Номер провадження: 22-ц/813/2609/25
Справа № 946/7726/20
Головуючий у першій інстанції Баннікова Н. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
24.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2024 року у складі судді Баннікової Н.В.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення сум за договором позики в розмірі 1136000 грн., інфляційних витрат в розмірі 138592 грн. та 3% річних в розмірі 90568,77 грн.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 17.01.2018 року ОСОБА_2 отримав від нього грошові кошти в сумі 1136000 грн., що еквівалентно 40000 доларів США, строком до 05.04.2018 року, на підтвердження чого останній власноруч склав розписку. Після настання терміну повернення боргу відповідач ніяких дій, які б підтверджували його наміри повернути борг, не вчинив, вимоги щодо сплати боргу в добровільному порядку не виконує, від спілкування ухиляється, в зв'язку з чим позивач змушений звернутись до суду.
Згодом, уточнивши предмет позову, просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму позики в розмірі 40000 доларів США та судові витрати у розмірі 10510 грн. (а.с. 34).
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, подав пояснення, згідно яким зазначив, що фактично між сторонами було укладено не договір позики, а договір інвестування, який носив усний характер та полягав у тому, що позивач надав грошові кошти відповідачу у розмірі 29600 доларів США на купівлю пристроїв (машин) для майнінгу (добутку) біткоінів. Після придбання та перевезення пристроїв ОСОБА_1 , не бажаючи ризикувати, оскільки сам процес майнінгу біткоїнів доволі складний та енергозатратний, запропонував ОСОБА_2 налагодити самому процес виробництва біткоїнів та з отриманого прибутку повернути йому надані кошти 29 600 дол. США з відсотками, що в загальній сумі становило б 40000 дол. США. З метою отримання гарантій повернення наданої суми коштів, позивач примусив ОСОБА_2 надати йому письмову розписку про нібито отримання ним в борг коштів в розмірі 40000 дол. США, яку останній, виходячи з довірливих партнерських відносин, та, сподіваючись на реалізацію запланованого бізнес проекту і написав 17.01.2018 р. вказану розписку. Вважає, що між сторонами відсутні правовідносини за договором позики, а фактично вбачається наявність правовідносин спільної діяльності ( купівлі-продажу, інвестування), факт отримання грошей в розмірі 40000 доларів США не підтверджений належними доказами по справі та спростовується наданими суду паперовими копіями електронного доказу, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, на підставі чого просив у задоволенні позову відмовити (а.с. 36, 53-56).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Ухвалою суду від 24.11.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 суми інфляційних витрат в розмірі 138592 грн. та 3% річних в розмірі 90568, 77 грн. були залишені без розгляду (а.с. 50).
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, що є сумою позики, у розмірі 40000 доларів США та судовий збір у розмірі 10510 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами 17.01.2018р. було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач ОСОБА_2 отримав в борг грошові кошти в розмірі 1136000 гривень, що еквівалентно 40000 доларів США, які зобов'язався повернути 05.04.2018 року. Але у визначений строк борг не повернув. (а.с. 169 - 170)
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів залишити без задоволення.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_2 не брав у ОСОБА_1 грошові кошти в борг, а останній інвестував (надав) 29 600 Доларів США ОСОБА_2 , з тією метою, щоб останній придбав машини для майнінгу криптовалюти (ASIC). В подальшому, після придбання машин, ОСОБА_1 на власний розсуд мав вирішувати, чи реалізовувати ці машини за допомогою ОСОБА_2 , чи заробляти на них самостійно. В будь-якому випадку, різниця коштів від реалізації машин, або кошти отримані від їх роботи мали перейти у власність ОСОБА_1 . При цьому планувалось, що у випадку реалізації машин силами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зможе отримати дохід в сумі 10 400 Доларів США (у зв?язку із продажем машин за ціною вище, аніж ціна закупівлі). Однак, без документального підтвердження, ОСОБА_1 не бажав виділяти відповідні кошти, а тому запропонував ОСОБА_2 скласти відповідну розписку про те, що ним отримані кошти від ОСОБА_1 , під його диктовку. Проте, ОСОБА_2 , не розуміючи юридичного змісту та наслідків складання такої розписки, склав її, та надав ОСОБА_1 .
Отже, вищевказані обставини чітко вказують на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникли не правовідносини як позичальника та позикодавця, а як компаньйонів, або ж як замовника та постачальника, з метою отримання ОСОБА_1 прибутку у вигляді різниці між сумою закупівлі машин для майнінгу та їх продажу, або ж у вигляді результатів роботи цих машин (за вибором ОСОБА_3 ).
Однак, суд першої інстанції не встановив дійсну правову природу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору та помилково встановив, що виникли між ними правовідносини мають позичковий характер, замість вірного та дійсного характеру - інвестиційної діяльності з закупівлі машин, з подальшою їх реалізацією або запуском у роботу з метою отримання прибутку.
Доводи скарги також мотивовані тим, що ОСОБА_2 в повному обсязі виконав встановлені між ним та ОСОБА_1 домовленості, а саме придбав та поставив ОСОБА_1 машини для майнінгу на обумовлену суму в розмірі 29 600 доларів США, в обумовленій кількості, та в обумовлений строк. Однак, саме ОСОБА_1 , діючи недобросовісно, дізнавшись про те, що за час між виникненням домовленостей та їх виконанням відповідачем, ціна на машини для майнінгу впала на стільки, що він не в змозі буде заробити, а запускати в роботу машини у ОСОБА_1 ресурсу не було, останній вирішив звести нанівець всі попередні домовленості, та скористатись складеною ОСОБА_2 розпискою, шляхом звернення з цим позовом до суду, підмінивши дійсну правову природу правовідносин на іншу, використовуючи її на свою користь.
Позиція позивача в суді апеляційної інстанції
Представник ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення. Вказує, що хибними є доводи апелянта, стосовно того що замість договору позики коштів, між сторонами був укладений якийсь іншій договір у тому числі передбачений законодавством у сфері господарювання. На підтвердження доводів апеляційної скарги, апелянтом не надано належних та допустимих доказів.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його адвокат Воронюк М.О. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
ОСОБА_1 та його адвокат Селіванов С.А. в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
17.01.2018 р. ОСОБА_2 було складено розписку, відповідно до якої позивач ОСОБА_1 передав, а відповідач ОСОБА_2 отримав в борг грошові кошти в розмірі 1136000 гривень, що еквівалентно 40000 доларів США, які зобов'язався повернути 05.04.2018 року (а.с.16).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Мотиви частково прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі та часткове прийняття аргументів заперечень на апеляційну скаргу
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2018 р. ОСОБА_2 було складено розписку, відповідно до якої позивач передав, а відповідач ОСОБА_2 отримав в борг грошові кошти в розмірі 1136000 гривень, що еквівалентно 40000 доларів США, які зобов'язався повернути 05.04.2018 (а.с.16).
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов'язанням їх повернення.
В матеріалах справи (а. с. 16) міститься оригінал розписки, яка підтверджує факт отримання грошових коштів відповідачем.
Таким чином, складена власноруч ОСОБА_2 розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання ним від ОСОБА_1 грошової суми з обов'язком їх повернення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року при розгляді справи № 388/1354/17-ц (провадження № 61-45859св18), у якому зазначено, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до статті 204 ЦК України вчинений сторонами правочин є дійсним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, тоді як обов'язок щодо спростування презумпції правомірності правочину покладається на відповідача.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, не передання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.
При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до матеріалів справи, стенограми аудіозапису розмов між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджено сторонами в судовому засіданні, що вказані записи відбувались саме між сторонами спору.
Позивачем не спростування вказаних обставин не було надано доказів, крім того, в судовому засіданні навпаки останній підтвердив, що вказані розмови відбувались між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
Апеляційним судом встановлено, що між сторонами виникла домовленість про надання ОСОБА_1 коштів ОСОБА_2 на закупівлю обладнання, а саме машин для майнінгу криптовалюти ASIC на загальну суму 29600 дол. США, та саме вказана сума коштів була передана ОСОБА_2 ..
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що між сторонами фактично було досягнуто згоди про інвестиційну діяльність.
Відповідно до статті 44 ГК України, а саме те, що Підприємництво здійснюється на основі: комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність», а саме те, що Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність провадиться на основі. інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності.
Відповідачем не підтверджено та матеріали справи не містять доказів про наявність між сторонами домовленостей щодо інвестиційної діяльності.
В судовому засіданні ОСОБА_2 визнав факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 29600 дол. США.
Видною ним розпискою ОСОБА_2 підтвердив, що гроші він отримав з умовою їх повернення.
З вказаних стенограм аудіозаписів слідує, що коштів в розмірі 40000 дол. США ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 не передавалось. Вказані обставини позивачем не було спростовано.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що дійсним розміром заборгованості за наявною в матеріалах справи розпискою є саме 29600 дол. США.
З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів повернення ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 в розмірі 29600 дол. США, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
В решті позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки не підтвердженні належними та допустимими доказами.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині визначення розміру грошових коштів, які підлягають стягненню з відповідача, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні за вищевказаного обґрунтування.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.
На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача документально підтверджений сплачений останнім судовий збір у загальній сумі - 10510 грн. (а. с. 1) пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам (74%), тобто у розмірі - 7777,40 грн. = 10510х74%.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2024 змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 29600 доларів США, судові витрати в розмірі 7777,40 гривень.
В решті вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 23.05.2025
Головуючий
Судді: