22 травня 2025 року м. Львівсправа № 380/20840/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (відповідач/ГУНП у Львівській області), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 серпня 2024 року по 29 серпня 2024 року;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 серпня 2024 року по 29 серпня 2024 року;
- усі судові витрати покласти на відповідача.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення зі служби в поліції 31 липня 2024 року належний розрахунок, а здійснив такий лише 29 серпня 2024 року, виплативши грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 246620,63 грн, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - також КЗпП України) має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки такого розрахунку за період з 01 серпня 2024 року по 29 серпня 2024 року, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що відсутні передумови для настання відповідальності роботодавця за статтями 116 - 117 КЗпП України, а саме вина ГУНП у Львівській області, оскільки на момент звільнення позивача зі служби в поліції на рахунках відповідача не було достатніх сум для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку. ГУНП у Львівській області не могло знати до 18 липня 2024 року про те, що позивач виявить бажання звільнитись зі служби в поліції і виникне потреба в додатковому фінансуванні. Відповідач вважав, що діє законно і виконуючи встановлені законом зобов'язання одразу ж після надходження коштів на рахунки ГУНП у Львівській області здійснив з позивачем розрахунок. Також відповідач покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц у аспекті повноваження суду зменшити розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. З огляду на вказане у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 14 жовтня 2024 року клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено; визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду та поновлено його; відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив службу в ГУНП у Львівській області.
18 липня 2024 року (вх. № Рп-2209 від 18 липня 2024 року) позивач звернувся до ГУНП у Львівській області із рапортом від 18 липня 2024 року про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням у зв'язку із подальшим проходженням військової служби за контрактом з 31 липня 2024 року.
Наказом ГУНП у Львівській області від 31 липня 2024 року № 441 о/с «Про особовий склад» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 31 липня 2024 року, виплативши грошову компенсацію за невикористані під час проходження служби дні щорічних оплачуваних відпусток кількістю 254 дні.
Виплату грошової компенсації за невикористану відпустку відповідач здійснив позивачу 29 серпня 2024 року у розмірі 246620,63 грн, що не заперечується сторонами.
Позивач уважає, що оскільки відповідач під час звільнення зі служби в поліції не провів з ним розрахунок у повному обсязі, то він має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення зі служби в поліції грошової компенсації за невикористану відпустку.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 56 Закону № 580 службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського.
Частиною першою статті 48 Закону № 580 визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Закону № 580 днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до статті 92 Закону № 580 поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
За змістом частини десятої статті 94 Закону № 580 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні:
щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського;
щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною другою статті 94 Закону № 580 передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським визначає Міністр внутрішніх справ України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» установлено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Відповідно до статті 94 Закону № 580, Постанови № 988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок № 260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 3 розділу І цього Порядку грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 580 закріплено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні:
щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського;
щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із несвоєчасною виплатою позивачу сум, належних йому при звільненні, тобто затримкою розрахунку при звільненні.
Спеціальне законодавство, а саме Закон № 580, Постанова № 988 та Порядок № 260 не врегульовують питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в Національній поліції України. Зокрема цими нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які належали до сплати звільненому поліцейському, що позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Водночас такі питання врегульовані КЗпП України (тут - і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме статтями 116, 117 цього Кодексу, які належить застосовувати до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Так, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».
Суд також звертає увагу на те, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується ситуації, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Натомість частина друга цієї статті стосується ситуації, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.
Як встановив суд позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області.
Зі служби в поліції позивача звільнено з 31 липня 2024 року, а виплату грошової компенсації за невикористану відпустку йому проведено лише 29 серпня 2024 року.
Отже, відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми, тому за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо покликань відповідача на відсутність його вини у несвоєчасній виплаті на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку, то такі є безпідставними, адже з рапортом про звільнення зі служби в поліції позивач звернувся 18 липня 2024 року, а саме звільнення відбулося 31 липня 2024 року, вказаний період, на переконання суду, є достатнім для організації виплати належних позивачу при звільненні сум.
До того ж, Порядок № 260 не містить жодних застережень щодо можливості виплати поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, грошової компенсації за невикористану відпустку вже після такого звільнення, як-от, наприклад, у випадку з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні (пункт 8 розділу VIII Порядку № 260).
Крім цього, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на вказане суд констатує право позивача на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, а тому бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті такого, є протиправною.
Водночас у позовній заяві позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 серпня 2024 року по 29 серпня 2024 року.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отож, у справі, яка розглядається, суд встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний самостійно визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати до вчинення таких дій відповідача.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як слідує зі змісту наведеної норми можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена чинним законодавством.
Таким законодавством у розглядуваній ситуації є Порядок № 260, який набрав чинності 27 травня 2016 року.
Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах у частині особливостей обчислення грошового забезпечення поліцейських.
З огляду на викладене суд відзначає, що Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських.
Тож суд дійшов висновку про необхідність застосування відповідних алгоритмів, передбачених Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим урахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення поліцейським, визначеного Порядком № 260.
Суд під час розгляду справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 160/2867/19.
З аналізу положень Порядку № 260 випливає, що для розрахунку як середньоденного, так і загального розміру середнього грошового забезпечення поліцейських належить використовувати не робочі, а календарні дні.
Водночас суд відзначає, що положеннями Порядку № 260 не встановлено механізму обрахування середньоденного грошового забезпечення поліцейських, а тому застосуванню у цій частині підлягають положення Порядку № 100.
Застосовуючи алгоритм визначення середньої заробітної плати, встановлений пунктами 2, 8 Порядку № 100, а також особливості виплати грошового забезпечення поліцейським з огляду на необхідність застосування саме календарних днів у відповідних розрахунках, що випливає з положень Порядку № 260, необхідно здійснити такі розрахунки.
Відповідно до наданої відповідачем довідки Головного управління Національної поліції у Львівській області про грошове забезпечення ОСОБА_1 грошове забезпечення позивача за травень 2024 року (31 день) становило 29556,02 грн, а за червень 2024 року (30 днів) - 29557,09 грн, разом - 59113,11 грн.
Кількість календарних днів за травень - червень 2024 року становить 61 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 969,07 грн (59113,11 грн/61 календарний день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, з урахуванням статті 117 КЗпП України (не більш як за шість місяців) обчислюється з 01 серпня 2024 року (наступний день після звільнення) по 28 серпня 2024 року включно (по день виплати) та становить 28 календарних днів.
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 27133,96 грн (969,07 грн х 28 календарних днів).
Щодо посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц у аспекті повноважень суду зменшити розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, то суд з огляду на фактичні обставини цієї справи (дати звільнення позивача зі служби в поліції та проведеного з ним розрахунку) ураховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, якою законодавець обмежив виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, які суд ураховує на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Така ж позиція висловлена і в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, в якій Суд стосовно періоду з 19 липня 2022 року зазначив про те, що приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, належить враховувати без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на яку покликається відповідач, ухвалена та висновки у ній сформовані за попереднього правового регулювання спірних правовідносин, що не дозволяє суду застосовувати її під час розгляду цієї справи.
Крім цього, суд ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні під час виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2024 року по 28 серпня 2024 року включно та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період у розмірі 27133,96 грн.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Оскільки позов задоволено частково, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 605,60 грн сплаченого судового збору.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (пл. Генерала Григоренка, 3, м. Львів, 79007) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2024 року по 28 серпня 2024 року включно.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01 серпня 2024 року по 28 серпня 2024 року включно у розмірі 27133,96 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 605,60 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 22 травня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна