23 травня 2025 рокусправа № 380/20277/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, з вимогами:
1.Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області від 13 вересня 2024 за № 932190101127 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення - гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
2.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області здійснювати із 07 серпня 2024 року нарахування та виплачувати підвищення до пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), здійснивши виплату суми заборгованості, яка виникне, однією сумою без урахування постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018р..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не здійснило позивачу нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченою статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а на звернення позивача відмовлено у проведенні відповідних виплат. Таку бездіяльність позивач вважає протиправною.
Ухвалою від 01.10.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Від відповідача -Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ( вх. №76412 від 15.10.2024) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, за принципом екстериторіальності документи ОСОБА_1 розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яким прийнято рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії № 932190101127 від 13.09.2024. Пенсійні виплати, що передбачені Законом № 796, в тому числі й ті, розмір яких встановлено на виконання судових рішень, у період дії постанов Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 745 “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23.07.2011, та від 23.11.2011 № 1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюються у розмірах, визначених цими нормативними актами. Просив у задоволенні позову відмовити.
Від Головного управління Пенсійного фонду у Чернігівській області надійшов відзив на позовну заяву (вх.№81705 від 05.11.2025) у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. В обґрунтування вказує, що позивачка перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Чернігівській області з 01.09.2024, до цього перебувала у ГУ ПФУ у Київській області, відтак вимоги у частині здійснення виплати з 07.08.2024 є необґрунтованими. Також вказує, що підтримує доводи викладені у відзиві ГУ ПФУ у Львівській області.
Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№82209 від 06.11.2024) у якому заперечує позовні вимоги.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Чернігівській області та отримує пенсію за віком від 01.12.1991.
З 1991 року позивачка є непрацюючим пенсіонером.
У зв'язку із зміною постійного місця проживання з м. Славутич Вишгородського р-н., Київської обл., до с. Пакуль, Чернігівської області з 07.08.2024.
У зв'язку із зміною місця проживання пенсійна справа позивачки переведена до ГУ ПФУ у Чернігівській області з 01.09.2024.
Село Пакуль Чернігівського району, Чернігівської області по даний час, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, про що зазначено в довідці від 26 червня 2024 року №487/02-37 виданої Рокитнянською селищною радою Київської області.
05.09.2024 позивачка звернулась до ГУ ПФУ у Чернігівській області із заявою щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
Рішенням від 13 вересня 2024 року №932190101127 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовило позивачці у нарахуванні та виплаті доплати до пенсії відповідно ст. 39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вважаючи таку відмову відповідача щодо виплати доплати до пенсії протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулась з даним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
У силу вимог ст. 1 Закону № 796-XII встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Отже, метою та завданнями цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
У відповідності до стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
У подальшому, 28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Крім того, 04 лютого 2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
З огляду на вказане, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року.
Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
У свою чергу, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акту -статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII.
І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Як наслідок, з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII, тому стаття 39 вказаного Закону № 796-XII із 17 липня 2018 року викладена у такій редакції:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону № 796-XII діє у редакції Закону № 987-VIII від 04 лютого 2016 року.
У той же час, надання Законом № 79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказаний підхід був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18.
При цьому, суд враховує, що Закон № 796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону №791а-ХІІ.
Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п'ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено, відтак з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Тобто, з 1 січня 2015 року лише зона посиленого радіоекологічного контролю була виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
У свою чергу, перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, за якою село Пакуль, Чернігівського району, Чернігівської області, де проживає позивачка, віднесено до зони гарантованого (добровільного) відселення.
Зокрема, відповідно до довідки від 04.09.2024 №523 виданої Пакульським старостинським округом Чернігівського району, Чернігівської області, ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , з 07.08.2024 року по даний час.
Вказане відповідачем не спростовано.
Відтак, оскільки підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, а станом на день звернення до суду із цим позовом, село Пакуль, Чернігівського району, Чернігівської області відноситься до такої території, тому позивач, відповідно, є особою, яка проживає на такій території та має право на таку доплату.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи №580/2371/20 від 31 березня 2021 року.
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити, що із 17.07.2018 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 доплата проводиться зокрема, непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зоні гарантованого добровільного відселення та у зоні посиленого радіоекологічного контролю, втім зазначена норма не встановлює обов'язкової наявності у такої особи посвідчення потерпілого 3 категорії.
Отже, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-XII позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, яка проживає на території радіоактивного забруднення.
При цьому, суд зазначає, що 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон №1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII, що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.
Таким чином, з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015).
Оскільки Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21 (справа № 11-18апп24).
При цьому, слід наголосити, що суб'єктивне право позивача на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.
Отже, суд приходить до переконання, що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 63 Закону № 796 фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.
Статтями 23 та 116 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 22.08.2018 № 649 “Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Вказаний Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету (пункт 1 Порядку).
Отже, проведення у спірних правовідносинах платежів у разі виконання рішення суду без застосування процедури попереднього визначення бюджетних призначень суперечить приписам статті 116 Бюджетного кодексу України. Згідно висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.
Крім того, такі позовні вимоги є передчасними, оскільки нарахування та виплата підвищення до пенсії за рішенням суду ще не здійснювалися, а отже відсутні підстави вважати, що права позивачки в зазначеній частині вимог будуть порушені. При цьому, судовому захисту підлягають порушені чи оспорювані права, а не права, які можливо/імовірно будуть порушені (стаття 5 КАС України).
Щодо дати з якою необхідно здійснювати нарахування пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, суд зазначає таке.
Подання та оформлення документів для призначення (перерахунок) пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до положень розділу І Порядку 22-1 та до частини 1 статті 44 Закону № 1058 заява на призначення, перерахунок пенсії (додаток 1) подається заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб або через Веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням електронного підпису.
Відповідно до статті 44 Закону № 1058 звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до пункту 1.8 Розділу І Порядку 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви з усіма необхідними документами. Позивачка звернулася із заявою про перерахунок пенсії 05.09.2024, отже, відсутні правові підстави для нарахування підвищення до пенсії з 07.08.2024.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд-
1. Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79000; ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду у Чернігівській області ( адреса: вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, 14005, ЄДРПОУ 21390940) про визнання протиправними дій задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області від 13 вересня 2024 за № 932190101127 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення - гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області здійснювати із 05.09.2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5.Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяГрень Наталія Михайлівна