23 травня 2025 р. Справа № 520/591/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 (суддя Спірідонов М.О.; м. Харків) по справі № 520/591/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі також - відповідач, ГУПФУ в Харківській області) в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ГУПФУ в Харківській області щодо розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 50 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
- зобов'язати ГУПФУ в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 21 рік 8 місяців 10 днів, а саме: стаж роботи на посаді судді - 14 років 9 місяців 15 днів; період виконання обов'язків на посаді слідчого - 1 рік 11 місяців 13 днів; період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 12 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - 3 роки.
- зобов'язати здійснити розрахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.12.2024 у розмірі 52 відсотки від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з виплатою недоотриманих сум щомісячного грошового утримання з 12.12.2024.
В обґрунтування позову зазначено, що дії відповідача щодо розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 50 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді є протиправними та такими, що порушують права позивача.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 18 лютого 2025 року задовольнив позов ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на ухвалення рішення при неповному з'ясуванні судом обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 по справі №520/591/25 та ухвалити нове судове рішення у цій справі, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовної заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу проведено іншим територіальним органом Пенсійного фонду України, а саме - ГУПФУ в Закарпатській області. Вказує, що після реєстрації в ГУПФУ в Харківській області, заява ОСОБА_1 про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці була розглянута ГУПФУ в Закарпатській області, який призначив позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 12.12.2024 у розмірі 115442.50 грн, який обчислено як 50% від розміру суддівської винагороди 230885,00 грн, згідно з довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №06-62/54182/24 від 11.12.2024, виданої Харківським окружним адміністративним судом. Разом з цим, з посиланням на положення ч. 1, 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VII, відповідач доводить, що підстави для врахування до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 21 рік 8 місяців 10 днів, а саме: період виконання обов'язків на посаді слідчого - 1 рік 11 місяців 13 днів; період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 12 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - 3 роки, відсутні.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 20.02.2010 за N 200/2010 призначений на посаду судді Червонозаводського районного суду міста Харкова.
10.03.2010 позивач зарахований до штату Червонозаводського районного суду міста Харкова.
Указом Президента України від 30.06.2011 за N 720/2011 позивача переведено у межах п'ятирічного строку на роботу на посаді судді Харківського окружного адміністративного суду.
Указом Президента України від 28.09.2017 № 294/2017 позивача обрано суддею безстроково.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 05.12.2024 № 3560/0/15-24 ОСОБА_1 звільнений з посади судді Харківського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Також судом встановлено, що Вища рада правосуддя у рішенні від 05.12.2024 № 3560/0/15-24 визначила, що загальний стаж роботи судді, який дає ОСОБА_1 право на відставку, становить 21 рік 8 місяців 10 днів, а саме: стаж роботи на посаді судді - 14 років 9 місяців 15 днів; період виконання обов'язків на посаді слідчого - 1 рік 11 місяців 13 днів; період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 12 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді - 3 роки.
Наказом голови Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 позивач відрахований зі штату суду з 11.12.2024 у зв'язку зі звільненням з посади судді у відставку.
12.12.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення довічного грошового утримання.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області з 12.12.2024 позивачу призначено довічне грошове утримання судді в розмірі 115442,50 грн., що становить 50% розміру грошового забезпечення судді.
При здійсненні розрахунку розміру довічного грошового утримання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Харківське приміське об'єднане управління ПФУ) зараховано стаж судді 14 років 9 місяців 22 дні, відповідно, зазначено загальний процент розрахунку довічного утримання судді у відставці (пенсії від заробітку) - 50 відсотків.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що стаж роботи, що дає позивачу право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 21 рік 8 місяців 10 днів.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем безпідставно було визначено позивачеві відсотковий розмір 50 % суддівської винагороди замість 52% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Питання отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці регламентовані статтею 142 Закону № 1402-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
У справі, що розглядається, спірним питанням є незарахування позивачу при визначенні розміру довічного грошового утримання судді у відставці до стажу роботи на посаді судді: періоду виконання обов'язків на посаді слідчого; періоду проходження строкової військової служби; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Статтею 137 Закону України № 1402-VIII передбачено, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Також до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Як встановлено судом, стаж роботи позивача на посаді судді становить 14 років 9 місяців 22 дні.
Відповідно до пункту 34 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На день призначення позивача на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15.12.1992 № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII) та пунктом 3, постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-XII до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Судом встановлено, що у період з 26.01.1987 до 09.01.1989 позивач виконував обов'язки на посаді слідчого, у зв'язку із цим до стажу моєї роботи, що дає право на відставку судді, підлягає зарахуванню зазначений період роботи, який становить 1 рік 11 місяців 13 днів. Наведене встановлено при розгляді справи № 635/8226/23 та підтверджується рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13.10.2023, яке набрало законної сили.
Крім того, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (у редакції, чинній на день призначення мене на посаду судді) передбачено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Відповідно записів військового квитка НОМЕР_1 судом встановлено, що у період з 09.11.1978 до 21.10.1979 позивач проходив строкову військову службу.
З огляду на викладене, до стажу роботи, який дає позивачу право на звільнення у відставку, підлягає зарахуванню період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 12 днів.
Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України “Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.11.2018, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №9901/805/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону №1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким, суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права, тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 2862-XII, яка була чинною на день призначення позивача на посаду судді, суддею міг бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки.
Відповідно до записів у трудовій книжці на день призначення на посаду судді вперше позивач мав стаж роботи в галузі права більше 3 років.
Зазначене свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, додатково 3 років роботи в галузі права.
На підставі викладеного колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що загальний стаж роботи який дає позивачу право на отримання щомісячного довічного грошового утримання становить 21 рік 8 місяців 10 днів, а саме: стаж роботи на посаді судді - 14 років 9 місяців 15 днів; період виконання обов'язків на посаді слідчого - 1 рік 11 місяців 13 днів; період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 12 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді - 3 роки.
При цьому колегія суддів акцентує увагу відповідача на тому, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 року у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 справі № 686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 05.12.2024 № 3560/0/15-24 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, загальний стаж роботи, що дає позивачу право на отримання щомісячного довічного грошового утримання - 21 рік 8 місяців 10 днів.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
За встановлених судом обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не враховано стаж 21 рік 8 місяців 10 днів, що дає ОСОБА_1 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 52 відсотки суддівської винагороди (20 років - 50% + 1 повний рік х 2 %).
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача про правомірність дій щодо встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та щодо не зарахування до стажу роботи спірних періодів, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Також не знайшли свого підтвердження доводи відповідача, що призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу проведено іншим територіальним органом Пенсійного фонду України, відповідних доказів відповідач на виконання вимог ухвали суду не надав.
Відповідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (рішень), які є предметом оскарження позивачем.
Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на викладене, розглянувши рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 21 рік 8 місяців 10 днів, а саме: стаж роботи на посаді судді - 14 років 9 місяців 15 днів; період виконання обов'язків на посаді слідчого - 1 рік 11 місяців 13 днів; період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 12 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - 3 роки та зобов'язати відповідача здійснити розрахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.12.2024 у розмірі 52 відсотки від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з виплатою недоотриманих сум щомісячного грошового утримання з 12.12.2024.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 по справі № 520/591/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко