23 травня 2025 року м. Дніпросправа № 187/1582/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Третього апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 в адміністративній справі №187/1582/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області третя особа: інспектор СРПП Відділення поліції № 10 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області, майор поліції Лобурь Євген Іванович про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-
22.08.2023 року представник позивача Єрмолаєва Я.І. звернулася до суду з позовом до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа: інспектор СРПП Відділення поліції № 10 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області, майор поліції Лобурь Євген Іванович про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09 серпня 2023 року інспектором СРПП ВП № 10 ДРУП майором поліції Лобурь Є.І. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 055065, відповідно до якого ОСОБА_1 , будучи власником зброї та маючи відповідний дозвіл НОМЕР_1 , строк дії якого закінчився 15.07.2023 року, своєчасно не вжив заходи до перереєстрації, порушивши строк дії дозволу, чим вчинив правопорушення, передбачене ст. 192 КУпАП.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 в адміністративній справі №187/1582/23 в задоволенні адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа: інспектор СРПП Відділення поліції № 10 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області, майор поліції Лобурь Євген Іванович про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Третього апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 09 серпня 2023 року інспектором СРПП ВП № 10 ДРУП майором поліції Лобурь Є.І. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 055065, відповідно до якого ОСОБА_1 , будучи власником зброї та маючи відповідний дозвіл НОМЕР_1 , строк дії якого закінчився 15.07.2023 року, своєчасно не вжив заходи до перереєстрації, порушивши строк дії дозволу, чим вчинив правопорушення, передбачене ст. 192 КУпАП.
Постановою ГБВ № 514764 по справі про адміністративне правопорушення від 09 серпня 2023 року інспектор СРПП ВП № 10 ДРУП майор поліції Лобурь Є.І. притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді попередження.
Не погодившись із правомірністю постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятого ним рішення, а тому оскаржувана постанова відповідача не підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КупАП).
Стаття 9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Положеннями п.8 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
У відповідності до ст.254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
За вимогами ч.ч. 2, 5 ст.258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, стаття 192).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Таким чином, оскільки до компетенції органів Національної поліції віднесено розгляд справ про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.192 КУпАП, тому обов'язку скласти в даному випадку протокол про адміністративне правопорушення дільничний офіцер поліції не мав, у зв'язку з чим відхиляються доводи апелянта щодо порушення відповідачем в цій частині порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Порядок зберігання мисливської гладкоствольної зброї регламентовано Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 21.08.1998 року №622 (далі по тексту - Інструкція №622).
Ця Інструкція визначає умови та порядок видачі та анулювання дозволів на придбання, зберігання, облік, охорону, носіння, перевезення і використання зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, боєприпасів, інших предметів, матеріалів та речовин, щодо зберігання і використання яких установлено спеціальні правила, порядок та на які поширюється дія дозвільної системи, правил поводження з ними та їх застосування (п. 1.1. глави 1 розділу І).
Відповідно до п.1.2. розділу 1 глави І Інструкції №622 Національна поліція України організовує роботу щодо здійснення дозвільної системи через свої структурні підрозділи: уповноважений підрозділ із контролю за обігом зброї центрального органу управління поліцією (далі - УП ЦОУП); уповноважений підрозділ з контролю за обігом зброї та дозвільної системи головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях та м. Києві (далі - УП ГУНП); територіальні (відокремлені) підрозділи поліції в районах, містах, районах у містах (далі - територіальні підрозділи поліції).
Зі змісту п.2.2. розділу 2 глави ІІ Інструкції №622 вбачається, що строк дії дозволів на виготовлення, зберігання та використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття та функціонування підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, які видаються на ім'я керівників підприємств, установ і організацій, а також громадянам - 3 роки.
Територіальні підрозділи поліції видають дозволи на придбання, зберігання і носіння громадянами України мисливської гладкоствольної зброї, основних частин зброї, бойових припасів до неї, пневматичної, холодної та охолощеної зброї (п.п. 2.3.3. п. 2.3. глави 2 розділу ІІ Інструкції №622).
Пунктом 12.5 глави 12 розділу ІІ Інструкції №622 визначено обов'язок власників зброї продовжувати термін дії дозволу на їх зберігання та носіння, зокрема для перереєстрації зброї, пристроїв (продовження терміну дії дозволу на їх зберігання та носіння), які придбані відповідно до законодавства, до органів поліції власник подає: заяву про продовження терміну дії дозволу; медичну довідку; платіжний документ (платіжне доручення, квитанція) з відміткою банку, відділення поштового зв'язку або коду проведеної операції про внесення коштів за надання відповідної платної послуги. Власник зброї також пред'являє договір страхування.
Згідно зі ст.192 КУпАП порушення громадянами встановлених строків реєстрації (перереєстрації) нагородної, вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду або правил взяття їх на облік в уповноваженому органі Міністерства внутрішніх справ України у разі зміни місця проживання - тягне за собою попередження або накладення штрафу від п'яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч.1-3 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно копії дозволу № 576, вбачається, що ОСОБА_1 має право на зберігання та носіння мисливської гладкоствольної рушниці «ТОЗ» калібру 16, № НОМЕР_2 , який дійсний до 15.07.2023 року.
При цьому, спірна постанова не містить жодних обставин, які були встановлені безпосередньо відповідачем під час розгляду справи (марка, модель гладкоствольної рушниці, термін перереєстрації, який порушено та ін.), у зв'язку з чим постанова, винесена відповідачем, не відповідає вимогам щодо її змісту, викладеним у ст.283 КУпАП.
Колегія суддів звертає увагу, що норма статті 192 КУпАП є бланкетною, у диспозиції якої не встановлено певних правил поведінки і при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила реєстрації (перереєстрації) нагородної, вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду.
Натомість, спірна постанова не містить жодних посилань на порушення позивачем відповідних нормативно-правових актів, які встановлюють правила перереєстрації рушниці гладкоствольної, а відповідач фактично вдається до цитування статті 192 КУпАП.
Разом з тим, зі змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення не вбачається, що в ній містяться посилання на будь-які докази, що підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст.192 КУпАП.
Колегія суддів зазначає, що спірна постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних в оскаржуваній постанові.
Таким чином, матеріали справи за фактом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст.192 КУпАП, не містять жодного доказу на підтвердження обставин та фактів вчиненого правопорушення, а спірна постанова серії ГБВ №514764 від 09.08.2023 року не містить посилання на докази, на основі яких було винесено відповідне рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
За цим, при винесенні постанови про адміністративне правопорушення уповноваженою особою не було дотримано всіх вимог процесуального законодавства та не забезпечено реалізацію принципу обґрунтованості та вмотивованості рішення суб'єкта владних повноважень. Порушення вимоги обґрунтованості рішення призводить до його незаконності в цілому та необхідності скасування.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивач порушив строк перереєстрації наявної у нього гладкоствольної рушниці, який сплинув 15.07.2023 року, не ґрунтується на належних та допустимих доказах, наявних в матеріалах справи. Дані посилання містяться у відзиві на позов та не підтверджені жодними доказами.
У випадку, коли викладена у постанові фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшуковувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У відповідності до КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011 р.; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015 р.; п. 52 рішення у справі “Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р.).
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не довів факт вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні, у зв'язку з чим колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача про протиправність оскаржуваної постанови приймаються колегією суддів в якості належних.
Разом з тим, посилання апелянта на не надання судом першої інстанції оцінки наказу Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2022 року №195 “Про продовження строку дії дозволів у сфері обігу зброї, пристроїв та вибухових матеріалів під час дії воєнного стану в Україні», яким встановлено, що під час дії воєнного стану в Україні строк дії дозволів продовжується, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не впливають на спірні правовідносини, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції про невідповідність оскаржуваної постанови нормам ст.283 КУпАП та відсутність доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст.192 КУпАП.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до вищевказаного наказу МВС строк дії дозволів на зброю продовжується на період до 10 днів після припинення або скасування дії воєнного стану в Україні, однак для цього власник зобов'язаний звернутися до поліції та надати перелік документів, визначених Інструкцією.
Інші аргументи, наведені сторонами, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.192 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ГБВ № 514764 від 09 серпня 2023 року є протиправною та підлягає скасуванню, з закриттям провадження по адміністративній справі.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 в адміністративній справі №187/1582/23 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ГБВ № 514764 від 09 серпня 2023 року, винесену інспектором СРПП ВП № 10 ДРУП майором поліції Лобурь Є.І. відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.192 КУпАП, накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження.
Закрити провадження по адміністративній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у загальному розмірі 805 (вісімсот п'ять) грн. 20 коп.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов
суддя А.О. Коршун