 5 144,71 грн за лютий місяць 2024 року у судовому порядку не досліджувалася, а також з огляду на те, що судом не встановлено наявність прострочення по вказаному зобов'язанню, нарахування пені на зазначену суму боргу є неправомірним.
З огляду на викладене, здійснивши відповідний перерахунок суми пені, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 714,76 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач на підставі викладеного нарахував 3% річних в сумі 1 742,26 грн за період з 01.03.2024 по 28.02.2025.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку суми процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних у розмірі в сумі 1 742,26 грн, судом помилок не виявлено.
Оскільки нарахована позивачем сума 3 % річних є арифметично правильною та відповідає приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 742,26 грн, у зв'язку із чим така вимога підлягає задоволенню.
V. Висновки Суду
На підставі встановлених судом фактичних обставин та досліджених доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного України та статті 20 Господарського кодексу України.
З огляду на це порушене право позивача на отримання повної своєчасної оплати орендної плати підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача: 58 208,63 грн - основного боргу, 714,76 грн - пені та 1 742,26 грн - 3% річних.
VІ. Судові витрати
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви справляється судовий збір.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до пункт 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена ставка судового збору - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2025 року складає 3028,00 грн.
Господарський суд зазначає, що на момент звернення з даним позовом до суду ціна позову становила 66 223,49 грн, а тому позивачу належало сплатити 3 028,00 грн судового збору.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до платіжної інструкції №127 від 05.03.2025 (а.с. 48) позивачем сплачено 10 500,00 грн судового збору за звернення до суду з даним позовом. Згідно з випискою (а.с. 90) ці кошти були зараховані до спеціального фонду державного бюджету України.
Отже позивачем при поданні даної позовної заяви було переплачено 7 472,00 грн судового збору.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Суд роз'яснює позивачу, що він вправі звернутися до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 7 472,00 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позовні вимоги задоволено частково, а сума судового збору яку належало сплати при поданні позовної заяви становить 3 028,00 грн, господарський суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2 785,76 грн судових витрат по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради до Громадської організації "Спортсмени Дніпра" про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №264-ДРА/20 від 19.05.2020 у загальному розмірі 66 223,49 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Громадської організації "Спортсмени Дніпра" (49000, місто Дніпро, Василя Вишиваного (Свєтлова), будинок 17; ідентифікаційний код 42768509) на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181) 58 208,63 грн (п'ятдесят вісім тисяч двісті вісім гривень, шістдесят три копійки) - основного боргу, 714,76 грн (сімсот чотирнадцять гривень сімдесят шість копійок) - пені, 1 742,26 грн (одну тисячу сімсот сорок дві гривні двадцять шість копійок) - 3% річних та 2 785,76 грн (дві тисячі сімсот вісімдесят п'ять гривень сімдесят шість копійок) - судових витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 23.05.2025
Суддя Т.В. Іванова