Єдиний унікальний номер справи 758/83/22
Провадження №22-ц/824/592/2025
21 травня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 грудня 2023 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Посольський» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2022 року позивач звернувся до Подільського районного суду м. Києва із позовом до відповідача про стягнення заборгованості з оплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, відшкодування витрат на послуги з водопостачання та водовідведення.
В обґрунтування позову апелянт зазначав, що ОСОБА_1 є власником квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , нежитлового приміщення № НОМЕР_2 та паркомісць НОМЕР_3, АДРЕСА_4 , а також до 12.10.2020 року був власником паркомісця НОМЕР_1 у даному будинку, який обслуговується та перебуває на балансі ОСББ «Посольський». Внаслідок невиконання своїх зобов'язань станом на 29.12.2021 року за відповідачем рахується заборгованість по сплаті внесків на утримання будинку та прибудинкової території з належної йому нерухомості в загальному розмірі 44301,62 грн, по відшкодуванню витрат за спожиту електроенергію у розмірі 8 041, 04 грн та на послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 484, 89 грн. Оскільки у відповідача виникла заборгованість за житлово-комунальні послуги, яку він у добровільному порядку не сплачує, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У зв'язку з цим позивач просив суд стягнути заборгованість за комунальні послуги в загальному розмірі 58 365, 52 грн та судові витрати.
19 липня 2022 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до вимог якої, окрім заборгованості по оплаті внесків утримання будинку та прибудинкової території, вказаної у позові, у відповідача також виникла заборгованість по оплаті внесків за період з грудня 2021 року по червень 2022 року та станом на 15.07.2022 року загальна сума заборгованості становить 59 686,01 грн.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті внесків на утримання будинку та прибудинкової території у сумі 59 686,01 грн; інфляційний збиток у зв'язку з простроченням сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території в сумі 14 059,21 грн, три проценти річних за період прострочення сплати внесків в сумі 2 392,74 грн, заборгованість за постачання електроенергії в сумі 22 708,24 грн та заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 1 455,47 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року дану цивільну справу було передано за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 грудня 2023 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Посольський» заборгованість по сплаті внесків на утримання будинку та прибудинкової території в сумі 59 686,10 грн, інфляційні втрати у розмірі 14 059, 21 грн та 3 % річних за період прострочення сплати внесків в розмірі 2 392, 74 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Посольський» судовий збір в розмірі 1 723, 15 грн, в решті вимог відмовлено.
У січні 2024 року до суду надійшла заява від представника позивача про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 800,00 грн.
На обґрунтування заяви заявник посилався на те, що спір виник у зв'язку із ухиленням відповідача від виконання визначеного та рішенням ОСББ обов'язку нести витрати на утримання свого майна та обов'язку нести частину витрат на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, а тому представник позивача переконаний, що існують всі підстави для повного покладення усіх витрат позивача на професійну правничу допомогу у справі №758/83/22 на відповідача незалежно від результату вирішення спору.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Посольський» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 957, 26 грн., в іншій частині вимог заяви відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду, 03.02.2024 року відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржувані рішення вважає незаконними та такими, що ухвалені з порушеннями норм процесуального та матеріального права, а також через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи; просив апеляційний суд оскаржувані рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволені позову в повному обсязі. У частині витрат на правничу допомогу апелянт зазначає про необхідність стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в судах першої інстанції в розмірі 8 000,00 грн та в Київському апеляційному суді за попереднім розрахунком в розмірі 7 000,00 грн.
На обґрунтування своїх вимог щодо незаконності рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 грудня 2023 року апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог від 15.07.2022 року, допустивши порушення процесуального закону. Апелянт посилається на неможливість застосування Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до правовідносин ОСББ та співвласника ОСББ. Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» може бути застосовано лише у частині письмового опитування при проведенні загальних зборів. Вважає, що позивач свої вимоги про надання послуг відповідачу з утримання будинку та прибудинкової території, належними і допустимими доказами не довів. Крім того, апелянт посилається на безпідставне стягнення судом з відповідача внесків на утримання будинку щодо паркомісць не з'ясувавши обставини, які мають значення для справи, та інфляційних нарахувань і 3% річних. Вказує про те, що стягнення судом внесків за паркомісця № 1 площею 16,2 м, № 10 площею 16.5 м, № 16 площею 18,8 м є необґрунтованими, оскільки для стягнення внеску на утримання будинку та прибудинкової території має бути враховано рішення Загальних зборів співвласників від 27.08.2019 року, оформлене протоколом № 9 від 11.09.2019 року, відповідно до якого затверджено розмір оплати за таку послугу для власників квартир у розмірі 10,62 грн. за 1 м площі.
У частині безпідставного нарахування інфляційних нарахувань і 3% річних, апелянт зазначає, що між сторонами не було укладено договору на утримання будинку і прибудинкової території, зазначені нарахування здійснено на підставі рішення загальних зборів співвласників від 27.08.2019 року, яким не встановлено строк сплати внесків, з якого можна було б відраховувати прострочення виконання зобов'язання відповідачем. Посилаючись на не врахування клопотання про витребування у позивача доказів, про які зазначалося у відзиві на позовну заяву від 06.06.2023 року, апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 81 ЦПК України.
Водночас апелянт зазначив, що погоджується з вказаним рішенням в частині відсутності підстав для стягнення на користь позивача заборгованості за постачання електроенергії в розмірі 22 708,24 грн. та за послуги з водопостачання і водовідведення в розмірі 1 455,47 грн.
Щодо оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, відповідач зазначає про його незаконність з огляду на подання заяви позивачем про збільшення позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу з порушенням строків. У відзиві на позов відповідач заперечував розрахунок витрат на правничу допомогу адвоката Швачки С.В. і вважав його завищеним. Ухвалюючи додаткове рішення, суд не переконався, що відповідач не отримував заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та не мав змоги заперечувати нарахування витрат у цій заяві.
Станом на день розгляду справи апеляційним судом відзив на апеляційну скаргу не надходив.
08 квітня 2024 року до апеляційного суду від відповідача надійшли заяви про долучення доказів щодо витрат на правничу допомогу у даній справі, в яких він просить долучити до справи докази витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 8 000,00 грн. та в апеляційному суді в розмірі 4 500,00 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
10 квітня 2024 року до апеляційного суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, в якому він зазначив про те, що з огляду на складність справи, предмету позову і підстав є необхідність розгляду справи з участю сторін. Разом з тим, представник ОСОБА_1 не навів обставин, які вказували на необхідність виклику сторін у судове засідання, відібрання у них особистих пояснень або дослідження доказів за участі сторін. ОСОБА_1 виклав свої доводи щодо незаконності оскаржуваного ним рішення у апеляційній скарзі, а тому таке клопотання представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Позивачем також було заявлено клопотання до апеляційному суду про витребування письмових доказів.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Обґрунтовуючи своє клопотання, апелянт зазначала про безпідставне з її точки зору незадоволення такого клопотання судом першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу (позивачем - з поданням позовної заяви; відповідачем, третьою особою - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи). Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Колегія суддів дослідивши вказане клопотання, зазначає, що відповідач просить витребувати у позивача належним чином завірені копії: 1) фінансової звітності ОСББ за весь період з листопада 2018 р. з закритими рахунками та новими рахунками ОСББ; 2) посадових інструкцій кожного співробітника, який був влаштований на посаду з 2018року; 3) договорів підрядних організацій про надання 3 послуг з утримання будинку; 4) інформацію з приводу сплачених коштів співвласниками ОСББ, власниками паркомісць N№20, 21, 22, 25, 26 на окремий рахунок паркінгу, які мали би бути розподіленими між співвласниками і які приймали участь у облаштуванні проїзної частини паркінгу -1 поверху; 5) кошторисів ОСББ за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки.
Водночас у клопотанні не зазначено обставини, які можуть підтвердити витребувані ним докази або аргументи, які вони можуть спростувати. Крім того, відповідачем не обґрунтовано, що витребувані докази можуть містити інформацію щодо предмета доказування.
Зважаючи на наведене колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що вказане клопотання не підлягає до задоволення.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку:
У ході розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартир АДРЕСА_1 , площею 33.1 кв.м. (дата реєстрації права власності - 15.07.2014р.), № 21, площею 51.7 кв.м. (дата реєстрації права власності - 15.07.2014р.), № 34, площею 36.1 кв.м. (дата реєстрації права власності - 06.12.2017р.) та паркомісць № 10, площею 16.5 кв. м. (дата реєстрації права власності 01.06.2017р.), № 16, площею 18.8 кв.м. (дата реєстрації права власності - 28.02.2019р.) та до 12.10.2020р. був власником паркомісця № 1, площею 16.2 кв. м. (дата реєстрації права власності - 16.10.2018 р.), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Управителем будинку за адресою: АДРЕСА_5 є ОСББ «ПОСОЛЬСЬКИЙ».
Державна реєстрація юридичної особи - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПОСОЛЬСЬКИЙ» відбулась 11.11.2016 року.
Згідно з Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПОСОЛЬСЬКИЙ», затвердженого Протоколом Загальних зборів учасників від 17.11.2018 року № 4, ОСББ «ПОСОЛЬСЬКИЙ» створено з метою забезпечення і захисту прав співвласників, дотримання ними своїх обов'язків належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.
Рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку на АДРЕСА_5 , оформленого протоколом №9 від 11.09.2019 року, затверджено щомісячний розмір внеску на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території для співвласників квартир та нежитлових приміщень - 10.60 грн. за 1 кв.м.
Рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку на АДРЕСА_5 , оформленого протоколом №11 від 16.08.2021р., встановлено нарахування за електроенергію, водопостачання, водовідведення та теплопостачання згідно встановлених приладів обліку з урахуванням загальних втрат по будинку до заключення індивідуальних договорів співвласниками з відповідними постачальними організаціями. Вирішено також враховувати величину витрат за спожиту електроенергію як різницю суми лічильників всіх споживачів будинку та ввідного лічильника будинку. Величину витрат по водопостачанню та водовідведенню вираховувати як різницю суми лічильників всіх споживачів будинку та ввідного лічильника будинку. Величину витрат по теплопостачанню вираховувати як залишок суми лічильників квартир та споживання квартир без лічильників вираховувати відносно загальної площі квартири по максимальній величині споживання квартири з лічильником.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості та довідок, вбачається, що за період часу з 04.04.2019р. по 30.06.2022р. за відповідачем обліковується заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території з належних йому квартир та паркомісць в розмірі 59 686,10 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, зазначив про належне доведення позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території та неспростування таких доводів відповідачем. У той же час суд встановив відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за постачання електроенергії та заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення.
Одним з доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 було те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог від 15.07.2022 року, допустивши порушення процесуального закону.
Колегія суддів не погоджується з таким твердженням апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Матеріалами справи встановлено, що ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи призначено на 14 квітня 2022 року, однак справу було знято з розгляду у зв'язку з веденням на території України воєнного стану. Дату наступного судового засідання було визначено на 21.07.2022 року. Заява позивача про збільшення позовних вимог від 15.07.2022 року надійшла до суду 19.07.2022 року, тобто до першого судового засідання, тому суд першої інстанції правильно прийняв до заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду, з чим погоджується й колегія суддів.
Також апелянт посилається на неналежність посилання судом на певні нормативні акти, оскільки Закон України «Про житлово-комунальні послуги» до спірних правовідносин взагалі застосований бути не може, а Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» може бути застосовано лише у частині письмового опитування при проведенні загальних зборів.
Вказані доводи колегія суддів також не може прийняти.
Обґрунтовуючи свою позицію з даного приводу апелянт посилався на положення ч. 2 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до яких не є предметом регулювання цього Закону відносини, що виникають між співвласниками, а також між співвласниками та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку при забезпеченні потреб співвласників шляхом самозабезпечення відповідно до статті 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
З аналізу вищевказаної норми вбачається, що обмеження використання положень даного нормативного акту стосуються виключно врегулювання забезпеченні потреб співвласників шляхом самозабезпечення. У решті взаємовідносин даний нормативний акт належить використовувати при регулюванні спірних правовідносин.
Численні посилання на врегулювання положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в тому числі й питань діяльності об'єднань співвласників багатоквартирного будинку прямо зазначені в тексті вищенаведеного нормативного акту (ст..ст 1, 7, 8, 14, 18, 19, 25, 26, 28, тощо).
Твердження ж апелянта з наведеного приводу в частині, що стосуються Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» взагалі залишилися декларативними та неконкретизованими.
Належність застосування до відповідних аспектів спірних правовідносин усіх вищевказаних нормативних актів з урахуванням специфіки врегульованого питання зазначено також й в Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Таким чином, основним нормативним законом, який врегульовує діяльність ОСББ, є насамперед Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». В той же час до правовідносин щодо вирішення ОСББ питань стосовно житлово-комунальних послуг (надання, отримання, оплати, тощо) також можуть застосовуватися й відповідні положення Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Зважаючи на наведене, твердження апелянта з даного приводу не можуть вважатися належними.
Також апелянт у своїй апеляційній скарзі посилався на безпідставне стягнення судом з відповідача внесків на утримання будинку щодо паркомісць, не з'ясувавши обставини, які мають значення для справи. Такі твердження апелянт насамперед ґрунтує на тому, що рішенням загальних зборів ОСББ встановлено оплату лише для власників квартир та нежитлових приміщень, а не для власників паркомісць.
Зазначена позиція апелянта не може бути прийнята судом. Як вбачається з тексту вищевказаного рішення загальних зборів співвласників, вони визначили єдиний тариф для обрахування плати за утримання будинку та прибудинкової території для всіх типів приміщень у будинку. За таких умов у суду першої інстанції не було підстав вважати, що ОСББ «Посольський» не було визначено розмір плати за утримання будинку і прибудинкової території для власників паркомісць.
Окремо апелянт зазначав про те, що ОСББ «Посольський» не було встановлено строку сплати спірних платежів. На цій же підставі він заперечував й належність нарахування на суму заборгованості 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України.
Зазначені твердження не відповідають обставинам справи. У рішенні загальних зборів визначено, що така плата є щомісячною, а тому відповідач мав вносити відповідну плату щомісячно.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, він на вимогу позивача повинний сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми. Висновок Великої Палати Верховного Суду з цього приводу висловлений у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц.
При цьому відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження своїх вимог позивачем були надані розрахунки нарахувань згідно ст. 625 ЦК України, а також основної заборгованості, які суд першої інстанції належним чином дослідив та надав їх правову оцінку. Водночас відповідач на підтвердження своїх вимог жодних контррозрахунків до суду не надав. За таких умов колегія суддів не може прийняти вищевказані твердження апелянта.
Колегія суддів також вважає безпідставними і доводи відповідача щодо того, що позивач не надає послуг протягом останніх років. На підтвердження наведених фактів ОСОБА_1 не надав суду жодних належних доказів. В матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 звертався до ОСББ «ПОСОЛЬСЬКИЙ» зі скаргами про ненадання або неналежне надання послуг. Також в справі відсутні докази того, що утримання та обслуговування будинку забезпечує не ОСББ «ПОСОЛЬСЬКИЙ», а інша особа.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача по справі не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору.
Щодо оскарження додаткового рішення від 19 січня 2024 року:
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву позивача, зазначив, що не погоджується з доводами представника позивача про те, що на відповідача необхідно покласти витрати на правничу допомогу позивача в повному обсязі, оскільки не вбачає в діях останнього зловживання процесуальними правами та обов'язками саме в процесі розгляду цивільної справи та наголошує увагу на тому, що оскарження відповідачем рішень загальних зборів ОСББ є його правом, як споживача послуг. На підставі зазначеного суд стягнув з відповідача судові витрати пропорційно до задоволених та відхилених позовних вимог (ст. 141 ЦПК).
Основне твердження апелянта з даного приводу полягало в тому, що розрахунок витрат на правничу допомогу позивача є завищеним, відтак суд першої інстанції присудив до стягнення неналежну суму.
Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вищенаведеної вимоги може за клопотав сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. У той же час обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зважаючи на те, що до суду від сторони відповідача не було подано заяви про зменшення заявлених позивачем до компенсації витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції був позбавлений можливості самостійно ініціювати це питання, що й було ним зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.
Щодо твердження про те, що суд не переконався, що відповідач не отримував заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та не мав змоги заперечувати нарахування витрат у цій заяві, колегія суддів зазначає про те, що заяву представника про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі було призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Заява про ухвалення додаткового рішення була направлена до суду 03.10.2024 року. При цьому до заяви були додані докази направлення її копії з додатками на адресу відповідача. Додаткове рішення по справі Шевченківським районним судом міста Києва було ухвалене 19 січня 2024 року. За таких умов у суду не було належних підстав вважати, що відповідач був обмежений в можливості надання своїх заперечень. Не довів обґрунтованості таких тверджень апелянт і в суді апеляційної інстанції. За таких умов вказані твердження залишилися декларативними та не можуть бути прийняті судом.
Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Т.О. Писана
К.П. Приходько