Справа №757/12459/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1544/2025 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
15 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження за клопотанням прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 72024000410000011 від 13.03.2024 за апеляційною скаргою з доповненнями ОСОБА_7 та апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2024 року щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Черкаської Республіки Молдова, громадянина України, зареєстрованого: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
якому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 200 КК України, -
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_11 ,
особи, кримінальне провадження
щодо якої закрито (в режимі ВКЗ) ОСОБА_10 ,
осіб, інтересів яких стосується судове рішення ОСОБА_7 , ОСОБА_9
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2024 року клопотання прокурора - задоволено. ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 200 КК України на підставі ст. 49 КК України звільнено у зв'язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, відомості про яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72024000410000011 від 13.03.2024, стосовно вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 200 КК України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності - закрито.
Так, ОСОБА_10 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 200 КК України, а наступних обставин.
Діючи за вказівкою керівника Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_9 , у ОСОБА_10 виник злочинний умисел, направлений на підробку документів на переказ, шляхом внесення недостовірних відомостей до електронних прибуткових та видаткових касових ордерів.
На виконання свого злочинного умислу, направленого на внесення недостовірних відомостей до електронних прибуткових та видаткових касових ордерів, ОСОБА_10 , будучи необізнаним в злочинних намірах керівника Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_9 , акціонера та члена наглядової ради АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_7 та інших невстановлених досудовим розслідуванням осіб щодо заволодіння коштами в особливо великих розмірах шляхом штучного створення видимості внесення готівкових коштів від імені ОСОБА_7 до каси Головного офісу АТ КБ «ПРИВАТБАНК», їх обліковування службовими особами Головного офісу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у касі структурного підрозділу зазначеної банківської установи, документального оформлення перевезення неіснуючих готівкових коштів інкасаторами Головного офісу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на адресу Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК», документального оформлення службовими особами Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» внесення неіснуючої готівки для підтримки каси зазначеного структурного підрозділу, їх обліковування службовими особами Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у касі структурного підрозділу зазначеної банківської установи, зарахування з кореспондентського рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рахунок ОСОБА_7 безготівкових коштів банківської установи, діючи за вказівкою безпосереднього керівника - керівника Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_9 , що надійшла у невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше 26.03.2013, та місці щодо проведення упродовж 2013-2014 років, за попередньою змовою з провідним спеціалістом операційної каси Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_15 та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, банківських операцій без наявності готівкових грошових коштів, перебуваючи в приміщенні Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по вул. Грушевського, 1Д, в м. Києві, з 26.03.2013 по 18.02.2014, використовуючи власний електронний підпис «K5240785ZAF», вніс до програмного комплексу «ПРОМІНЬ» завідомо неправдиві відомості та зареєстрував в обліках банку в електронній формі видаткові та прибуткові касові ордери щодо отримання та видачу касою Столичної філії АТ КБ «Приватбанк» готівкових грошових коштів, яких насправді не існувало.
Таким чином, дії ОСОБА_10 кваліфіковані за ч. 2 ст. 200 КК України, а саме як підробка документів на переказ за попередньою змовою групою осіб.
Суд першої інстанції розглядаючи клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 200 КК України у кримінальному провадженні № 72024000410000011 від 13.03.2024, встановив, що кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_10 , відповідно до ст. 12 КК України віднесене до категорії нетяжких злочинів, а згідно з ч. 4 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили, минули строки, визначені цією статтею, зокрема, п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину. Протягом цього строку ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності не притягувався, дав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_10 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності з підстав, визначених у ст. 49 КК України.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2024 скасувати та постановити нову ухвалу, якою у клопотанні про звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 200 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності - відмовити. Клопотання повернути для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_7 вказує, що в оскаржуваній ухвалі фактично констатовано наявність у нього злочинних намірів щодо: заволодіння коштами в особливо великих розмірах шляхом штучного створення видимості внесення готівкових коштів від імені ОСОБА_7 до каси Головного офісу АТ КБ «Приватбанк»; їх обліковування службовими особами Головного офісу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у касі структурного підрозділу зазначеної банківської установи; документального оформлення перевезення неіснуючих готівкових коштів інкасаторами Головного офісу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на адресу Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК»; документального оформлення службовими особами Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» внесення неіснуючої готівки для підтримки каси зазначеного структурного підрозділу; їх обліковування службовими особами Столичної філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у касі структурного підрозділу зазначеної банківської установи; зарахування з кореспондентського рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рахунок ОСОБА_7 безготівкових коштів банківської установи.
Апелянт зазначає, що зіставлення прізвищ та ініціалів осіб, посад та фабули кримінального правопорушення, зазначених в оскаржуваній ухвалі, зі змістом повідомлення йому про підозру в межах кримінального провадження №72023000410000034 від 11.08.2023 дає можливість його ідентифікувати.
Таким чином, на думку апелянта, враховуючи те, що в оскаржуваній ухвалі прямо зазначено про вчинення ним кримінальних правопорушень, суд першої інстанції фактично зробив висновок про його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 27 ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 27 ч.3 ст. 28 ч.2 ст. 200, ч.3 ст. 27 ч.3 ст. 209 КК України. Отже, апелянт зазначає, що констатація в оскаржуваній ухвалі його причетності до вчинення злочину грубо порушує передбачені ст. 7 КПК України загальні засади кримінального провадження, зокрема засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, верховенства права й законності, а також входить у колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів.
Окрім того, апелянт вказує, що ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 200 КК України. Судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі було надано фактичний опис діяння, яке було вчинене ОСОБА_10 , що повністю збігається з обставинами кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 27 ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 27 ч.3 ст. 28 ч.2 ст. 200, ч.3 ст. 27 ч.3 ст. 209 КК України, що інкриміновані апелянту в межах кримінального провадження №72023000410000034 від 11.08.2023.
Апелянт вважає, що у зв'язку з тим, що йому інкриміновано організацію підробки документів на переказ за попередньою змовою групою осіб шляхом внесення недостовірних відомостей до електронних прибуткових та видаткових касових ордерів, виконавцем яких є ОСОБА_10 , питання щодо звільнення його від кримінальної відповідальності повинно вирішуватись у межах загального кримінального провадження №72023000410000034 від 11.08.2023.
З огляду на наведене, оскільки, на думку апелянта, оскаржувана ухвала є незаконною, то клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності підлягало поверненню прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.
В доповненнях до апеляційної скарги апелянт вказує про невірну кваліфікацію дій ОСОБА_10 , за умови наявності у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 200 КК України, його дії аналогічним чином мали б бути кваліфіковані і як пособництво (ч.3 ст. 27 КК України) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, у якому підозрюється ОСОБА_16 , що, на думку апелянта, підтверджує і відсутність підстав для закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_10 .
Також апелянт зазначає, що змістом повідомлення про підозру ОСОБА_7 від 16.08.2024 обґрунтовується наявність у діях ОСОБА_10 прямого та самостійного умислу, а тому дії ОСОБА_10 слід кваліфікувати як пособництво (ч.3 ст. 27 КК України) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, зокрема в частині завдання збитків ПАТ «Укрнафта», у якому підозрюється ОСОБА_16 зв'язку із викладеним дане кримінальне провадження на підставі п.2 ч. 5 ст. 216 КПК України є підсудним Вищому антикорупційному суду на підставі ч.1 ст. 33-1 КПК України, а отже, як стверджує апелянт, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням правил підсудності та на цій підставі підлягає скасуванню в апеляційному порядку.
Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2024, клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 200 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності залишити без задоволення та повернути для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що в оскаржуваній ухвалі фактично зроблено висновок про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 27 ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 27 ч.3 ст. 28 ч.2 ст. 200, ч.3 ст. 27 ч.3 ст. 209 КК України, що грубо порушує передбачені ст. 7 КПК України загальні засади кримінального провадження, зокрема засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, верховенства права і законності.
Апелянт вказує, що в межах кримінального провадження №72024000410000011 від 13.03.2024 ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 200 КК України. Судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі було надано фактичний опис діяння, яке було вчинене ОСОБА_10 , що повністю збігається з обставинами кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст. 200, ч.3 ст. 209 КК України, що інкриміновані ОСОБА_9 в межах кримінального провадження №72023000410000034 від 11.08.2023.
Отже, на думку апелянта, оскільки ОСОБА_9 інкриміновано співучасть і підробці документів на переказ за попередньою змовою групою осіб шляхом внесення недостовірних відомостей до електронних прибуткових та видаткових касових ордерів, виконавцем яких є ОСОБА_10 , питання щодо звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_10 повинно вирішуватися у межах загального кримінального провадження №72023000410000034 від 11.08.2023. Це зумовлене тим, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 нерозривно пов'язане із кримінальним провадженням №72023000410000034 від 11.08.2023 за підозрою ОСОБА_9 .
Апелянт вказує, що у разі встановлення судом необґрунтованості клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд своєю ухвалою відмовляє у його задоволенні та повертає клопотання прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку або продовжує судове провадження в загальному порядку, якщо таке клопотання надійшло після направлення обвинувального акта до суду, як це передбачено ч.4 ст. 288 КПК України.
Відтак на думку апелянта, у даному випадку клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності підлягало поверненню прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_7 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу з доповненнями та не заперечував проти задоволення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 , пояснення захисників ОСОБА_7 : адвокатів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які підтримали обидві подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити, пояснення ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану захисником ОСОБА_8 апеляційну скаргу та не заперечували проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_7 , заслухавши пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення обох апеляційних скарг, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до оскаржуваної ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2024, ОСОБА_10 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 200 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження, відомості про яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72024000410000011 від 13.03.2024, стосовно вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 200 КК України, закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів за клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності та встановлено судом першої інстанції, органом досудового розслідування ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні, не пізніше 26.03.2013 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 200 КК України
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 200 КК України, за ознакою суспільної небезпеки, відповідно до ст. 12 КК України відносятьсядо категорії нетяжких злочинів.
Згідно із п.3 ч.1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили, минуло п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину.
При цьому, закон не пов'язує можливість застосування правил ч. 1 ст. 49 КК України із визнанням особою вини, обов'язковою передумовою для закриття кримінального провадження у справі є наявність згоди особи на звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.
Враховуючи, що з дня вчинення інкримінованого органом досудового розслідування ОСОБА_10 нетяжкого злочину минуло понад п'ять років та останній надав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності з вказаних підстав, та за відсутності даних про притягнення за цей час ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності, суд першої інстанції дійшов висновку щодо можливості звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 200 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.
Що стосується посилань в апеляційній скарзі ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 на те, що оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції фактично зробив висновок про винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їм повідомлено про підозру, то колегія суддів вважає їх неспроможними, з наступних підстав.
Згідно із правовою позицією, відображеною в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 вересня 2022 року (справа № 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21), звільнення від кримінальної відповідальності за імперативними приписами ст. 49 КК є безумовним, оскільки підставою для цього є закінчення передбачених законом про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.
Згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності і закриття кримінального провадження щодо неї на цій підставі за своїм юридичним змістом і процесуальним значенням жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки це суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності винуватості (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).
Отже, зміст ухвали про закриття провадження на підставі ст. 49 КК має відповідати вказаним вище приписам закону, підпорядковується їм. Тому у такій ухвалі суд не може викладати, як встановлені судом, будь-які обставини, де йдеться про підтвердження доказами припущення сторони обвинувачення в обвинувальному акті про ту версію подій, яку вона вважає такою, що відбувалася в об'єктивній дійсності поза строками давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності саме й полягає в тому, що за наявності певних визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається, раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені відповідно до приписів ст. 62 Конституції України.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, предметом розгляду в суді першої інстанції було клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 200 КК України на підставі п.3 ч.1 ст. 49 КК України, тобто у зв'язку з закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження №72024000410000011 від 13.03.2024.
При цьому, судом в ухвалі були викладені фактичні обставини справи так, як вони були викладені в підозрі та наведені в клопотанні прокурора, а судом лише констатовано те, що виходячи з встановлених органом досудового розслідування обставин, подія кримінального правопорушення мала місце в 2013 році, а саме не пізніше 26.03.2013. Тому, виходячи з вказаних обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 49 КК України, для притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності.
Таким чином, судом не встановлювались фактичні обставини вчинення ОСОБА_10 інкримінованого йому кримінального правопорушення, судом не робився висновок щодо доведеності чи недоведеності його вини, а лише при вирішенні клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення для його правильного вирішення та перевіривши наявність обставин, передбачених ст. 49 КК України, встановивши умови і підстави визначені законом України про кримінальну відповідальність та отримавши згоду підозрюваного ОСОБА_10 на його звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, обґрунтовано звільнив останнього від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження щодо нього.
При цьому, судом першої інстанції не було зроблено будь-яких висновків про винність ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення. Викладення судом першої інстанції суті пред'явленої ОСОБА_10 підозри не може вважатися встановленими чи доведеними фактами. Зазначене є прерогативою виключно такого судового рішення у кримінальному процесі як чинний вирок суду.
Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 639/2837/19), дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у цьому чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК України.
Положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини також передбачено, що кожен, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
Забезпечення вказаного принципу знаходить своє втілення в тому, що в разі наявності судового рішення стосовно однієї особи сторона обвинувачення не звільнена від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо іншої особи.
Такої самої практики притримується і Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14), де зазначено, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди.
До того ж, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що у складних кримінальних провадженнях за участю кількох осіб, які не можуть бути засуджені разом, посилання суду першої інстанції на участь третіх осіб, які згодом можуть бути засуджені окремо, можуть бути необхідними для оцінки винуватості тих, хто перебуває на лаві підсудних. Кримінальні суди зобов'язані встановлювати факти справи, що мають значення для оцінки юридичної відповідальності обвинуваченого, якомога точніше і достовірніше, і вони не можуть представляти встановлені факти як прості звинувачення або підозри. Це стосується і фактів, пов'язаних із залученням третіх осіб. Однак, якщо такі факти мають бути представлені, суди повинні уникати надання більшого обсягу інформації, ніж це необхідно для оцінки юридичної відповідальності осіб, які є обвинуваченими у справі, що розглядається в суді (рішення у справі «Karaman» § 64; «Navalnyy and Ofitserov v. Russia», заяви № 46632/13 і 28671/14; рішення «Mucha v. Slovakia», заява № 63703/19, § 58; рішення «Meng v. Germany», заява № 1128/17, § 47,; рішення «Alarich v. Germany», заява № 37027/20, § 11).
За наведеного доводи апеляційних скарг про те, що в оскаржуваній ухвалі фактично зроблений висновок про винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Доводи ОСОБА_7 про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_10 та порушення правил предметної підсудності не можуть бути предметом розгляду у даному провадженні, оскільки для виникнення у особи права на апеляційне оскарження судового рішення, у визначених ч. 2 ст. 24, п. 9-2 та п. 10 ч. 2 ст. 393 КПК України випадках, кримінальним процесуальним законом встановлена умова, а саме - оскаржуване рішення має стосуватися прав, свобод та інтересів такої особи, однак ОСОБА_7 не є особою, яка в силу положень ч.1 ст. 393 КПК України, має право на оскарження ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2024 в цій частині.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність, в апеляційних скаргах таких доводів, які б свідчили про незаконність рішення суду першої інстанції, чи наявність таких істотних порушень КПК, які б перешкодили суду ухвалити законне судове рішення.
Між тим, зважаючи на те, що при викладенні суті пред'явленої ОСОБА_10 підозри суд першої інстанції зазначив посади та прізвища « ОСОБА_7 та ОСОБА_9 », розгляд справи щодо яких у даному провадженні не здійснювався, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини посилання на їх прізвища та посади, вказавши цих осіб, як Особа 1, Особа 2, що не впливає на правильність висновків суду про звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
З огляду на викладене вище ухвала Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2024 підлягає зміні, а апеляційні скарги належить задовольнити частково.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги з доповненнями ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2024, якою ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 200 КК України на підставі ст. 49 КК України звільнено у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження, відомості про яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72024000410000011 від 13.03.2024, стосовно вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 200 КК України, закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності - змінити.
Виключити з мотивувальної частини ухвали при викладенні обставин повідомлення про підозру ОСОБА_10 посилання на посади та прізвища осіб, з якими інкримінується ОСОБА_10 вчинення кримінального правопорушення, вказавши цих осіб, як Особа 1, Особа 2.
В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а особою, яка тримається під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4