Рішення від 19.05.2025 по справі 990/109/23

РІШЕННЯ

Іменем України

19 травня 2025 року

м. Київ

справа №990/109/23

адміністративне провадження № П/990/109/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В., Блажівської Н.Є.,

за участю секретаря судового засідання -Сірак І.М.,

представника позивача - Пеліхоса Є.М.,

представника відповідача - Саввіна С.С.,

представника Служби безпеки України - Зарєчного Д.С.,

представника Ради національної безпеки і оборони України - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, треті особи особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Рада національної безпеки і оборони України, Служба безпеки України про визнання протиправними, нечинними та скасування Указів від 01.12.2022 № 820/2022 та від 24.01.2023 № 43/2023 в частинах,

І. ПРОЦЕДУРА

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) 01 червня 2021 року подав через представника - адвоката Пеліхоса Євгена Миколайовича до Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - відповідач, Президент України), в якому просить визнати протиправними, нечинними та скасувати: Указ Президента України від 01 грудня 2022 року № 820/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 820/2022) в частині введенні в дію пункту 8 Додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а саме - в частині застосування до ОСОБА_1 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) строком на п'ять років; Указ Президента України від 24 січня 2023 року № 43/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних санкцій» )» (далі - Указ № 43/2023) в частині введення в дію пункту 8 Додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в редакції рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних санкцій», а саме - в частині застосування до ОСОБА_1 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) строком на п'ять років.

Відповідно до частин першої та другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що позивач не погоджується з Указами № 820/2022 та № 43/2023 в частині введення в дію рішень РНБОУ в частині введення обмежувальних заходів (санкцій) щодо ОСОБА_1 (пункти 8 додатків до Рішень) у зв'язку з тим, що: 1) оскаржувані Укази не відповідають вимогам законності; ОСОБА_1 не належить до суб'єктів, щодо яких можуть бути застосовані обмежувальні заходи (санкції); обмежувальні заходи (санкції), які підлягають застосуванню до позивача, не є передбачуваними та юридично визначеними; оскаржувані Укази не відповідають вимогам пропорційності, прозорості, об'єктивності та законності; оскаржувані Укази в частинах, що стосуються ОСОБА_1 , прийняті з порушенням норм Конституції України, Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) та інших національних і міжнародних нормативно-правових актів; оскаржувані Укази порушують та обмежують його особисті конституційні права і свободи, зокрема, право на володіння, користування та розпорядження належним йому майном. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просить задовольнити позов.

Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1 - 3 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше, ніж з п'яти суддів.

Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2023 вказану справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. - головуючий суддя, судді: Блажівська Н.Є., Гончарова І.А., Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд ухвалою від 07 червня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху з підстав її невідповідності вимогам частин першої, третьої статті 161, частини четвертої статті 94 КАС України.

15 червня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Пеліхоса Є.М. подав до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків позовної заяви.

Верховний Суд ухвалою від 26 червня 2023 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 17 червня 2023 року. Також, Верховний Суд залучив до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Службу безпеки України (далі - СБУ) та Раду національної безпеки і оборони України (далі - РНБОУ).

04 липня 2023 року від Секретаря РНБОУ надійшов лист, у якому було повідомлено, що Апарат РНБО є державним органом, який здійснює поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності цього органу. Проте, з огляду на вимоги Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» та Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14 жовтня 2005 року №1446, Апарат РНБО не наділений повноваженнями представляти РНБО в судових інстанціях, що виключає можливість участі в адміністративному процесі у правовому статусі сторони чи третьої особи.

13 липня 2023 року Президент України надіслав до Верховного Суду відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на позов відповідач вказує, що: оскаржувані Укази прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України; санкції до позивача застосовано РНБОУ за результатами розгляду пропозицій СБУ; застосування санкцій до ОСОБА_1 рішеннями РНБОУ, уведеними в дію оскаржуваними Указами, ґрунтується на принципах пропорційності, відповідності меті та ефективності, а також здійснено у зв'язку з наявністю достатніх підстав, визначених Законом України «Про санкції»; чинне законодавство України не містить положень, які б встановлювали обов'язок вказувати підстави для застосування санкцій у відповідному рішення РНБОУ або Указі Президента України про введення такого рішення в дію. З огляду на викладене, Президент України вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У зв'язку з перебуванням судді - члена колегії Хохуляка В.В. у відпустці розгляд справи, призначений на 17 липня 2023 року, не відбувся. Розгляд справи був призначений на 14 серпня 2023 року.

31 липня 2023 року від СБУ надійшли пояснення, у яких вказує, що на момент застосування до позивача санкцій ОСОБА_1 займав посаду керуючого Роменської єпархії Української православної церкви Московського патріархату (далі - УПЦ МП), а також мав титул митрополита Роменського і Буринського Іосифа. В той же час, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 436-2 Кримінального кодексу України, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022200000000165 від 06.10.2022, за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 161 та частиною першою статті 436-2 Кримінального кодексу України. Крім того, СБУ вказує, що за своєю природою санкції не є видом відповідальності за вчинені порушення, а виступають спеціальними обмежувальними заходами, які застосовуються з метою невідкладного та ефективного реагування, як на наявні, так і на потенційні загрози інтересам і національній безпеці України, що свідчить про те, що положення статей 1, 3 Закону України «Про санкції» не виключають можливості застосування санкцій до громадян України та юридичних осіб, зареєстрованих у відповідності до законодавства України. Також, третя особа зазначає, що втручання у мирне володіння майном позивача має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести потенційну загрозу національним інтересам України. При цьому, таке втручання не позбавляє позивача власності, а лише тимчасово - на визначений строк - обмежує можливість реалізації цього права в Україні. Крім іншого, СБУ звертає увагу на те, що СБУ як суб'єкт забезпечення національної безпеки (статті 12, 19 Закону України «Про національну безпеку України») у межах своїх повноважень забезпечує виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, а РНБОУ як єдиний спеціальний конституційний колегіальний орган, наділений виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення.

10 серпня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Пеліхоса Є.М. подав до Верховного Суду відповідь на відзив, в якому позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначив, що сама по собі приналежність громадянина України до певної релігійної організації в розумінні частини другої статті 1 Закону України «Про санкції» не є підставою для застосування обмежувальних заходів (санкцій), з огляду на що сам лише факт наявності у позивача титулу митрополіта Роменського і Буринського Іосифа та перебування його на посаді керуючого Роменської єпархії УПЦ МП не є достатньою та обґрунтованою підставою для застосування до нього санкцій. Також, ОСОБА_1 вказав, що повідомлення 05 липня 2023 року ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 436-2 Кримінального кодексу України, не можу бути достатньою підставою для застосування до нього обмежувальних заходів (санкцій), оскільки вина позивача є невстановленою та недоведеною, з урахуванням того, що повідомлення про підозру датоване 05 липня 2023 року, тобто після введення в дію рішень РНБОУ від 01 грудня 2022 року та від 24 січня 2024 року, а також зважаючи на те, що кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 436-2 Кримінального кодексу України, не належить до кримінальних правопорушень терористичної спрямованості (статті 258 - 258-6 Кримінального кодексу України).

У зв'язку з перебуванням судді - члена колегії Блажівської Н.Є. у відпустці розгляд справи, призначений на 14 серпня 2023 року, не відбувся. Розгляд справи був призначений на 25 вересня 2023 року.

01 серпня 2023 року та 02 серпня 2023 року до Верховного Суду від СБУ надійшли матеріали із грифом обмеження доступу «Для службового користування» (листи СБУ до РНБОУ від 01 грудня 2022 року № 4/710/дск, від 09 грудня 2022 року № 4/728дск та акт огляду від 10 жовтня 2022 року № 5/3/3-13027дск).

У зв'язку з перебуванням судді - члена колегії Хохуляка В.В. у відпустці розгляд справи, призначений на 25 вересня 2023 року, не відбувся. Розгляд справи був призначений на 16 жовтня 2023 року.

02 жовтня 2023 року від СБУ надійшли пояснення, у яких третя особа зазначає, що мета санкційної політики України, як невід'ємної частини військових зусиль в міжнародному збройному конфлікті, під час якого російською федерацією вчиняються терористичні акти, збігається з метою самооборони держави-жертви агресії, таким чином, а застосування персональних санкцій, які мають здебільшого індивідуальний характер, першочергово спрямовані на протидію агресивної поведінки російської федерації. Безпосередньо санкційна політика воюючої держави регулюється статтями 27, 46 Четвертої Женевської конвенції, зміст яких передбачає збереження за урядом воюючої сторони широких дискреційних повноважень при застосування обмежувальних заходів на власній території. Також, СБУ вказує, що особливістю міжнародного права прав людини є те, що у випадках, які загрожують життю нації, держави можуть відступати від обов'язку дотримуватися і гарантувати дотримання деяких із цих прав (так звана дерогація), з додержанням певних умов (стаття 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, стаття 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Більше того, у воюючої сторони може існувати юридичне зобов'язання ставитися до особи з множинним громадянством саме як до іноземного громадянина, відповідно до статті 38 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що становище осіб, які перебувають під захистом, продовжує регулюватися, в принципі, положеннями, що стосуються іноземців у мирний час. СБУ звертає увагу, що ані статтею 106 Конституції України, ані Законом України «Про санкції» не зобов'язано Президента України під час міжнародного конфлікту викладати конкретні факти, обговорення яких призвело його до думки про існування підстав для застосування санкцій.

Протокольною ухвалою від 16 жовтня 2023 року із занесенням до протоколу судового засідання № 2020425 Верховний Суд відклав розгляд справи на 20 листопада 2023 року у зв'язку з надходженням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 20 листопада 2023 року із занесенням до протоколу судового засідання № 2156886 Верховний Суд відклав розгляд справи на 18 грудня 2023 року у зв'язку з необхідністю ознайомлення представника позивача із матеріалами, які містять гриф обмеження доступу «Для службового користування».

Протокольною ухвалою від 18 грудня 2023 року із занесенням до протоколу судового засідання № 2273255 Верховний Суд відклав розгляд справи на 19 лютого 2024 року.

18 грудня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Пеліхоса Є.М. подав клопотання про витребування Верховним Судом від СБУ та РНБОУ інформації, що містилася на оптичних дисках, доданих до листів СБУ від 01 грудня 2022 року № 4/710/дск, від 09 грудня 2022 року № 4/728дск.

09 січня 2024 року СБУ на підтвердження повноважень свого представника надіслала витяг з наказу Центрального управління СБУ від 03 червня 2020 року № 152 «Про деякі питання забезпечення самопредставництва СБУ, її Центрального управління в судах України та органах примусового виконання судових рішень».

Протокольною ухвалою від 19 лютого 2024 року із занесенням до протоколу судового засідання № 2491942 Верховний Суд задовольнив клопотання позивача про витребування інформації, витребував від СБУ та РНБОУ інформацію, що містилася на оптичних дисках, доданих до листів СБУ від 01 грудня 2022 року № 4/710/дск, від 09 грудня 2022 року № 4/728дск, та відклав розгляд справи на 01 квітня 2024 року.

11 березня 2024 року до Верховного Суду від СБУ надійшли матеріали із грифом обмеження доступу «Для службового користування» (акт огляду від 19 лютого 2024 року № 5/3/3-3762дск та інформаційні матеріали від 19 лютого 2024 року № 5/3/3-3763дск).

13 березня 2024 року від Секретаря РНБОУ надійшов лист, у якому було повідомлено, що Апарат РНБОУ є державним органом, який здійснює поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності цього органу. Проте, з огляду на вимоги Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» та Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14 жовтня 2005 року №1446, ані Апарат РНБОУ, ані Секретар РНБОУ чи його заступники не наділений повноваженнями представляти РНБОУ в судових інстанціях. Крім того, Секретар РНБОУ повідомив, що суб'єктом, який підготував та вніс на розгляд РНБОУ документи, які стали підставою для застосування санкцій до позивача, є СБУ (листи СБУ від 01 грудня 2022 року № 4/710/дск, від 09 грудня 2022 року № 4/728дск, які містять інформацію з обмеженим доступом і мають гриф «Для службового користування»). Водночас, РНБОУ повідомило, що надає копію відкритої інформації, що містилась на оптичних дисках, доданих до листів СБУ від 01 грудня 2022 року та від 09 грудня 2022 року.

Протокольною ухвалою від 01 квітня 2024 року із занесенням до протоколу судового засідання № 2674510 Верховний Суд оголосив перерву у розгляді справи до 20 травня 2024 року.

19 травня 2024 року від СБУ надійшли додаткові пояснення, у яких третя особа звернула увагу та те, що сам факт зайняття позивачем на момент застосування санкцій посади єпископа Роменського і Буринського УПЦ МП не свідчить про застосування заборон до віросповідання та ведення релігійної діяльності. Вищевказане прямо випливає з безпосередніх підстав застосування санкцій, які не містять жодної згадки про те, що позивач сповідує заборонену в Україні релігію та справляє заборонені обряди, оскільки сам по собі факт участі у богослужінні на території російської федерації не розглядається як порушення з боку позивача. Важливими є окремі вислови та заклики, оголошені під час богослужіння, які спрямовані на завдання шкоди охоронюваних законом інтересам, а також фактична поведінка позивача, виражена у формі конклюдентних дій - накладенням хресного знамення. Таким чином, для застосування статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 35 Конституції України до тих чи інших дій позивача, спершу слід установити, чи є ці дії сповідуванням (маніфестацією) переконання, яке є саме релігійним. У даній справі позивач схвалював дії російської федерації та її збройних сил, які становлять злочин агресії, як це визначено в резолюції Генеральної асамблеї ООН від 02 березня 2022 року № ES-11/1 «Агресія проти України». Тому переконання у правильності цих злодіянь, або їх схвалення, не становлять предмета релігійної віри. В силу цього, права позивача за статтею 35 Конституції України чи статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод внаслідок реакції української держави на такі дії не зачіпаються. Також, СБУ вказала, що на момент надсилання до РНБОУ пропозицій про застосування санкцій СБУ було відомо про наявність у ОСОБА_1 громадянства російської федерації, поряд з цим, вказані пропозиції надсилались як такі, що пропонують застосування обмежувальних заходів до громадянина України. Також, третя особа зазначила, що за результатами здійсненого моніторингу ефективності застосування санкцій відсутні відомості, що свідчать про досягнення застосованих обмежувальних заходів своєї мети - захисту охоронюваних законом національних інтересів. Розширення переліку застосованих до позивача санкцій, а саме - включення повної заборони вчинення правочинів щодо цінних паперів та анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод, здійснене за ініціативою СБУ з метою повної локалізації загроз національним інтересам і національній безпеці України, що виникають з дій позивача. Також, СБУ повідомила, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022200000000165, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 жовтня 2022 року, за підозрою у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 436-2 Кримінального кодексу України, триває.

20 травня 2024 року від СБУ надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи надрукованих додатків до висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом.

Протокольною ухвалою від 20 травня 2024 року із занесенням до протоколу судового засідання № 2882820 Верховний Суд відклав розгляд справи на 24 червня 2024 року.

У зв'язку з перебуванням судді - члена колегії Блажівської Н.Є. у відпустці розгляд справи, призначений на 24 червня 2024 року, не відбувся. Розгляд справи був призначений на 18 листопада 2024 року.

Судовий розгляд справи 18 листопада 2024 року частково здійснювався у залі № 7, який призначений для розгляду справ, які містять документи із грифом обмеження доступу «Для службового користування, а частково - у залі відкритих судових засідань.

Протокольною ухвалою від 18 листопада 2024 року із занесенням до протоколу судового засідання № 3645377 Верховний Суд оголосив перерву у розгляді справи до 27 січня 2025 року.

14 січня 2025 року від СБУ надійшли додаткові пояснення та заява, у якій третя особа просить поновити процесуальний строк для подання до суду доказів та приєднати такі докази до матеріалів справи. Зокрема, у вказаній заяві СБУ посилається на те, що на виконання запиту Управління правового забезпечення СБУ Слідчим відділом СБУ в Сумській області надіслано копії протоколів допитів свідків у кримінальному провадженні № 22022200000000165, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 жовтня 2022 року, відповідно до яких свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які особисто знайомі з ОСОБА_1 та впізнали його на відповідному відеозаписі богослужіння в м. Верхотурьє Свердловськкої області російської федерації, під час якого була спільна молитва митрополита Іосифа ( ОСОБА_1 ) та накладення на себе хресного знамення, що підтверджує факт моління та участь разом з російськими архієреями в молитовних проханнях за російську державу, владу, військо, народ в реалізації запланованих заходів, у тому числі військових планів.

У зв'язку з перебуванням судді - члена колегії Хохуляка В.В. у відпустці розгляд справи, призначений на 27 січня 2025 року, не відбувся. Розгляд справи був призначений на 24 лютого 2025 року.

27 січня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Пеліхоса Є.М. подав заперечення щодо пояснень та заяви, поданих СБУ, щодо поновлення процесуального строку та приєднання доказів до матеріалів справи, у яких позивач вказує на те, що факт направлення СБУ запиту і отримання доказів 24 листопада 2024 року та подання їх до суду 14 січня 2025 року свідчить про те, що третя особа грубо порушує процесуальні строки, намагаючись без обмежень у часі збирати якісь факти та регулярно долучати їх до справи за відсутності жодних об'єктивних та документально підтверджених обставин, які б свідчили про незалежність причин від часника справи. Також, позивач зазначає, що протоколи допиту в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні не вважаються належними і допустимими доказами в адміністративному судочинстві, з урахуванням того, що оскаржуваний Указ Президента № 820/2022 був прийнятий 01 грудня 2022 року, а протоколи допитів були складені вже після вказаної дати. Крім того, позивач зазначає, що обставини кримінального провадження № 22022200000000165, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 жовтня 2022 року, жодним чином не можуть вплинути на вирішення цього спору, оскільки підстави для застосування регламентуються нормами Закону України «Про санкції», а інкриміновані позивачу кримінальні правопорушення, передбачені частиною першою статті 161, частиною першою статті 436-2 Кримінального кодексу України, тобто регулюють зовсім інші правовідносини та мають відмінну правову природу, що виключає їхній вплив на підстави та зміст цього позову. Юридична відповідальність має індивідуальний характер і ніхто не може бути двічі покараний за одне й те саме правопорушення (стаття 61 Конституції України).

У зв'язку з перебуванням судді - члена колегії Гончарової І.А. у відрядженні розгляд справи, призначений на 24 лютого 2025 року, не відбувся. Розгляд справи був призначений на 14 квітня 2025 року.

Протокольною ухвалою від 14 квітня 2025 року із занесенням до протоколу судового засідання № 4363307 Верховний Суд оголосив перерву у розгляді справи до 19 травня 2025 року.

У судовому засіданні 19 травня 2025 року представник позивача просив суд позов задовольнити, а представники відповідача та третьої особи (СБУ) просили суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (громадянство якого припинене згідно з Указом Президента України від 28 грудня 2022 року № 898 «Про припинення громадянства України»), уроженець с. Слободзея Слободзейського району Республіки Молдова, займав посаду керуючого Роменської єпархії УПЦ МП, а також мав титул митрополита Роменського і Буринського Іосифа.

Указ Президента України від 28 грудня 2022 року № 898 «Про припинення громадянства України» був предметом спору у справі № 990/312/23, за результатом розгляду якої Верховний Суд ухвалив рішення від 02 квітня 2025 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_7 до Президента України, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, СБУ та Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 28.12.2022 №898/22 в частині.

01 грудня 2022 року Президентом України видано Указ № 820/2022, яким відповідно до статті 107 Конституції України введено в дію рішення РНБОУ від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Указ набрав чинності з дня його опублікування - 06 грудня 2022 року («Урядовий кур'єр», № 258).

Згідно з рішенням від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Рішення РНБОУ), РНБОУ, розглянувши діяльність релігійних організацій на території України в умовах військової агресії російської федерації проти України, з метою забезпечення духовної незалежності, недопущення розколу у суспільстві за релігійною ознакою, сприяння консолідації українського суспільства та захисту національних інтересів, вирішила підтримати внесені СБУ пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Відповідно пункту 8 додатку до Рішення РНБОУ до ОСОБА_1 застосовано обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції» у виді: 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 9) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 10) припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами; 11) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 12) заборона на набуття у власність земельних ділянок. Строк застосування обмежувальних заходів - п'ять років.

Також, 24 січня 2023 року Президентом України видано Указ № 43/2023, яким відповідно до статті 107 Конституції України введено в дію рішення РНБОУ від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Указ набрав чинності з дня його опублікування - 26 січня 2023 року («Урядовий кур'єр», № 18).

Згідно з рішенням від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Рішення РНБОУ), РНБОУ відповідно до статті 5 Закону України «Про санкції» вирішила: підтримати внесені Службою безпеки України пропозиції щодо внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій); внести зміни до санкцій, застосованих відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом Президента України від 01 грудня 2022 року № 820/2022, виклавши додаток у редакції, що додається.

Відповідно пункту 8 додатку до Рішення РНБОУ до ОСОБА_1 застосовано обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції» у виді: 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 9) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона); 10) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 11) припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами; 12) анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод; 13) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 14) заборона на набуття у власність земельних ділянок. Строк застосування обмежувальних заходів - п'ять років.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Обґрунтовуючи позов, представник позивача зазначив, що введені проти ОСОБА_1 санкції є протиправними та істотно порушують його (позивача) особисті конституційні права та інтереси, охоронювані законом, зокрема, право володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Представник позивача вважає, що оскаржуваний Указ не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та іншим вимогам, які передбачені для акта суб'єкта владних повноважень. Також, представник позивача вказував, що ОСОБА_1 не належить до кола суб'єктів, на яких поширюються положення Закону України «Про санкції».

Свою позицію позивач обґрунтовує такими аргументами.

ОСОБА_1., посилаючись на Конституцію України та Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» вказує на те, що РНБОУ є допоміжним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Такий статус РНБОУ, яка функціонує при Президентові України, свідчить про допоміжний статус цього органу та підтверджує, що його завданням є сприяти Президентові України в реалізації його конституційних повноважень, однак жодним чином не впливати на зміст та порядок реалізації таких повноважень.

Президент України, як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини, не виконав свого конституційного обов'язку - видав оскаржувані Укази про введення в дію Рішень РНБОУ від 01 грудня 2022 року та від 24 січня 2023 року без здійснення відповідного аналізу, що призвело до необґрунтованого аналізу прав та свобод позивача.

Зазначаючи про волевиявлення Президента України, представник позивача посилався на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/405/19 від 13 січня 2021 року, в якій зазначається, що таке формулювання як «введення в дію» та, більш того, необхідність видання із цього приводу спеціального акта - указу Президента, означає, по-перше, що без таких дій Президента рішення РНБОУ саме собою чинності не набирає; по-друге, що Президент має дискрецію у питанні введення чи не введення такого рішення в дію, видання чи не видання відповідного указу. Необхідність розсуду з боку Президента при реалізації цього повноваження власне означає здійснення ним аналітичної діяльності у вигляді оцінки доцільності, законності й обґрунтованості прийняття такого рішення.

Представник позивача акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 не належить до числа суб'єктів, щодо яких можуть бути застосовані обмежувальні заходи (санкції). Зазначає, що Законом України «Про санкції» встановлено 6 категорій осіб, до яких можуть бути застосовані санкції: 1) іноземні держави; 2) іноземні юридичні особи; 3) юридичні особи, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента; 4) іноземці; 5) особи без громадянства; 6) суб'єкти, які здійснюють терористичну діяльність.

Вказує, що для застосування санкцій відносно певної особи повинні існувати підстави, визначені у частині першій статті 3 Закону України «Про санкції», тоді як в Рішеннях РНБОУ від 01 грудня 2022 року та від 24 січня 2023 року не зазначено жодної у визначених у вказаній нормі підстав для застосування санкцій, а також конкретних дій, які начебто вчинив ОСОБА_1 та які стали підставою для застосування санкцій.

На підтвердження зазначених обставин представник позивача зазначає, що він звернувся з адвокатськими запитами до СБУ, Кабінету Міністрів України, апарату РНБОУ, Національного банку України, Державної служби фінансового моніторингу України, Міністерства культури та інформаційної політики України та Офісу Президента України, проте жодних підтверджень наявності даних та обставин, які стали підставою для застосування санкцій до ОСОБА_1 , у відповідях на запити отримано не було.

Крім іншого, представник позивача вказує, що станом на 01 грудня 2022 року та 24 січня 2023 року (дати Рішень РНБОУ та Указів Президента України, яким ці рішення введено в дію) ОСОБА_1 був громадянином України, що свідчить про звужений перелік можливих підстав для застосування до нього санкцій - здійснення терористичної діяльності, проте станом на вказані дати і на дату звернення до суду з даним позовом щодо позивача не здійснювалося та не здійснюється кримінальне провадження, пов'язане з провадженням терористичної діяльності, притягнення до відповідальності за здійснення терористичної діяльності або іншої кримінальної діяльності, що виключає застосування санкцій до нього як до громадянина України, пов'язаного з провадженням терористичної діяльності.

Проаналізувавши Аналітичну записку «Удосконалення нормативно-правового регулювання боротьби з тероризмом в Україні» (2017) Національного інституту стратегічних досліджень, який є консультативно-дорадчим органом при Президентові України та здійснює науково-аналітичне супроводження діяльності Президента України відповідно до Указу Президента України від 07 жовтня 2019 року № 737/2019, у якому міститься висновок такого змісту: «порядок формування санкційних списків - позасудовий - визначений Законом України «Про санкції», представник позивача дійшов до висновку, що такий підхід може застосовуватися до осіб, чия участь у діяльності організацій, визнаних терористичними, не викликає сумнівів (ватажки та інші особи, які публічно визнають свої зв'язки з такими організаціями). Разом з цим, національне законодавство України передбачає можливість настання певних негативних наслідків за діяння, які за своєю природою є кримінально-караними, то відповідно до практики Верховного Суду, суб'єкт владних повноважень повинен підтверджувати їх наявність саме вироком суду.

Представник позивача акцентує увагу на тому, що у тексті Указів №820/2022 та № 43/2023 та відповідних Рішеннях РНБОУ відсутні посилання на будь-які конкретні правові та фактичні підстави застосування до позивача відповідних обмежувальних заходів. У зазначених рішеннях відсутні посилання на будь-які конкретні обставини, які б, з одного боку, свідчили про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для застосування санкцій, а з іншого - дозволили б позивачу зрозуміти суть порушень, які ним могли бути допущені, а також відповідні докази, які підтверджують існування таких порушень; також відсутнє посилання і на конкретний пункт, частину статті закону, яке б прямо вказувало або давало змогу ідентифікувати, на якій саме з юридичних підстав, передбачених статтею 3 Закону України «Про санкції», базуються відповідні рішення.

Представник позивача зазначив, що, застосовуючи обмежувальні заходи (санкції), відповідний суб'єкт владних повноважень повинен чітко зазначити підставу для ухвалення рішення, яке обмежує права, свободи чи інтереси особи, навести обставини, які підтверджують її існування, а також вказати на докази, які підтверджують відповідні висновки. Інакше кажучи, рішення суб'єкта владних повноважень повинно не лише бути спрямованим на захист «національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальній цілісності» та інших цінностей, передбачених у частині першій статті 1 Закону України «Про санкції», а й обґрунтовувати, в чому конкретно полягає загроза таким цінностям, яким чином її існування залежить від рішень, дій чи бездіяльності особи, чи є така загроза реальною, які конкретні докази свідчать про її існування та яким чином запроваджувані заходи обмеження усуватимуть відповідну загрозу.

Крім того, у Рішеннях РНБОУ та оскаржуваних Указах Президента України відсутні будь-які обґрунтування строку, на який до позивача застосовані санкції, що свідчить про порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких має бути спрямоване це рішення відповідно до Закону України «Про санкції».

Водночас, на думку представника позивача, ані оскаржувані Укази (в частинах), ані рішення РНБОУ не містять будь-яких юридичних і фактичних підстав їх прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів, які б свідчили, що відповідні рішення суб'єктів владних повноважень не є свавільними, а базуються на достатній правовій та фактичній основі, яка дозволяє будь-якій сторонній та неупередженій особі констатувати їх обґрунтованість.

Також, представник позивача вказує, що РНБОУ, приймаючи рішення від 01 грудня 2022 року та від 24 січня 2023 року стосовно ОСОБА_1 , а Президент України, вводячи ці рішення РНБОУ в дію оскаржуваними Указами, в незаконний спосіб обмежили право власності позивача, яке гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, позивач був позбавлений можливості висловити свою позицію з приводу його включення до санкційного списку, що свідчить про порушення принципу участі особи у процесі прийняття рішення.

При цьому, представник позивача наголошував на тому, що за приписами частини другої статті 3 Закону України «Про санкції» застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об'єктивності, відповідності меті та ефективності», що свідчить про те, що РНБОУ порушила порядок застосування санкцій, регламентований статтею 5 Закону України «Про санкції».

На думку представника позивача, застосовані до нього обмежувальні заходи (санкції) є непропорційними та суперечать частині першій статті 1 Закону України «Про санкції», практиці Європейського суду з прав людини, та критеріям законності рішення, призводять до істотного обмеження прав та інтересів позивача, без наявності будь-яких встановлених фактів загрози національній безпеці, громадському порядку чи іншим охоронюваним інтересам, без наведення будь-яких доказів та без будь-якого обґрунтування необхідності застосування таких санкцій. Крім того, оскільки РНБОУ були проігноровані вимоги законодавства щодо визначення конкретної мети застосування санкцій, то у подальшому неможливо перевірити, чи призвело застосування санкцій до досягнення мети їх введення, тобто визначити ефективність їх застосування, що має служити критерієм необхідності продовження або скасування дії санкцій.

Відповідач у відзиві на адміністративний позов посилається на положення статей 102, 106, 107 Конституції України, статтю 3, пункт перший частини першої статті 4, частини першу, четверту статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», статей 1, 3, 5 Закону України «Про санкції», і зазначає, що санкції до ОСОБА_1 застосовано РНБОУ за результатами розгляду пропозицій СБУ. РНБОУ, розглянувши діяльність релігійних організацій на території України в умовах військової агресії російської федерації проти України, з метою забезпечення духовної незалежності, недопущення розколу у суспільстві за релігійною ознакою, сприяння консолідації українського суспільства та захисту національних інтересів, було підтримано відповідні пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів, зокрема, до позивача, про що прийняті відповідні рішення РНБОУ. У подальшому після надходження в установленому порядку на ім'я Глави держави відповідних матеріалів (рішень РНБОУ з додатками, проектів Указів та пояснювальних записок до них), Президент України в межах реалізації вказаних вище приписів законодавства видав Укази №820/2022 та № 43/2023, якими увів у дію рішення РНБОУ.

На думку відповідача зазначене підтверджує, що оскаржувані Укази прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.

Відповідач доводить, що застосування санкцій до позивача рішеннями РНБОУ, введеними у дію оскаржуваними Указами № 820/2022 та № 43/2023, ґрунтується на принципах пропорційності, відповідальності меті та ефективності, а також здійснено у зв'язку з наявністю достатніх підстав, визначених статтею 3 Закону України «Про санкції». Аналізуючи їх у зіставленні з положеннями статей 1-3, 9, 17 Конституції України, беручи до уваги також задекларований у Конституції України європейський та євроатлантичний курс України, гарантом якого є Президент України, відповідач вказує, що можна констатувати, що умови, за яких передбачається застосування санкцій, відповідають основоположним засадам і цінностям України як суверенної, демократичної, соціальної і правової держави та переслідують легітимну меті.

Відповідач посилається на те, що пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції» не містить вичерпного, конкретизованого, чіткого переліку дій, які в розумінні цієї норми створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам. Водночас, відсутність такого переліку підстав не свідчить про «розмитість» підстав для застосування санкцій, позаяк сфера для таких дій широка і вимагає від держави комплексного і безперервного реагування на загрози її безпеці. Вказана норма, на переконання відповідача, достатньо виразно пояснює (визначає), які суспільні відносини підлягають захисту з боку держави від неправомірних посягань, а також які суспільно-небезпечні діяння мають на меті припинити (чи запобігти їх) застосовані санкції. Положення вказаного закону викладено так, що учасники відносин, які він регулює, зокрема, позивач, могли з достатньою передбачуваністю визначити характер його дії та наслідки. В цьому аспекті підстави для застосування санкцій корелюються з їх видами (статті 4 Закону України «Про санкції»), що в сукупності дає розуміння, які національні інтереси можуть вимагати захисту шляхом застосування соціальних, економічних та інших обмежувальних заходів відповідно до вказаного Закону.

Відповідач наголошує на тому, що втручання держави Україна у приватні інтереси позивача ґрунтується на принципах пропорційності, відповідності меті та ефективності. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують прав держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідач погоджується з тим, що обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном є втручанням держави у його право на мирне володіння майном, проте таке втручання ґрунтується, зокрема, на вимогах Закону України «Про санкції».

СБУ у поясненнях та додаткових поясненнях вказує, що за своєю природою санкції не є видом відповідальності за вчинені порушення, а виступають спеціальними обмежувальними заходами, які застосовуються з метою невідкладного та ефективного реагування як на наявні, так і на потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, оскільки: 1) призначенням санкцій є не кара, як це передбачає Кримінальний кодекс України, а обмеження економічної та іншої діяльності, яка сприяє тероризму, іншим посяганням на національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України; 2) спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи не полягають у позбавленні людини волі, власності, інших конституційних прав і свобод. Поряд з цим, застосування санкцій не виключає застосуванні інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави (стаття 1 Закону України «Про санкції»). Поряд з цим, застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави, зокрема, в порядку кримінального судочинства. Третя особа зазначає, що положення статей 1, 3 Закону України «Про санкції» не виключають можливості застосування санкцій до громадян України та юридичних осіб, зареєстрованих у відповідності до законодавства України. Також, СБУ зазначає, що положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод жодним чином не обмежують прав держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

СБУ посилається на те, що за результатами аналізу контррозвідувальної інформації СБУ було надіслано до РНБОУ узагальнюючу інформацію щодо протиправних дій ОСОБА_1 , за результатами розгляду якої РНБОУ прийняла рішення про застосування санкцій до позивача. З огляду на те, що СБУ здійснено інформування РНБОУ у відповідності до вимог статті 5 Закону України «Про санкції», а РНБОУ прийнято рішення про застосування санкцій, що згідно із законодавством України віднесено до виключної компетенції РНБОУ, то дії СБУ і РНБОУ є законними та такими, що вчинені з безумовним дотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України.

Крім того, СБУ зазначає, що на дату застосування санкцій ОСОБА_1 займав посаду керуючого Роменської єпархії УПЦ МП, а також мав титул митрополита Роменського і Буринського Іосифа. Відповідно до висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом (затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27 січня 2023 року № 11-8/11) УПЦ МП має церковно-канонічний зв'язок з російською православною церквою (далі - РПЦ), який не характеризується як відносини однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною (автокефальною) церквою (пункт 2 висновку). Загалом експертним висновком встановлено, що діяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ МП свідчить про її перебування у відносинах підпорядкування до РПЦ. В свою чергу, згідно з пунктом 36 глави 2 розділу D звіту 53 сесії Ради з прав людини ООН (19 червня 2023 року - 14 липня 2023 року) РПЦ підтримує агресивну політику російської федерації та зображає війну проти України як боротьбу між тими, хто підтримує права людей щодо вибору партнерства та гендерної ідентичності, і тими, хто її відкидає. Вказані дії порушують права, свободи і законні інтереси суспільства та громадян України і суперечать національним інтересам України, а також положенням Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, що ратифікована Законом України від 20 червня 2022 року № 2319-ІХ, згідно з якою Україна взяла на себе зобов'язання із вжиття необхідних законодавчих та інших заходів щодо запобігання протидії усім формам насильства та дискримінації.

Також, СБУ повідомляє, що ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 436-2 Кримінального кодексу України, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022200000000165 від 06.10.2022, за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 161 та частиною першою статті 436-2 Кримінального кодексу України. Зокрема, частиною першою статті 436-2 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України. Досудовим розслідуванням встановлено, що у позивача під час виконання обов'язків керівника Роменської єпархії УПЦ МП виник злочинний умисел, направлений на глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році, який реалізований шляхом вчинення вищевказаних протиправних дій 25 вересня 2022 року під час Божественної літургії, що відбулась в Свято-Миколаївському монастирі (м. Верхотурьє Свердловської області російської федерації). Водночас, російською федерацією під час збройної агресії проти України здійснювались та продовжують здійснюватись напади на осіб та об'єкти, які захищені міжнародним гуманітарним правом, що підтверджується, зокрема, доповіддю Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні, що склались через російську агресію, Ради з прав людини Організації об'єднаних націй (далі - ООН) від 15 березня 2023 року; доповіддю Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні, що склались через російську агресію, Ради з прав людини ООН від 18 жовтня 2022 року; доповіддю управління Верховного комісара ООН щодо ситуації з правами людини в Україні від 24 березня 2023 року.

СБУ зазначає, що Україні доводиться надавати оцінку випадкам, коли особа, маючи громадянство України або третьої країни лише формально, має сформоване (а часто - і проголошене публічно) самосприйняття в якості російського громадянина, «співвітчизника», або тісні економічні зв'язки з російською федерацією та доходи від діяльності, пов'язаної з її режимом, не кажучи про колабораціонізм. Українські суди не обмежуються формальним підходом і оцінюють суть ситуації з такими особами, зокрема, і в цілях санкційного процесу, прикладом чого є постанови Великої Палати Верховного Суду у справах Курченка С.В. (від 06 липня 2023 року у справі № 9901/376/21 та Гревковського Е.О. (від 06 липня 2023 року у справі № 9901/635/18).

Крім іншого, СБУ вказує, що окрім матеріалів, здобутих в процесі здійснення оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності, на яких ґрунтуються підстави застосування санкцій до позивача, матеріали справи містять відомості, здобуті за результатами досудового розслідування кримінального провадження № 22022200000000165 від 06.10.2022, які мають значення для справи. Так, повідомлення про підозру у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення містить відомості, здобуті за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення (висновок експерта Сумського відділення ННЦ «ІСЕ ім. засл.проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України від 18 квітня 2023 року № 284), якою встановлено, що вислови, оголошені під час Божественної літургії, що відбулась в Свято-Миколаївському монастирі (м. Верхотурьє Свердловської області російської федерації), глорифікують осіб, які здійснюють збройну агресію проти України. Відповідно до висновку спеціаліста - кандидата історичних наук, в.о. завідувача кафедри історії України Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка - Оліцького В.О., наданому у вказаному кримінальному провадженні, накладання ОСОБА_1 хресного знамення є вираженням публічної підтримки російської влади, держави, війська, народу.

При цьому, СБУ наголошує, що сам факт зайняття позивачем на момент застосування санкцій посади єпископа Роменського і Буринського УПЦ МП не свідчить про застосування заборон до віросповідання та ведення релігійної діяльності. Вищевказане прямо випливає з безпосередніх підстав застосування санкцій, які не містять жодної згадки про те, що позивач сповідує заборонену в Україні релігію та справляє заборонені обряди, оскільки сам по собі факт участі у богослужінні на території російської федерації не розглядається як порушення з боку позивача. Важливими є окремі вислови та заклики, оголошені під час богослужіння, які спрямовані на завдання шкоди охоронюваних законом інтересам, а також фактична поведінка позивача, виражена у формі конклюдентних дій - накладенням хресного знамення. Окрім цього, статті 35 Конституції України не створює юридичної можливості оголосити законними ті чи інші дії тільки тому, що особа, яка їх вчиняє, оголошує про те, що ці дії є її релігійними переконаннями. Зокрема, у справі Кемпбел і Косанс проти Сполученого Королівства (1982) Європейський суд з прав людини визначив, що погляди повинні «досягти певного рівня переконливості, серйозності, єдності та важливості», що вважатися релігією або переконаннями відповідно до статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка охороняє ті самі права, що і стаття 35 Конституції України.

IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Положеннями пунктів 1, 18 частини першої статті 106 Конституції України визначено, що Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави, а також очолює РНБОУ.

Статтею 107 Конституції України визначено, що РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО є Президент України. Персональний склад РНБО формує Президент України. До складу РНБО за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції РНБО визначаються законом.

Частинами першою, четвертою статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади.

Відповідно до преамбули Закону України «Про санкції» Верховна Рада України, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров'ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, прийняла цей закон.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції»).

Види санкцій, порядок їх застосування, скасування та внесення до них змін визначені статтями 4 та 5 Закону України «Про санкції».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про санкції» видами санкцій згідно з цим законом є: 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 1-1-1) стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона користування радіочастотним ресурсом України; 9) обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж; 10) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 11) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; 12) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 13) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 14) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 15) заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави; 16) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 17) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 18) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 19) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 20) припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами; 21) відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в'їзду на територію України; 22) припинення дії міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 23) анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод; 24) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 24-1) заборона на набуття у власність земельних ділянок; 25) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Згідно з абзацом 1 частини першої, частиною третьою статті 5 Закону України «Про санкції» пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Абзацом 1 частини третьої статті 5 Закону України «Про санкції» передбачено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

Положеннями частини п'ятої статті 5 Закону України «Про санкції» встановлено, що рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово.

За приписами частини шостої статті 5 Закону України «Про санкції» рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті.

Частиною сьомою статті 5 Закону України «Про санкції» передбачено, що рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.

З наведеного вище слідує, що Закон України «Про санкції» є регулятивним нормативним актом, який встановлює (запроваджує) ряд обмежень демократичних прав і свобод певних суб'єктів у випадку загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також для протидії терористичній діяльності.

Виходячи з аналізу положень Закону України «Про санкції», можна дійти висновку, що вказаний Закон дозволяє обмежувати певні права та свободи (зокрема, право власності), не змінюючи при цьому провідних (ключових) цінностей, що становлять основу Конституції України.

Оскільки главою держави і гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України, а використання санкцій в особливий спосіб перебуває на межі втручання в гарантовані Конституцією України права особи, Закон України «Про санкції» передбачає, що рішення щодо застосування певного виду санкцій приймається РНБОУ та вводиться в дію указом Президента України, на якого, власне й покладається відповідальність гарантувати як національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України, так і дотримання принципів правової держави, прав і свобод людини і громадянина.

У цьому сенсі Законом України «Про санкції» досить чітко і передбачувано визначено підстави, умови, мету застосування санкцій.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що суб'єктом застосування санкцій може бути суб'єкт, який створює реальні та/або потенційні загрози національним інтересам.

Верховний Суд відхиляє доводи позивача про те, що останній не належить до суб'єктів, відносно яких можна застосувати санкції, з огляду на наступне.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції» нормативними та фактичними підстави для застосування санкцій є дії особи, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

При цьому, текстуальний виклад пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції» та його граматичне й логічне тлумачення дає підстави для висновку, що дію цього припису закону не обмежено за колом осіб, на що вказує вжите законодавцем у ньому формулювання «інших суб'єктів», а вирішальне значення для застосування санкцій має саме певна діяльність суб'єктів. Інакше кажучи, основним критерієм визначення суб'єкта, до якого можуть бути застосовані санкції, є його діяльність, указана в пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції».

Велика Палата Верховного Суду вже викладала аналогічний правовий висновок в постановах від 06 липня 2023 року у справі № 9901/635/18 (спір у якій стосувався, з-поміж іншого, питання можливості застосування до громадянина України санкцій відповідно до Закону № 1644-VII), від 17 грудня 2024 року у справах № 9901/203/21, № 9901/206/21 (спір у яких стосувався, зокрема, питання можливості застосування санкцій до юридичних осіб, що створені та зареєстровані за законодавством України).

Отже, для вирішення питання про можливість застосування санкції до певного суб'єкта в контексті пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції» слід з'ясувати, чи створюють його дії реальні та/або потенційні загрози правам та інтересам людини і громадянина, суспільства та держави. До того ж такі права та інтереси слід розглядати в широкому значенні як динамічні поняття, не охоплені конкретним нормативно-правовим визначенням.

У постановах від 13 січня 2021 року у справі № 9901/405/19 та від 06 липня 2023 року у справі № 9901/635/18 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що наявність реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону України «Про санкції», безумовно, є оціночним поняттям, а достатність підстав вважати існування такої реальної чи потенційної загрози передбачає певну межу дискреції. При введенні в дію рішення РНБОУ про такі санкції Президент України як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат і якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБОУ, має самостійно оцінити наявність та достатність підстав для введення такої санкції.

Судовий контроль за таким рішенням є обмеженим, оскільки суд, з одного боку, не може за Президента України повторно оцінити наявність та достатність підстав для введення таких санкцій у межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади), але з іншого - може перевірити дотримання меж такої дискреції та процедури введення санкцій.

У цьому аспекті необхідно враховувати, що Законом України «Про санкції», як про це вже наголошувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 серпня 2024 року у справі № 800/162/16, передбачено механізм реагування на наявні та потенційні загрози національній безпеці, який істотно відрізняється від механізму захисту охоронюваних законом прав та інтересів від кримінально-протиправних посягань та, відповідно, кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень.

Санкції в розумінні Закону України «Про санкції» не є видом (формою, засобом, механізмом) відповідальності, оскільки дії, за фактом реалізації яких вони застосовуються до суб'єкта, котрий їх здійснив, у більшості випадків не містять ознак вольового протиправного порушення заборон, визначених відповідним законодавством, для кваліфікації якого необхідно встановити ознаки складу правопорушення. Наявність чи відсутність відповідного вироку та/або порушеного кримінального провадження за ознаками злочину, пов'язаного з посяганням на інтереси національної безпеки, територіальну цілісність, чи подібного до них, не є обставиною, з якою Закон України «Про санкції» пов'язує підстави для застосування санкцій.

Інакше кажучи, передбачені Законом України «Про санкції» санкції не є видом покарання чи відповідальності. Вони виконують функції впроваджуваних державою обмежувальних (превентивних / стримувальних) заходів (зокрема, економічного характеру) щодо суб'єктів правовідносин, дії яких створюють реальні та/або потенційні загрози для людини і громадянина, суспільства та держави. Так, підставами для застосування цих обмежувальних заходів можуть стати дії особи, які викликають у відповідних органів влади об'єктивні підозри щодо їх негативного впливу на національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України, зокрема, порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що передбачені Законом України «Про санкції» санкції можуть бути застосовані до будь-якого суб'єкта (зокрема, і громадян України безвідносно до наявності чи відсутності щодо них відповідного вироку та/або порушеного кримінального провадження за ознаками злочину, пов'язаного з посяганням на інтереси національної безпеки, територіальну цілісність, чи подібного до них правопорушення), якщо його дії створюють реальні та/або потенційні загрози правам та інтересам людини і громадянина, суспільства та держави. Відтак ОСОБА_1 є особою, до якої у розумінні статті 3 Закону України «Про санкції» можуть бути застосовані передбачені цим Законом санкції.

Надаючи оцінку доводам позивача, відзиву відповідача та поясненням СБУ щодо наявності/відсутності підстав для застосування санкцій до ОСОБА_1 , Верховний Суд виходить із наступного.

Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

Отже, особливістю цієї справи є те, що санкції застосовані до фізичної особи - ОСОБА_1 , який на дату застосування санкцій мав громадянство України, дії якого як керуючого Роменською єпархією УПЦ МП, який мав титул митрополита Роменського і Буринського Іосифа, що мали вираз у виправдовуванні, визнанні правомірною збройної агресії російської федерації проти України, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, схвалення дій російської федерації та її збройних сил, можуть створювати реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, зокрема, розколу у суспільстві за релігійною ознакою.

Проте, сам факт зайняття позивачем на момент застосування санкцій посади єпископа Роменського і Буринського УПЦ МП не свідчить про застосування заборон до віросповідання та ведення релігійної діяльності.

Вищевказане прямо випливає з безпосередніх підстав застосування санкцій, які не містять жодної згадки про те, що позивач сповідує заборонену в Україні релігію та справляє заборонені обряди, оскільки сам по собі факт участі у богослужінні на території російської федерації не розглядається як порушення з боку позивача.

У статті 4 Закону України «Про санкції» наведено види санкцій, перелік яких не є вичерпним, переважна більшість яких характеризується такою ознакою, як тимчасовість. Вимогу про тимчасовий характер обмежень, що передбачені Законом України «Про санкції», містить частина п'ята статті 5 цього Закону.

Водночас за змістом частини сьомої статті 5 Закону України «Про санкції» орган, що прийняв рішення про застосування санкцій відповідно до цього Закону, може своїм рішенням скасувати ці санкції за умови, якщо застосування санкцій сприяло досягненню мети їх застосування.

Таким чином, обираючи вид санкцій згідно із Законом України «Про санкції» та період їх дії, орган, до повноважень якого належить застосування таких заходів, повинен насамперед окреслити мету застосування санкцій (визначити кого / що треба захистити, кому / чому треба протидіяти, чому саме слід запобігти / кого від чого застерегти), після чого визначити, за допомогою яких необхідних та достатніх способів захисту (обмежувальних заходів) можливо досягти такої мети.

Продовження ж строку застосування санкцій слід розглядати як їх застосування до особи, до якої санкції вже застосовані й підстави для їх застосування не відпали. Тобто, продовжуючи дію попередньо визначеного переліку обмежувальних заходів, уповноважений орган має виходити з конкретних фактичних обставин, що зумовлюють небезпеку (загрозу) для охоронюваних законом об'єктів, і з урахуванням її ступеня тяжкості та безпосередності визначити новий період застосування цих обмежувальних заходів.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 серпня 2024 року у справі № 800/162/16, видання уповноваженим органом кожного наступного акта індивідуальної дії про вжиття санкцій незалежно від того, чи припиняється застосування попередніх обмежувальних заходів щодо такої особи, вочевидь свідчить про те, що на думку суб'єкта владних повноважень мета застосування санкцій не досягнута.

Як вбачається з матеріалів справи, Указом № 43/2023 в оспорюваній частині відповідач увів у дію рішення РНБОУ від 24 січня 2023 року, яким до позивача застосовано санкції на пропозицію СБУ щодо внесення змін до санкцій, застосованих відповідно до рішення РНБОУ від 01 грудня 2022 року, уведених в дію Указом Президента України 01 грудня 2022 року № 820/2022.

Таким чином, можна дійти висновку, що при введені в дію Указом № 43/2023 рішення РНБОУ від 24 січня 2023 року Президент України виходив з того, що мета застосування до позивача санкцій ще не досягнута.

Верховний Суд зазначає, що в постанові від 27 серпня 2024 року у справі № 800/162/16 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що з урахуванням особливостей процедури застосування санкцій (рішення РНБОУ уводиться в дію указом Президента України) певним обсягом дискреційних повноважень у спірних правовідносинах наділена РНБОУ як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, одним із завдань діяльності якого є невідкладне та ефективне реагування на наявні та потенційні загрози національним інтересам і безпеці України. Діяльність РНБОУ у спірних правовідносинах є своєрідним фільтром, який з-поміж зібраних правоохоронними органами матеріалів покликаний виокремити реальні загрози національним інтересам, про які має бути повідомлений Президент України.

В свою чергу, згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. У спірних правовідносинах дискреційними є повноваження Президента України щодо введення або невведення в дію рішень РНБОУ. Прийняття того чи іншого рішення Президентом України обумовлюється оцінкою реальності тих ризиків, про існування яких йдеться в рішенні РНБОУ, на основі обґрунтованості та вмотивованості викладу відповідної інформації.

Верховний Суд звертає увагу, що обсяг і результат оцінки Президентом України істотності ризиків, які стали підставою для застосування обмежувальних заходів щодо позивача, а також досягнення мети застосування цих заходів перебувають поза межами судового контролю, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями ані вирішувати питання національної безпеки і оборони, ані координувати і контролювати діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Верховний Суд зазначає, що при розгляді справ про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про застосування обмежувальних заходів суд може лише перевірити дотримання меж відповідної дискреції, а також процедури введення санкцій.

Ознак порушення меж дискреції Президента України при виданні Указів № 820/2022 та № 43/2023 в оспорюваних частинах Верховний Суд не встановив.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при виданні Указів № 820/2022 та № 43/2023 в оспорюваних частинах Президент України не вийшов за межі наданих йому дискреційних повноважень, реалізувавши їх у спосіб, передбачений законами України. Таке рішення Президента України не має ознак свавільного.

Наявні в матеріалах справи докази з достатнім ступенем переконливості підтверджують висновок про існування обставин, які є належними підставами для внесення СБУ пропозицій до РНБОУ щодо застосування та продовження строку застосування санкцій до позивача.

В свою чергу, Верховний Суд вказує, що відповідальність за повноту і достовірність відомостей, викладених у пропозиціях СБУ в листах від 01 грудня 2022 року № 4/710/дск, від 09 грудня 2022 року № 4/728дск, акти огляду від 10 жовтня 2022 року № 5/3/3-13027дск, від 19 лютого 2024 року № 5/3/3-3762дск та інформаційні матеріали від 19 лютого 2024 року № 5/3/3-3763дск, несе їх ініціатор, а також інші уповноважені органи, які подали таку інформацію ініціатору.

Таким чином, твердження позивача про те, що рішення РНБОУ та оскаржувані

Укази в оспорюваній частині не ґрунтуються на підставах, передбачених статтею 3 Закону України «Про санкції», не відповідають встановленим обставинам справи.

Мета застосування санкцій та, відповідно, продовження строку їх застосування у цьому випадку обумовлена реалізацією суверенного права держави на захист національних інтересів, національної безпеки України.

Такі санкції кожна держава може вводити самостійно, за власним переконанням, яке від її імені оформлюється рішенням уповноваженого державного органу.

За таких підстав та предмета позову судовий контроль полягає в оцінці дотримання державою в конкретній ситуації гарантій правомірного втручання, зокрема, у право на мирне володіння майном особою, до якої застосовані відповідні санкції. Іншими словами, у такому випадку необхідно проаналізувати співвідношення публічних інтересів держави України і приватних інтересів конкретного власника та оцінити пропорційність втручання у право на мирне володіння майном.

Верховний Суд відхиляє як необгрунтовані доводи позивача про недотримання принципу пропорційності під час уведення в дію Указами № 820/2022 та № 43/2023 санкцій щодо нього.

Верховний Суд зауважує, що санкції як економічні обмежувальні заходи є лише тимчасовими обмеженнями, які стосуються здебільшого втручання у право власності особи та носять превентивний характер.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми. Перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, висловлена в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див.mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, параграфи 166- 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Іншими словами, заходи втручання у право на мирне володіння майном мають відповідати таким умовам:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для цього.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до Конституції України власники, здійснюючи право власності, повинні додержуватися конституційних положень про те, що «власність зобов'язує», і вона «не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству» (частина третя статті 13), а також, що використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (частина сьома статті 41 Конституції України).

Отже, із системного аналізу положень Конституції України випливає, що право власності може бути обмежено.

У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 9901/294/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, що відповідає також частині сьомій статті 41 Конституції України.

Тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном, безумовно, є втручанням держави у його право на мирне володіння майном.

Водночас таке втручання у право позивача на мирне володіння майном ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема Закону № 1644-VII, та має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, діяльність якої може нести загрозу національним інтересам України. Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Верховний Суд вважає згадане втручання у право позивача на мирне володіння майном пропорційним легітимній меті й таким, що не становитиме надмірного тягаря для позивача. Втручання у право останнього на мирне володіння майном не позбавляє його права власності на таке майно, а лише на певний час обмежує можливість реалізації цього права в Україні. За встановлених обставин, несприятливі для позивача наслідки запроваджених до нього санкцій дозволяють досягнути цілі, на які спрямовані рішення РНБОУ та Укази № 820/2022 та № 43/2023 в оспорюваних частинах.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що Президент України, РНБОУ і СБУ, ураховуючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні та потенційні загрози, використали свої повноваження з належною метою, а саме захисту національних інтересів, національної безпеки України.

Види санкцій, застосовані цими Указами, та їх кількість визначається безпосередньо органом застосування, який, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам України, використовує всі передбачені законом заходи з метою захисту цих інтересів, а також для запобігання порушенню прав, свобод та законних інтересів громадян України.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що Президент України, видаючи Укази № 820/2022 та № 43/2023 в оспорюваних частинах, діяв у межах своїх конституційних повноважень, у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає.

Абзаци 33, 34, 35, 36 розділу IV мотивувальної частини цього судового рішення містять службову інформацію.

Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участі третіх осіб особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України про: визнання протиправним, нечинним та скасування Указу Президента України від 01 грудня 2022 року № 820/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію пункту 8 додатку до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а саме - в частині застосування до ОСОБА_1 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) строком на п'ять років; визнання протиправним, нечинним та скасування Указу Президента України від 24 січня 2023 року № 43/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію пункту 8 додатку до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в редакції Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а саме - в частині застосування до ОСОБА_1 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) строком на п'ять років.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду - 22.05.2025.

...........................

Л.І. Бившева,

Н.Є. Блажівська,

І.А. Гончарова,

Р.Ф. Ханова,

В.В. Хохуляк,

Судді Верховного Суду

Попередній документ

127589411

Наступний документ

127589413

Інформація про рішення:

№ рішення:	127589412
№ справи:	990/109/23
Дата рішення:	19.05.2025
Дата публікації:	26.05.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Передано судді (04.05.2026)
Дата надходження:	04.05.2026
Предмет позову:	про визнання протиправними, нечинними та скасування Указів від 01.12.2022 № 820/2022 та від 24.01.2023 № 43/2023

Розклад засідань:

Минулі засідання (15)

17.07.2023 10:30	Касаційний адміністративний суд
14.08.2023 11:00	Касаційний адміністративний суд
25.09.2023 11:00	Касаційний адміністративний суд
16.10.2023 11:00	Касаційний адміністративний суд
20.11.2023 10:15	Касаційний адміністративний суд
18.12.2023 11:00	Касаційний адміністративний суд
19.02.2024 10:15	Касаційний адміністративний суд
01.04.2024 10:15	Касаційний адміністративний суд
20.05.2024 10:15	Касаційний адміністративний суд
24.06.2024 10:15	Касаційний адміністративний суд
18.11.2024 10:15	Касаційний адміністративний суд
27.01.2025 10:15	Касаційний адміністративний суд
24.02.2025 10:15	Касаційний адміністративний суд
14.04.2025 10:15	Касаційний адміністративний суд
19.05.2025 10:15	Касаційний адміністративний суд