Справа № 580/3101/25 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Алла РУДЕНКО
Іменем України
20 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Черкаської області про встановлення наявності чи відсутності компетенції, надання копії розпорядчого акта та надання роз'яснень,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- встановити в судовому порядку наявність чи відсутність компетенції (повноважень) Господарського суду Черкаської області як суб'єкта владних повноважень.
- надати позивачу завірену належним чином копію розпорядчого акта Президента України, яким утворено Господарський суд Черкаської області;
- роз'яснити позивачу, яким законом визначено порядок утворення Господарського суду Черкаської області.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, що цей спір не може бути вирішено судами, у т.ч. у порядку адміністративного судочинства.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та зобов'язати суд першої інстанції відкрити провадження у справі, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції мав відкрити провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Предметом даного апеляційного провадження є висновок суду першої інстанції про те, що позовну заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»).
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
За приписами частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пункти 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС так визначають ключові терміни порушеного питання юрисдикції спору:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зі змісту позовних вимог та підстав позову вбачається, що позивач за результатами отриманих на свої звернення відповідей від Господарського суду Черкаської області дійшов власних висновків про сумнів у дієздатності вказаного суду та у законності його діяльності. З цих підстав він подав позов у якому, окрім іншого, просив вирішити питання компетентності цього суду як суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, зважаючи на зміст позовних вимог та підстав позову, позивач ставить перед судом питання про встановлення у Господарського суду Черкаської області компетенції щодо здійснення ним своєї діяльності.
Тобто, за своєю суттю позовні вимоги можна розглядати як компетенційний спір.
За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
За правилами пункту 3 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб'єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
У справі, яка переглядається, позивач не є суб'єктом владних повноважень, а отже не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №820/3713/17.
Окрім того, норми чинного законодавства не передбачають можливості отримання особою актів інших суб'єктів владних повноважень у порядку подання позовної заяви про це. Також, суд не здійснює роз'яснення норм чинного законодавча, у тому числі і за відповідною позовною заявою особи.
З огляду на це, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що ні позовна вимога щодо встановлення компетенції Господарського суду Черкаської області, ні вимоги щодо надання розпорядчого акту Президента України та роз'яснення порядку утворення суду не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Окрім того, колегія суддів наголошує на тому, що заявлені у позові вимоги не можуть бути вирішені також і в інших судових юрисдикціях, оскільки вони взагалі не підлягають судовому розгляду.
Такого ж підходу дотримується Велика Палата Верховного Суду, яка у згаданій вище справі № 820/3713/17 вказала «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних позовних вимог слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в жодній юрисдикції».
Таким чином, посилання скаржника на те, що суд першої інстанції мав вказати у порядку якого саме судочинства належить розглядати заявлені позовні вимоги, є безпідставним, оскільки даному випадку позов фактично поданий не з порушенням юрисдикції, а взагалі є таким, що не підлягає судовому розгляду у будь-якому суді.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом про встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача, про надання певних документів та роз'яснення положень законодавства позивачкою обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, які не можуть бути поновлені судом адміністративної юрисдикції в межах цієї справи.
В силу пункту 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Тож, зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суд першої інстанції про те, що оскільки цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, у відкритті провадження у справі необхідно відмовити.
На правильності застосування судами пункту 1 частини першої статті 170 КАС у подібних правовідносинах наголосив також і Верховний Суд у постанові від 24.12.2024 у справі № 215/5178/22.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 312, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку
Повний текст постанови складений 21.05.2025.