з питань залишення позову без розгляду
23 травня 2025 рокусправа № 380/5417/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 24.01.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 24.01.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2024 №44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати розміру грошового забезпечення позивача з 13.10.2021 по 24.01.2025 з урахуванням множення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 на 01.01.2024 на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення позивачу з 13.10.2021 по 24.01.2025, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024 на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12. 13. 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з врахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 рр. матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 рр., без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022, на 01.01.2023 на 01.01.2024;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 роки, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023, 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати невиплаченого грошового забезпечення з врахуванням оновленого посадового окладу та окладу за військовим званням, за весь час затримки виплати - за період з 13.10.2021 по день фактичної виплати недоплаченого грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 24.03.2025 в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
01.04.2025 за вх.№27439 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
01.04.2025 за вх.№27447 від представника відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду. Вказана заява мотивована тим, що спірними періодами у даній справі є з 13.10.2021 року по 24.01.2025 року, а до суду з даним позовом позивач звернувся не раніше 08.03.2025 року тобто, пропустивши строк встановлений ч.5 ст.122 КАС України, а також строк установлений ст.233 КЗпП України.
При вирішенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Однак, 19.07.2022 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352 (далі - Закон №2352), яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини перша та друга ст.233 Кодексу законів про працю України викладені у наступній редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1);
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Відтак, унесенням до Кодексу законів про працю України вказаних змін законодавець, виклавши у новій редакції ч.1 та ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, увів строки звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Суддя звертає увагу, що ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України стосується виплати всіх сум, що належать працівникові у разі його звільнення.
При цьому, стаття перша цієї ж норми передбачає загальний строк звернення до суду у трудових спорах.
На переконання суду, зазначені позивачем позовні вимоги охоплюються поняттями “заробітна плата» і “оплата праці».
Таким чином, даний спір набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які б передбачали строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
Враховуючи зазначені обставини, суддя вважає, що на дату звернення позивача до суду ст.233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Із набранням 19.07.2022 року чинності Законом №2352-ІХ частини перша та друга ст.233 КЗпП України діють у новій редакції й, аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм у зіставленні з нормами п.1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, необхідно зазначити таке:
- норми ч.5 ст.122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);
- стаття 122 КАС України, зокрема ч.5 цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;
- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати визначений у ст.233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів ч.5 ст.122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;
- з 19.07.2022 року для звернення до адміністративного суду з таким позовом, як даний, передбачений тримісячний строк (ч.1 ст.233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ;
- відтак тримісячний строк для звернення із цим позовом до адміністративного суду завершився 19.10.2022 року.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд в ухвалах від 07.12.2023 року у справі №990/242/23, від 29.11.2023 року у справі №990/233/23.
Окрім того, суддя звертає увагу, що відповідно до п.1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VIII, з наступними змінами та доповненнями, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У постанові від 25.04.2023 року у справі №380/15245/22 Верховний Суд зазначив наступне: “З огляду на вказане, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин частини п'ятої статті 122 КАС України та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діє на теперішній час».
Водночас, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, главу XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом такого змісту:
“ 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року №1423) на території України карантин установлений з 19.12.2020 до 30.06.2023
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, обмеження щодо застосування строків, визначених ч.2 ст.233 КЗпП України, скасовано.
При цьому, у Постанові від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а Верховний Суд зазначив наступне: «Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зазначити, що як на момент звільнення позивача зі служби (13 вересня 2021 року), так і на момент виплати заборгованості індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року (24 лютого 2022 року), частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Однак, судом апеляційної інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення до суду із позовом.
Варто зауважити, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а ураховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, то строк визначений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягав застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діяв до 30 червня 2023 року».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22 та від 30 листопада 2023 року у справі № 160/759/23.
Аналізуючи зазначену правову позицію Верховного Суду, можна дійти до висновку, що тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, підлягає застосуванню з 19.07.2022 року після внесення відповідних змін до цієї норми.
Натомість, якщо особу звільнили до 19.07.2022 року, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню будь-який строк.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №20 від 24.01.2025 позивач вважається таким, що справи та посаду здав.
До суду із даним позовом позивач звернувся 07.30.2025.
Відтак, на переконання суду, позивач звернувся до суду із даним позовом у тримісячний строк, встановлений ст.233 КЗпП України.
З урахуванням викладеної позиції Верховного Суду, а також встановлених обставин, суд вважає, що позивачем строки звернення до суду не пропущені.
Як наслідок, суд вважає, що заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є безпідставною, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст.240, 248, 256, 294 КАС України, суд -
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду - відмовити.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на неї можуть бути викладені в апеляційній скарзі на остаточне рішення по справі.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна