Номер провадження: 22-ц/813/3461/25
Справа № 496/276/23
Головуючий у першій інстанції Пасечник М. Л.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
24.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Колос»,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2024 року у складі судді Пасечник М.Л.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» (ТОВ «Колос»), у якому в подальшому змінила предмет позову та просила суд стягнути з ТОВ «Колос» на її користь плату за суборенду земельної ділянки за період з 2020 року по 2022 рік включно, в розмірі 8967,60 грн., пеню в сумі 1516,10 грн., а всього 10483,70 грн. та судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у сумі 1 984,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30000 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що ОСОБА_1 була орендарем земельної ділянки площею 1,8295 га., кадастровий номер 5121082000:01:002:0455, розташованої на території Граденицької сільської ради Одеського (колишнього Біляївського) району Одеської області згідно договору оренди земельної ділянки №2 від 20.01.2014 року (яким передбачено право здавати земельну ділянку в суборенду), що був укладений між позивачем та власником земельної ділянки ОСОБА_2 . Згідно з договором суборенди земельної ділянки № НОМЕР_1 , укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Колос» 14.03.2014 року, земельна ділянка площею 1,8295 га., кадастровий номер 5121082000:01:002:0455, була передана позивачем в суборенду ТОВ «Колос» на 25 років. Відповідно до пунктів 3.1 та 3.4 цього договору відповідач зобов'язався протягом строку дії цього договору за кожен рік користування земельною ділянкою, в термін з 01 серпня по 30 листопада кожного року дії договору суборенди земельної ділянки, сплачувати ОСОБА_1 орендну плату у розмірі 1400 грн. Згідно п. 3.3 договору обчислення розміру орендної плати на земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації. 31.12.2021 року до вказаного договору суборенди була укладена додаткова угода, якою було збільшено термін договору на 2 роки та було викладено п.3.1. в такій редакції: «Орендна плата за рік складає 10 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, але не може бути меншою за вартість 1,1 (однієї цілої та однієї десятої) тони пшениці станом на перше жовтня поточного року за середніми цінами, що сформовані основам зерновими трейдерами Одеської області». З п.п. 3.1-3.4 договору суборенди земельної ділянки від 14.03.2014 року вбачається, що ТОВ «Колос» зобов'язане своєчасно сплачувати оренду плату ОСОБА_1 ТОВ «Колос» не виплачено орендну плату за договором суборенди земельної ділянки від 14.03.2014 року, кадастровий 5121082000:01:002:0455 за 2020-2022 роки. Позивач неодноразово зверталася в усній та в письмовій формі (лист від 06.05.2022 року вручено особисто директору підприємства 13.05.2022 року та лист від 25.11.2022 року вручено поштою 05.12.2022 року листом № 6760206626174) до керівника ТОВ «Колос» з питання виплати заборгованості за договором суборенди земельної ділянки від 14.03.2014 року, кадастровий №5121082000:01:002:0455 за 2019-2022 роки, але питання так і залишилося не вирішеним, орендну плату не виплачено. Розмір заборгованості з орендної плати за зазначеним договором за 2020-2021 роки складає: 1400 грн. (орендна плата за 1 рік) * 2=2800 грн. Щодо заборгованості за 2022 рік: нормативно-грошова оцінка земельної ділянки кадастровий №5121082000:01:002:0455 складає 61676,03 грн. (згідно витягу № НВ-9906674722022). Таким чином, орендна плата за 2022 рік складає: 61676,03 грн. *10% = 6167,60 грн. Загальна сума заборгованості з орендної плати складає 8967,60 грн. У відповідності до п.3.7 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Розмір пені складає: за 2020 рік - 741,81 грн.; за 2021 рік - 537,72 грн.; за 2022 рік - 236,57 грн., загальна сума пені становить 1516,10 грн. За взаємною згодою ОСОБА_1 та власника земельної ділянки було достроково припинено дію договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер: 5121082000:01:002:0455. Внаслідок розірвання договору оренди земельної ділянки припинив чинність договір суборенди земельної ділянки. Однак, відповідачем так і не погашено заборгованість перед позивачем за договором суборенди земельної ділянки за 2020-2022 роки. У зв'язку з викладеним, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції мотивування його висновків
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з ТОВ «Колос» на користь ОСОБА_1 плату за суборенду земельної ділянки, за період з 2020 року по 2022 рік включно, у розмірі 8967,60 грн. та пеню у розмірі 1516,10 грн., а всього 10 483,70 грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 984,80 грн. і витрати на правову допомогу у сумі 30000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Колос» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2024 року в частині стягнення з ТОВ «Колос» на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30000 грн. та ухвалити в зазначеній частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в стягненні витрат на професійну правничу допомогу в частині суми 26972 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом при ухваленні рішення не враховано характер та кількість фактів, які підлягали встановленню - лише розмір орендної плати, що підлягає стягненню, та пені (незначна складність предмета доказування); кількість вимог, що розглядалися в межах справи (судом задоволено лише одну позовну вимогу, від другої позивачка в ході розгляду справи відмовилась). Зазначає, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу складає 30000,00 грн., предмет спору (з урахуванням пені) становить 10483,70 грн. Тобто, розмір витрат на професійну правничу допомогу становить більше 286% від суми заявленої вимоги, що є очевидно непропорційним та необґрунтованим.
Позиція позивача в апеляційній інстанції
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказувала, що факт того, що сума позову складає 10483,70 грн. не може бути підставою для зменшення відповідних витрат на правничу допомогу, які були понесені позивачем. Визначені витрати на правничу допомогу є співмірними з предметом спору та витрачених адвокатом часу на виконання робіт з надання правової допомоги.
В судовому засіданні ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Колос» підлягає задоволенню частково.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судове рішення апелянтом оскаржується лише в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Тому, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в решті в апеляційному порядку не переглядається.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, однак не вірно визначився з їх розміром.
Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу
Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України закріплено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представник позивача - адвокат Боднар М.О. надав до суду: договір №239/23-12-2022/4 про надання правової допомоги від 23.12.2022 року, укладений між адвокатом Боднар М.О. та ОСОБА_1 ; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаний адвокатом Бондар М.О.; акт про прийняття-передачу наданих послуг від 23.08.2024 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; квитанцію до прибуткового касового ордера №1-2 від 23.08.2024 року про сплату ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 30 000 грн. адвокату Боднар М.О. за надання правової допомоги.
За положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 вказано, що: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18. При цьому, договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази, повинні бути пов'язаними з розглядом конкретної судової справи.
Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо:
• заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо);
• суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо);
• заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
ТОВ «Колос» в апеляційній скарзі вказує, що розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним та непропорційний до предмету спору, з чим погоджується апеляційний суд.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи в частині понесених позивачем витрат на правову допомогу, вважає що визначений в акті наданих послуг від 23.08.2024 року, не в повній мірі відповідають вимогам про співмірність та обґрунтованості наданих послуг адвокатом.
Колегія суддів звертає увагу, що виділенні в акті наданих послуги - 28.12.2022 року виїзд з м. Одеса до с. Троїцьке Одеського району Одеської області для узгодження остаточного тексту позовної заяви, її роздрукування та підписання позивачем, а також роздрукування/копіювання письмових доказів, що повинні бути подані разом з позовною заявою - 3000 грн. - 3 год.; - 29.12.2022 року - виїзд з м. Одеса до с. Троїцьке Одеського району Одеської області для сплати судового збору за подання позову, формування остаточного пакету документів, що подається до суду (позовна заява та додатки до неї) - 3000 грн. - 3 год.; - 30.12.2022 року - виїзд з м. Одеса до с. Троїцьке Одеського району Одеської області для подання засобами поштового зв'язку до суду позовної заяви з доданими до неї документами- 3000 грн. - 3 год., щодо часу визначеного адвокатом є значно завищеними, крім того, обсяг робіт не потребував значного часу на їх підготовку та своєю суттю вказані послуги є ідентичними.
Крім того, виокремлення послуги про виїзд з м. Одеса до с. Троїцьке Одеського району Одеської області для подання засобами поштового зв'язку до суду позовної заяви з доданими до неї документами належним чином необґрунтовано, адже вказані послуги можливо було надати в м. Одеса.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн., є неспівмірними із складністю даної справи, наданими адвокатом послуг.
Крім того, визначений у детальному описі наданої правничої допомоги та вартість наданих послуг є значно завищеними, а тому, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 20 000,00 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ТОВ «Колос» є частково обґрунтованими, а тому її треба задовольнити частково.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають стягненню з відповідача, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні за вищевказаного обґрунтування.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» задовольнити частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2024 року в частині оскарження стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу змінити в частині стягнення витрат на правову допомогу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 20000 гривень, 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 23.05.2025.
Головуючий
Судді: