справа № 757/40955/21-ц
провадження № 22-ц/824/407/2025
25 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмака Олега Віталійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року в складі судді Ільєвої Т. Г.,
встановив:
29.07.2021 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Посилалась на ті підстави, що з 10 серпня 1993 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2
10 червня 2015 року, на підставі договору купівлі-продажу, сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до Звіту про оцінку майна, складеного ТОВ «Експертно-оціночна компанія «Дрібнич, Новосьол та Партнери», вартість спірної квартири складає 5 297 500 грн.
Оскільки згоди про добровільний поділ майна між сторонами не досягнуто, просила суд визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
27.07.2021 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Посилався на ті підстави, що 10 серпня 1993 року було зареєстровано шлюб між ним та відповідачем.
В провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа №758/8843/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
За час спільного проживання сторони придбали у шлюбі наступне майно:
-1/3 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 105,9 кв.м., зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення на підставі наказу №2133-С/КІ від 26.12.2012;
- квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 81,5 кв.м., зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №533 від 10 червня 2015 року.
Згідно Звіту про незалежну оцінку майна, виданого ТОВ «Європейський центр працевлаштування» від 01 липня 2021 року, вартість квартири АДРЕСА_4 , становить 4 983 724 грн.
Згідно Звіту про незалежну оцінку майна, виданого ТОВ «Європейський центр працевлаштування» від 01 липня 2021 року, вартість квартири АДРЕСА_5 , становить 3 130 713 грн.
Враховуючи принцип рівності подружжя в питаннях поділу спільного майна, обсяг набутого майна у шлюбі та його вартість, просив суд в порядку поділу майна подружжя:
- визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 81,5 кв.м.;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_6 .
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року вказані справи об'єднані в одне провадження.
02.12.2021 ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про зміну предмету позову.
Просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , та 1/3 частину квартири АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю подружжя.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_6 .
Присудити ОСОБА_1 грошову компенсацію за здійснення поділу майна в розмірі 734 736 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 81,5 кв.м., квартиру АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю подружжя.
Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 загальною площею 81,5 кв.м.
Позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 81,5 кв.м.
У задоволенні іншої частини вимог позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
27.11.2023 представник ОСОБА_2 - адвокат Єрмак О. В. на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року подав апеляційну скаргу.
Просить ухвалити нове рішення, яким в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 81,5 кв.м.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_6 .
Присудити ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 734 736 грн, внесену на депозитний рахунок Печерського районного суду м. Києва.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, сам по собі факт реєстрації 1/3 частини квартири за ОСОБА_1 не свідчить про те, що дане майно, придбане в шлюбі, є її особистою власністю. Позовних вимог про визнання 1/3 частини вказаної квартири особистою власністю відповідача по справі не заявлено. Доказів набуття вказаного майна за особисті кошти ОСОБА_1 надано не було.
За таких підстав судом першої інстанції було неправильно застосовано положення статті 60 СК України, оскільки висновок про те, що 1/3 частина квартири є особистою власністю ОСОБА_1 не підтверджено жодним належним доказом, а відповідачем не була заявлена відповідна вимога.
Відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Відповідно до положень ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Керуючи виключно незгодою відповідача, суд першої інстанції неправильно застосував положення ч. 4 ст. 71 СК України щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині припинення частки відповідача та присудження їй грошової компенсації, внесеної ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду.
Судом першої інстанції при вирішенні даного спору не враховано правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 1 лютого 2017 року у справі 541/642/13-ц, якою визначено, що кожен з подружжя має право на поділ майна, яке є об'єктом спільної власності, шляхом виділення його в натурі в особисте майно та припинення спільної власності взагалі. Відповідно ст. 71 СК України у випадку неподільності об'єкту спільного майна, він присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Тобто, при наявності такої кількості об'єктів спільного неподільного майна, суд повинен справедливо присудити частину об'єктів майна одному з подружжя, частину - іншому і, таким чином, припинити як спільну власність, так і сам спір, як існуючий, так і такий що ймовірно виникне у майбутньому між подружжям.
Судом першої інстанції також не враховано постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалась.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Єрмак О. В. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 серпня 1993 року.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 серпня 2021 року (справа №758/8843/21) шлюб між сторонами розірвано.
Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було придбано наступне майно:
- 1/3 частину квартири АДРЕСА_6 ;
- квартину АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та часткове задоволення позову ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що вищевказані об'єкти нерухомого майна є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому в порядку поділу майна подружжя за кожним із сторін підлягає визнанню право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_1 і так володіє 1/3 частиною квартири АДРЕСА_6 , тому вимога ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на її 1/3 частину є безпідставною. Вимоги про поділ вказаної частини квартири сторонами не заявлено. Від отримання грошової компенсації за здійснення поділу майна ОСОБА_1 відмовилась.
Апеляційний суд не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Щодо позовних вимог про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності сторін.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункти 41, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції не врахував, що метою сторін є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Тому позовні вимоги про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ.
Як наслідок судове рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю подружжя належить скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Щодо позовних вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом ( речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласникам і про гарантії її отримання. Якщо одна із сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц).
Спосіб захисту є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримання відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такій спосіб мети правосуддя та процесуальну економію ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) треба розуміти так:
(а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності ( такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації);
(б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив ( а вимагає, наприклад поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитись із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №615/1364/16-ц, від 17 серпня 2022 року у справі №522/8676/20, від 17 січня 2024 року у справі №522/17831/20.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом ( частина третя статті 368 ЦК України).
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частину третю статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне нерухоме майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є спільним сумісним майном подружжя.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).
Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено такі висновки: «спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, судом здійснено поділ лише частини спірного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 .
При цьому судом не вирішено питання щодо поділу іншого об'єкту нерухомого майна - 1/3 частину квартири АДРЕСА_6 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .
Визначаючи ефективний спосіб захисту, апеляційний суд погоджується, що поділ спірного нерухомого майна шляхом визначення ідеальних часток сторін не призведе до вирішення спору по суті.
Разом з тим, судом першої інстанції не встановлено дійсну вартість нерухомого майна, що підлягає поділу, а наявні в матеріалах справи докази не дозволяють вирішити питання про виділення кожному із сторін окремого об'єкта нерухомого майна зі стягнення відповідної грошової компенсації.
Пленум Верховного Суду України у пункті 22 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив судам, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням міжподружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Такий висновок узгоджується також із судовою практикою, а саме із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21), у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Як було зазначено вище, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Судом установлено, що сторони не узгодили між собою вартість спірного майна.
Позивачка ОСОБА_1 на підтвердження вартості двокімнатної квартири АДРЕСА_1 надала Звіт про оцінку майна, складений суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Експертно-оціночна компанія "Дрібнич, Новосьол та Паритнери", згідно якого станом на 07 липня 2021 року її вартість становить 5 297 500 грн без ПДВ.
Відповідачем ОСОБА_2 на підтвердження вартості двокімнатної квартири АДРЕСА_1 надано Звіт про незалежну оцінку майна, складений оцінювачем ОСОБА_3 , згідно якого станом на 01 липня 2021 року її вартість становить 3 130 713 грн без ПДВ.
З огляду на те, що різниця у визначенні вартості одного і того ж об'єкта нерухомого майна є значною та визначена станом на 2021 рік, а справа про поділ майна подружжя розглядалася в суді першої інстанції в 2023 році й переглядалася в апеляційній інстанції у 2025 році, іншої реальної вартості спірного нерухомого майна сторони суду не надали, що є їх процесуальним обов'язком, а здійснити поділ майна подружжя без виплати одному із них компенсації іншим співвласником є неможливим, апеляційний суд дійшов висновку про те, що визначення ідеальної частки у спірних об'єктах нерухомого майна вирішить даний спір з урахуванням принципу справедливості.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку щодо визнання права на частку в спірних об'єктах нерухомого майна за кожним із подружжя.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 :
- право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
- право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_6 .
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 :
- право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
- право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_6 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2 837 грн 50 коп. (11 350 грн х 150% :2 = 2 837 грн 50 коп.)
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмака Олега Віталійовича задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 :
- право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
- право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_6 .
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 :
- право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
- право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_6 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 2 837 грн 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23.05.2025.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук