П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/34669/24
Головуючий І інстанції: Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваль М.П., Скрипченка В.О.
за участю секретаря - Брижкіної І.О., представника відповідача - Некришева Є.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 07.04.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання неправомірними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення заробітку за весь час вимушеного прогулу, -
07.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту ПП, в якому просив суд:
- визнати неправомірними та скасувати накази відповідача від 20.08.2024р. №466 та від 02.10.2024р. №2232о/с;
- зобов'язати відповідча поновити його на посаді інспектора взводу №1 роти №4 батальйону №2 полку Управління ПП в Одеській області ДПП;
- стягнути з ДПП на його користь втрачений середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку - 23452 грн. за місяць починаючи з дня звільнення (02.10.2024р.) до дня його фактичного поновлення на роботі.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваним наказом т.в.о. начальника ДПП від 02.10.2024р. №2232о/с його, інспектора взводу №1 роти №4 батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді «звільнення зі служби в поліції». При цьому, підставою для видання наказу про звільнення слугував наказ ДПП від 20.08.2024р. №466 про накладення дисциплінарного стягнення. Однак, позивач вважає спірні накази протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку, в стані наркотичного сп'яніння він в той день не перебував, а підстави за якими на нього було накладено вказане вище дисциплінарне стягнення у вигляді «звільнення зі служби в поліції» є безпідставними.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 14.04.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2025р. і прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
23.04.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.05.2025р. о 13:30 год.
19.05.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
У судове засідання 21.05.2025р. позивач (апелянт) або його представник, будучи своєчасно та належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, не з'явилися, подавши заяву від 16.05.2025р. про розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача у судовому засіданні категорично заперечував проти задоволення апеляційної скарги та мотивовано наполягав на залишенні її без задоволення.
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, а також виступ представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - лейтенант поліції ОСОБА_1 проходив службу в органах НПУ на посаді «інспектора взводу №1 роти №4 батальйону №2 полку Управління ПП в Одеській області ДПП».
06.06.2024р. наказом ДПП №1187, з метою встановлення причин та обставин порушення службової дисципліни позивачем, що виразилось у перебуванні 30.05.2024р. на службі в стані «наркотичного сп'яніння», було призначено службове розслідування та створено дисциплінарну комісію та визначено її персональний склад.
При цьому, на період проведення службового розслідування ОСОБА_1 було відсторонено від виконання службових обов'язків.
19.07.2024р. Дисциплінарною комісією за результатами проведення службового розслідування складено висновок (затверджений начальником ДПП 22.07.2024р.), згідно з яким, відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування, визнано такими, що підтвердилися, та запропоновано за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог п.п.1 та 2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», «Присяги працівника поліції», визначеної ч.1 ст.6 Закону України «Про Національну поліцію», п.п.1,5,6,14 ч.3 ст.1 «Дисциплінарного статуту НПУ», пп.1, 10, 13 п.3.1 розділу II «Посадової інструкції інспектора УПП в Одеській області ДПП» (затв. наказом ДПП від 13.11.2018р. №5112), до позивача застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді «звільнення із служби в поліції».
Далі, на підставі вказаного висновку, наказом начальника Департаменту ПП від 20.08.2024р. №466 до ОСОБА_1 , інспектора взводу №1 роти №4 батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді «звільнення зі служби в поліції».
В подальшому, 02.10.2024р. наказом ДПП №2232о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції). Підставою визначено наказ ДПП від 20.08.2024р. №466.
Вважаючи оскаржувані накази протиправними та такими, що прийняті з порушенням положень діючого законодавства, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, правомірності дій та спірних наказів відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, однак в частині встановлення дати звільнення вважає їх лише частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як загальновідомо, 24.02.2022р. у зв'язку з військовою агресією російською федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, у відповідності до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.
Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває.
У розумінні ст.1 Закону №389-VIII, воєнний стан - особливий правовий режим, що вводиться в Україні чи в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 1 ст.10 Закону №389-VIII передбачено, що у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Зокрема, згідно з п.13 ч.4 ст.9 Закону України «Про критичну інфраструктуру» від 16.11.2021р. №1882-IX, до життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, належать, правопорядок, здійснення правосуддя та тримання під вартою.
Так, відносини між Державою в особі компетентних органів (посадових осіб, службових осіб) та громадянами, що складаються з приводу проходження служби в НПУ унормовані Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII, «Дисциплінарним статутом Національної поліції України» (затв. Законом України від 15.03.2018р. №2337-VІІІ), «Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України» (затв. наказом МВС від 07.11.2018р. №893) та «Правилами етичної поведінки поліцейських» (затв. наказом МВС від 09.11.2016р. №1179).
Як визначено ч.1 ст.1 Закону №580-VIII, НПУ - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені та законами України (ч.1 ст.8 Закону №580-VIII).
Згідно з ч.1 ст.17 Закону №580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
У відповідності до п.п.1,2 ч.1 ст.18 вказаного Закону, поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Додаткові обов'язки, пов'язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом (ч.4 цієї статті).
За змістом ч.ч.2,3 ст.24 Закону №580-VIII, у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, області, м.Києва, підпорядковуються відповідному начальнику ГУ НП в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, області, м.Києві.
Служба в поліції, за ч.1 ст.59 Закону №580-VIII, є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Статтею 64 Закону №580-VIII регламентовано те, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки».
Порядок складання Присяги працівника поліції встановлює МВС України.
За приписами ст.19 Закону №580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначені Дисциплінарним Статутом, що затверджується законом.
Згідно з ч.1 ст.1 Дисциплінарного Статуту, службовою дисципліною вважається дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів НПУ, нормативно-правових актів МВС України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Відповідно до п.п.1,4,5 ч.3 ст.1 Дисциплінарного Статуту, службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених у ст.18 Закону №580-VIII, зобов'язує поліцейського, серед іншого, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України, безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону, а також вживати заходів до негайного усунення причин і умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника.
У силу вимог ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту, поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно і в визначений строк точно його виконувати.
Забороняється обговорення наказу чи його критика.
За правилами абз.2-4,8 п.1 розділу II «Правил етичної поведінки поліцейських» (затв. наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179), під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, серед іншого, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно, ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати.
У п.2 розділу ІІ Правил №1179 закріплено заборону перебування поліцейського на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, уживати тютюнові вироби під час безпосереднього виконання службових обов'язків і в невстановленому місці під час виконання службових обов'язків
Згідно з п.3 розділу ІV зазначених Правил, за будь-яких обставин та відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики.
Статтею 12 Дисциплінарного Статуту визначено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, яке застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень:1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції (ст.13 Дисциплінарного Статуту).
Службове розслідування, у розумінні ст.14 Дисциплінарного Статуту, це діяльність з збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості і рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
Службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником. У разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів (ч.ч.1,2 ст.16 Дисциплінарного Статуту).
Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено ст.19 Дисциплінарного Статуту.
Так, під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Обставинами, що пом'якшують відповідальність поліцейського, є: 1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку; 2) попередня бездоганна поведінка; 3) високі показники виконання повноважень, наявність заохочень та державних нагород; 4) вжиття заходів щодо запобігання, відвернення або усунення негативних наслідків, які настали або можуть настати внаслідок вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування завданої шкоди; 5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або ж через службову чи іншу залежність; 6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.
Для цілей застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення можуть враховуватися й інші, не зазначені у ч.4 цієї статті, обставини, що пом'якшують відповідальність поліцейського.
У той же час, обставинами, які можуть обтяжувати відповідальність поліцейського, є: 1) вчинення дисциплінарного проступку у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння; 2) вчинення дисциплінарного проступку повторно до зняття в установленому порядку попереднього стягнення; 3) вчинення дисциплінарного проступку умисно на ґрунті особистої неприязні до іншого поліцейського, службовця, у тому числі керівника, чи помсти за дії чи рішення стосовно нього; 4) настання тяжких наслідків, у тому числі збитків, завданих вчиненням дисциплінарного проступку; 5) вчинення дисциплінарного проступку на ґрунті ідеологічної, релігійної, расової, етнічної, гендерної чи іншої нетерпимості.
У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, визначеного ст.13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Отже, в разі протиправних діянь та вчинення дисциплінарного проступку, поліцейський несе дисциплінарну відповідальність у вигляді дисциплінарного стягнення, вид якого визначається в залежності від характеру вини і скоєного проступку. При цьому, характер вини та ступень тяжкості проступку (неналежне виконання посадових обов'язків, вчинення дій або бездіяльності під час несення служби, що підривають авторитет поліції тощо) визначається під час проведення відносно поліцейського службового розслідування, в результаті чого і обирається вид дисциплінарного стягнення, який застосовується до винної особи.
У свою чергу, системний аналіз наведених правових норм чітко дає підстави для висновку, що рішення щодо притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності приймається лише у тому випадку, коли його вину повністю доведено.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 21 Дисциплінарного Статуту, дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.
У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення є день затвердження висновку за результатами службового розслідування.
Згідно зі ст.26 Дисциплінарного Статуту, у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту із урахуванням особливостей, що передбачені цим розділом.
Що ж стосується правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися на тому, чи прийнято це рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діянні особи наявний склад дисциплінарного порушення, чи є встановлені законодавством підстави для застосування дисциплінарного стягнення та чи є, що не менш важливо, застосоване стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням.
У свою чергу, акт (висновок) службового розслідування повинен містити повне та об'єктивне дослідження обставин скоєння правопорушення, тобто повинні бути встановлені обставини, за яких військовослужбовець скоїв відповідне правопорушення або ж обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим, причини та умови, що призвели до вчинення такого правопорушення.
Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 06.02.2020р. у справі №826/1916/17 та від 22.09.2022р. у справі №420/4977/20.
Судова колегія, із урахуванням того, що позивача було притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, зазначає про те, що адміністративний суд, під час розгляду справи, зобов'язаний самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності ознак правопорушення та дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 03.02.2021р. у справі №817/1071/16.
Так, з наявного у справі рапорту інспектора ВМАЗ УПП в Одеській області капрала поліції Марченко С.О. від 05.06.2024р. №13762/41/13/03-24 вбачається, що 30.05.2024р., після проведення стройового огляду та інструктажу перед заступанням на денну зміну, а також отримання табельної вогнепальної зброї, від заступника командира батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП капітана поліції ОСОБА_2 отримано інформацію щодо необхідності проведення медичного огляду позивача, через підозру перебування його в стані «наркотичного сп'яніння».
Далі, як свідчать матеріали справи, 30.05.2024р. було здійснено направлення позивача до КНП «ООМЦПЗ» ООР для проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У ході проходження медичного огляду інспектор взводу №1 роти №4 батальйону № 2 полку УПП в Одеській області ДПП лейтенант поліції ОСОБА_1 поводив себе нервово, намагався уникнути проходження медичного огляду шляхом ненадання біологічних зразків, а також іншими пропозиціями, зокрема, і вмовлянням надати біологічні зразки для дослідження в інший день, так як процедура їх надання тривала з 10.13 год. до 11.55 год.
Вказані обставини чітко зафіксовано на портативний відеореєстратор №1691(16).
05.06.2024р. співробітниками ВМАЗ УПП в Одеській області ДПП отримано висновок КНП «ООМЦПЗ» ООР від 04.06.2024р. №001765, згідно з яким, позивач на момент проходження огляду перебував у стані «наркотичного сп'яніння».
Викладене, у свою чергу, і стало підставою для призначення службового розслідування відносно позивача.
Як вбачається із пояснень командира роти №1 батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП капітана поліції ОСОБА_3 , опитаного в ході проведення службового розслідування, під час проведення інструктажу та стройового огляду перед заступанням на денну зміну 30.05.2024р., зовнішній вигляд та поведінка позивача, який несе службу у взводі №1 роті №4 батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП, викликали підозру. Зокрема, обличчя позивача мало блідий вигляд, у нього було виражене тремтіння рук, тому опитуваний припустив, що він може перебувати в стані наркотичного сп'яніння. Враховуючи зазначені обставини, опитуваний доповів заступнику командира батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП капітану поліції ОСОБА_2 , а також співробітникам ВМАЗ УПП в Одеській області ДПП. Разом із тим, ОСОБА_3 додав, що останнім часом за позивачем помічено його байдуже відношення до службових обов'язків, що було підставою для проведення з ним профілактичних бесід (щодо його службової діяльності), однак, такі не дали позитивного результату.
В рамках службового розслідування також було відібрано й пояснення командира батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП капітана поліції ОСОБА_2 , зі змісту яких також вбачається, що 30.05.2024р. до нього звернувся командир роти №1 батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП капітан поліції ОСОБА_3 , який повідомив про ознаки наркотичного сп'яніння у позивача, а саме блідний вигляд обличчя та виражене тремтіння рук. Звернувши увагу на ОСОБА_1 , опитуваний підтвердив ознаки наркотичного сп'яніння. Про вказану подію ним було повідомлено співробітникам ВМАЗ УПП в Одеській області ДПП.
Саме у зв'язку із цими обставинами ОСОБА_1 було направлено до медичного закладу для проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння.
11.06.2024р., в рамках службового розслідування, Департаментом ПП було направлено до КНП «ООМЦПЗ» ООР запит вих.№14154/41/13/03/02-24 щодо результатів проведення огляду 30.05.2024р. позивача із зазначенням кількісного вмісту наркотичної речовини у біологічних зразках останнього та виду наркотичної речовини.
Як вбачається зі змісту відповіді КНП «ООМЦПЗ» ООР від 14.06.2024р. №4222, наявної у матеріалах службового розслідування, за результату токсикологічного дослідження сечі позивача від 31.05.2024р. №1273 було виявлено «канабіноїди».
При цьому, як вбачається із сукупності наявних в матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 погодився на проведення лабораторних досліджень і будь-яких зауважень саме щодо процедури їх проведення в закладі охорони здоров'я не висловлював.
У той же час, як вже зазначив ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях від 11.07.2024р., заходи взяття біоматеріалу відбувались із порушенням, а саме з підміною контейнера для збору сечі. Так, два рази через деякий час (приблизно через 2 год.) йому надавалися різні контейнери для збору сечі, без будь-яких підписів, а потім зроблено переливання біоматеріалу з одного контейнера в іншій, про що ним було зроблено зауваження та запитано, це його контейнер чи ні. При цьому, на вказане питання позивач відповіді не отримав. Всі вказані обставини, як зазначає сам позивач, було зафіксовано співробітником ВМАЗ на нагрудну камеру, у зв'язку з чим, ОСОБА_1 просив переглянути цей випадок. Також, позивач повідомив, що при спробі здати аналізи, контейнер був нестерильний, а для достовірного результату контейнер для збору біоматеріалу має бути не тільки одноразовий, а ще і у двох ємностях, вміст однієї використовується для первинного дослідження, вміст другої ємності зберігається протягом 90 днів згідно з вимогами п.10 «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (затв. наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015р. №1452/735). Після виявлення багатьох порушень позивачу довелось в першій свій вихідний - 01.06.2024р. проводити більш розширений аналіз в незалежній медичній лабораторії «Смартлаб» (результати аналізу від 01.06.2024р. додано до пояснення).
З метою встановлення зазначених обставин і фактів, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору, колегією суддів було досліджено зміст DVD-диску, на якому відображено події, що насправді мали місце 30.05.2024р. в приміщеннях КНП «ООМЦПЗ» ООР.
Надані відповідачем відеозаписи, які не викликають жодних сумнівів у тому, що саме ними були зафіксовані події, які мали місце 30.05.2024р. за участі сторін у справі, свідчать про те, що 30.05.2024р. о 10.07 год. під час здачі біологічного середовища - сечі позивач спочатку розлив його, тому для надання на огляд зразку не вистачило. Лікар, який проводив медичний огляд, повідомив йому, що необхідно здати більший об'єм сечі, а тому останній повинен додаткового вжити води для надання відповідного об'єму зразку. Після вживання води позивач надав біологічне середовище у ще одній ємності. Як наслідок, загальна кількість ємкостей склала дві та йому, задля отримання необхідної кількості, запропоновано злити їх в одну. Після чого позивач власноруч, без будь-яких зауважень відносно наявних на його думку порушень процедури проведення лабораторних досліджень, злив зразки, надані ним особисто, в одну ємність.
Більше того, досліджені судом відеозаписи чітко свідчать про те, що пластиковий контейнер для відбору біологічних зразків був наданий лікарем ОСОБА_1 в руки, який у подальшому власноруч та без жодних зауважень здійснював переливання рідини з одного контейнеру в інший, а тому сумніви останнього у тому, чи саме його зразки знаходились в первісній ємності (контейнері), судова колегія оцінює критично та визнає такими, що ґрунтуються на припущеннях.
Колегія суддів також звертає увагу й на те, що під час згаданих подій ОСОБА_1 нервував та задавав питання лікарям, на що йому зроблено відповідні зауваження. Також, йому неодноразово зроблено зауваження щодо якості наданого біологічного середовища, яке він здав не одразу, а нібито розлив та, як уже зазначалося вище, додатково вживав воду, що вплинуло на відносну щільність наданого зразку. У подальшому, інспектору ВМАЗ УПП в Одеській області Марченку С.О., який доставив ОСОБА_1 для проведення огляду, надали три примірника на підпис, які по подальшому також були надані на підпис і позивачу.
Як свідчать надані відповідачем відеозаписи, лікар у присутності позивача заповнила висновок, в голос проговорила дату отримання зазначеного висновку з результатом - 04.06.2024р. та надала вказаний висновок ОСОБА_1 на підпис, де він власноруч поставив свій підпис.
Таким чином, на переконання колегії суддів, існують беззаперечні протиріччя між поведінкою позивача під час проведення медичного огляду та письмовими поясненнями, наданими ним у ході службового розслідування, які, при цьому, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ним усунуті не були.
У той же час, позивач, посилаючись на протиправність оскаржуваних наказів, вважає графічне зображення підпису у висновку від його імені фальсифікованим та нібито подібним графічному зображенню підпису капрала поліції ОСОБА_4 , який доставляв його на медичний огляд.
Перевіривши вказані вище доводи, надавши належну оцінку конкретним обставинам справи, зокрема можливому факту підроблення доказів у даній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст.73,75 КАС України, належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
При цьому, у силу вимог ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або ж відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на те, що як за підроблення документів, так і за завідомо неправдиве показання свідка, подання завідомо недостовірних чи підроблених доказів (введення, зокрема, в оману суду) у ст.ст.358 та 384 КК України передбачено кримінальну відповідальність, тому належним засобом доказування існування викладених позивачем обставин необхідно вважати процесуальне рішення за наслідками здійснення кримінального провадження, яким і встановлено відповідні факти.
Проте, належного підтвердження доводів в частині підроблення підпису у наданих документах позивач до суду не надав. Клопотань про призначення почеркознавчої експертизи не заявляв. Результатів здійснення кримінальних проваджень за відповідним фактом матеріали цієї справи не містять.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що одне лише посилання, без підтвердження належними доказами, на фальсифікацію (підроблення) ДПП доказів у цій справі не може бути підставою для скасування наказів від 20.08.2024р. №466, від 02.10.2024р. №2232о/с, оскільки не є достатнім для сумнівів у законності спірних рішень відповідача.
Що ж стосується наданих апелянтом лабораторних досліджень від 01.06.2024р. за №1000075356168 у медичній лабораторії діагностиці «Смартлаб», то, на думку судової колегії, суд попередньої інстанції цілком вірно зазначив, що вказані результати лабораторних досліджень жодним чином не спростовують висновок КНП «ООМЦПЗ» ООР від 04.06.2024р. №001765.
Так, як загально відомо, наказом Департаменту охорони здоров'я №465-ОД «Про подальше вдосконалення роботи з виконання спільного наказу МВС та МОЗ України від 09.11.2015р. №1452/735 «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу, швидкість реакції в закладах охорони здоров'я Одеської області» затверджено перелік закладів охорони здоров'я Одеської області, які мають право на проведення медичних оглядів громадян для встановлення стану сп'яніння.
Згідно з додатком №1 до вищезазначеного Наказу, єдиним медичним закладом в м.Одеса, який може проводити огляд громадян на виявлення стану сп'яніння - є КНП «ООМЦПЗ» ООР, а приватна ж медична лабораторна діагностика «Смартлаб» відсутня у вказаному переліку.
Отже, виявлені та зафіксовані в матеріалах проведеного службового розслідування порушення службової дисципліни позивачем не спростовані, а його аргументи не підтверджені належними та допустимими доказами.
У свою чергу, під час апеляційного розгляду справи колегією суддів не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про порушення вимог закону при проведенні медичного огляду позивача та відповідно свідчили про недопустимість доказів щодо результатів такого огляду.
При цьому, варто зазначити й про те, що Дисциплінарна комісія лише надала оцінку зібраним в ході службового розслідування доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а не самостійно робила висновки за результатами проведеного медичного огляду. Саме лікар особисто проводив медичний огляд з метою виявлення стану наркотичного сп'яніння, за наслідками якого складено відповідний акт та видано висновок.
Як уже зазначалося вище, 05.06.2024р. співробітниками ВМАЗ УПП в Одеській області ДПП отримано висновок КНП «ООМЦПЗ» ООР від 04.06.2024р. №001765, відповідно до якого, позивач на момент проходження огляду перебував у стані «наркотичного сп'яніння».
Відповідно, 19.07.2024р. Дисциплінарною комісією за результатами службового розслідування було складено висновок, згідно з яким, відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування, визнано такими, що підтвердилися, та запропоновано за вчинення дисциплінарного проступку застосувати до позивача дисциплінарне стягнення «у вигляді звільнення із служби в поліції».
Далі, як вже зазначалося вище, на підставі вказаного висновку, наказом начальника ДПП від 20.08.2024р. №466 до лейтенанта поліції ОСОБА_1 і було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді «звільнення зі служби в поліції», а 02.10.2024р. наказом ДПП №2232о/с «По особовому складу» останнього було звільнено зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції).
У контексті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові, а також службово-дисциплінарні норми поведінки. Дискредитація звання рядового і начальницького складу національної поліції за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Вчинки, що дискредитують працівників національної поліції та власне національна поліція, які пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Проходження ж служби в поліції, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від поліцейського надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії і вчинки. Поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни та має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку. При цьому, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді «звільнення зі служби» є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Оцінюючи вищеописані дії позивача, які поставлено йому в провину, колегія суддів зазначає, що позивач, як поліцейський, був зобов'язаний поводитись в такий спосіб, що не допускає сумнівів у законності та етичності його поведінки, а при виникненні таких сумнівів - усувати їх всіма можливими способами.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком Дисциплінарної комісії (який став підставою для прийняття спірних наказів), що допущена позивачем поведінка є грубим порушенням службової дисципліни, таким, що значно дискредитує та підриває авторитет поліції. Описані порушення стали можливими внаслідок особистої недисциплінованості та повного ігнорування ним вимог чинного законодавства.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія доходить висновку, що сукупність зібраних матеріалів службового розслідування підтверджують обґрунтованість висновку службового розслідування про те, що в діях ОСОБА_1 наявний дисциплінарний проступок, що виразився в особистій недисциплінованості, умисному невиконанні ним норм діючого законодавства в частині заборони перебування поліцейського на службі у стані наркотичного сп'яніння, а дії позивача свідчать про порушення Присяги працівника поліції в частині дотримання законів та особистого зобов'язання з гідністю нести високе звання поліцейського, підривають авторитет поліції, а тому, застосовуючи найсуворіший вид дисциплінарного стягнення, а саме «звільнення зі служби в поліції», відповідач діяв обґрунтовано, в порядку, у межах і в спосіб, що передбачені законодавством України.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб'єкта його накладення.
Колегія суддів із цього приводу зауважує, що судовий контроль при оцінці актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень є обмеженим. За загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки суб'єкта владних повноважень щодо обставин у справі довільними (нераціональними), не підтвердженими доказами чи помилковими щодо фактів. У будь-якому разі суди зобов'язані дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
Судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про те, що висновки відповідача, якими він мотивував наявність підстав для застосування до позивача найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції, є довільними, нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів.
Разом із тим, колегія суддів не залишає поза увагою той факт (на який також звертає увагу як апелянт, так і представник відповідача), що в період з 24.09.2024р. по 23.10.2024р. включно ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України від 24.09.2024р. №65 та від 08.10.2024р. №15.
А як зазначено вище, дисциплінарне стягнення до позивача було застосовано п.1 наказу ДПП від 20.08.2024р. №466, а реалізовано наказом ДПП від 02.10.2024р. №2232о/с.
Позаяк згідно з довідками про тимчасову непрацездатність поліцейського від 24.09.2024р. №65 та від 08.10.2024р. №15, позивач з 24.09.2024р. 23.10.2024р. включно (тобто і на дату звільнення) перебував на амбулаторному лікуванні, таке згідно з ч.4 ст.22 Дисциплінарного Статуту є підставою для зміни дати його звільнення - з 02.10.2024р. на 24.10.2024р.
У силу ч.3 ст.21 Дисциплінарного Статуту перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.
Статтею 22 цього Статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності).
Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується.
Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу.
Водночас, дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади і звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці або ж на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.
Вищевказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими в постанові від 15.09.2020р. у справі № 205/4196/18, за якими сам факт звільнення працівника під час перебування на лікування не є достатньою підставою для його поновлення на роботі. У такому випадку необхідно змінити дату звільнення працівника, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.
З матеріалів справи вбачається, що першим робочим днем позивача після виходу з лікарняного є 24.10.2024р.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що хоча підстави для звільнення позивача є законними, правомірними, суд першої інстанції, встановивши, що звільнення позивача відбулося в період його перебування на «лікарняному», повинен був змінити відповідну дату звільнення, а не відмовляти у задоволенні позовних вимог в цілому. Таке порушення могло бути усунуто шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати звільнення із служби в поліції у перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.
Разом із тим, у трудовому праві превалює загальний підхід, згідно з яким «вимушений прогул» визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені договором. Тобто, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується із певними діяннями роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати право на працю.
Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено ст.ст.235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
Отже, оплата вимушеного прогулу в установлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. А підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем трудових обов'язків, внаслідок чого й заподіюється майнова шкода працівникові.
У той же час, зміна дати звільнення позивача не є вимушеним прогулом, за який поліцейському виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється на підставі «Порядку і умов виплати грошового забезпечення поліцейським НПУ та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (затв. наказом МВС України від 06.04.2016р. №260).
У даній же справі причинами того, що позивач не виконував трудові обов'язки і не отримував грошове забезпечення, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку судовому захисту підлягає порушене право позивача на працю тільки у період його тимчасової непрацездатності, тобто у період з по 24.10.2024р., і належним способом захисту порушеного права позивача є лише зміна дати його звільнення з 02.10.2024р. на 24.10.2024р. - перший робочий день, що слідує за останнім робочим днем тимчасової непрацездатності позивача.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2020р. у справі №823/411/17 та від 19.05.2022р. у справі №200/473/19-а.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції частково порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти у справі нове судове рішення про часткове задоволення позову шляхом зміни дати звільнення ОСОБА_1 з 02.10.2024р. (яка зазначена в наказі від 02.10.2024р. №2232о/с) - на 24.10.2024р. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року - скасувати та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Змінити дату звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1 з посади «інспектора взводу №1 роти №4 батальйону №2 полку» Управління патрульної поліції в Одеській області відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» з 02.10.2024 року (яка зазначена в наказі №2232 о/с від 02.10.2024р.) - на 24.10.2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 23.05.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко