Справа № 204/1084/21
Провадження № 2/0203/18/2025
07.04.2025 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Клімової Н.А.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя, стягнення грошової компенсації вартості 1/2 (однієї другої) частини спільного майна подружжя,
24.02.2021 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська на підставі ухвали Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15.02.2021 року про передачу справи для розгляду за належною територіальною підсудністю надійшла цивільна справа №204/1084/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя, стягнення грошової компенсації вартості 1/2 (однієї другої) частини спільного майна подружжя, в якому позивач просить суд:
- визнати 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , грошову компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого спільного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 .
28.09.2021 року позивач подав до суду змінену редакцію позовної заяви, якою змінено предмет позову, в якому позивач просить суд:
- визнати 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , грошову компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого спільного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , грошову компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого без його згоди спільного майна подружжя - транспортних засобів, а саме: автомобіля марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигун - 1298 кв.м., та автомобіля марки Honda CR-V, 2008 року випуску, об'єм двигуна - 2354 см. куб.
07.07.2022 року представник позивача подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд залишити решту позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача частину доходів, а саме:
- визнати 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , грошову компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого спільного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , грошову компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого без його згоди спільного майна подружжя - транспортних засобів, а саме: автомобіля марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигун - 1298 кв.м., та автомобіля марки Honda CR-V, 2008 року випуску, об'єм двигуна - 2354 см. куб.
- стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , 1/2 частку доходів, отриманих ОСОБА_4 від підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровській проектний інститут», код ЄДРПОУ 35044895, за період з 30.03.2007 року по 07.04.2021 року, та грошову компенсацію за 1/2 частку майна та активів Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровській проектний інститут», код ЄДРПОУ 35044895, які належали ОСОБА_4 , відповідно до її частки в статутному капіталі, які складали 57 відсотків.
20.02.2023 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою востаннє змінив редакцію позовної заяви, та в якій просить суд залишити решту позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача частину доходів, а саме:
- визнати 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , грошову компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого спільного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , грошову компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого без його згоди спільного майна подружжя - транспортних засобів, а саме: автомобіля марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигун - 1298 кв.м., та автомобіля марки Honda CR-V, 2008 року випуску, об'єм двигуна - 2354 см. куб.
- стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , 1/2 частку доходів, отриманих Горбач Оленою Олегівною від підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровській проектний інститут», код ЄДРПОУ 35044895, за період з 30.03.2007 року по 07.04.2021 року у розмірі 8315299,95 грн.
І. Стислий виклад позиції учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог в їх первинній редакції від 12.02.2021 року позивач зазначив, що 14.02.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був зареєстрований шлюб. У шлюбі сторін народилась донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Протягом останніх п'яти років сімейне життя між подружжям поступово почало погіршуватися, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, починаючи з 01.06.2020 року. Між сторонами припинено ведення спільного господарства та виконання сімейних обов'язків.
За час шлюбу подружжям було придбано у власність квартиру АДРЕСА_2 , та зареєстроване таке право за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06.04.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д. за реєстром №1530, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» ДОР - 13.05.2004 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим номером №4133777. Однак, відповідач, перебуваючи у шлюбі, достовірно знаючи про те, що між сторонами розпочато процес розлучення, є наявна цивільна справа в суді про розірвання шлюбу, відчужила спірну квартиру як спільне майно подружжя та без письмової нотаріальної згоди свого чоловіка подарувала її своїй матері ОСОБА_7 на підставі договору дарування квартири від 23.07.2020 року. Також за час шлюбу сторони придбали у власність 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , та зареєстроване таке право за ОСОБА_4 на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло від 15.05.2017 року, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР. Вартість квартири АДРЕСА_1 , складає орієнтовно - 1680672 грн, а її 1/4 частка - 420168 грн.
Загальна вартість майна, яке наразі можливо встановити та яке підлягає поділу, є 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 , яка складає 420168 грн, а 1/8 частка вартості майна, яка підлягає поділу визначається як сума - 210084 грн (420168 : 2 = 210084).
Сторони добровільно не вирішили питання щодо поділу спільного майна подружжя, тому позивач звернувся до суду з позовом про поділ спільної сумісної власності подружжя та стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог в їх зміненій редакції від 28.09.2021 року позивач додатково зазначив, що за час шлюбу подружжя також придбало у власність транспортні засоби: автомобіль марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигун - 1298 кв.м., та автомобіль марки Honda CR-V, 2008 року випуску, об'єм двигуна - 2354 см. куб. Відповідач під час шлюбу відчужила транспортні засоби без письмової нотаріальної згоди свого чоловіка.
Тому представник позивача просив суд прийняти до розгляду змінену редакцію позовної заяви та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог в їх зміненій редакції від 07.07.2022 року позивач зазначив, що відповідач була однією із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровській проектний інститут», код ЄДРПОУ 35044895, за період з 30.03.2007 року по 07.04.2021 року отримувала дохід від підприємницької діяльності, а 07.04.2021 року відповідач продала свою частку в статутному капіталі в розмірі 57 відсотків своєму батьку. Позивач вважає, що цей дохід відповідача також підлягає поділу між сторонами.
Тому представник позивача просив суд прийняти до розгляду змінену редакцію позовної заяви та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог в їх зміненій редакції від 20.02.2023 року позивач додатково вказав, що відповідно до документів, які були витребувані у ГУ ДПС у Дніпропетровській області та ДПС України, відповідач мала частку в статутному капіталі у розмірі 57 відсотків та частка з отриманого доходу складає 16630599,90 грн, а частка доходу позивача має складати - 831299,95 грн.
Тому представник позивача просив суд прийняти до розгляду змінену редакцію позовної заяви та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Сторона відповідача подавала до суду письмові пояснення від 06.12.2023 року по суті спору із запереченнями проти позовних вимог.
В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог сторона відповідача вказала, що жодна з позовних вимог, як первинна, так і змінені, не підлягають задоволенню. Так, квартира АДРЕСА_1 , належить в порядку приватизації ОСОБА_8 , її рідному брату ОСОБА_9 та її батькам ОСОБА_10 , ОСОБА_7 на прав спільної власності. Тобто, враховуючи особливий режим набуття права власності в порядку приватизації, вказана квартира, ані в цілому, ані в частці не може бути визнана сумісним майном подружжя, і позивач ОСОБА_3 немає жодного права власності на будь-яку частку вказаної квартири.
Квартира АДРЕСА_2 , належала на праві особистої власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.2003 року, тобто вказаний об'єкт нерухомого майна був придбаний відповідачкою до реєстрації шлюбу (шлюб був зареєстрований 14.02.2004 року, актовий запис №53). Майно, набуте до реєстрації шлюбу, є особистим майном набувача. Той факт, що право власності ОСОБА_11 в електронному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване - 13.05.2004 року, не свідчить про те, що вказане майно, набуте під час шлюбу є сумісним майном подружжя. Факт державної реєстрації права власності не свідчить про набуття права власності, а лише підтверджує право власності за відповідним правочином. Оскільки відповідач особисто володіла вказаним об'єктом нерухомого майна, то мала законне право розпорядитись ним на свій розсуд, що і зробила 23.07.2020 року, подарувавши квартиру своїй мамі. Таким чином, ОСОБА_3 не мав жодного права власності на будь-яку частину вказаної квартири АДРЕСА_3 , не має правових підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації вартості частини вказаної квартири.
Автомобіль марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигуна - 1298 см. куб., дата реєстрації - 23.11.2006 року, був зняти з обліку - 30.03.2010 року для реалізації. У цей період часу сторони проживали разом як подружжя у шлюбі, а автомобіль був відчужений зі згоди обох з них, грошові кошти пішли у сімейний бюджет. Шлюб між сторонами був розірваний рішення Красногвардійського суду м. Дніпропетровська лише 18.06.2021 року, рішення суду набрало законної сили станом на - 18.07.2021 року. До цього часу сторони проживали разом вели спільне господарство, мали сумісний бюджет, а в 2010 році, навіть, разом виїхали до Федеративної Республіки Німеччина. Тобто станом на час відчуження автомобіля, в сімейних відносинах всі було добре та всі рішення, у томі числі і щодо відчуження автомобіля, приймались тільки зі згоди обох з подружжя. Позивач користувався спірним автомобілем та керував ним, знав про продаж автомобіля, надавав згоду на його відчуження. Представник відповідача посилається на те, що у разі наявності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення грошової компенсації за відчуження автомобіля, позивач не ставить питання про поновлення строку позовної давності, бо знав про відчуження автомобіля з 2010 року. Водночас позивач не довів того факту, що транспортний засіб був відчужений без його згоди, враховуючи, що сторони проживали разом, питання про розірвання шлюбу на той час не стояло, вони разом виїхали в іншу країну.
Автомобіль марки Honda CR-V, 2008 року випуску, об'єм двигуна - 2354 см. куб., дата реєстрації - 06.10.2009 року, перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу від 14.03.2019 року. Грошові кошти за продаж автомобіля марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, були отримані подружжям ОСОБА_12 раніше, ніж такий був знятий з обліку для реалізації, та були спрямовані на придбання автомобіля Honda CR-V, 2008 року випуску. Станом на час відчуження автомобіля - 14.03.2019 року в сімейних стосунках подружжя було все добре та всі рішення, у томі числі і щодо відчуження автомобіля, приймались тільки зі згоди обох з подружжя. На той час вони вже тривалий час проживали в Німеччині. При цьому грошові кошти від продажу автомобіля марки Honda CR-V пішли на придбання іншого транспортного засобу - БМВ, д.н.з. MN: LA 5555, в листопаді 2019 року. Вказаним автомобілем позивач користується і до теперішнього часу, проживаючи в Німеччині.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частки доходів, отриманих від підприємницької діяльності ТОВ «Дніпровський проектний інститут» у розмірі 8315299,95 грн, то СК України містить лише загальну норму про те, що дружина і чоловік мають право на поділ спільного майна, і їхні частки в майні є рівними. Як вказала представник відповідача, чоловік або дружина має право на 50% лише тих дивідендів, які інший з подружжя отримав після припинення шлюбних відносин. Тобто, якщо товариство створено за час шлюбу, а подружжя розлучилось, то допоки компанія продовжує отримувати дохід, другий з подружжя може претендувати на половину отриманих дивідендів. Однак, дохід, отриманий за минулі роки шлюбу, не підлягає поділу між подружжям, з огляду на презумпцію витрати коштів на поточні потреби сім'ї. Учасник ТОВ повинен бути готовим компенсувати іншому з подружжя 50% вартості внеску в ТОВ, зробленого за час шлюбу, або 50% дивідендів, отриманих після припинення шлюбних відносин. Спірна сума, вказана позивачем до відшкодування, розрахована без урахування того, що до 2013 року ОСОБА_13 мала частку не 57% у статутному капіталі, а 40%, з 2013 року до 2017 року - 48%, і лише з 2017 року - 57% статутного капіталу. Сторона позивача визначає розмір суми доходу товариства без урахування сплати відповідних передбачених податків та виплати заробітної плати працівникам товариства. Нараховані дивіденди не завжди отримувались, оскільки спрямовували прибуток на інші цілі. Крім того, членом товариства та володільцем 40% статутного капіталу відповідачка стала в 2008 році, тобто в період шлюбу. ОСОБА_13 володіла акціями до 2020 року, тобто сторони ще перебували у шлюбі. Шлюб було розірвано за судовим рішенням від 18.06.2021 року. Дохід, отриманий за роки шлюбу, не підлягає поділу між подружжям, з огляду на презумпцію витрати коштів на поточні потреби сім'ї.
Тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача у своїх письмових поясненнях від 25.12.2023 року додатково зазначив, що всі судові процеси, які відбулись і тривають в Німеччині, є прямим доказом того, що позивач мав та має достатній дохід та ніколи не перебував на утриманні своєї дружини та її батьків.
Під час судового розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, підстави звернення до суду з позовом пояснив суду таким чином, як про це вказано вище. Представник позивача наголосив на тому, що сторони перебували у шлюбі та у 2020 році звернулись до суду з позовом про розірвання шлюбу, який було розірвано - у 2021 році. За час шлюбу відповідач відчужила спільне майно - квартири та транспортні засоби без згоди позивача, а позивач бажає компенсувати 1/2 частку спільного майна подружжя, виділити 1/8 частку квартири. Також позивач претендує на доходи відповідача у розмірі 1/2 частки, бо відповідач за час шлюбу вела підприємницьку діяльність.
Представник відповідача пояснила, що сторона відповідача не визнає позовні вимоги у повному обсязі та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, що вказані вище. Представник відповідача наголосила на тому, що одна із спірних квартир АДРЕСА_4 належить родині відповідачки як така, що була приватизована та перебуває у спільній частковій власності родини, а позивач не має права власності на жодну із часток права власності на квартиру, бо ця квартира не належить до спільної сумісної власності подружжя. При цьому інша квартира АДРЕСА_3 була зареєстрована на відповідачку вже після реєстрації шлюбу, хоча право власності на неї було набуто відповідачем ще до реєстрації шлюбу з позивачем. Тому ця квартира є особистою власністю відповідача, та 23.07.2020 року вона подарувала її своїй матері. Обидва транспортні засоби були продані під час перебування сторін у шлюбі та грошові кошти від продажу автомобіля були використані на потреби сім'ї. У Німеччині сторони за час шлюбу придбали інший автомобіль - БМВ, а грошові кошти на його придбання надав батько відповідача, продавши попередній автомобіль - Honda CR-V, 2008 року випуску. На момент судового розгляду справи сторони проживають у Німеччині.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 09.03.2021 року було прийнято до провадження цивільну справу, відкрито провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання, зобов'язано позивача надати у судове засідання для огляду оригінали документів, копії яких додані до позовної заяви; частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, та витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д. належним чином засвідчену копію нотаріальної справи по посвідченню договору купівлі-продажу від 06.04.2004 року, за реєстровим №1530, квартири АДРЕСА_2 ; витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. належним чином засвідчену копію нотаріальної справи по посвідченню договору дарування від 23.07.2020 року за реєстровим №1173, квартири АДРЕСА_2 ; у задоволенні іншої частини вимог клопотання про витребування доказів у Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області - відмовлено.
Листом від 29.03.2021 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д. повідомила суд на виконання ухвали суду від 09.03.2021 року, що у провадженні приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д. відсутня нотаріальна справа щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 06.04.2004 року за реєстровим №1530 щодо нерухомого майна.
Супровідним листом з додатками від 11.05.2021 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. на виконання ухвали суду від 09.03.2021 року надіслала на адресу суду належним чином оформлені та завірені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. копію договору дарування квартири, посвідченого 23.07.2020 року за реєстровим номером №1173 та копії документів, на підставі яких він посвідчувався.
Ухвалою суду від 28.09.2021 року було задоволено повністю клопотання представника позивача про витребування доказів в цивільній справі та витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Семенюка В.В. належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу від 31.12.2003 року за реєстровим №6088, укладеного між ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 28.09.2021 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової автотоварознавчої експертизи при вирішенні питання про прийняття до розгляду зміненої редакції позовної заяви в цивільній справі, залишено без руху змінену редакцію позовної заяви, якою збільшений розмір позовних вимог в цивільній справі, та встановлено позивачу строк для усунення недоліків зміненої редакції позовної заяви.
18.10.2021 року представник позивача засобами електронного зв'язку та 20.10.2021 року засобами поштового зв'язку подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, якою усунені недоліки зміненої редакції позовної заяви належним чином та у повному обсязі.
21.10.2021 року приватний нотаріус на виконання ухвали суду від 28.09.2021 року направив на адресу суду копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 10.02.2022 року із занесенням до протоколу судового засідання було, зокрема, прийнято відмову представника відповідача від заяви про закриття провадження та залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою суду від 10.02.2022 року було прийнято до розгляду змінену редакцію позовної заяви, якою збільшений розмір позовних вимог в цивільній справі.
Ухвалою суду від 10.02.2022 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів в цивільній справі.
Ухвалою суду від 07.07.2022 року було частково задоволено заяву представника позивача про витребування доказів в цивільній справі та витребувано у Головного управління статистики у Дніпропетровській області належним чином засвідчені копії щоквартальних, піврічних та річних фінансових (бухгалтерських) звітів про фінансовий стан та статистичних звітів про обсяги реалізованих послуг (зокрема консолідовані баланси (звіти про фінансовий стан), консолідовані звіти про фінансові результати (звіти про сукупний дохід), консолідовані звіти про рух грошових коштів (за прямим та непрямими методами) за формами № 1-к, № 2-к, № 3-к, № 3-кн, проміжні остаточні ліквідаційні, щоквартальні статистичні звіти про обсяги реалізованих послуг) Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський проектний інститут» (код ЄДРПОУ 35044895), які подавались у період з 30 березня 2007 року по 07 квітня 2021 року, витребувано у Державної податкової служби України інформацію про доходи ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 30 березня 2007 року по 07 квітня 2021 року, а у задоволенні іншої частини вимог клопотання - відмовлено.
Ухвалою суду від 07.07.2022 року було прийнято до розгляду змінену редакцію позовної заяви, якою збільшений розмір позовних вимог в цивільній справі.
Ухвалою суду від 27.09.2022 року було задоволено повністю заяву представника позивача про витребування доказів в цивільній справі, та витребувано у Головного управління Державної податкової служби України у Дніпропетровській області відомості стосовно того, скільки за період з 30 березня 2007 року по 07 квітня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський проектний інститут» (код ЄДРПОУ 35044895) було задекларовано доходів від підприємницької діяльності в цілому за весь період та з розбивкою по кожному року окремо.
10.11.2022 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області та 25.11.2022 року, 02.12.2022 року ДПС України надали на виконання ухвали суду від 07.07.2022 року витребувані докази.
Ухвалою суду від 17.04.2023 року було задоволено повністю клопотання представника відповідача про витребування доказів в цивільній справі та витребувано у Дніпровського державного медичного університету відомості про те: чи працював громадянин України ОСОБА_3 на кафедрі загальної хірургії у період з 2004 року по 2014 рік в Державному закладі «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я» (з 22.03.2021 року - Дніпровський державний медичний університет); - коли та у зв'язку з чим звільнився ОСОБА_3 ; який розмір заробітку ОСОБА_3 за період роботи в Державному закладі «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я» (з 22.03.2021 року - Дніпровський державний медичний університет).
Ухвалою суду від 22.06.2023 року було задоволено повністю клопотання представника відповідача про виклик свідка та викликано у судове засідання для допиту в якості свідка ОСОБА_10 .
Ухвалою суду від 22.06.2023 року було прийнято до розгляду змінену редакцію позовної заяви, якою збільшений розмір позовних вимог від 20.02.2023 року.
Ухвалою суду від 19.10.2023 року із занесенням до протоколу судового засідання було прийнято відмову представника відповідача від клопотання про процесуальний примус у виді штрафу від 26.09.2023 року.
Ухвалою суду від 19.10.2023 року було закрите підготовче провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 25.12.2023 року було задоволено клопотання представника позивача про призначення судової оціночно-будівельної експертизи та судової автотоварознавчої експертизи в цивільній справі та призначено в цивільній справі судову оціночно-будівельну експертизу та судову автотоварознавчу експертизу; проведення судової оціночно-будівельної експертизи та судової автотоварознавчої експертизи доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення експертів поставлені питання: 1) Яка дійсна вартість квартири АДРЕСА_2 , на момент проведення експертизи? 2) Яка середня вартість транспортного засобу автомобіля марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигуна - 1298 см. куб., на час проведення експертизи, без огляду транспортного засобу? Витрати по оплаті вартості судової оціночно-будівельної експертизи та судової автотоварознавчої експертизи покласти на позивача - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_5 ; адреса тимчасового мешкання: АДРЕСА_6 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_5 ); представник позивача - адвокат Жежель Сергій Сергійович (адреса місцезнаходження: пр. Дружби Нарожів, 25-60, м. Кам'янське, Дніпропетровська область, 51939; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_6 ; мобільний телефон: НОМЕР_3 ).
Ухвалою суду від 05.02.2024 року було поновлено провадження в цивільній справі та продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначене судове засідання.
Ухвалою суду від 09.02.2024 року було задоволено повністю клопотання експерта про погодження запропонованого розумного строку проведення експертизи в цивільній справі, та погоджено запропонований експертом розумний строк проведення експертизи в цивільній справі №204/1084/21, що перевищує 90 календарних днів, зупинене провадження в цивільній справі №204/1084/21 до отримання висновків експертів за результатами проведення судових експертиз, призначених ухвалою суду від 25.12.2023 року.
Ухвалою суду від 23.04.2024 року було поновлено провадження в цивільній справі та продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначене судове засідання.
Ухвалою суду від 16.05.2024 року було відмовлено у задоволенні клопотання судового експерта про надання об'єкта для дослідження в цивільній справі, задоволено повністю клопотання представника позивача про проведення оціночно-будівельної експертизи без виходу на об'єкт нерухомості за наявними матеріалами справи в цивільній справі, доручено уповноваженому судовому експерту Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України проведення судової оціночно-будівельної експертизи, призначеної ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2023 року, об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_7 , без огляду об'єкта дослідження за наявними матеріалами цивільної справи №204/1084/21, зупинене провадження в цивільній справі №204/1084/21 до отримання висновків експертів за результатами проведення судових експертиз.
25.09.2024 року судовий експерт направив на адресу суду висновок експерта №102-24 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та транспортно-товарознавчої експертизи за цивільною справою №204/1084/21, складений 02.09.2024 року.
Ухвалою суду від 30.09.2024 року було поновлено провадження в цивільній справі та продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначене судове засідання.
У судове засідання 07.04.2025 року з'явились всі учасники справи.
Під час судового розгляду справи суд заслухав усні пояснення учасників справи по суті спору, допитав свідка сторони відповідача, дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи, під час судових дебатів заслухав заключні слова учасників справи по суті спору, та 07.04.2025 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи.
Судом встановлено, що сторони: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одружились - 14.02.2004 року, актовий запис №53. Це підтверджується копією свідоцтва про одруження від 14.02.2004 року та копією свідоцтва про шлюб (повторно) від 28.08.2012 року, серії НОМЕР_4 .
Оглядом сайту ЄДРСР встановлено, що шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18.06.2021 року, справа №204/3813/20, провадження №2/204/1566/21, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили - 20.07.2021 року.
Відповідно до свідоцтва про народження відповідача від 06.12.1978 року, відповідач - ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою батька - ОСОБА_10 , та матері - ОСОБА_7 .
Сторони є батьками доньки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_5 від 28.02.2007 року.
Станом на 10.04.2007 року відповідач - ОСОБА_4 була засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський проектний інститут» (ТОВ «ДПІ»), код ЄДРПОУ 35044895, розмір її внеску до статутного капіталу становить: 22800,00 грн. Станом на 08.02.2021 року ОСОБА_4 є засновником ТОВ «ДПІ», розмір частки в статутному капіталі складає 22800,00 грн (57%). Це підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та роздруківкою з сайту «Опендатабот».
За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.01.2021 року, ОСОБА_4 з 05.04.2019 року є зареєстрованим власником 1/4 частки у спільній приватній частковій власності на квартиру АДРЕСА_8 . При цьому відповідач станом на 13.05.2004 року була зареєстрована власником квартири АДРЕСА_9 (одна) ціла частка на підставі договору купівлі-продажу, ВВС №257651 від 06.04.2004 року.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 02.02.1999 року ДЖКП «Південне», квартира АДРЕСА_8 , дійсно належить на праві спільної власності: ОСОБА_10 та членам його сім'ї: ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 (а.с. 4 Том 4).
За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.01.2021 року, ОСОБА_7 з 23.07.2020 року є зареєстрованим власником 1 (однієї) цілої частки приватної власності на квартиру АДРЕСА_7 .
За відомостями з листа КП «ДМБТІ» ДМР від 04.02.2021 року за вих. №1044, станом на 31.12.2012 року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_10 , яке зареєстроване в цілому за ОСОБА_4 (прізвище змінене на підставі свідоцтва про одруження від 14.02.2004 року серії НОМЕР_6 з « ОСОБА_18 » на « ОСОБА_12 ») на підставі договору купівлі-продажу від 06.04.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Іщенко Н.Д. за реєстром №1530, зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР - 13.05.2004 року в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим номером №4133777.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 31.12.2003 року, укладеного між ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 (продавці) та ОСОБА_16 (покупець), продавці продали, а покупець купила квартиру АДРЕСА_7 . Вказаний договір купівлі-продажу квартири є нотаріально посвідченим 31.12.2003 року приватним нотаріусом ДМНО Семенюком В.В., зареєстровано в реєстрі за №6088.
Це підтверджується також і матеріалами нотаріальної справи, наданої приватним нотаріусом ОСОБА_21 та нотаріально засвідченою копією договору купівлі-продажу від 31.12.2003 року, наданої приватним нотаріусом ДМНО Семенюком В.В.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «ДМБТІ» від 13.05.2004 року, за власником - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, ВВС №257651, 06.04.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д. за реєстром №1530, було зареєстроване приватне право власності на квартири АДРЕСА_7 , розмір частки 1/1; відмітка начальника КП «ДМБТІ»: прізвище ОСОБА_12 на підставі свідоцтва про одруження НОМЕР_7 від 14.02.2004 року.
Водночас у листі КП «ДМБТІ» ДМР від 28.12.2019 року за №18498 «Про надання інформації», КП «ДМБТІ» ДМР повідомило про те, що 13.05.2004 року за ОСОБА_4 проводилась державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.2003 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Семенюком В.В., за реєстром №6088. Зазначений договір купівлі-продажу було зареєстровано в електронному реєстрі прав за реєстраційним №41337771, витяг про державну реєстрацію прав №3567549 від 13.05.2004 року.
Під час проведення державної реєстрації права власності в реєстрі прав власності на нерухоме майно було допущено описки: ПІБ приватного нотаріуса було зазначене як ОСОБА_22 замість вірного: ОСОБА_23 , дата договору купівлі-продажу було зазначено - 06.04.2004 року замість вірного - 31.12.2003 року, зареєстровано в реєстрі було зазначено №1530 замість вірного №6088.
Тому КП «ДМБТІ» ДМР вказало: вважати, що 13.05.2004 року державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , проведено на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.2003 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Семенюком В.В., за реєстром №6088, за ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 .
Це також підтверджується Інформаційною довідкою з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 23.07.2020 року.
Відповідно до договору дарування квартири від 23.07.2020 року, ОСОБА_4 (дарувальник) передає ОСОБА_7 (обдаровувана) безоплатно належну їй на праві приватної власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_10 , у власність. Вказаний договір є нотаріально посвідченим - 23.07.2020 року приватним нотаріусом ДМНО Отроцюком О.В.
Нотаріально посвідченою заявою від 23.07.2020 року ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_7 , що на час набуття права власності за договором купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_10 , яку вона відчужує, вона була неодружена.
За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.04.2024 року, зареєстрованим власником квартири АДРЕСА_7 , з 23.07.2020 року є ОСОБА_7 .
Відповідно до листа РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області від 16.04.2021 року «Про надання інформації», в період часу з 14.02.2004 року по 13.04.2021 року за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований транспортний засіб марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигуна - 1298 см. куб., дата реєстрації - 23.11.2006 року; на підставі доручення серії ВМК №223349 від 27.01.2010 року вказаний автомобіль знято з обліку для реалізації, дата зняття - 30.03.2010 року, вартість продажу - відсутня; зареєстрований транспортний засіб марки Honda CR-V, 2008 року випуску, об'єм двигуна - 2354 см. куб., дата реєстрації - 06.10.2009 року; на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ №1242/2019/1356818 від 14.03.2019 року, вказаний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника, вартість продажу - 235443,63 грн (а.с. 15-227 Том 1).
Відповідно до довідки про чистий дохід від реалізації продукції, прибуток ТОВ «ДПІ» та виплату дивідендів на користь ОСОБА_4 , дивіденди, виплачені ОСОБА_4 , за період з 2008 року по 2012 року, пропорційно її частці у статутному капіталі - 40%, за період з 2013 року по 2016 року, пропорційно її частці у статутному капіталі - 48%, за період з 2017 року по 2020 року, пропорційно її частці у статутному капіталі - 57%, загалом становить 1845683,00 грн.
В примітці до вказаної довідки відображено, що згідно з протоколом №01 від 06.04.2021 року прийнято рішення про вихід зі складу засновників ТОВ «ДПІ» ОСОБА_4 (а.с. 227 Том 2).
Відповідач працював в Дніпровському державному медичному університеті МОЗ України (раніше - Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України), що підтверджується копіями наказів про прийняття на роботу від 01.12.2008 року, витягами з наказів про переведення з 03.02.2009 року, з 31.08.2010 року, копією наказу про звільнення з роботи від 31.08.2010 року, довідкою про заробітну плату (а.с. 3-13 Том 3).
Відповідно до довідки спеціаліста (економіста) ОСОБА_24 від 19.12.2023 року, м. Київ, ОСОБА_4 за період з 2009 року по липень 2021 року отримано коштів від ТОВ «ДПІ» в сумі - 1988549,89 грн; вартість частини майно ТОВ «ДПІ» станом на 31.12.2020 року, пропорційно частці ОСОБА_4 у статутному капіталі ТОВ «ДПІ» - 57%, становить - 153,90 тис. грн (а.с. 44-48 Том 3).
Відповідно до висновку експерта №102-24 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та транспортно-товарознавчої експертизи за цивільною справою №204/1084/21, складного 02.09.2024 року, дійсна ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 , на момент проведення експертизи склала (з округленням) без ПДВ: у національній валюті: 3 091 498,00 грн; у резервній валюті - 74 944,00 доларів США; ринкова вартість автомобіля Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигуна - 1298 см. куб., за цінами, що діяли на час проведення дослідження (16.05.2024) без огляду транспортного засобу складає - 220 510,00 грн (а.с. 143-205 Том 3).
Допитаний в якості свідка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , пояснив, що він є батьком відповідача, а позивач - це його зять. Свідок надав показання, відповідно до яких повідомив суд про те, що сторони зареєстрували шлюб - 14.02.2004 року. Свідок та його родина бажали мати онуків та пообіцяли донці, що куплять їй автомобіль. Донька завагітніла. Вони купили автомобіль марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, який був зареєстрований за відповідачем, а позивач мав право керування автомобілем. У подружжя народилась донька - його онука. Згодом подружжя захотіло купити новий автомобіль. У 2009 році вони купили новий автомобіль марки Honda CR-V, 2008 року випуску, продавши попередній автомобіль по генеральній довіреності за 10000 доларів США. У кінці 2009 році позивач потрапив в аварію, вони ремонтували автомобіль. На початку 2010 року родину проінформували про те, що у відповідача онкозахворювання та родина вирішила їхати до Німеччини для лікування. Позивач звільнився та вони з відповідачем поїхали до Німеччини для лікування. Позивач бажав працювати у Німеччині, вчив мову, але не працював, отримав сертифікат, після чого поїхав працювати до міста Мюнхена.
Свідок пояснив, що позивач не брав участі у купівлі квартири АДРЕСА_3 , бо його донька придбала її раніше, ніж уклала шлюб разом з відповідачем, хоча право власності на квартиру було зареєстроване вже після реєстрації шлюбу. Свідок зібрав гроші та купив квартиру АДРЕСА_2 , а родина позивача не брала участі у придбанні цієї квартири. Свідок з родиною робили ремонт у квартирі та наразі квартира належить матері відповідачки.
Свідок надав показання про те, що всі гроші, які заробляла його донька, працюючи та маючи частку у статутному капіталі товариства, були нею витрачені в інтересах родини, для забезпечення потреб сім'ї. Позивач мав єдиний заробіток, працюючи в інституті, якого не вистачало для забезпечення потреб родини, а відповідач всі зароблені гроші від дивідендів спрямовувала на потреби сім'ї. Відповідач фактично утримувала родину, подружжя мало спільний бюджет, його донька більше утримувала чоловіка. Відповідач працювала у товаристві, в якому свідок був керівником. Усі грошові кошти від продажу автомобілів також були спрямовані на потреби сім'ї.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу поділу спільного майна подружжя, а саме: 1/8 частки квартири АДРЕСА_1 ; грошової компенсації вартості 1/2 частки відчуженого спільного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 ; грошової компенсації вартості 1/2 частки відчуженого без згоди позивача спільного майна подружжя - транспортних засобів, а саме: автомобіля марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигун - 1298 кв.м., та автомобіля марки Honda CR-V, 2008 року випуску, об'єм двигуна - 2354 см. куб.; 1/2 частки доходів, отриманих ОСОБА_4 від підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровській проектний інститут», код ЄДРПОУ 35044895, за період з 30.03.2007 року по 07.04.2021 року у розмірі 8315299,95 грн.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до положень статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, ЦК), майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з частиною 1 статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до положень статті 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України.
Відповідно до частини 3 статті 364 ЦК України, у разі виділу співвласником частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється.
Відповідно до частини 1 статті 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до частини 3 статті 372 ЦК України, у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин 1-3 статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень частини 1 статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до положень статті 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до частини 1 статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з частиною 1 статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна чоловіка та жінки є рівними, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи домовленістю між ними.
Відповідно до положень статті 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до положень статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до положень статті 72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.
До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Відповідно до абзацу 3 пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно з яким, у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
У пункті 22, абзаці 1 пункті 24, пункті 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», роз'яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними), та про необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 03.10.2018 року, справа № 127/7029/15-ц, від 07.04.2021 року, справа № 402/849/18, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно. В договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов'язаний урахувати дійсну його вартість.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.02.2021 у справі №264/2232/19, конструкція статті 60 Сімейного кодексу України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
При цьому, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя (постанова ВС від 09 липня 2021 року у справі №161/8116/19, провадження №61-22259св19).
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуте подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим із подружжя, який її спростовує.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).
Сама по собі реєстрація нерухомого майна під час шлюбу не є підставою для визнання майна спільним сумісним майном подружжя, оскільки таке майно може бути набутим до реєстрації шлюбу (постанова ВС від 02 червня 2021 року у справі №711/1550/18).
Так, пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-ІV, визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав. Сама собою державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. Державна реєстрація права власності не породжує права власності, з огляду на державну реєстрацію право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (постанова ВП ВС від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20), постанова ВС від 03.06.2020 року у справі №363/4852/17).
Водночас у разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, слід визначити ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв'язку з припиненням його права на спільне майно (постанова ВП ВС від 31.08.2022 року у справі №125/2157/19, постанова ВС від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15?ц).
Відповідно до положень статті 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до частин 2, 3 статті 249 ЦК України, особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
ВС у постановах від 04.11.2020 року у справі №573/476/19, від 19.12.2018 р., у справі №331/5517/17, від 09.09.2020 р., у справі №522/3746/19-ц, наголосив на тому, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.
Отже, особа, якій видана довіреність, має право здати в оренду, обміняти або продати автомобіль, отримувати кошти за укладеними договорами. Проте це все має бути прямо вказано у довіреності. До настання такої події скасована довіреність є чинною для представника та третіх осіб, перед якими представник представляє інтереси довірителя. Відповідно всі вчинені представником в цей час правочини є чинними і для довірителя.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанова ВП ВС від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, провадження №12-71гс20).
Також у постанові від 3 липня 2013 року, провадження № 6-61цс13, ВП ВС вказала, що частка учасника господарського товариства, набута у шлюбі за спільні кошти подружжя, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя (пункт 8.59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження №12-71гс20).
Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» 6 лютого 2018 року №2275-VIII, розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України.
Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.
Учасник товариства має право відчужити частку у статутному капіталі товариства, на неї може бути звернено стягнення, частка може перейти іншій особі в порядку правонаступництва чи спадкоємцю, учасник товариства може вийти з нього, отримавши вартість своєї частки (статті 21-24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», статті 100, 116 ЦК України).
Відповідно до положень статті 115 ЦК України, господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Згідно із частиною 8 статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», вартість частки учасника визначається, виходячи із ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.
У постанові від 24 квітня 2018 року у справі №925/1165/14, провадження №12-38гс12, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.
Вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника у статутному капіталі товариства. У справах про поділ майна подружжя, у яких один із подружжя залишається учасником господарського товариства з відповідною часткою у статутному капіталі, другий із подружжя має право на врахування (стягнення) при поділі вартості частки учасника у статутному капіталі товариства, яка, як зазначалось вище, має бути дійсною (ринковою).
Верховний Суд України у постановах від 3 червня 2015 року, провадження №6-38цс15, та від 2 жовтня 2013 року, провадження №6-79цс13, указав, що якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Пленум Верховного Суду України в п. 28 постанови №11 від 21.12.2007 вказує на те, що внесок до статутного капіталу не визнається спільною власністю. Таким чином, спочатку на будь-який спільно нажитий об'єкт формується право спільної власності. Але якщо він був внесений до товариства, інший з подружжя позбавляється права власності на нього. Він отримує право вимоги половини від його вартості, у разі, якщо загальні грошові кошти або майно було використано не в інтересах сім'ї (абз. 3 п. 28 постанови Пленуму ВСУ). У свою чергу, якщо вклад до статутного капіталу був зроблений шляхом спільного майна подружжя в інтересах сім'ї, то другий із подружжя має право на розподіл отриманих доходів (абз. 2 п. 28 Постанови Пленуму ВСУ). Фактично, один із подружжя отримує право компенсації, яка задовольняє його права та зберігає права товариства та інших його учасників (Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року, по справі №756/10797/15-ц).
Верховний Суд України вказав, що внесені на формування статутного фонду його учасником кошти (номінальна вартість внеску, зазначена у статуті товариства) стають власністю товариства і поділу між подружжям не підлягають, адже не можна ділити того, що вже не існує у подружжя (Постанови ВСУ від 03.06.2015, провадження № 6- 38цс15; від 02.10.2013, провадження № 6-79цс13). Вказану позицію в частині того, що внесені в статутний фонд кошти не є майном подружжя та не підлягають поділу, підтримала і ВП ВС у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (пункт 8.40 постанови). ВП ВС у цій же постанові вказала, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю) (пункти 8.36., 8.37 постанови).
Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства та вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а у другого з подружжя право власності на майно трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), суть якого полягає в праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Відповідно до вимог частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2, 3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і в заємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі дока зам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень частини 1 статті 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Аналіз викладеного вище вказує, що під час перебування у шлюбі у період з 14.02.2004 року до 20.07.2021 року сторони набули право власності, зокрема, на рухоме майно - автомобілі, що є їх спільною сумісною власністю, та презюмується, що їх частки у спільному майні є рівними. Водночас у ході судового розгляду справи було встановлено, що спірні автомобілі були придбані сторонами під час шлюбу, зареєстровані за відповідачем. Проте реєстрація права власності на автомобілі лише на ім'я одного із подружжя - відповідача ОСОБА_4 не спростовує презумпцію належності автомобілів до спільної сумісної власності подружжя.
Свідок пояснив, що позивач був фактичним користувачем транспортних засобів, а їх продаж відбувався за взаємною згодою подружжя з метою купівлі кожного наступного автомобіля в інтересах сім'ї, якими користувався позивач. Так, з 14.02.2004 року по 13.04.2021 року за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були зареєстровані транспортні засоби: марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигуна - 1298 см. куб., дата реєстрації - 23.11.2006 року, який знято з обліку для реалізації - 30.03.2010 року, вартість - відсутня, а також - марки Honda CR-V, 2008 року випуску, об'єм двигуна - 2354 см. куб., дата реєстрації - 06.10.2009 року, який на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ №1242/2019/1356818 від 14.03.2019 року, було перереєстровано на нового власника, вартість продажу - 235443,63 грн.
Водночас сторона позивача не довела належними та допустимими доказами того факту, що незважаючи на те, що спірні автомобілі були придбані подружжям у період шлюбу з 14.02.2004 року по 13.04.2021 року, то їх продаж відбувався не за спільної згодою подружжя та не в інтересах сім'ї, а треті особи (контрагенти за договорами купівлі-продажу автомобілів) діяли недобросовісно.
Отже, судом було встановлено, що правочини щодо продажу спірних автомобілів були вчинені в період перебування сторін у шлюбі та в інтересах сім'ї. Це також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10 . Так, допитаний в якості свідка батько відповідача - ОСОБА_10 надав показання про те, що гроші за відчужені автомобілі були використані в інтересах сім'ї для купівлі нових автомобілів та він брав безпосередню участь у придбанні спірних автомобілів, бо допомагав подружжю. Тобто під час відчуження спірних автомобілів мала місце взаємна згода подружжя на розпорядження спільним майном, що було об'єктом права спільної сумісної власності в інтересах сім'ї.
Суд враховує і те, що позивач не оспорює дійсність правочинів щодо відчуження автомобілів, тому такі є чинними, що не заперечувалось сторонами. Крім того, позивачем не доведено того факту, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
З огляду на викладене, суд відхиляє посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності. Тим більше, що до вимоги про поділ майна подружжя після розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , грошової компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого без його згоди спільного майна подружжя - транспортних засобів, а саме: автомобіля марки Toyota Yaris, 2006 року випуску, об'єм двигун - 1298 кв.м., та автомобіля марки Honda CR-V, 2008 року випуску, об'єм двигуна - 2354 см. куб.,
З приводу позовних вимог щодо нерухомого майна, а саме: 1/4 частки квартири АДРЕСА_4 , яка належить відповідачу, та стягнення вартості 1/2 частки відчуженої квартири АДРЕСА_3 , то суд зазначає, що у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що ці об'єкти нерухомого майна не належать до об'єктів спільної сумісної власності подружжя сторін та не були придбані подружжям за спільні кошти у період шлюбу, а є особистим майном відповідача. Сама по собі реєстрація нерухомого майна під час шлюбу не є підставою для визнання майна спільним сумісним майном подружжя, оскільки таке майно було набуте відповідачем до реєстрації шлюбу.
Так, право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_4 відповідач набула ще у 1999 році як член сім'ї свого батька - ОСОБА_10 , що видно із свідоцтва про право власності від 02.02.1999 року, а зареєструвала право власності тільки - 05.04.2019 року, тобто вже під час перебування у шлюбі з позивачем.
При цьому позивач не довів жодним належним та допустимим доказом того факту, що квартира АДРЕСА_3 була придбана сторонами за час шлюбу та за спільні кошти подружжя. Суд враховує те, що відповідач як ОСОБА_16 (дівоче прізвище відповідача) набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 ще 31.12.2003 року на підставі укладеного договору купівлі-продажу, а під час дарування цієї квартири своїй матері за договором дарування від 23.07.2020 року надала нотаріально посвідчену заяву про те, що під час придбання квартири АДРЕСА_3 вона не перебувала у шлюбі, тобто діяла добросовісно, не потребуючи згоди позивача для вчинення цього правочину. Натомість державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 відповідач здійснила вже після реєстрації шлюбу з позивачем - 13.05.2004 року. При цьому офіційно встановленими є виявлені описки у датах під час проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за відповідачем, що відображено у листі КП «ДМБТІ» ДМР» від 28.12.2019 року за №18498 «Про надання інформації».
Водночас державна реєстрація не є способом набуття права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, про що суд і вказав вище.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнання за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , права власності на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 ; стягнення з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , грошової компенсації вартості 1/2 частки відчуженого спільного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 , є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , 1/2 частки доходів, отриманих ОСОБА_4 від підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровській проектний інститут», код ЄДРПОУ 35044895, за період з 30.03.2007 року по 07.04.2021 року у розмірі 8315299,95 грн, то така також є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Оскільки відповідач була засновником та учасником ТОВ «ДПІ» у період з 10.04.2007 року по 06.04.2021 року, тобто під час шлюбу з позивачем. Як пояснив свідок, всі доходи відповідача від підприємницької діяльності були використані спільно подружжям сторін в інтересах сім'ї. Водночас сторона позивача не довела зворотного, заявляючи вимогу про стягнення компенсації вартості вкладу до статутного капіталу, тобто доходу відповідача від підприємницької діяльності. Тим більше, що позивач не довів того, що він вклав спільні грошові кошти або інше майно подружжя до статутного капіталу ТОВ «ДПІ» та має право на їх компенсацію після розірвання шлюбу за рахунок отриманих відповідачем доходів. Позивач посилається на те, що саме відповідач була власником частки у статутному капіталі товариства. При цьому внесені на формування статутного капіталу його учасником кошти (номінальна вартість внеску, зазначена у статуті товариства) стають власністю товариства і поділу між подружжям не підлягають.
Також суд враховує і те, що у спірний період з 2007 року по 2021 року відповідач була власником частки у статутному капіталі, пропорційно внесеним нею вкладам у розмірах: 40%, 48%, 57%, відповідно, та отримувала дивіденди на загальну суму - 1845683,00 грн. Проте сторона позивача безпідставно посилається на розмір частки відповідача як 57% у спірний період, проводить з урахуванням цього розрахунок доходу відповідача, що не відповідає встановленим обставинам справи та що не спростовано позивачем.
З огляду на викладене вище, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_3 та такими, що не підлягають задоволенню.
З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судові витрати зі сплати судового збору та витрати, пов'язані із проведення судових експертиз, покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя, стягнення грошової компенсації вартості 1/2 (однієї другої) частини спільного майна подружжя, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору суд, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, враховуючи мотиви та висновки суду, вказує, що судові витрати зі сплати судового збору та витрати, пов'язані із проведення судових експертиз, покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя, стягнення грошової компенсації вартості 1/2 (однієї другої) частини спільного майна подружжя - відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору та витрати, пов'язані із проведення судових експертиз, покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 21.04.2025 року.
Суддя Ф.М. Ханієва