23 травня 2025 року м. Київ справа №320/5195/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії позивачу відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити позивачу з 29 липня 2024 року перерахунок та виплату основної пенсії відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком (без обмеження розміру пенсії максимальним розміром).
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІ групи, інвалідність якого пов'язана з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку у відповідача, де отримує пенсію, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На переконання позивача, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, нарахування та виплату пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач має здійснювати з розрахунку 8 мінімальних розмірів державної пенсії за віком.
У зв'язку із цим, позивач звернувся до відповідача із проханням здійснити перерахунок основної пенсії відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021та до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, проте, відповідач повідомив про відсутність підстав для такого перерахунку основного розміру пенсії по інвалідності, у зв'язку з чим позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС в розмірах, визначених чинним законодавством, а відтак, підстав для задоволення позовних вимог, на думку представника відповідача, не має.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копія ухвали суду 17 лютого 2025 року разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлені на юридичну адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наданої копії довідки до акта огляду МСЕК Серія АВ № 0206044 ОСОБА_1 з 08 грудня 2014 року довічно встановлено другу групу інвалідності та зазначено причину інвалідності - захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 16 листопада 2021 року Київською обласною державною адміністрацією.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, з лютого 2015 року.
У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021, позивач у січні 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії з розрахунку восьми мінімальних пенсій.
Листом від 15 січня 2025 року № 1000-0501-8/7297 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача про те, що з 01 липня 2021 року набрав чинності Закон України від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині визначення мінімальних розмірів пенсій по інвалідності та розмірів мінімальних пенсійних виплат.
Також, у листі зазначено, що станом на січень 2025 року розмір пенсії позивача становить 7 299,12 грн, з яких 7 071,36 грн основний розмір пенсії, 227,76 грн - додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам з інвалідністю ІІ групи з числа потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Так, відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ).
Приписами частини четвертої статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, було передбачено таке:
«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».
28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» за № 76-VIII, яким текст статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.
Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України» Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР.
В подальшому, мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 зі змінами (далі - Порядок № 1210).
Згідно з пунктом 11 Порядку № 1210, мінімальний розмір пенсії становить:
для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:
осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Наведене в сукупності свідчить про те, що раніше визначений статтею 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ розмір пенсій було знижено.
Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України вирішив, що частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021).
Зазначене вказує на те, що за результатами виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021.
Так, 29 червня 2021 року Верховною Радою України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» № 1584-IX, який набрав чинності 01 липня 2021 року, відповідно до якого: частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в такій редакції:
«В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень»;
статтю 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доповнено частинами четвертою і п'ятою такого змісту:
«Розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України».
Саме на зазначену редакцію статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII посилається відповідач, як на підставу для відмови позивачу в перерахунку пенсії.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити таке: Конституційний Суд України в рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, свого рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону №230/96-ВР.
Також суд звертає увагу й на те, що Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2024 року у справі № 240/32966/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 12 травня 2024 року у справі № 400/12117/21, від 10 вересня 2024 року у справі № 240/34675/23, від 11 вересня 2024 року у справах № 240/590/24, № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 240/1024/24, від 02 жовтня 2024 року у справах від № 400/5534/23, № 240/955/24, № 240/1092/24, № 240/1067/24, № 240/34883/23, фактично процитував зазначене вище Рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року та дійшов такого висновку:
«…прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
Як уже було зазначено, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закон № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Враховуючи, що внесеними Законом № 1584-IX змінами до статті 54 Закону № 796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, судова палата констатує, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.»
В даному випадку, суд не вбачає підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування норми статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України № 230/96-ВР, яка передбачає виплату позивачу пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача: виплачувати основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком без обмеження максимальним розміром, суд наголошує, що відповідачем не здійснено перерахунку та виплати пенсії, відповідно, відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде виплачуватись пенсія, а її розмір буде меншим ніж вісім мінімальних пенсій за віком або буде обмежений будь-яким розміром.
У випадку, якщо позивач за результатом вчиненого відповідачем, на підставі рішення суду у вказаній справі (у разі набрання ним законної сили), перерахунку буде не згодний з нарахованою до сплати сумою пенсії з будь-яких підстав, він не позбавлений права звернутися до суду із відповідним позовом.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком без обмеження максимальним розміром - слід відмовити, як передчасних.
Щодо вимоги позивача допустити рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що негайно виконуються рішення про присудження пенсії у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної конкретної суми пенсії, з якої можна виокремити її місячний розмір.
У цій справі судом не вирішувалися вимоги про присудження виплати (стягнення з відповідача на користь позивача) сум пенсії та не визначався розмір такого стягнення, тому підстави для допущення рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць відсутні.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що в задоволенні вимоги позивача про допуск негайного виконання судового рішення, в частині проведення перерахунку пенсії за один місяць, в порядку пункту 1 частини першої статті 371 КАС України слід відмовити.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
VI. Судові витрати.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат позивача, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 5 500,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, третьої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Наведене в сукупності свідчить про те, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час розподілу судових витрат, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі, за своїм змістом і правовою природою не є платою за надані послуги у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат - позитивне рішення, досягнення якого, відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.
З матеріалів справи вбачається, що 31 грудня 2024 року між позивачем та Адвокатом Якименком Олегом Володимировичем укладено договір № 133/24 про надання правничої допомоги адвокатом, відповідно до умов якого адвокат взяв на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, а замовник зобов'язався оплатити замовлення в порядку та строки обумовлені Сторонами (пункт 1.1. договору).
У пункті 2.1. договору зазначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань, а саме відкриття Київським окружним адміністративним судом провадження у справі за позовом замовника про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання провести нарахування та виплату пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва або захворювання, спричиненого «Чорнобильською катастрофою».
Згідно розділу 3 договору сторони погодили, що вартість правничої допомоги за договором складає 5 500,00 грн, оплата проводиться в день підписання даного договору сторонами, а факт оплати підтверджується відповідними платіжними квитанціями виданими адвокатом.
Відповідно до наданої суду копії Акта № 133/24/25/1 виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги адвокатом від 29 січня 2025 року, адвокат надав, а Люлька О.М. прийняв юридичні послуги у формі надання консультації, копіювання документів, підготування позовної заяви до ГУ УПФУ у Київській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, вартість виконаних робіт складає 5 500,00 грн.
Згідно копії квитанції № 133/24 від 31 грудня 2024 року, позивачем сплачено адвокату Якименку О.В. гонорар у розмірі 5 500,00 грн, підстава: надання правничої допомоги адвокатом згідно договору № 133/24 від 31 грудня 2024 року.
Суд звертає увагу, що під час розгляду справи представником позивача здійснено процесуальні дії, які були неминучими для належного представництва інтересів позивача у суді.
При цьому, суд враховує, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року у справі № 1740/2001/18).
Відповідачем не було подано до суду жодних пояснень з приводу стягнення з нього витрат, пов'язаних з наданням позивачу професійної правничої допомоги, в яких би відповідач заперечував проти стягнення за його рахунок витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5 500,00 грн.
Водночас, варто уваги, що кожна особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, має право для найбільш ефективного захисту користуватися саме професійною правничою допомогою, не надаючи при виборі способу свого захисту оцінки тому, чи буде іншій стороні в ході вирішення спору у суді завдано матеріальних збитків.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всього розміру гонорару до суми, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI.
Наведене дозволяє суду дійти висновку, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, з матеріалів справи вбачається, що загальна вартість наданих послуг оцінена у сумі 5 500,00 грн, проте суд вважає заявлену суму необґрунтованою належним чином та у повному обсязі, а вартість наданих послуг значно завищеною щодо іншої сторони спору, тому з урахуванням принципів справедливості та верховенства права, виходячи з тих доказів, які оформлені належним чином, вважає за можливе задовольнити вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат, понесених на оплату правової допомоги під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, у сумі 2 000, 00 грн.
Більш того, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами інших судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю ІІ групи, пов'язаної з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, державної пенсії, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, згідно положень статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, починаючи з 29 липня 2024 року, з урахуванням вже виплачених сум.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 , як особі віднесеній до 1 категорії, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою по ІІ групі інвалідності, перерахунок та виплату державної пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, згідно положень статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, починаючи з 29 липня 2024 року щомісячно, з урахуванням вже виплачених сум.
4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.