25.04.2025 Єдиний унікальний номер 205/6792/24
Провадженя№ 2/205/114/25
25.04.2025 року м. Дніпро
Ленінський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Костромітіної О.О.,
за участю секретаря Синько Т.М.,
розглянувши в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на житлове приміщення у зв'язку з втратою правовстановлюючого документу,
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності на житлове приміщення у зв'язку з втратою правовстановлюючого документу.
В обгрунтування позову позивач зазначила, що Маріупольським бюро технічної інвентаризації було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 22.12.1997 року, зареєстроване 23.12.1997 року, згідно якого на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по частині кожному, квартири АДРЕСА_1 , розміром 60,5 м2 загальної площі, розміром 41,0 м2 житлової площі, що складається з трьох кімнат. Для отримання дублікату свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 22.12.1997 року на вищевказану квартиру позивач звернулась до ККП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість». Згідно відповіді ККП «Маріупольське БТІ» № 867 від 24.04.2024 року встановлено, що проведення активних бойових дій на території м. Маріуполь із подальшою окупацією міста, спричинило знищення більшої частини документів підприємства, а відсутність вільного доступу до документації ще й унеможливлює на даний момент встановити точні факти нестачі відповідних документів і справ, внесених до відповідної номенклатури. Також, повідомили про неможливість вивезення первинних та інших документів підприємства у зв'язку з відсутністю доступу до них, які безпосередньо знаходяться в зоні бойових дій - м. Маріуполь, Донецька область, з початку агресії рф стосовно України, а саме з 24.02.2022 року. Таким чином, зараз сформувати та надати позивачу вказану інформацію немає можливості. Свідоцтво на право власності на квартиру АДРЕСА_1 , були викрадені в неї 10.12.2021 р. її колишнім чоловіком ОСОБА_3 , з яким вона розлучилась в 2010 році. Для відновлення документів на право власності вона звернулась в поліцію та ККП «Маріупольське БТІ». Дублікат свідоцтва про власність вона повинна була забрати 24.02.2022 року в ЦНАПі м. Маріуполь, однак пішла отримати сама без сина, який є також співвласником житла і їй повідомили, що державні реєстратори можуть видати його тільки за наявності всіх власників житла. На наступний день органи не працювали, місто обстрілювалось, забрати документи не було можливості, оскільки це було небезпечно для життя та пересування по місту. У відповідності до законодавства України вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , однак не має можливості реалізувати своє право власності у зв'язку з протиправною (не з її волі) втратою правовстановлюючого документа. Також, на підтвердження права власності на зазначену квартиру позивачі надають суду особовий рахунок № НОМЕР_2 де вказано її та сина як власників вищевказаної квартири, ордер на житлове приміщення №019071 від 01.06.1995 р. Виконавчого комітету Жданівської міської ради народних депутатів Павленко І.Є. (в подальшому в процедурі приватизації приймали участь вона і її син ОСОБА_2 ), письмові свідчення очевидців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є її сусідками та на даний момент проживають за кордоном. Просить визнати на праві спільної часткової власності за ОСОБА_1 частини та за ОСОБА_2 частини квартири АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 22.12.1997 року, виданого Комунальним комерційним підприємством «Маріупольське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість».
Ухвалою суду від 29.05.2024 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 10.12.2024 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , надали суду письмові пояснення щодо участі сина у приватизації квартири, в яких зазначили, що син позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується ордером на житлове приміщення від 01.06.1985 року. Він був членом сім'ї ОСОБА_1 і фактично проживав у цій квартирі. У зв'язку із втратою всіх документів під час бойових дій у м. Маріуполь у 2022 році, відсутні оригінали договору про приватизацію, технічна документація та свідоцтво, проте факт проживання і прописки її сина підтверджується ордером. Крім того, навели приклади судової практики, яка підтверджує, що навіть у разі відсутності згадки про дитину в договорі, право власності виникає автоматично (постанова ВС від 17.11.2021 р., справа № 463/3832/19), особа, яка була зареєстрована в квартирі на момент приватизації, має право на частку у власності. У зв'язку з вищевикладеним, просить визнати факт набуття права власності нею та її сином на підставі приватизації 1997 року і ордера, як первинного документа користування житлом. Також навели судову практику щодо участі зареєстрованих члені сім'ї у приватизації (постанова Верховного Суду від 17.11.2021 р. у справі № 463/3832/19, постанова Верховного Суду від 12.02.2020 р. у справі № 686/6100/16-ц, постанова КЦС ВС від 16.01.2019 р. у справі № 643/12363/16-ц, лист Міністерства юстиції України від 29.05.1998 р. № 10-25-971. Крім того, просили розглянути дану справу без їх участі.
Представник відповідача Маріупольської міської ради Донецької області Бастрига С.М., надав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Просить суд вирішити справу за наявними матеріалами з прийняттям відповідного рішення на розсуд суду. Своїм правом щодо написання відзиву на позовну заяву представник Маріупольської міської ради Донецької області не користувався. Проти задоволення позовних вимог не заперечує. Додатково просить суд не розподіляти судові витрати при ухвалюванні рішення, а залишити за позивачами, оскільки Маріупольська міська рада Донецької області в даному випадку жодним чином не оспорює право позивачів на нерухоме майно, та не вчинює інших дій, які б свідчили про невизнання такого права, а виступає в якості номінального відповідача у цій справі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, дійшов висновку про задоволення позову за наступних підстав.
Позивачі зазначили в позові, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 22.12.1997 р., зареєстрованого у ККП «Маріупольському БТІ» 23.12.1997 р. за №37835, проте його оригінал втрачено у м. Маріуполі.
Судом встановлено, що у позивачів збереглися:
- копія ордеру на жиле приміщення (обмінний) № НОМЕР_3 , виданого 01.06.1995 р. Виконкомом Маріупольської міської ради народних депутатів Бюро по обміну житловою площею, даний ордер виданий ОСОБА_1 з сім'ї двох людей на право заняття у порядку обміну житлового приміщення площею 42,1 кв.м., яке складається з трьох ізольованих кімнат за адресою: АДРЕСА_3 . Ордер виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Жданівської ради народних депутатів від 31.05.1995 р. №15. Склад сім'ї: ОСОБА_2 - син;
- копія особового рахунку № НОМЕР_4 та виписка з нього, згідно яких за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_1 - квартиронаймач, ОСОБА_2 - син;
- копія особового рахунку № НОМЕР_2 , згідно якого квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . В даній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 - квартиронаймач та ОСОБА_2 - син. Відмітка в ордері, про те, що за обміном приватна власність за реєстром №4743/ПО 22.12.97 р. з 1.02.98 р.;
- АРМ 102, №83263878, згідно якого 10.12.2021 р. о 13-26 год. до ЧЧ ВП №2 звернулась ОСОБА_1 із заявою щодо втрати нею з власної необережності на території Лівобережного району м.Маріуполя свідоцтва на право власності на квартиру АДРЕСА_4 .
В матеріалах справи наявний скриншот наданий також позивачами, в якому зазначені відомості про свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , виданого 22.12.1997 р., зареєстрованого у ККП «Маріупольському БТІ» 23.12.1997 р. за №37835.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 04.04.2024 р. №372874987, за адресою: АДРЕСА_3 в наявності обтяження арешт нерухомого майна №1107475 - долі, власником якої є ОСОБА_1 , накладене постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, 24899833, 14.04.2011 р. Орджонікідзевського ВДВС Маріупольського МУЮ ГАх Р.Р. (3/1746).
Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі Закон № 2482-XXII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2482-ХХІІ приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Приватизація є договором між державою та громадянином про безоплатну або частково оплатну передачу йому у власність квартири у якій він постійно проживає.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у зазначеному приміщенні.
Як встановлено статтею 2 Закону № 2482-ХХІІ до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Статтею 346 ЦК України установлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
За змістом ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
Згідно з п.17, 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженому наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року, №396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), звертається в орган приватизації. Громадянином до органу приватизації подається, зокрема, ордер про надання жилої площі.
Відповідно до ст.ст.51, 58 ЖК, жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів. На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відповідно до Постанови ради Міністрів Української РСР від 11 грудня 1984 року №470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» розділ IV ст.ст.69-72, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
З аналізу наведених норм вбачається, що оскільки передача квартир здійснюється громадянам у власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), то такий факт повинен підтверджуватись реєстрацією осіб за таким місцем проживання, яка саме й пов'язується з підтвердженням факту постійного проживання за певною адресою.
При цьому суд звертає увагу на те, що згідно витягу з реєстру територіальної громади від 27.12.2022 р. №2022/002368265, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 12.07.1995 р.
Згідно копії паспорту серії НОМЕР_5 , виданого Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 19.01.2007 р. на ім'я ОСОБА_2 , останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з12.07.1995 р.
Таким чином, суд бере до уваги, що позивачі набули у передбаченому законом порядку права на користування квартирою АДРЕСА_1 , маючи зареєстроване місце проживання за даною адресою.
Законність проведеної позивачами приватизації квартири АДРЕСА_1 та як результат отримання ними, як наймачами житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 22.12.1997 р. органом приватизації підтверджена матеріалами справи.
Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо) (п. 3, ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно листа ККП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість» № 867 від 24.04.2024 року встановлено, що проведення активних бойових дій на території м. Маріуполь із подальшою окупацією міста, спричинило знищення більшої частини документів підприємства, а відсутність вільного доступу до документації ще й унеможливлює на даний момент встановити точні факти нестачі відповідних документів і справ, внесених до відповідної номенклатури. Також, повідомлено про неможливість вивезення первинних та інших документів підприємства у зв'язку з відсутністю доступу до них, які безпосередньо знаходяться в зоні бойових дій - м. Маріуполь, Донецька область, з початку агресії рф стосовно України, а саме з 24.02.2022 року. Таким чином, зараз сформувати та надати позивачу вказану інформацію немає можливості.
На теперішній час отримати документи підтверджуючи реєстрацію права власності на вище зазначену житлову квартиру позивачі не мають можливості у зв'язку з тим що м. Маріуполь, Донецької області визнано тимчасово окупованою територією, відповідно до п. 2 Розділу ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань Реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22.12.2022 р.
Статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст. 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 15 ЦК України гарантовано право кожного на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Нормами ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник май на може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його власність.
Стаття 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право мирного володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пункті 37 Постанови Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна.
Таким чином, з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У цьому ж пункті Постанови Пленум ВССУ наголошує, що виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, зокрема, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами.
Крім того, Верховний Суд України у своєму Узагальненні «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» звертає увагу, що передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.
За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.
Як було вже встановлено по справі, за відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, особових рахунків та ордеру на житлове приміщення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 володіють квартирою АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності по долі кожний.
Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у даному позові про визнання права власності є особами, які вже є власниками 1/2 долі кожний вказаної вище житлової квартири.
Відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджене Постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, на підставі якого набувається, змінюється або припиняється речове право (у тому числі замовник будівництва, девелопер будівництва, управитель фонду фінансування будівництва), або уповноважені ними особи - у разі подання документів для державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Пунктом 5 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одним з правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, є свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат.
Судом встановлено, що представник відповідача - Маріупольської міської ради Донецької області не заперечує щодо задоволення позовних вимог про визнання права власності за позивачами.
Відповідно до частини першої статті 258 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, позивач може отримати замість втраченого оригіналу дублікат свідоцтва про право власності на квартиру лише за наявності згоди всіх її співвласників.
Отже, суд констатує, що позивачі позбавлені можливості реалізувати свої правомочності власників часток нерухомого майна, які за змістом ч. 1 ст. 182 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникають у них з моменту державної реєстрації права власності на їх частку у квартирі.
Згідно з положеннями ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2ЦПК України).
Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Достовірними, відповідно до ст. 79 ЦПК України є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачами викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволення даного позову та захисту порушеного права позивачів в судовому порядку.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
В той же час, враховуючи обставини справи та відсутність порушень прав позивачів з боку відповідача, заяву позивача про те, що вона не наполягає на стягненні судових витрат з відповідача, суд дійшов висновку про покладення судових витрат на позивача.
Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на житлове приміщення у зв'язку з втратою правовстановлюючого документу, задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право спільної часткової власності по 1/2 за кожним на квартиру АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відомості щодо учасників справи:
Позивачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 ,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач: Маріупольська міська рада Донецької області, ЄДРПОУ 33852448, 87500,Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, б.70, фактичне місце знаходження: 49038,м.Дніпро,вул.КнягиніОльги,б.11.
Суддя О.О. Костромітіна