Номер провадження: 22-ц/813/723/25
Справа № 521/7532/22
Головуючий у першій інстанції Леонов О.С.
Доповідач Карташов О. Ю.
08.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2023 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» про визнання незаконною відмови у проведенні перерахунку, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року шляхом формування документу в системі «Електронний суд» до Малиновського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визнання незаконною відмови у проведенні перерахунку, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, в якому просить суд з урахуванням уточнених позовних вимог:
- визнати незаконною відмову товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» у проведенні перерахунку виплачених коштів за кредитним договором № ID6065477 від 27 листопада 2021 року;
- зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» рахувати виплачені ОСОБА_1 1 300 (одну тисячу триста) гривень 00 копійок, як повернення основної суми боргу;
- зобов'язати торгову марку «Dinero» товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» надати ОСОБА_1 довідку про закриття боргу за кредитним договором № ID6065477 від 27 листопада 2021 року;
- зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Позов обґрунтований такими обставинами.
Між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» 27 листопада 2021 року укладено договір № ID6065477 зі спеціальними умовами, відповідно до яких позивачем було отримано кредит в розмірі 1 300 (одна тисяча триста) гривень 00 копійок в термін до 17 грудня 2021 року.
Вже 17 грудня 2021 року позивачем було сплачено 499 (чотириста дев'яносто дев'ять) гривень 00 копійок у якості «пролонгації кредитного договору» та ініційовано звернення до директора ТОВ «Фінансова компанія «Dinero» Веселого Іллі Олександровича про зупинення нарахування відсотків та пені у зв'язку із скрутним фінансовим становищем та дати змогу оплатити суму залишку боргу 801 (вісімсот одна) грн 00 коп., без нарахування процентів та пені відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - «Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».
11.01.2022 року позивачем було отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Dinero» листа №0180 про те, що позивачем з ними договір укладено не було. В подальшому, а саме 08 квітня 2022 року позивачем було проведено оплату в розмірі 801 (вісімсот одна) гривня 00 копійок. А вже 02 травня 2022 року на його електронну адресу прийшло інформаційне повідомлення з електронної адреси info@n.dinero.ua щодо сплати боргу в розмірі 1 844 (одна тисяча вісімсот сорок чотири) гривні 00 копійок, але в інформаційному листі вказано номер договору № ID9470868. На даного листа позивачем було одразу направлено електронного листа, що 08 квітня ним було оплачено залишок боргу у розмірі 801 (вісімсот одна) гривня 00 копійок. В подальшому 05 травня 2022 року він звернувся електронним листом про надання довідки про закриття боргу. На що в неодноразовій переписці він отримав відповідь, що він винен організації 1 045 (одну тисячу сорок п'ять) гривень 00 копійок як «плату за організацію продовження і оскільки вона не підпадає під дію Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначена переписка тривала по 30 травня 2022 року з категоричними відмовами представників організації ТОВ «Інстафінанс» провести перерахунок і списати відсотки, і завершилась категоричною відмовою надати йому гарантійний лист з фіксованою сумою для врегулювання питання закриття боргу.
Отже, у відповідності до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме статті 14 пункту 15 про те, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, позивач вважає, що ТОВ «Інстафінанс» (так як йде мова в паспорті кредиту та спеціальних умовах) повинна виплачену суму в розмірі 499 (чотириста дев'яносто дев'ять) гривень 00 копійок та 801 (вісімсот одну) гривню 00 копійок рахувати як закриття боргу в сумі 1 300 (одна тисяча триста) гривень 00 копійок.
Також, відмовою у проханнях провести перерахунок зазначених коштів та постійними телефонними дзвінками з вимаганням негайно погасити борг, представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» було завдано ОСОБА_1 моральної шкоди. Завдана моральна шкода полягає в приниженні його честі та гідності як людини. Зазначене визначення гідності дає змогу зрозуміти, що надання представникам Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» було не визнано наявні у позивача документи як складові елементи цінності кожної фізичної особи, а приниження честі виникло у зв'язку з постійними відмовами здійснити перерахунок, адже ці відмови призвели до виникнення негативної соціальної оцінки з боку колег по службі та друзів, у тому, що в них склалася думка про його неспроможність довести законність керівних документів в країні та встановити справедливість. Що стосується душевних страждань, які на його думку позивачу було завдано у зв'язку з прийняттям незаконного рішення щодо відмови у проведенні перерахунку суми коштів, то ряд судів пов'язує «Душевне страждання» із вчиненням неправомірних дій щодо фізичної особи, а також заподіянням шкоди матеріальному стану, що в цілому і виникло при зазначених вище відмовах та повному ігноруванні списати суму в розмірі 1300 гривень 00 копійок. У якості моральної шкоди з товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» слід відшкодувати ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 5000 гривень 00 копійок.
Короткий зміст судових рішення суду першої інстанції
Заочним Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» про визнання незаконною відмови у проведенні перерахунку, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - залишено без задоволення.
Рішення суду вмотивовано тим, що за відсутності доказів щодо повернення ОСОБА_1 суми основного боргу в розмірі 1300 грн, а тому позовні вимоги про визнання незаконною відмову відповідача у проведенні перерахунку виплачених коштів, зобов'язання рахувати виплачені кошти, як повернення основної суми боргу, зобов'язання видати довідку про закриття боргу є необґрунтованими та такими, що не підтверджені матеріалами цивільної справи. Також, судом відмовлено у відшкодуванні моральної шкоди за відсутності доказів, щодо незаконності дій з боку відповідача, відсутності доказів заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди саме винними діями відповідача та враховуючи похідний характер вимог щодо відшкодування моральної шкоди від основних вимог.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси виправлено описки в рішенні суду від 21.11.2023 року по цивільній справі № 521/7532/22, зазначено вірно: - в кінці 9 абзацу описової частини рішення «…і завершилась категоричною відмовою дати йому гарантійний лист з фіксованою сумою для врегулювання питання закриття боргу.»; - в абзаці 6 мотивувальної частини рішення «Вже 11.01.2022 року позивачем було отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Dinero» листа №0180 про те, що позивачем…»; - в кінці абзацу 6 мотивувальної частини рішення «…і завершилась категоричною відмовою надати йому гарантійний лист з фіксованою сумою для врегулювання питання закриття боргу.»; -в абзаці 34 мотивувальної частини рішення «На підтвердження доводів щодо перерахування відповідачу 17.12.2021 року грошових коштів в сумі 499 грн та 08.04.2022 року грошових коштів в сумі 801 грн позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2023 року по справі № 521/7532/22, та визнати незаконною відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» у проведенні перерахунку виплачених коштів за кредитним договором № ID6065477 від 17 листопада 2021 року; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» рахувати виплачені ОСОБА_1 1300 (одну тисячу триста) гривень 00 копійок, як повернення основної суми боргу; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» надати ОСОБА_1 довідку про закриття боргу за кредитним договором № ID6065477 від 17 листопада 2021 року; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянтом в апеляційній скарзі зазначено, що Постанова Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 втратила чинність 01.08.2022 року на підставі Постанови Правління Національного банку України від 27.05.2022 року № 106 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно правових актів Національного банку України», а тому не могла бути застосована при прийнятті заочного рішення.
Щодо вислову «Надана позивачем роздруківка щодо переказу коштів з рахунку не відповідає встановленим Інструкцією вимогам та не дає суду можливості дійти висновку про належне погашення позивачем частини кредиту в розмірі 1300 грн, так як не містить інформації щодо платника та отримувача та призначення платежу», то апелянт просить звернути увагу суду, що суд першої інстанції повинен був застосувати слово «роздруківки», адже в даній судовій справі мова йшла про дві оплату однієї суми двома частинами.
Також, апелянтом наголошується, що в цілому інформація зазначена судом першої інстанції в абзацах 31-34 та абзаці 36 Мотивувальної частини повністю скопійована із тексту заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси, винесеного суддею Тополевою Ю.В. у справі №521/7507/22, навіть без зміни відмінків (за винятком того, що було змінено суму).
Щодо оплати 499 грн 17.12.2021 року відповідно квитанції № 135112497893 та 801 грн 15 квітня 2022 року відповідно квитанції № 209816181505, апелянт зазначає, що обидві оплати проводились з особистого кабінету, а квитанції про переведення коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» було отримано з особистого кабінету Ощад 24. Квитанцію про оплату 499 грн чомусь не було долучено до матеріалів позовної заяви в особистому кабінеті Електронного Суду, що можливо відбулось у зв'язку зі збоєм системи, але чомусь суддею Леоновим О.С. за відсутності доказу у справі було відкрито провадження у справі №521/7532/22, замість того, щоб відповідно статті 185 ЦПК України залишити позовну заяву без руху та надати можливість усунути недоліки, а в подальшому суддею Леоновим О.С. було прийнято Заочне Рішення по справі №521/7507/22, де вказано, що позивачем не надано належних доказів. Довідково, суддею Леоновим О.С.. зазначено, що «Надана позивачем роздруківка щодо переказу коштів з рахунку не відповідає встановленим Інструкцією вимогам та не дає суду можливості дійти висновку про належне погашення позивачем частини кредиту в розмірі 1300 грн, так як не містить інформації щодо платника та отримувача та призначення платежу», але як вбачається з частини 7, статті 81 ЦПК України «Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом», тобто якщо суд засумнівався в доказах, що були надані. Ухвалою суддя Леонов О.С., повинен був витребувати їх у відповідача, але такої ухвали про витребування доказів ухвалено не було.
Апелянт акцентує увагу на тому, що в доказі під назвою «СК 10» від 06.05.2022 (скріншот особистого кабінету електронної пошти) де відображено листування з ТОВ «Інстафінанс» і самими представниками ТОВ «Інстафінанс» зазначено, що «Дійсно було оплачено 801 грн, проте 499 грн, було внесено на продовження Вашого кредиту. Продовження кредиту - це додаткова послуга кредитної лінії, вона не зменшує загальну суму до сплати. Сума до повного погашення 1844,00 грн», зазначене свідчить про те, що судом першої інстанції не в повному обсязі було досліджено наявні докази. З даної переписки є незрозумілим ще один факт, який в судовому порядку також не було встановлено, чому в даному повідомлені зазначено суму до повного погашення 1844,00 грн, а в подальшому повна сума до погашення стає в розмірі 1045,00 грн, що має істотний вплив на саму справу, адже незрозумілі дії і суми представників та керівництва ТОВ «Інстафінанс», додатково про оплату 499 грн до квитанції від 17.12.2021 року №135112497893 підтвердженням є скріншоти з особистого кабінету ТОВ «Інстафінанс» (ФК «Dinero») з назвами «ОПЛАТА 499 №1» та «ОПЛАТА 499 №2», де чітко видно суму, яка була сплачена і кому було сплачено (обведено жовтим кольором); додатково про оплату 801 грн до квитанції від 08.04.2022 року №209816181505 підтвердженням є скріншоти з особистого кабінету ТОВ «Інстафінанс» (ФК «Dinero») з назвами «ОПЛАТА 801 №1» та «ОПЛАТА 801 №2», де чітко видно суму, яка була сплачена і кому було сплачено (обведено жовтим кольором). Також, судом першої інстанції не було встановлено факт, чому договір, який було укладено з ТОВ «Інстафінанс» (ФК «Dinero») від 27 листопада 2021 року мав номер №ID6065477 (це підтверджується скріншотом його електронної пошти від 26.05.2022 року, де і було надано договір з усіма додатками), а в подальшому трансформувався в № ID9470868, підтвердження тому є скріншоти з особистого кабінету апелянта у ТОВ «Інстафінанс» (ФК «Dinero»), «СКРІНШОТ КАБІНЕТУ 1» та «СКРІНШОТ КАБІНЕТУ 2», де чітко видно номер договору №ID9470868, який апелянтом не укладався, тіло кредиту 1300,00 грн, суму до сплати 1045 грн, та зазначено «оплачено» - 1600,00 грн, хоча в дійсності апелянтом було оплачено 1300,00 (в дві оплати), все зазначене істотно впливає на справу, так як або після будь якої оплати, умови договору змінюються, а відповідно і змінюється номер договору (що дійсно підтверджує проведення ОСОБА_1 оплат), або представники ТОВ «Інстафінанс» при інформаційному зверненні до ОСОБА_1 через електронну пошту навіть невірно вказали номер договору, що говорить про бажання просто витребувати незаконно нараховані кошти в будь-який спосіб». Також із наведеної інформації є незрозумілим звідки в особистому кабінеті апелянта інформація про те, що «оплачено 1600,00 грн», якщо у апелянта є підтвердження про оплату 1300,00 грн. Апелянт наголошує, що в будь-якому випадку всі докази говорять про те, що дійсно ним суму отриманого кредиту оплачено в повному обсязі, а представниками та керівництвом ТОВ «Інстафінанс» (ФК «Dinero») всі його звернення було проігноровано. Справу №521/7532/22 розглянуто поверхнево, наявні докази не досліджено, а докази в яких суд засумнівався не витребувано у жодної із сторін.
З приводу відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 зазначається, що відповідачем було порушено його особисті немайнові права передбачені Законом України та в подальшому прийнято неправомірне рішення, яке в подальшому призвело і підтвердилось наявністю такої шкоди, протиправністю діяння відповідача, наявністю причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, а також виною відповідача в її заподіянні.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» Павленко С.В. надані пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначається, що відповідачем у повному обсязі виконані вимоги законодавства щодо не нарахування (списання) відсотків, які були нараховані Позивачу на виконання кредитного договору, а сплачені позивачем грошові кошти (499 грн - плата за організацію продовження терміну договору на 30 днів та плати за організацію продовження якщо сплачується на умовах після сплати, в розмірі 546 грн, якою було відтерміновано термін погашення кредиту на чотирнадцять днів, та 255 грн на погашення тіла кредиту) зараховані Відповідачем у відповідності до положень кредитного договору та не підпадають під дію п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
ОСОБА_1 на пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» подані заперечення, в яких зазначається, що в цілому своїми поясненнями представник відповідача підтвердив дійсність факту сплати Апелянтом зазначених попередньо сум в розмірах 499 грн і 801 грн, які суд першої інстанції не прийняв до уваги у зв'язку з ніби то відсутністю належних доказів, що свідчить про необхідність скасування Рішення Малиновського районного суду від 21.11.2023 та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги апелянта.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, а його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» Павленко С.В. у поданих до суду поясненнях на апеляційну скаргу просив розгляд апеляційної скарги проводити за відсутності відповідача та його представника апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а оскаржуване заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21.11.2023 року залишити без змін.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Майор Іванов Тимофій Сергійович в період з 10.12.2016 року по 13.03.2017 рік безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується копією довідки Національного університету оборони України імені Івана Черняховського Міноборони України № 182/4/198/2/1573 від 17.12.2021 року.
27 листопада 2021 року між Торговою маркою «ІНСТАФІНАНС» та ОСОБА_1 , зі згоди ОСОБА_1 з умовами Договору кредитної лінії на умовах короткострокового кредиту, було укладено договір кредитної лінії № ID6065477. За умовами якого ОСОБА_1 відкрито кредитну лінію з відповідним кредитним лімітом 1300,00 гривень, процентна ставка в день - 2,05%, потенціальний кредитний ліміт 20000,00 гривень, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 33902,22% з датою повного погашення кредитних зобов'язань 17.12.2021 року. Штраф, якщо є 50%.
17 грудня 2021 року позивачем було сплачено 499 (чотириста дев'яносто дев'ять) гривень 00 копійок у якості «пролонгації кредитного договору» та ініційовано звернення до директора ТОВ «Фінансова компанія «Dinero» Веселого Іллі Олександровича про зупинення нарахування відсотків та пені у зв'язку із скрутним фінансовим становищем та дати змогу оплатити суму залишку боргу 801 (вісімсот одна) грн 00 коп., без нарахування процентів та пені відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
11.01.2022 року позивачем було отримано листа від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Dinero» лист №0180 про те, що позивачем з ними договір укладено не було.
08 квітня 2022 року позивачем було проведено оплату в розмірі 801 (вісімсот одна) гривня 00 копійок.
02 травня 2022 року на його електронну адресу прийшло інформаційне повідомлення з електронної адреси info@n.dinero.ua, щодо сплати боргу в розмірі 1 844 (одна тисяча вісімсот сорок чотири) гривні 00 копійок, але в інформаційному листі вказано номер договору № ID9470868. На даного листа позивачем було одразу направлено електронного листа, що 08 квітня ним було оплачено залишок боргу у розмірі 801 (вісімсот одна) гривня 00 копійок.
05 травня 2022 року він звернувся електронним листом про надання довідки про закриття боргу. На що в неодноразовій переписці він отримав відповідь, що він винен організації 1 045 (одну тисячу сорок п'ять) гривень 00 копійок як «плату за організацію продовження і оскільки вона не підпадає під дію Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначена переписка тривала по 30 травня 2022 року з категоричними відмовами представників організації ТОВ «Інстафінанс» провести перерахунок і списати відсотки, і завершилась категоричною відмовою надати його гарантійний лист з фіксованою сумою для врегулювання питання закриття боргу.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 76 ЦПК України.
Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляд докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Правилами ст. 79 закріплено, що достовірними доказами є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина п'ята статті 83 ЦПК України).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі (частини перша та друга статті 182 ЦПК України). Стаття 183 ЦПК України встановлює вимоги, зокрема до письмових клопотань.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Таким чином, враховуючи викладене, твердження апелянта про те, що суд повинен був витребувати докази у відповідача є безпідставними. Колегія суддів наголошує, що усуду відсутні обов'язки щодо збирання доказів, а з відповідним клопотанням позивач не звертався, доказів неможливості надання доказів не надавав. Посилання апелянта на те, що суд за таких обставин не мав відкривати провадження у справі, не ґрунтуються на вимогах процесуального законодавства, оскільки відсутність доказів не перешкоджає відкриттю провадження.
Крім того, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 629, 638 ЦК України).
Відповідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст. 1049 ЦК Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено та не оспорюється сторонами те, що 27.11.2021 року між Торговою маркою «Інстафінанс» та ОСОБА_1 , зі згоди останнього було укладено договір кредитної лінії на умовах короткострокового кредиту та відкрито кредитну лінію з лімітом 1300 грн, процентна ставка 2,05%, потенційний кредитний ліміт 20000 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка 33902,22% з датою повного погашення кредитних зобов'язань 17.12.2021 року. В подальшому Позивач ОСОБА_1 скористався своїм правом щодо продовження терміну повернення грошових коштів та сплати з метою продовження (відтермінування) терміну повернення грошових коштів, які ним були отримані від відповідача в сумі 1300 грн. Таким чином, термін повного повернення грошових коштів для позивача був відтермінований до 16.01.2022 року.
Відповідно до договору, за продовження дії, позивачем було сплачено, з наданою знижкою в рамках підпункту 4.5.1 - 499 грн. Позивачем продовжувався термін оплати ще декілька разів, за що було нарахована сума за продовження.
Крім того, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені пунктом 15) статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: на звільнення від штрафних санкцій та нарахування процентів за користування кредитом.
Але, разом з тим, роздруківки які надані Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, не підтверджують виконання ним вимоги погашення саме тіла кредиту, тому вони вірно оцінено судом як відсутність доказів на підтвердження обставини повного розрахунку із позикодавцем за кредитом.
Крім того, надані позивачем роздруківки, щодо переказу коштів з рахунку не відповідають встановленим Інструкцією вимогам та не дала суду можливості дійти висновку про належне погашення позивачем частини кредиту, так як не містить інформації щодо платника та отримувача та призначення платежу, а тому такий доказ не є належним та допустимим.
В матеріали справи не містять доказів повного розрахунку із позикодавцем за кредитом, і колегією суддів таких доказів не встановлено, а тому і відсутні підстави для задоволення вимоги про надання довідки щодо відсутності заборгованості.
Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2024 року № 22, оскільки вона втратила чинність 01.08.2022 року - є не слушними та такими, що не заслуговують на увагу, так як судом застосована Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті яка була чинна станом на час виникнення спірних правовідносин сторін.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку відповідно до ст. 89 ЦПК України.
Колегією суддів також встановлено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, оскільки по справі відсутні докази щодо незаконності дій з боку відповідача та відсутні докази заподіяння позивачу моральної шкоди саме винними діями відповідача, а також, похідний характер вимог щодо відшкодування моральної шкоди від основних вимог щодо визнання незаконною відмову відповідача у проведенні перерахунку виплачених коштів, зобов'язання рахувати виплачені кошти, як повернення основної суми боргу, зобов'язання видати довідку про закриття боргу.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Усі інші аргументи апелянта вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки фактично зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 23 травня 2025 року.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
М.В. Назарова