22 травня 2025 року місто Київ
справа № 939/731/24
провадження № 22-ц/824/1544/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», подану адвокатом Городніщевою Єлизаветою Олегівною,
на рішення Бородянського районного суду Київської області від 4 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Міланіч А.М.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У лютому 2024 року позивач ТОВ ФК «Фінтраст Україна» звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути на свою користь заборгованість за електронним договором № 4971338 про надання споживчого кредиту, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , в розмірі 39688 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 12 100 гривень; заборгованість за відсотками у розмірі 27588 гривень, а також сплачений судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25 жовтня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4971338 про надання споживчого кредиту, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 12 100 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідачки, строком на 30 днів (дата повернення кредиту 24.11.2021), зі сплатою відсотків за користування кредитом 1,9 % в день.
18 квітня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачки по кредитному договору перед позивачем не сплачена та складає 12 100 грн. - тіло кредиту, 27588 грн. - нараховані проценти, всього 39688 грн.
Оскільки відповідачка у добровільному порядку наявну у неї заборгованість за вказаним кредитним договором не погашає, то просив стягнути з неї на свою користь заборгованість за зазначеним кредитним договором у вказаній сумі 39688 грн. та судові витрати.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 4 червня 2024 року частково задоволені позовні вимоги ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 997 грн..
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" на відшкодування витрат по сплаті судового збору 883,09 грн. та на відшкодування витрат по наданню професійної правничої допомоги 3 645,53 грн..
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» - адвокат Городніщева Є.О. подала 22 червня 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вважає рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог незаконним, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.
Зокрема, зазначає про те, що судом першої інстанції залишено без належної уваги обставини, що мають значення для справи та не доведеності обставин, які суд вважав встановленими, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з тим, що кредитний договір було пролонговано, строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів поспіль, нарахування позивачем відсотків у період з 25 листопада 2021 року по 22 лютого 2022 року у розмірі, визначеному умовами договору, є законним. Відповідно в даному випадку відсотки нараховані у межах погодженого строку надання кредиту, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення відсотків, які нараховані після спливу 30 днів, є помилковим. Судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, а саме тому, що в даному випадку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
В апеляційній скарзі просить судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн. покласти на відповідачку ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 8 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 жовтня 2024 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 25 жовтня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 4971338, який було підписано електронним підписом позичальника, за умовами якого відповідачці було надано кредит у розмірі 12 100 грн., зі сплатою процентів в розмірі 1,90 % на добу, строком кредитування 30 днів.
18 квітня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило позивачу права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників.
Так, згідно зазначеного реєстру боржників за ОСОБА_1 станом на 18 квітня 2023 року рахується заборгованість за кредитним договором у розмірі 39688 грн., яка включає в себе: 12 100 грн. - основна сума боргу, 27588 грн. - заборгованість за відсотками.
В такому ж розмірі відповідачка має заборгованість за вказаним договором згідно розрахунку позивача і станом на 17 квітня 2023 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) не повернула, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за основним зобов'язанням, яка складається із суми позики 12100 грн., яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за період з 25 листопада по 17 квітня 2023 року, суд першої інстанції виходив із того, що за умовами укладеного між ТОВ «Авентус» та відповідачкою договору фінансова установа надала позичальнику суму кредиту, а остання зобов'язувалась повернути наданий кредит у повному обсязі у визначений договором строк - до 24 листопада 2021 року. У цей період позикодавець відповідно до ст.1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованим та несплачених відсотках за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування до 24 листопада 2021 року, після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, то заявлені ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як правонаступником позикодавця, вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості по відсотках за користування позикою за період з 25 листопада 2021 року по 17 квітня 2023 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 зазначеного Закону передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Водночас електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При цьому, з системного аналізу зазначених вище положень закону вбачається, що з урахуванням особливостей такого договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Встановивши, що між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір в електронному вигляді з використанням електронного підпису, остання на виконання договору отримала кредитні кошти в сумі 12100 грн., які зобов'язалася повернути 24 листопада 2021 року та сплатити відсотки, але свого обов'язку не виконала, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як правонаступник ТОВ «Авентус Україна» має право вимагати стягнення заборгованості як за тілом кредиту, так і за нарахованими за 30 днів строку кредитування відсотками в загальній сумі 18997 грн., в тому числі 6897 грн. заборгованість за відсотками.
Таким чином, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 суми основного боргу в розмірі 12 100 грн. та відсотків визначених у договорі в розмірі 6 897 грн. обґрунтованими, та такими що обумовлені та погоджені сторонами та визнаються відповідачем.
Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам, нарахованих позивачем за період з 25 листопада 2021 року по 22 лютого 2022 року, представник позивача в апеляційній скарзі зазначає про те, що 24 листопада 2021 року відповідно до п.1.5.2 договору, відповідач свої зобов'язання щодо оплати відсотків та тіла кредиту не виконав, відповідно до п.1.5.1 кредитного договору відбулось нарахування процентів за стандартною процентною ставкою 1,90% в день, а також на підставі п.4.3 кредитного договору кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів поспіль; у період з 25 листопада 2021 року по 22 лютого 2022 року включно утворилась заборгованість за процентами у межах погодженого нового строку відповідно до поденного розрахунку у розмірі 20691 грн. ( 90 днів х 229,90 грн.).
Поденний розрахунок заборгованості, наданий апелянтом до суду першої інстанції є належним доказом наявності заборгованості. На підтвердження продовження строку кредиту на електронну пошту боржника, вказану нею під час укладання договору, відправлено листи-повідомлення про автопролонгацію строку кредиту (п. 4.3 договору).
Зазначена копія листа - повідомлення про автопролонгацію підтверджує факт, що 25 листопада 2021 року первісним кредитором відповідачу було направлено повідомлення, в якому ТОВ «Авентус- Україна» повідомляє, що у відповідача на дату закінчення строку кредиту наявна заборгованість за кредитом, а тому відповідно до п.4.3.1 кредитного договору строк кредиту продовжено на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні докази погодження між сторонами нового строку кредитного договору.
Так дійсно, у розділі 4 кредитного договору визначені умови, з настанням яких можливе продовження строку дії кредитного договору за ініціативою споживача або у зв'язку з автопролонгацією.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як вбачається зі змісту кредитного договору, строк кредиту складає 30 днів.
Розмір відсотків, що були передбачені умовами договору та погоджені сторонами становить 6897 грн.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, додаткових договорів щодо продовження строку дії договору позики між сторонами не укладалось.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Згідно пункту 20 Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі №5017/1987/2012 зазначено, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК.
Разом з тим, за умовами укладеного між сторонами Договору, позивач відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування (30 днів), тобто до 24 листопада 2021 року, а після закінчення строку кредитування, у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати відсотки, та у разі прострочення позичальником грошового зобов'язання позикодавець має право на стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Вимог про стягнення сум, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, у цій справі позивачем не заявлено.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують погодження відповідачем продовження строку дії кредитного договору, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачки відсотків у розмірі 20691 грн. , нарахованих у період з 25 листопада 2021 року по 22 лютого 2022 року, тобто поза межами строку кредитування.
Встановивши, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що понесені позивачем судові витрати, зокрема, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», подану адвокатом Городніщевою Єлизаветою Олегівною, залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 4 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус